Рішення

від 21.10.2019 по справі 910/6123/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2019Справа № 910/6123/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК"

про стягнення 63 869,86 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" про стягнення (до подання заяви про уточнення позовних вимог) 70 869,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після повернення товару відповідачем, а також після здійснення ним часткових оплат заборгованості, сума неоплаченого боргу станом на 07.05.2019 складає 55 438,50 грн., на яку стороною також нараховано пеню у розмірі 11 831,30 грн., 3% річних на суму 992,03 грн., та 2 608,03 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

13.06.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

У вказаній заяві, посилаючись на факт часткового погашення відповідачем суми основного боргу, яке відбулося після подання позовної заяви, позивач просить визначити нову ціну позову, яка становить 63 869,86 грн. та складається з: 48 438,50 грн. - сума неоплаченого боргу, пені у розмірі 11 831,30 грн., 3% річних на суму 992,03 грн., та 2 608,03 грн. - інфляційних втрат.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України визначено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи право сторони, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, та фактичну реалізацію такого права у протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про прийняття до розгляду заяви про уточнення позовних вимог, з одночасним визначенням нової ціни позову - 63 869,86 грн.

11.07.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечив проти позовних вимог, наполягаючи на тому, що право вимоги оплати товару у позивача не виникло.

30.07.2019 та 05.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заперечення (відповіді) на відзив, в яких заперечив проти доводів відповідача, зазначаючи про доведеність факту порушення грошового зобов`язання відповідачем, посилаючись при цьому на приписи ст. 530, ст. 692 Цивільного кодексу України.

Відповідач не скористався процесуальним правом на надання заперечень на відповідь на відзив в порядку, визначеному ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 21.10.2019.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

26.05.2016 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки № 160 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставляти покупцю (передавати у власність покупця) визначений цим договором товар, а покупець - приймати товар та оплачувати його на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Сторони у пунктах 1.2, 1.3 договору узгодили, що предметом поставки за цим Договором є наступний товар: друкована продукція" аудіо-, відеопродукція, інформаційні носії різних видів, у тому числі диски, канцелярські і супутні товари (далі - "Товар"), також рекламні, інформаційні, маркетингові послуги, послуги з організації збуту товару через кожну нову торгівельну точку покупця й інші послуги, перелік й умови надання яких сторони узгоджують шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Загальна сума Договору складається з окремих сум операцій, проведених на виконання даного Договору (п.3.4 договору).

Згідно п.3.5 договору, постачальник зобов`язаний щоквартально проводити звірку взаєморозрахунків з покупцем.

У пункті 3.6 договору визначено, що керуючись ч. З ст. 6, ч. 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України сторони досягли згоди про те, що визначені пунктом 3.3. даного договору умови оплати за товар є розстрочкою платежу.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач у період з липня 2016 року по січень 2018 року здійснив поставку товару на загальну суму 248 664,75 грн. згідно 113 видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання, не оплатив своєчасно суму фактично отриманого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути суму основної заборгованості та нараховані на основний борг пеню, 3% річних та суму інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що на виконання умов договору позивач у період з липня 2016 року по січень 2018 року здійснив поставку товару на загальну суму 248 664,75 грн., що підтверджується 113 видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох юридичних осіб без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості товару.

Факт поставки товару по вказаному правочину на зазначену суму відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує, проте заперечує факт того, що момент оплати за договором поставки настав 30.11.2018, як на тому наполягає позивач.

Суд зазначає про часткову обґрунтованість доводів відповідача, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п.3.3 договору, розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку не пізніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після закінчення календарного місяця в якому було здійснено продаж на користь третіх осіб (з правом повернення та обміну) за умови своєчасного надання Постачальником всіх передбачених даним Договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається. Покупець не здійснює оплату Постачальнику за такий Товар, який ще не є реалізованим Покупцем на користь третіх осіб. Звіт за проданий Товар, який надсилається Покупцем на користь Постачальника електронною поштою є підставою для визначення моменту продажу Товару Покупцем на користь третіх осіб. У випадку несвоєчасного надання Постачальником всіх передбачених даним Договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків подовжується на відповідну кількість днів затримки.

22.11.2018 позивач звернувся до відповідача листом № 019/047 з вимогою зробити повернення залишків книг та провести повний розрахунок за реалізацію, посилаючись на факт того, що єдине замовлення у 2018 році було 25 січня 2018 року, а загальний борг відповідача складає 92 638,25 грн.

Судом встановлено, що у п. 2.9 Договору сторони погодили, що покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти від покупця товар. Під поверненням товару сторони розуміють зобов`язання покупця здійснити повернення товару постачальнику за тією ж ціною, за якою такий товар був поставлений та на тих самих умовах. В результаті повернення товару постачальнику зобов`язання покупця перед постачальником за одержаний ним раніше товар зменшується на вартість повернутого товару. Сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов договору відносно повернення товару, включаючи предмет, ціну, строк дії, оскільки аналогічні умови містяться по відношенню до такого товару, який постачається покупцю постачальником.

У п. 2.10 Договору сторони зазначили, що право власності на товар, що повертається, переходить до постачальника з моменту підписання сторонами накладної (видаткової та/або товарно-транспортної), що засвідчує факт отримання товарів постачальником. Також при поверненні товару постачальник зобов`язаний на протязі 10 днів від дати повернення товару повернути покупцю гроші або зменшити борг покупця.

Так, накладними на повернення товару постачальнику від 28.01.2019 та від 12.02.2019 підтверджується факт повернення відповідачем продукції на загальну суму 26 199,75 грн. (копії накладних наявні в матеріалах справи).

Вказані накладні на повернення товару постачальнику підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох юридичних осіб без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості товару.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2019 сторонами було складено, підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019 - 12.02.2019, в якому зазначена початкова сума заборгованості відповідача у розмірі 92 638,25 грн., відображені усі накладні про повернення товару на загальну суму 26 199,75 грн., а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем у розмірі 66 438,50 грн.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

При цьому судом враховано, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за отриманий товар, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріалами справи також підтверджується, що після підписання акту звірки взаєморозрахунків (12.02.2019) і до моменту пред`явлення позову (11.05.2019) відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 11 000 грн., внаслідок чого загальна сума боргу склала 55 438,50 грн.

При цьому, як було встановлено судом, сума загальної заборгованості відповідача підтверджується первинними документами (видатковими накладними, накладними на повернення товару постачальнику, виписками з банківського особового рахунку позивача, в яких відображені часткові оплати відповідача), а відтак заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 55 438,50 грн. станом на момент пред`явлення даного позову була обґрунтованою, доведеною та фактично визнаною відповідачем шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків.

Отже, з урахуванням того, що відповідачем було повернуто позивачу весь нереалізований товар, раніше поставлений відповідачу (доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять та про наявність у відповідача нереалізованого товару, який ще не повернуто позивачу, відповідачем у відзиві на позовну заяву не зазначалось), суд дійшов висновку, що решта товару є реалізованим третім особам та строк його оплати станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду є таким, що настав (з урахуванням дати поставок товару та умов його оплати, встановлених у п. 3.3 договору).

Разом з цим, судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем були сплачені грошові кошти у сумі 7 000 грн. з призначенням платежу оплата за книжкову продукцію згідно договору № 160 від 26.05.2016 (що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача).

У заяві про уточнення позовних вимог від 13.06.2019 (яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог) позивач підтвердив факт сплати відповідачем 7 000 грн. в рахунок погашення основного боргу, у зв`язку з чим просив зменшити ціну позову.

Вказана заява розцінена судом як заява про зменшення позовних вимог та прийнята до розгляду, у зв`язку з чим спір у даній справі розглядається з новою ціною позову - 63 869,86 грн., яка складається з: 48 438,50 грн. - сума неоплаченого боргу, пені у розмірі 11 831,30 грн., 3% річних на суму 992,03 грн., та 2 608,03 грн. - інфляційних втрат.

В свою чергу, доказів повної або часткової сплати залишку основної суми боргу у розмірі 48 438,50 грн. станом на момент ухвалення рішення по справі відповідачем не надано.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 48 438,50 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 11 831,30 грн., 3% річних на суму 992,03 грн., та 2 608,03 грн. - інфляційних втрат., які сторона розраховує з 30.11.2018 по 07.05.2019.

Початок розрахунку відповідних санкцій за порушення грошового зобов`язання саме з 30.11.2018 позивач обґрунтовує тим, що 22.11.2018 звертався до відповідача листом № 019/047 з вимогою зробити повернення залишків книг та провести повний розрахунок за реалізацію. Зазначений лист позивач розцінює як вимогу, передбачену положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України, після пред`явлення якої боржник повинен виконати грошове зобов`язання у семиденний строк. Крім того, позивач посилається на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України щодо обов`язку покупця оплатити товар після прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

В цій частині суд зазначає про необґрунтованість доводів позивача, оскільки звернення з листом (вимогою) № 019/047 відбулося саме під час дії спірного договору, умовами якого сторони визначили окремий порядок розрахунків.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з цим, у пункті 3.6 договору сторонами визначено, що керуючись ч. З ст. 6, ч. 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України сторони досягли згоди про те, що визначені пунктом 3.3. даного договору умови оплати за товар є розстрочкою платежу.

Доказів того, що договір було визнано недійсним повністю або частково (зокрема, в частині пунктів, якими визначено порядок розрахунків) матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, здійснення позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання з 30.11.2018 (з посиланням на те, що строк оплати товару настав відповідно до положень ст. 530 та ст. 692 ЦК України) є необґрунтованим, оскільки умовами договору, діючого на момент пред`явлення вимоги № 019/047, було передбачено інший порядок розрахунків, ніж у вказаних статтях.

При цьому судом враховується, що позивач фактично не заперечував проти способу здійснення розрахунків, передбаченого п. 3.3. Договору, під час всієї дії договору, в тому числі, підписуючи накладні про повернення товару постачальнику, відраховуючи суму повернутого товару від суми загальної заборгованості та зазначаючи в акті звірки взаємних розрахунків від 12.02.2019 суму основного боргу без жодних вказівок про її прострочення.

Разом з цим, судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача із листом вих. №4 від 29.01.2019, в якому повідомив позивача про розірвання Договору поставки №160 від 26.05.2016 з 01.03.2019.

При цьому, у вказаному листі відповідач зазначив, що всі залишки нереалізованого товару будуть повернуті позивачу протягом 30 календарних днів з дати припинення договору, а остаточний розрахунок буде проведено протягом 10 банківських днів після оформлення між сторонами повернення залишків нереалізованого товару та проведення звірки взаєморозрахунків.

Як було встановлено у даному рішенні, залишки нереалізованого товару фактично були повернуті відповідачем позивачу 12.02.2019, при цьому звірка взаєморозрахунків так само відбулася 12.02.2019.

Пунктом 9.2. Договору сторони передбачили можливість розірвання договору будь-якою із сторін після письмового повідомлення іншої сторони за 1 місяць до дати, на яку припадає день розірвання договору.

Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Судом встановлено, що заперечень позивача на лист вих. №4 від 29.01.2019, про розірвання договору поставки №160 від 26.05.2016 саме з 01.03.2019 матеріали справи не містять. При цьому, обоюдними діями, направленими на визначення остаточної заборгованості (підписання накладних на повернення товару, складання та підписання акту звірки взаємних розрахунків) сторони підтвердили власні наміри на припинення договірних правовідносин.

В свою чергу, суд приймає доводи позивача в частині того, що відповідно до частини 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, у зв`язку з чим відповідач не може вважатися звільненим від виконання грошового зобов`язання по оплаті суми основного боргу навіть після припинення дії договору.

Так, листом № 020/013 від 21.03.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, розмір якої на той час становив 66 438,50 грн., у повному обсязі протягом 10-ти календарних днів після отримання даного листа.

Зважаючи на те, що договірні правовідносини між сторонами на момент звернення позивача до відповідача з листом № 020/013 від 21.03.2019 фактично були припинені, в тому числі залишки товару були повернуто, а також підписано акт звірки взаєморозрахунків, суд приймає зазначений лист в якості вимоги виконання грошового зобов`язання в розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Отримання зазначеного листа відповідачем 22.03.2019 підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, відповідач повинен був виконати обов`язок по сплаті суми боргу у розмірі 66 438,50 грн. на вимогу позивача у десятиденний строк з моменту отримання листа № 020/013 від 21.03.2019, тобто до 01.04.2019 включно.

Відповідач, в свою чергу, вимогу позивача щодо сплати повної суми заборгованості у десятиденний строк не виконав, у зв`язку з чим суд зазначає про наявність права позивача для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання з 02.04.2019.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом встановлено, що позивач здійснив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат по 07.05.2019 (що є правом позивача в частині визначення періоду за яке проводиться стягнення заборгованості) з правомірним врахуванням часткових погашень суми боргу відповідачем у спірний період.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з 02.04.2019 по 07.05.2019 (з урахуванням часткових погашень заборгованості відповідачем) та дійшов висновку про те, що арифметично вірною та обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 554,39 грн. та 3% річних у розмірі 162,49 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору припиняються зобов`язання сторін, що виникли з такого договору, обов`язок по сплаті пені, нарахування якої було передбачено умовами п. 6.2 Договору, за період з 02.04.2019 по 07.05.2019 у відповідача відсутній.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги в частині відсутності в нього обов`язку сплатити суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю, тоді як позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" (04074, м. Київ, вул. Лугова, буд. 9; ідентифікаційний код: 39742669) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ" (79031, Львівська обл., м. Львів, вул. Стрийська, буд. 75, кв. 190; ідентифікаційний код: 31144783) 48 438,50 грн. - основного боргу, 554,39 грн. - інфляційних втрат, 162,49 грн. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 478,44 грн.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2019.

Суддя І.В. Приходько