Постанова

від 16.10.2019 по справі 911/2818/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/2818/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сулім В .В., судді Коротун О.М., Чорногуз М .Г.) та на рішення Господарського суду Київської області від 14.05.2018 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області

до 1. Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця"

про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки

за участю:

відповідача-2: Вітусєвич Я.Ф. (адвокат)

прокурора: Савицька О.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник прокурора Київської області (далі-прокурор) звернувся у суд з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі-позивач) до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Барселона Ю ЕЙ" (далі-відповідач-2), згідно якого просив:

- визнати недійсним рішення відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 "Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_1 ";

- витребувати у відповідача-2 з незаконного володіння земельну ділянку, розташовану в с.Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району, кадастровий номер 3222486200:03:009:0048, площею 0,5 га на користь позивача;

- визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення відповідача-1 ухвалене з порушенням вимог законодавства та прав дійсного власника цих земель і підлягає визнанню недійсним. Оскільки право власності відповідачем-2 на земельну ділянку зареєстровано у встановленому порядку, слід витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14 . 05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 .0 1.2019, в позові відмовлено.

2.2. Свої висновки суди мотивували тим, що спірне рішення відповідача-1 суперечить вимогам законодавства, а права позивача є порушеними, але підставою для відмови в позові є сплив строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач-2.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі заявник просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги перший заступник прокурора Київської області посилався на те, що рішення судів прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що позивач про порушення інтересів держави із зазначенням особи порушника довідався з листа прокуратури Київської області від 11.08.2017 року, а тому висновки судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності є помилковими, суди взагалі не встановили моменту обізнаності уповноваженого органу щодо порушення інтересів держави, відповідач-2 набув право власності на земельну ділянку лише 13.11.2015 та саме від цієї дати необхідно здійснювати відлік строку позовної давності. Оскільки позов подано 11.08.2017, то строк позовної давності не пропущений.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. Поданий Державним підприємством "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (далі-третя особа-2) відзив на касаційну скаргу, у якому ця особа підтримує касаційну скаргу, не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.

4.2. Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

4.3. Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).

4.4. Отже оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Суди встановили, що рішенням 38-ї сесії 5-го скликання відповідача-1 від 07.07.2010 № 2 з урахуванням добровільної відмови землекористувача припинено право постійного користування третьої особи-2 на земельні ділянки загальною площею 61,85 га, (у тому числі ділянка 1 площею 3,65 га та ділянка 2 площею 58,2 га), які знаходяться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

5.2. Рішенням 39-ї сесії 5-го скликання відповідача-1 від 04.08.2010 № 4 затверджено технічну документацію на земельну ділянку площею 61,85 га, яку передано до земель запасу в межах села Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

5.3. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, визнано недійсними та скасовані рішення відповідача-1 від 07.07.2010 № та від 04.08.2010 № 4.

5.4. На підставі рішення відповідача-1 від 04.08.2010 № 300 громадянину ОСОБА_1 (далі-третя особа) надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га, який був затверджений рішенням відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 та на підставі даного рішення надано вказаній фізичній особі у приватну власність земельну ділянку, площею 0,5 га, яка розташована на території села Софіївська Борщагівка.

5.5. Згідно рішення відповідача-1 від 20.10.2010 № 93 ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. В подальшому за договором купівлі-продажу від 13.11.2015 відчужив її на користь відповідача-2.

5.6. На підставі рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу від 13.11.2015 за індексним номером 26137596 за відповідачем-2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0048 та цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

5.7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 у справі № 2а-35/1, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення відповідача-1 від 04.08.2010 № 300, яким третій особі надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,5 га .

5.8. Суди встановили, що відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яку він обґрунтовував тим, що прокурор був обізнаний про спірне рішення відповідача-1 при заявлені у травні 2011 року позову відносно інших осіб, які отримали у власність земельні ділянки з земель, що були вилучені з користування третьої особи-2.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

6.2. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

6.3. Згідно частини першої статті 2 ГПК України, у згаданій редакції, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

6.4. Пунктом шостим статті 12 наведеного Кодексу, у вказаній редакції, встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

6.5. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

6.6. Пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

6.7. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

6.8. Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

6.9. Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

6.10. Пунктом 10 частини другої статті 16 вказаного Кодексу передбачено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

6.11. Згідно з частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

6.12. Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

6.13. Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

6.14. Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

6.15. Враховуючи те, що прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення відповідача-1 про надання земельної ділянки у власність фізичній особі ОСОБА_1 , такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов`язки цих фізичних осіб.

6.16. Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справі № 911/43/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 .

6.17. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від наведених правових позицій.

6.18. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства в частині позовних вимог про визнання недійсним спірного рішення відповідача-1.

6.19. За змістом пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

6.20. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

6.21. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового скасування та закриття провадження в цій справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним спірного рішення відповідача-1.

6.22. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в наведеній частині та закриття провадження у справі у цій частині.

6.23. Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

6.24. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

6.25. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

6.26. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

6.27. Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

6.28. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

6.29. Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

6.30. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

6.31. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

6.32. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

6.33. Прокурор звернувся з цим позовом до суду 20 вересня 2017 року, як убачається з першого аркуша позовної заяви.

