Постанова

від 16.10.2019 по справі 344/3174/17

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/3174/17

Провадження № 22-ц/4808/1139/19

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Горейко М.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СІМОН , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Пастернак І.А. 16 травня 2019 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 30 травня 2019 року,

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року ОСОБА_1 подав позов до Товариства з обмеженою відповідальністю СІМОН (далі - ТОВ СІМОН ), ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 05.03.1994 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради зареєстровано ТОВ СІМОН , а 06.03.1998 року видано свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи. Відповідно до п.1.3 Статуту ТОВ СІМОН від 31.01.1994 року засновниками товариства є ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ОСОБА_3 , був директором ТОВ Сімон і йому було відомо, що співвласник товариства ОСОБА_1 . зі складу учасників не виходив та будь-яких заяв з даного приводу не подавав, з метою розтрати та привласнення майна товариства в майбутньому в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб, та з метою заволодіння часткою в товаристві, використавши сфальсифікований протокол зборів учасників товариства №3 від 01.12.2005 року про виключення зі складу учасників товариства, особисто, як директор товариства, склав та скріпив своїм підписом Статут ТОВ СІМОН , зазначивши в ньому недостовірні відомості щодо кількості членів товариства, на підставі чого державним реєстратором виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ СІМОН . Після того ОСОБА_3 , використавши сфальсифіковані документи, з метою розтрати майна товариства, надавши довіреність №3625 від 16.08.2006 своїй дружині ОСОБА_8 , 14.09.2006 року, уклав договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 , якій відчужив 33/100 ідеальних частин належного товариству нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , вартістю 60084,60 грн. на користь третьої особи та ОСОБА_3 , як фізичній особі 67/100 ідеальних частин зазначеного спірного нежитлового приміщення, вартістю 122543 грн. Таким чином ОСОБА_3 привласнив 67/100 ідеальних частин належного товариству нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , вартістю 122543 грн. Отже, ОСОБА_3 , будучи директором ТОВ СІМОН , здійснив привласнення та відчуження належного товариству нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 загальною вартістю 182 627,60 грн.

03.03.2015 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі за його позовом до ТОВ СІМОН про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариств та скасування державної реєстрації змін до установчих документів позовні вимоги задоволено в повному обсязі, рішення суду набрало законної сили та виконано. За вказаним фактом 12.06.2015 року Івано-Франківським відділом поліції ГУНП в Івано-Франківській області внесено відомості до ЄРДР за №12015090010002413 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України та проведено досудове розслідування. На даний час кримінальне провадження знаходиться на розгляді в Івано-Франківському міському суді. Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 33/100 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , укладений 14 вересня 2006 року між ТОВ СІМОН та ОСОБА_5 та договір купівлі-продажу 67/100 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , укладений 14 вересня 2006 року між ТОВ СІМОН та ОСОБА_3 (а.с.3-5, том 1).

07.03.2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про поновлення строку позовної давності, у якій зазначив, що тривалий час не проводились збори засновників підприємства, на яких директор мав подавати звіти про фінансово-господарські результати діяльності товариства, у 2014 році він почав цікавитись діяльністю товариства та долею належного йому майна, а тому просив визнати поважними причини пропущення строку позовної давності та поновити строк позовної давності (а.с.22-23, том 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.03.2017 року в забезпечення позову накладено арешт на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 (а.с.32-33, том 1).

07.04.2017 року представником відповідачки ОСОБА_5 подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки, ОСОБА_1 з 1994 року по 2015 рік жодним чином не втручався в фінансово-господарську діяльність товариства. Вважає, що зазначене свідчить не тільки про невтручання, а й про байдужість до діяльності ТОВ СІМОН і не може бути об`єктивною причиною для поновлення строку позовної давності (а.с.43, том 1).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.04.2017 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення розгляду даної справи до набрання законної сили вироком у кримінальному провадженні №344/11135/16-к про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України - відмовлено (а.с.92, том 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 травня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СІМОН , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу 33/100 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 14.09.2006 року та договору купівлі-продажу 67/100 частин нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 14.09.2006 року - відмовлено (а.с.193-197, том 1).

Не погодившись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та порушення судом норм матеріального права.

Апелянт зазначив, що в результаті ухвалення рішення загальних зборів учасників ТОВ СІМОН від 01.12.2005 року, оформленого протоколом №3 загальних зборів учасників товариства, його виключено зі складу засновників, перерозподілено частки засновників, що дало можливість іншому учаснику ОСОБА_3 вчиняти дії без погоджень із ним. Користуючись повноваженнями, наданими установчими документами ТОВ СІМОН в новій редакції, ОСОБА_3 вчинив відчуження частини нежитлового приміщення на користь ОСОБА_5 та на свою користь через представника, яка є його дружиною, уклавши оспорювані правочини.

