Ухвала

від 17.10.2019 по справі 200/821/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 жовтня 2019 року

Київ

справа №200/821/19-а

касаційне провадження №К/9901/27782/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув матеріали касаційної скарги Приватного підприємства Ваіл на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №200/821/19-а за позовом Приватного підприємства Ваіл до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємства Ваіл у січні 2019 року звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2018 №0000434003, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 10000грн. за порушення пункту 1 постанови Кабінету міністрів України від 30.10.2008 №597 та частини десятої статті 18 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , №000424003, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 5885,51грн. за порушення статтей 85 та 212 Податкового кодексу України, №002031405, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 10752,02грн. за порушення Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 20.05.2019 позовні вимоги залишив без задоволення.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 03.09.2019 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 залишив без змін.

Приватне підприємства Ваіл 03.10.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у вказаному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалось судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №200/821/19-а є вимоги про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.03.2018 №0000434003, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 10000грн. за порушення пункту 1 постанови Кабінету міністрів України від 30.10.2008 №597 та частини десятої статті 18 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , №000424003, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 5885,51грн. за порушення статтей 85 та 212 Податкового кодексу України, №002031405, яким зобов`язано сплатити штраф у сумі 10752,02грн. за порушення Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг .

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходили з наступного.

Судами встановлено, що посадовими особами Головного управління ДФС у Донецькій області відповідно до наказу від 25.01.2018 №101 та направлень на перевірку, було проведено фактичну перевірку магазин - АЗС, який належить Приватному підприємству Ваіл .

Перевірка проведена у присутності директора-керівника Приватного підприємства Ваіл та продавця стажера, які відмовились від підпису та ознайомлення з наказом та направленнями на проведення перевірки, про що представниками Головного управління ДФС у Донецькій області складено відповідний акт від 25.01.2018 №271/05/99/34/40/30045941.

Під час перевірки відповідачем було встановлено факт реалізації: тютюнових виробів, а саме сигарет LM 2 пачки за ціною 27,80 грн., МРЦ (максимальна роздрібна ціна) маркірована виробником та встановлена на пачці 26,50грн.; алкогольних напоїв, а саме пляшки горілки 0,5 л 40% об. од. Маліновка Святкова за ціною 75,0 грн.; газу скрапленого 33,43 л. на суму 427,90 грн.

За результатами фактичної перевірки складено Акт (довідку) про результати фактичної перевірки з питань одержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами № 0015/05/99/34/40/30045914 від 02.02.2018.

Вказаним актом встановлено порушення: підпунктів 1 та 2 пункту 12 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ; пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 957 Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних та роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв ; статті 18 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів ; пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України; підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України; абзаців 1, 2 пункту 6 Порядку електронного адміністрування реалізації пального, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 №113.

Посадові особи від підпису та отримання акта фактичної перевірки відмовились, про що було складено відповідний акт від 02.02.2018 №314/05/99/34/40/30045941. Листом від 05.02.2018 №5124/10/05/99-40-03 матеріал перевірки було надіслано на адресу Приватного підприємства ВАІЛ .

Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи позивача про те, що Приватним підприємством Ваіл не було допущено посадових осіб до фактичної перевірки через невручення під розписку направлення на проведення перевірки та наказу не приймалися судом до уваги з огляду на наступне.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Судами встановлено, що матеріали справи не містять такого Акту, натомість відповідно до акту від 25.01.2018 № 271/05/99/34/40/300045941 керівник та особа уповноважена здійснювати розрахункові операції відмовились від підпису в направленнях. Крім того, поясненнями ОСОБА_1 підтверджується, що в ході перевірки надані контролюючим органом були надані накази та направлення на проведення фактичної перевірки. Посилання позивача, що ОСОБА_1 не є уповноваженою особою Приватного підприємства Ваіл , а є продавцем-стажером, тому не мала права давати будь-які пояснення не спростовує правдивість наданих пояснень.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 у справі щодо визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п`ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1. Відмовити Приватному підприємству Ваіл у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №200/821/19-а за позовом Приватного підприємства Ваіл до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк