Ухвала

від 15.10.2019 по справі 545/617/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/617/18 Номер провадження 11-кп/814/458/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з секретарем судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170300001212 по обвинуваченню :

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ворожба, Медвянського району Курської області, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 15.11.2018 року,

за участю

прокурора ОСОБА_9

захисника ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_6

в с т а н о в и л а :

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Цим вироком, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. ( три тисячі чотириста гривень ) з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 ( один ) рік .

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в особі Третьої міської клінічної лікарні м. Полтави ( 36005 м. Полтава , пл. Слави, 2 р/р 31551261109124, ГУДКСУ в Полтавській області МФО 831019 ЄДРПОУ 01111581 ) витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 в розмірі 3359,32 ( три тисячі триста п`ятдесят дев`ять гривень) грн.32 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в особі Першої міської клінічної лікарні м. Полтави ( 36039 м. Полтава , вул. Олеся Гончара, 27-а р/р 31554256146854, ГУДКСУ в Полтавській області МФО 831019 ЄДРПОУ 01999655 ) витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_10 в розмірі 6946,58 ( шість тисяч дев`ятсот сорок шість гривень) грн.58 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в особі Фінансового управління Полтавської районної адміністрації Полтавської області ( 36011 м. Полтава , вул. Шевченка, 7 , ЄДРПОУ 38019526 ) витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_7 в розмірі 2187,88 ( дві тисячі сто вісімдесят сім гривень) грн.88 коп.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в особі Фінансового управління Полтавської районної адміністрації Полтавської області ( 36011 м. Полтава , вул. Шевченка, 7 , ЄДРПОУ 38019526 ) витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_10 в розмірі 4644,61 ( чотири тисячі шістсот сорок чотири гривні) грн.61 коп.

Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , визнаний виним у тому, що 09 листопада 2017 року близько 16:30 години, рухаючись по автодорозі Київ-Харків порушив вимоги п. 10.1. та 12.3 Правил дорожнього руху, у результаті чого пасажири його автомобіля ОСОБА_10 та ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Так, 09 листопада 2017 року близько о 16:30 години ОСОБА_6 керуючи автомобілем ЗАЗ VIDA д/н НОМЕР_1 рухався по автодорозі Київ-Харків із сторони м. Харкова у напрямку м. Полтави.

В цей час на 343-му км вказаної автодороги Київ-Харків до перехрестя з під`їзною дорогою від с. Ковалівка Полтавського району із сторони м. Полтави у напрямку м. Харкова рухався автомобіль КрАЗ д/н НОМЕР_2 -5 з причепом - тралом, з військовою технікою БАТ-2 на ньому, під керуванням водія-військовослужбовця ОСОБА_11 , якому на даному перехресті необхідно було повернути ліворуч у напрямку с. Ковалівка. Даний військовий автомобіль рухався у супроводі екіпажу працівників ВАІ на службовому автомобілі.

Під`їхавши до даного перехрестя працівниками ВАІ було перекрито рух автомобілів по автодорозі Київ-Харків, для безпечного виконання маневру повороту автомобіля КрАЗ д/н НОМЕР_3 . Після цього водій автомобіля КрАЗ д/н НОМЕР_3 із ввімкненим проблисковим маяком жовтого кольору почав виконувати поворот ліворуч.

Рухаючись по 343-му км вказаної автодороги Київ-Харків водій автомобіля ЗАЗ VIDA д/н НОМЕР_1 ОСОБА_6 , в порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху виявивши на смузі свого руху дану небезпеку для руху, не вжив своєчасних заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки, та в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху перед зміною напряму руху керованого ним транспортного засобу не переконався у безпечності виконання маневру, змінив напрям руху для об`їзду даної небезпеки, у результаті чого , виїхавши на розділювальну смугу, скоїв наїзд на металеве огородження, яке знаходилось на розділювальній смузі.

У результаті вказаної ДТП пасажири автомобіля ЗАЗ VIDA д/н НОМЕР_1

- ОСОБА_10 згідно висновку судово-медичної експертизи № 182 від 26.02.2018р. отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого перелому середньої третини лівої плечової кістки з компресійно-ішемічною нейропатією лівого променевого нерву, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани голови, заочеревної ненапруженої гематоми, які відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я;

- ОСОБА_7 згідно висновку судово-медичної експертизи № 185 від 26.02.2018 року отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, пара орбітальної гематоми обличчя та перелому лівої гомілки, множинних саден шкіри обличчя та верхньої кінцівки, які відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 вбачається, що він просить змінити вирок суду в частині призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, а також в частині вирішення цивільного позову прокурора.

Свої вимоги щодо виключення додаткового покарання обґрунтовує тим, що прокурор не просив призначати обвинуваченому додаткове покарання, а суд не виносив це питання на обговорення. Вважає, що суд безпідставно послався на те, що ОСОБА_6 тричі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, оскільки матеріали кримінального провадження не містять оригіналів або копій рішень суду щодо притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за порушення закону у сфері забезпечення дорожнього руху.

Посилається на те, що позбавляючи обвинуваченого права керування транспортними засобами суд не врахував обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме визнання ним вини, добровільне відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_10 , те, що сам ОСОБА_6 є інвалідом 2-ї групи і в наслідок ДТП постраждала його дружина, яка потребує реабілітації. Відсутність можливості керувати власним транспортним засобом, ставить сім`ю ОСОБА_12 у скрутне становище та залежність від сторонніх осіб.

Також посилається на неправильне вирішення судом цивільних позовів прокурора. При цьому посилається на те, що прокурор не довів свого права звертатись з позовами про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих, а відтак з позовом звернулась неуповноважена особа. Крім того вважає, що позовні вимоги обґрунтовані недопустимими доказами, які не відкривались стороні захисту та не містять детального розрахунку заподіяної шкоди.

У апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_7 просить вирок суду змінити та виключити з нього вказівку про призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Зазначає, що при обрані додаткової міри покарання обвинуваченому судом не було враховано пом`якшуючі покарання обставини, зокрема, визнання вини, добровільне відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_10 , відсутність претензій з її сторони до обвинуваченого, а також відсутність обтяжуючих його покарання обставин. ОСОБА_7 зазначає, що вона є дружиною обвинуваченого і внаслідок ДТП також отримала тілесні ушкодження, від яких лікується по теперішній час і їй необхідно відвідувати лікувальні заклади для реабілітації, а без транспортного засобу, яким керує ОСОБА_6 , це значно утруднить її життя, оскільки вона вимушена буде пересуватися на таксі та прохати сторонніх людей про допомогу. Апеляційний розгляд просила проводити без її участі.

Позиція інших учасників провадження

Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційні скарги, прокурор ОСОБА_9 заперечував проти їх задоволення. При цьому захисник ОСОБА_8 уточнив апеляційні вимоги й просив залишити позов прокурора без розгляду.

Потерпіла ОСОБА_10 будучи належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась, своєї думки щодо поданих апеляційних скарг не висловила.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до пололженьст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Доводи апелянтів щодо безпідставного застосування щодо ОСОБА_6 додаткового покарання, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту вироку, при призначенні обвинуваченому покарання, суд врахував не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, які пом`якшують покарання, та особу винного.

Зокрема, при призначенні покарання, суд у відповідності до вимог статей 50,65 КК України суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який характеризується позитивно, являється інвалідом 2 групи. Обставинами, що пом`якшують покарання винного суд визнав щире каяття, стан здоров`я та вік обвинуваченого, той факт, що одна з потерпілих являється його дружиною, часткове відшкодування ш9коди потерпілій ОСОБА_10 .

Водночас, суд також врахував, що з 06.05.2016 року обвинувачений перебуває на обліку в Полтавському обласному наркологічному диспансері з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. Також суд врахував, що ОСОБА_6 раніше притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ст.124, ч.1 ст.130 КУпАП.

Хоча твердження захисника про те, що ОСОБА_6 раніше не притягувався до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП об`єктивно нічим не спростовується й не підтверджується, проте з наданих самим захисником копій постанов вбачається факт притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за вчинені ним 29.03.2016 року адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП .

З огляду на вище викладене, характер допущених ОСОБА_6 правил дорожнього руху України, а також наслідки у виді спричинення двом потерпілим тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості колегія суддів вважає, що суд дійшов правильних висновків щодо необхідності застосування додаткової міри покарання та позбавив обвинуваченого права керування транспортними засобами на один рік. До того ж, з огляду на положення статей 55, 286 КК України суд призначив додаткове покарання у мінімально можливому розмірі.

Твердження апелянтів про те, що суд не виносив на обговорення питання щодо призначення додаткового покарання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки необхідність такого обговорення рекомендована саме суду при постановленні вироку, а не іншим учасникам кримінального провадження. Натомість, зі змісту вироку вбачається, що суд з метою запобігання вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами поряд з основним покаранням призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того,враховуючи,що кримінальнеправопорушення,передбачене ст.286КК Українизаконодавцем віднесенедо злочинівпроти безпекируху думка потерпілогощодо видута розмірупокарання самапо собіне євирішальною вцьому питанні (Постанова колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного кримінальногосуду ВерховногоСуду від 2 березня 2019 року; справа № 495/9188/16-к; провадження № 51-596 км 18).

Колегія суддів вважає, що застосування до ОСОБА_6 додаткового покарання не суперечить принципам

законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації

покарання, а тому підстав для зміни вироку суду в цій частині, не вбачає.

Переглядаючи вирок суду в межах апеляційних вимог щодо вирішення судом цивільних позовів, колегія суддів дійшла такого.

За змістом статей 129, 326 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Суд залишає позов без розгляду у разі виправдання обвинуваченого або якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник.

З огляду на те, що відносно ОСОБА_6 суд ухвалив обвинувальний вирок, апеляційні вимоги щодо залишення цивільного позову без розгляду суперечать змісту кримінального процесуального закону.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Відповідно до положень п.1, п.6 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Під часздійснення представництваінтересів громадянинаабо державиу судіпрокурор маєправо впорядку,передбаченому процесуальнимзаконом тазаконом,що регулюєвиконавче провадження подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.

Про те, що прокурор наділений правом звертатись з позовом про стягнення витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину вказує й чинна Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995, № 11 «про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат».

Отже доводи сторони захисту про те, що прокурор не обґрунтував наявність підстав для здійснення ним інтересів держави в суді, колегія суддів вважає неспроможними.

Також неспроможними колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що позовні вимоги обґрунтовані доказами, які не були відкриті в порядку ст.290 КПК України, відтак, на думку апелянта, є недопустимими.

Так, за змістом кримінального процесуального закону у ст.290 КПК України йдеться про відкриття прокурором доказів достатніх для складання обвинувального акту, а також доказів, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

З огляду на це, посилання апелянта на не відкриття в порядку ст.290 КПК України доказів, якими обґрунтований цивільний позов про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих, на думку колегії суддів, є некоректним.

Як вбачається із матеріалів провадження, на лікування :

- ОСОБА_10 закладом охорони здоров`я Полтавською центральною районною клінічною лікарнею, затрачено 4644 гри. 61 коп., що підтверджується довідкою-розрахунком лікарні №54від30.01.2018 р.;

- ОСОБА_7 закладом охорони здоров`я Полтавською центральною районною клінічною лікарнею, затрачено 2187 грн.88 коп., що підтверджується довідкою розрахунком лікарні № 52 від 30.01.2018 р.

На лікування ОСОБА_7 закладом охорони здоров`я 3-ю міською клінічною лікарнею молотова затрачено 3359 грн. 32 коп., що підтверджується довідкою розрахунком лікарні № 128/01.5 від 29.01.18 року;

На лікування ОСОБА_10 закладом охорони здоров`я 1-ю міською клінічною лікарнею м. Полтави, затрачено 6946 грн.58 коп., що підтверджується довідкою розрахунком лікарні ; 474 від 9.02.18 року.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» №11 від 07.07.1995 питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993

Зокрема ,як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і

обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість

одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до

відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів, належать видатки на амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу.

Оскільки фінансування лікарень здійснюється за рахунок бюджетних коштів, тим самим діями ОСОБА_6 спричинено шкоду державним інтересам, а тому у прокурора були підстави для звернення до суду в межах своєї компетенції, передбаченої ст. 121 Конституції України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевим судом, обґрунтовано задоволено цивільні позови прокурора подані в інтересах держави та стягнуто із обвинуваченого витрати на стаціонарне лікування потерпілих.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та зміни вироку суду в частині задоволення цивільних позовів прокурора.

Під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду, не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З врахуванням викладеного, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ч.2 ст.376, статтями 404,407,418 КПК України колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 15.11.2018 року щодо ОСОБА_6 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали апеляційного суду.

.

Головуючий суддя: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4