Зазначив, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 року, яке набрало законної сили, встановлені обставини незаконності виключення його зі складу засновників ТОВ СІМОН та незаконності нової редакції установчих документів товариства, якими відповідачі скористалися при укладенні оспорюваних правочинів.

Відчуживши належне ТОВ СІМОН приміщення, яке було єдиним нерухомим майном товариства та визначало основні напрямки його діяльності, без погодження загальними зборами учасників, ОСОБА_3 порушив вимоги ст.ст.140, 143, 241 ЦК України.

Також зазначив, що посилання суду на те, що він не є стороною правочину, а тому його укладення не порушує його права, як засновника, є помилковим. Відчуження нерухомого майна, за рахунок якого товариство отримувало прибуток та повинно було розподіляти його між засновниками, позбавило його права на отримання матеріальних доходів. Також незаконною є відмова в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності та за безпідставністю позовних вимог, оскільки це взаємовиключні підстави для відмови у позові. З цих підстав просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.248, 255-256, том 1).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим, прийняте з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а апеляційна скарга є безпідставною та не підлягає задоволенню. На момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14.09.2006 року директор ОСОБА_3 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на здійснення без довіреності юридично значимих дій від імені юридичної особи, в тому числі на надання довіреностей, укладення договорів, оскільки діяв як директор ТОВ СІМОН на підставі Статуту товариства та протоколу зборів учасників товариства від 01.12.2005 року. Частина нежитлового приміщення була передана їй не безоплатно, на виконання умов договору кошти були сплачені на рахунок товариства. Оспорювані договори не можуть бути визнані недійсними, оскільки на сьогоднішній день є скасованими (26.03.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності). Позов подано неналежним позивачем, оскільки ОСОБА_1 є лише учасником товариства, яке виступало продавцем в оспорюваних договорах і будь-яких повноважень на звернення до суду позивачу не було надано. З питання розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення між ТОВ СІМОН та ОСОБА_5 загальні збори учасників не скликалися та це питання між учасниками не обговорювалося. Також позивач не представив суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки зазначені договори укладені 14.09.2006 року, а ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою 07.03.2017 року, тобто більше, ніж через 10 років. Просить залишити рішення суду без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с.3-6, том 2).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначає, що представником продавця по договорах від 14.09.2006 року була ОСОБА_8 Однак, позивач не надав жодних доказів того, що остання діяла всупереч інтересів довірителя - ТОВ СІМОН , не надав доказів наявності домовленостей між ОСОБА_8 та покупцями нерухомості, в чому полягали несприятливі наслідки для довірителя, а тому відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсними спірних договорів у зв`язку з відсутністю порушення ст.232 ЦК України. Загальна вартість продажу нерухомого майна за договорами від 14.09.2006 року становила 182628,00 грн. Нерухоме майно продано за вартістю придбання за різницею амортизації, а тому для ТОВ СІМОН відсутні будь-які несприятливі наслідки, пов`язані з продажем майна. Виходячи з вимог ч.2 ст.232 ЦК України, позивачем у справі про визнання правочину недійсним може бути тільки довіритель, яким є ТОВ СІМОН . ОСОБА_1 не є довірителем до спірних договорах. З цих підстав ОСОБА_1 є неналежним позивачем. Відповідно до ст.143 ЦК України, до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю не відноситься право надавати згоду на укладення договору відчуження нерухомого майна. Ні в новій редакції статуту ТОВ СІМОН від 01.12.2005 року, коли засновником і директором товариства в одній особі був ОСОБА_3 , ні в редакції від 05.03.1994 року, коли засновниками були ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , не було встановлено жодних обмежень в діях виконавчого органу - директора. У зв`язку з відсутністю обмеження в діях виконавчого органу (директора) ТОВ СІМОН щодо можливості відчуження нерухомого майна, директор ТОВ СІМОН ОСОБА_3 . мав повне право приймати рішення щодо продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Також позивач в позовній заяві не навів доказів, які його права були порушені при продажі нежитлового приміщення. Звернувшись з позовом до господарського суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 відновив своє порушене право і є повноправним учасником ТОВ СІМОН , отже його права жодним чином не порушені. В матеріалах справи відсутні докази, що учасники товариства отримували дивіденди за результатами діяльності товариства за будь-який період діяльності. Враховуючи наведене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с.11-16, том 2).

Вислухавши пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , відповідача ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, 05.03.1994 року (дата запису 01.04.2005р.) проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю СІМОН , яке знаходиться за адресою Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул . Вовчинецька, буд. 198Б , кв.113, ідентифікаційний код юридичної особи 20544357, розмір статутного капіталу 375,00 грн. Засновниками юридичної особи є ОСОБА_3 (вдповідач по справі), ОСОБА_1 (позивач по справі) та ОСОБА_7 .

Із договору купівлі-продажу приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 11.08.2003 року встановлено, що між Івано-Франківським ОКП "Медтехніка" в особі директора підприємства ОСОБА_10 (продавець) та ТзОВ "Сімон" в особі директора ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТзОВ "Сімон" придбано приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 305,9 кв.м по вул . Стуса АДРЕСА_1 . Вартість приміщення складає 206 000 грн (в тому числі ПДВ -34 333 грн) (п.ІІІ договору). (а.с.61-62, том 1).

Із кредитного договору №64 М від 02.09.2003 року, укладеного між КБ ПриватБанк та ТзОВ "Сімон" в особі директора ОСОБА_3 , який діяв на підставі статуту, встановлено, що позичальник отримав кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 39 000 доларів США, призначення кредиту - для купівлі нежитлового приміщення (а.с.164-165, том 1).

Майновим поручителем за даним кредитним договором №64М від 02 вересня 2003 року про відкриття картрахунку і встановлення кредитного ліміту у розмірі 39 000 доларів США, відповідно до договору поруки від 02 серпня 2003 року, виступила ОСОБА_8 (а.с.170, том 1).

Відповідно до Договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 14.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Кочан М.В та зареєстрованого в реєстрі за №705 -Д, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМОН", від імені якого по довіреності, посвідченій 14.09.2006 року приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу за реєстровим №3625, діяла ОСОБА_8 (представником продавця) та ОСОБА_3 (покупцем), продавцем відчужено, а покупцем придбано 67/100 частин нежитлового приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 за 122 543,00 грн (а.с.185, том 1).

Відповідно до Договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 14.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Кочан М.В. та зареєстрованого в реєстрі за №705 -Д, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІМОН", від імені якого по довіреності, посвідченій 14.09.2006 року приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу за реєстровим №3625, діяла ОСОБА_8 (представником продавця) та ОСОБА_5 (покупцем), продавцем відчужено, а покупцем придбано 33/100 частин нежитлового приміщення магазину ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 за 60 085,00 грн (а.с. 184, том 1).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 року у справі №909/815/14 визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Сімон", яке оформлено протоколом загальних зборів учасників №3 від 01.12.2005 року; визнано недійсною нову редакцію Статуту ТзОВ "Сімон", затверджену загальними зборами засновників ТзОВ "Сімон" у формі протоколу №3 від 01.12.2005 року, зареєстровану державним реєстратором 05.12.2005 року № запису 11191050001001264; скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів ТзОВ "Сімон", що була здійснена на підставі рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Сімон", яке оформлено протоколом загальних зборів учасників №3 від 01.12.2005 року, проведену державним реєстратором 05.12.2005 року за № 11191050001001264 (а.с.10-17, том 1).

Господарський суд дійшов висновку, що рішення, які були прийняті загальними зборами учасників ТзОВ Сімон , оформлені протоколом №3 від 01.12.2005 року, є неправомірними, такими, що прийняті всупереч законодавству та порушують корпоративні права ОСОБА_1 (право на участь в товаристві), а тому їх слід визнати недійсними.

За вказаним фактом 12.06.2015 року Івано-Франківським відділом поліції ГУНП в Івано-Франківській області внесено відомості до ЄРДР за №12015090010002413 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України та проведено досудове розслідування (а.с.18-21, том 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з положень ст.92, 203,215, 232, 237, 256, 257 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсними, а також оскаржувані договори були укладені 14.09.2006 року, а з позовною заявою до суду про оскарження даних договорів позивач звернувся 07.03.2017 року, тобто більше як через 10 років та не представив суду доказів поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України Про господарські товариства (в редакції від 04.10.2005 року, яка діяла на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу), господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства є юридичними особами. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов`язання, виступати в суді та третейському суді від свого імені.

Відповідно до ст. 4 Закону України Про господарські товариства акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Порядок та умови реєстрації юридичних осіб передбачені Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Отже, статус учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути підтверджений відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства, статутом товариства, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У статтях 10, 11 Закону України Про господарські товариства визначено права та обов`язки учасників товариства.

Учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов`язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Учасники товариства зобов`язані: а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства; б) виконувати свої зобов`язання перед товариством, в тому числі і пов`язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами; в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; г) нести інші обов`язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами.

Відповідно до стаття 62 Закону, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Згідно ч.1. ст.56 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання - господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Згідно чч. 1, 2 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття. Проте, для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і не розумно.

Як встановлено судом, 05.03.1994 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради народних депутатів розпорядженням №66-р зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМОН". Відповідно до п.1.3 Статуту ТОВ "СІМОН" від 31.01.1994 року засновниками товариства є ОСОБА_3 , ОСОБА_9 та ОСОБА_1 (а.с.56-60, том 1).

Пунктом 5.1. статуту передбачено, що статутний фонд товариства складає 37,5 млн. крб., в тому числі по учасниках товариства: ОСОБА_3 -12,5 млн. крб. - 33,3%, ОСОБА_9 - 12,5 млн. крб. - 33,3%, ОСОБА_1 - 12,5 млн. крб. - 33,3% (а.с.58, том 1).

Відповідно до п.п. 3.1. до прав та обов`язків членів Товариства належить: приймати участь у діяльності Товариства і управлінні його справами, обирати і бути обраним в органи управління і контролю Товариства; передати свої повноваження іншому учасникові або його представникові; мають кількість голосів, що пропорційна розміру їх часток у статутному фонді; мають право вільного виходу з Товариства, при цьому здійснюється оплата вартості майна, пропорційно частині у статутному фонді Товариства (а.с.57, том 1).

Відповідно до п.4.1. та 4.3 Статуту вищим органом товариства є збори учасників, що складаються з учасників товариства або їх представників. До компетенції (одноголосного рішення) зборів учасників Товариства виноситься вирішення таких питань: встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками вкладу; вирішення питання про придбання Товариством частки майна учасника; виключення учасника з Товариства. Відповідно п. 4.2. збори учасників скликаються не рідше двох разів на рік, у інших випадках збори учасників Товариства скликаються відповідно до ЗУ "Про господарські товариства" (а.с.57, 58 , том 1).

Відповідно до пп.4.4. виконавчим органом Товариства є дирекція, яку очолює директор. В п.п. 4.5. та 4.6. зазначено, що директор вирішує усі питання господарської діяльності Товариства, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції зборів; директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства (а.с.58, том 1).

За загальним правилом, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією з сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Згідно з наведеними нормами, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (див. постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі ).

Згідно з статтею 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює , що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає їх настання, а також наявність домовленості представника однієї з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Повноваження ОСОБА_3 на вчинення договорів купівлі-продажу від імені ТОВ СІМОН виникли на підставі закону та відповідно до наданих Статутом повноважень.

В редакції статуту ТОВ СІМОН від 05.03.1994 року не було встановлено жодних обмежень в діях виконавчого органу - директора щодо відчуження майна юридичної особи. У зв`язку з відсутністю обмеження в діях виконавчого органу (директора) ТОВ СІМОН щодо можливості відчуження нерухомого майна, директор ТОВ СІМОН ОСОБА_3 мав право приймати рішення щодо продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 .

Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають.

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Таких висновків дійшла Велика палата Верховного Суду у Постанові від 08.10.2019 року по справі № 916/2084/17 (№ в ЄДРСР 84911545).

Отже, підписання довіреності директором ТзОВ Сімон іншій особі з метою відчуження від імені товариства нерухомого майна і укладення у подальшому оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може порушувати права та інтереси лише цього товариства, а не права позивача.

Отже, права позивача ОСОБА_1 в результаті відчуження майна ТзОВ Сімон порушені не були, тому позов є необґрунтованим.

Оскільки, позивач не є особою, яка може пред`являти вимоги про визнання правочину недійсним, тобто не є однією із сторін або заінтересованою особою оспорюваних правочинів, її права не були порушені на момент укладення оспорюваних правочинів, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання вказаних договорів недійсними.

Позивач 07.03.2017 року подав до суду заяву про поновлення строку позовної давності, відповідно до якої повідомив, що тривалий час не проводились збори засновників підприємства, на яких директор мав подавати звіти про фінансово-господарські результати діяльності товариства, у 2014 році позивач почав цікавитись діяльністю товариства та долею належного йому майна, а тому просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити строк позовної давності.

Слід зауважити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість позовних вимог. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Отже, помилковими є висновки суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності при відсутності порушеного права позивача.

За таких обставин мотивувальна частина рішення суду підлягає зміні в редакції цієї постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 травня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2019 року.

Судді: І.О. Максюта

Л.В. Василишин

М.Д. Горейко