Постанова

від 17.10.2019 по справі 2-1463/10

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.10.19

22-ц/812/1712/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання Цуркан І.І., за участю представника заявника ОСОБА_1 адвоката Вергелес Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2019 року, постановлену в приміщенні того ж суду у складі судді Рум`янцевої Н.О., по справі № 2-1463/10, провадження № 22-ц/812/1712/19, за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення строку для їх пред`явлення до виконання по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Український професійний банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів, поновлення строку для їх пред`явлення до виконання по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Український професійний банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначав, що Ленінським районним судом м. Миколаєва 13.05.2010 року по зазначеній вище справі було ухвалено рішення, відповідно до якого з відповідачів на користь банку була стягнута сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 13824,76 дол. США, а також судовий збір 1224 грн. На виконання вказаного рішення 31.08.2010 року банку було видано виконавчі листи.

09 липня 2019 року між Відкритим акціонерним товариством Український професійний банк , від імені якого діяв виконуючий обов`язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Відкритого акціонерного товариства Український професійний банк ОСОБА_4 В.С., та заявником було укладено Договір про відступлення (купівлю-продажу) прав вимоги, відповідно до якого банк відступив, а ОСОБА_1 набув право вимоги до групи позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за кредитним договором № 757 від 16.10.2007 року, включаючи право вимоги до правонаступників боржників, їх спадкоємців та інше.

Посилаючись на викладене, заявник просив замінити стягувача Відкрите акціонерне товариство Український професійний банк на правонаступника ОСОБА_1 , а також видати дублікати виконавчих листів № 2-11463 від 31.08.2010 року та поновити строк для їх пред`явлення до виконання, посилаючись на те, що вони втрачені, оскільки остання відома інформація щодо виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості датована 29.12.2014 року - дата винесення постанови Ленінським відділом ДВС ММУЮ про повернення виконавчого документа стягувачу, а інформація щодо направлення на примусове виконання виконавчого листа, боржником за яким є ОСОБА_2 , відсутня (а.с. 130-133.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2019 року в задоволенні заяви відмовлено (а.с. 159-160).

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2019 року та постановити нову про задоволення його заяви. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не вірно встановив правову природу укладеного договору про відступлення права вимоги та не врахував право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб самостійно визначати способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких відноситься в тому числі право вимоги до боржників. На думку апелянта Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг не регулює правовідносини, які виникли при укладенні договору про відступлення права вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні апеляційного суду представник заявника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в ній. Просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви.

Інші учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, в судове засідання не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до частин першої та пункту третього частини третьої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Згідно з частиною п`ятою статті 15 Закону України Про виконавче провадження у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов`язкові тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини першої, третьої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутись до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником, а суд замінює таку сторону її правонаступником, проводячи судове засідання з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Під процесуальним правонаступництвом у виконавчому провадженні слід розуміти заміну однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав та обов`язків від правопопередників до іншої особи (правонаступника), що раніше не брали участі у виконавчому провадженні.

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК).

Доказами правонаступництва, залежно від підстав виникнення, можуть бути: свідоцтво про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК), передавальний акт комісії з припинення юридичної особи (статті 104, 106 ЦК), правочин щодо заміни кредитора або боржника у зобов`язанні (статті 512, 513, 520, 521 ЦК).

Відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ в постанові від 20 листопада 2013 року у справі N 6-122цс13, керуючись змістом статей 512, 514 ЦК, ст. 378 ЦПК, ст. 8 Закону N 606-XIV, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.

Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 листопада 2013 року у справі N 6-122цс13, про те, що процесуальне правонаступництво в розумінні норми допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення; передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року справі N 803/1273/16).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2010 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Український професійний банк було стягнута заборгованість за кредитним договором в розмірі 110429,42 грн. та на відшкодування судових витрат 1104,29 грн. судового збору та 120,00 грн. інформаційно-технічних витрат (а.с.47).

Ухвалою того ж суду від 09 серпня 2010 року були виправлені описки в описовій та резолютивній частині рішення, відповідно до яких борг стягнуто в розмірі 13824,76 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає станом на 1 грудня 2009 року 110429,42 грн. (а.с.57).

За заявою представника стягувача від 18.05.2010 року 08.06.2010 року стягувачем були отримані виконавчі листи (а.с.52, обгортка справи).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 3 травня 2010 року змінено в частині розподілу судових витрат та з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 стягнуто на користь банку по 552,15 грн. судового збору та по 60,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 105-106).

У зв`язку з апеляційним оскарженням постановами старшого державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області від 24.02.2017 року виконавчий лист № 2-1463, виданий 31.08.2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва, про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 в розмірі 11653,71 грн. на користь ВАТ Український Професійний банк за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.05.2010 року по справі № 13-1463, а також виконавчий лист № 2-1463, виданий 31.08.2010 року Ленінським районним судом м. Миколаєва, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ВАТ Український Професійний банк 13824,76 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 1 грудня 2009 року складає 110429,42 грн. заборгованості, судові витрати: судовий збір 1103,29 грн. та ІТЗ 120,00 грн. за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.05.2010 року по справі № 13-1463, повернуті до суду (а.с. 114-124).

За заявою Уповноваженої особи Фронду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ УПБ Пантіної Л.О. від 03.11.2017 року про видачу нових виконавчих листів у зв`язку із зміною рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13.05.2010 року рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року (а.с. 125-126), листом від 20.11.2017 року Ленінський районний суд м. Миколаєва направив поштою два нових виконавчих листа по справі № 2-1463/10 за позовом ВАТ Український Професійний банк до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 127).

09 липня 2019 року було укладено договір № 63 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитними договорами між Публічним акціонерним товариством Український професійний банк в особі виконуючого обов`язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Український професійний банк ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , за яким останній набув у обсязі та на умовах, визначеним цим договором право вимоги банку до позичальників та поручителів, в тому числі за кредитним договором від №757 від 16.10.2007 року з усіма додатковими договорами та за договором поруки № 757-1 від 16.10. 2007 року з усіма додатковими договорами, укладеними з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 136-144).

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд виходив з того, що заявник не наділений правом здійснювати фінансові операції відповідно до Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . При цьому суд послався на правовий висновок, викладений у постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/646/11.

Апеляційний суд не може погодитись із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки судом не було звернуто увагу на сторін, між якими договір купівлі-продажу прав вимоги було укладено, та на спеціальні повноваження суб`єкта - сторони продавця договору.

Як зазначалося вище стороною продавця вказаного договору було Публічне акціонерне товариство Український професійний банк в особі виконуючого обов`язки Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства Український професійний банк

Відповідно до статті першої Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з ч. 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини першої, третьої, сьомої статті 3 Закону, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно з частиною першою, пунктами 8, 11 частини другої статті 4 Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції, зокрема: здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку; здійснює аналіз фінансового стану банків з метою виявлення ризиків у їхній діяльності та прогнозування потенційних витрат Фонду на виведення неплатоспроможних банків з ринку та відшкодування коштів вкладникам.

Статтею 6 Закону закріплено, що у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Нормативно-правові акти Фонду приймає Виконавча дирекція Фонду (пункт 10 частини першої статті 12 Закону). Виконавча дирекція Фонду приймає рішення з інших питань, що випливають із цього Закону, мети діяльності Фонду, які не належать до компетенції адміністративної ради Фонду (частина шоста статті 12 Закону).

Відповідно до статі 20 Закону Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.

Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для, окрім іншого, покриття витрат, пов`язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених частиною восьмою статті 39 цього Закону.

Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку (пункти 1, 2 частини першої статті 48 Закону).

Таким чином, саме на Фонд Законом покладено функції з управління майном банків, що ліквідуються. При цьому, Законом не встановлено обмежень щодо прийняття Фондом нормативно-правових актів зі вказаного питання.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Відповідно до пункту 5.11. глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 05 липня 2012 року № 2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 року за № 1581/21893, із змінами, які були внесені згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.11.2016 р. N 252, реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу. Тобто, придбавати право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські установи, а і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських установ. Про це свідчить також лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2017 року № 27-2023/17.

Як свідчать надані заявником ОСОБА_1 документи, він придбав право вимоги за кредитними договорами шляхом участі у відкритому конкурсі (а.с. 142-144).

Укладений договір від 09.07.2019 року є дійсним.

За такого, слід визнати, що заявник в порядку правонаступництва придбав право вимоги за кредитним договором, а тому його заяву щодо заміни сторони у виконавчому провадженні слід задовольнити.

Що стосується вимог про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку на їх пред`явлення до виконання, то суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, посилаючись на те, що вони є похідними від вимог про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Оскільки судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те заява в частині вимог про заміну сторони у виконавчому провадженні підлягає задоволенню, то слід зробити висновок і про інші вимоги.

Відповідно до п.17.4 Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України Про виконавче провадження стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Тобто, дублікат виконавчого листа видається у разі його втрати.

У мотивувальній частині цієї постанови були приведені дані про те, що за заявою колишнього стягувача виконавчі листи були направлені йому Ленінським районним судом м. Миколаєва 20.11.2017 року. Даних про їх не отримання адресатом матеріали справи не містять.

До апеляційної скарги апелянтом надано його запит до ПАТ Український професійний банк в особі виконуючого обов`язки уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку - Грошовій С.В. від 16.09.2019 року щодо повідомлення про місце знаходження виконавчих документів, але як свідчать пояснення представника апелянта в судовому засіданні апеляційного суду, відповідь заявнику не надійшла.

Крім того, в матеріалах справи маються оригінали виконавчих листів, виданих раніше та повернутих до суду у зв`язку з апеляційним оскарженням рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від13.05.2010 року.

Отже, слід зробити висновок про те, що доводи заяви щодо втрати виконавчих листів та пропуску строку для їх пред`явлення до виконання є припущенням заявника.

За таких обставин, враховуючи вимоги частини шостої статті 81 ЦПК України, в задоволенні вимоги щодо видачі дублікатів виконавчого документа та поновлення строку для їх пред`явлення до виконання слід відмовити.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 442 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 вересня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Замінити сторону стягувача Відкрите акціонерне товариство Український професійний банк на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 травня 2010 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 13 березня 2017 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Український професійний банк до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 757 від 6 жовтня 2007 року.

В іншій частині в задоволенні заяви відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Судді Н.В. Самчишина

Л.М. Царюк

Повний текст судового рішення складено 21 жовтня 2019 року