6.34. Згідно із частинами другою та четвертою статті 29 ГПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

6.35. Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

6.36. Прокурор стверджує, що прокуратура та позивач про порушення прав держави шляхом прийняття спірного рішення та набуття другим відповідачем у володіння спірної земельної ділянки дізналися в 2015 році, тобто після прийняття Верховним Судом України постанови від 24.06.2015 у справі, в якій, зокрема, визнано недійсним та скасовано рішення відповідача-1 від 07.07.2010 № 2 та від 04.08.2010 № 4.

6.37. Разом з тим колегія суддів зазначає, що оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

6.38. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається.

6.39. Таким чином, оскільки державі в особі її органів стало відомо про порушення її прав щонайменше з моменту звернення прокурора у 2011 році з позовом про визнання недійсними і скасування рішень відповідача-1 в адміністративній справі № 2а-35/12, позовна давність за вимогою про витребування державного майна із чужого незаконного володіння сплинула до звернення прокурора 20.09.2017 з позовом у цій господарській справі № 911/2818/17 до суду. До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України.

6.40. Така ж правова позиція щодо початку перебігу позовної давності у схожих правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17.

6.41. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

6.42. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. У цій справі прокурор не довів, а суди не встановили обставин, що вказували б на поважність причин пропущення позовної давності.

6.43. У свою чергу позивач, в особі якого подано позов в інтересах держави, узагалі не надав пояснень щодо суті спору та спливу позовної давності.

Отже правових підстав вважати поважними причин пропуску позовної давності, з урахуванням правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається, немає.

6.44. Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

6.45. При цьому суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи прокурора про дотримання трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що відповідач-2 став власником спірної земельної ділянки згідно з договором купівлі-продажу лише 13.11.2015, оскільки право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено, коли земельна ділянка вибула з володіння держави у володіння іншої особи, а не в момент укладення цією особою наступного правочину з відчуження цієї земельної ділянки та набрання законної сили судовим рішенням, яким підтверджено факт неправомірності вибуття спірної земельної ділянки та порушення права власності держави, тому початок перебігу строку позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли держава в особі уповноваженого органу довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Аналогічну правову позицію щодо застосування перебігу позовної даності викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається, і суд касаційної інстанції у даній справі не вбачає правових підстав відступати від неї.

6.46. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд з прав людини наголосив, що вжитий у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" має на увазі дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" стосується не лише писаного права, а саме норм писаних законів, а й неписаного, тобто усталених у суспільстві правил та засад моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дати змогу громадянинові у разі потреби досить точно передбачити за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Отже, правові норми та судова практика мають застосовуватися таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

6.47. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не може не погодитися із правовими висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для відмови у позові в частині витребування на користь держави спірної земельної ділянки у зв`язку зі спливом позовної давності, оскільки такі правові висновки відповідають наведеним вище правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3681/17 в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається у касаційному порядку, а відповідно такі рішення ґрунтуються на принципі верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності (п.6.46. цієї постанови). Отже доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 256, 261 ЦК України, не знайшли свого підтвердження.

6.49. Разом з тим, як вбачається із рішення Апеляційного суду Київської області від 11.12.2014, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 05.03.2015 та постановою Верховного Суду України від 24.06.2015, за результатами скасування рішення суду першої інстанції позовні вимоги заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено частково: визнано недійсними та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: від 7 липня 2010 року Про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця ; від 4 серпня 2010 року Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ДП НДВА Пуща-Водиця ; від 4 серпня 2010 року про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам-відповідачам для ведення особистого селянського господарства; від 10 вересня 2010 року про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам-відповідачам для ведення особистого селянського господарства; визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки видані на підставі них; витребувано з незаконного володіння на користь ДП НДВА Пуща-Водиця земельні ділянки, що перебували у власності зазначених у цьому рішенні осіб; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування вказаних земельних ділянок згідно зі статтею 388 ЦК України у добросовісних набувачів, а позов у цій справі було подано прокурором Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця .

6.50. Отже із вказаних правових висновків судів вбачається, що витребування землі повинно здійснюватися на користь тієї особи, із правомірного користування якої така земля, як об`єкт цивільних прав, вибула.

6.51. У даній справі, що переглядається у касаційному порядку, суди цих обставин не врахували, та вирішували позов прокурора в інтересах держави в особі позивача - Головного управління Держгеокадастру у Київській області .

6.52. Між тим із встановлених судами обставин справи не вбачається, що саме останньому підлягала поверненню незаконно вилучена земля.

6.53. Однак вказане не може бути підставою для скасування судових рішень в частині позовних вимог до відповідача-2 виходячи із наведених вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3681/17 в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами, що і у справі, яка переглядається (п.6.45. цієї постанови), та виходячи із принципу верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності (п.6.46. цієї постанови), що не позбавляє прокурора права звернутися у суд з позовом із визначенням іншого позивача, за наявності для цього відповідних підстав, передбачених законодавством.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

7.3. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень у наведеній частині.

7.4. За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в позові про витребування майна та задоволення касаційної скарги немає.

7.5. Наведеним у сукупності спростовується позиція заявника касаційної скарги щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень у наведеній частині.

7.6. Провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання недійсним спірного рішення відповідача-1 підлягає закриттю з наведених вище підстав із частковим задоволенням касаційної скарги, скасуванням рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в наведеній частині.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 14 . 05.2018 у справі №911/2818/17 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20.10.2010 № 93 "Про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 , громадянину ОСОБА_1 ", скасувати .

Провадження у справі у цій частині закрити.

В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 .0 1.2019 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов