Постанова

від 14.01.2020 по справі 910/6123/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2020 р. Справа№ 910/6123/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи:

позивача Коваль А.І.

відповідача не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.10.2019

у справі № 910/6123/19 (суддя Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК"

про стягнення 63 869,86 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" про стягнення (до подання заяви про уточнення позовних вимог) 70 869,86 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі №910/6123/19 позовні вимоги задовольнити частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - ВИДАВНИЦТВО "АСТРОЛЯБІЯ" 48 438,50 грн - основного боргу, 554,39 грн - інфляційних втрат, 162,49 грн - 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 478,44 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з наступного, що укладаючи договір поставки № 160 між позивачем та відповідачем сторонами було узгоджено поставку товару, приймання та оплату. Поставка товару відповідачу підтверджується матеріалами справи, однак відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання, не оплатив своєчасно суму фактично отриманого товару, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість по виконанню умов договору (оплата товару) перед позивачем. Суд першої інстанції зазначив, що доказів повної або часткової сплати залишку основної суми боргу у розмірі 48 438,50 грн станом на момент ухвалення рішення у справі відповідачем не надано.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі №910/6123/19 повністю і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Крім того, скаржник клопотав перед судом про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга мотивована наступним. На думку скаржника, рішення суду першої інстанції у даній справі є незаконним та необґрунтованим. Про прийняття судового рішення, по цій справі, без врахування результатів обговорення усіх обставин справи свідчать, як матеріали справи так і текст самого рішення. Зокрема скаржник зазначив, що судом першої інстанції не були вчинені дії, спрямовані на забезпечення правильного розгляду справи. Судом не розглядалися всі докази та не здійснено всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 клопотання про поновлення строку на оскарження рішення суду першої інстанції задоволено, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 14.01.2020.

21.12.2019 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2019 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому зазначив, що позивачем було доведено факт порушення відповідачем умов договору і вимог чинного законодавства. Зазначені обставини були встановленні судом першої інстанції на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи.

В судове засідання, яке відбулось 14.01.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату місце і час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме, повернення на адресу суду повідомлень про вручення поштових відправлень (ухвали суду від 05.12.2019) № 04116 29561951 та 04116 29561943.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з`ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Отже, враховуючи вищенаведене, головуючим суддею, з дотриманням норм процесуального права, було оголошено про судові дебати.

Представник позивача заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі та просив суд залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини 9 ст. 270 ГПК України, після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2019 без змін.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2016 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки № 160 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставляти покупцю (передавати у власність покупця) визначений цим договором товар, а покупець - приймати товар та оплачувати його на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Сторони у пунктах 1.2, 1.3 договору узгодили, що предметом поставки за цим Договором є наступний товар: друкована продукція" аудіо-, відеопродукція, інформаційні носії різних видів, у тому числі диски, канцелярські і супутні товари (далі - "Товар"), також рекламні, інформаційні, маркетингові послуги, послуги з організації збуту товару через кожну нову торгівельну точку покупця й інші послуги, перелік й умови надання яких сторони узгоджують шляхом підписання додаткової угоди до договору.

Загальна сума Договору складається з окремих сум операцій, проведених на виконання даного Договору (п.3.4 договору).

Згідно п.3.5 договору, постачальник зобов`язаний щоквартально проводити звірку взаєморозрахунків з покупцем.

У пункті 3.6 договору визначено, що керуючись ч. 3 ст. 6, ч. 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України сторони досягли згоди про те, що визначені пунктом 3.3. даного договору умови оплати за товар є розстрочкою платежу.

Отже, на виконання умов договору позивач у період з липня 2016 року по січень 2018 року здійснив поставку товару на загальну суму 248 664,75 грн згідно 113 видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох юридичних осіб без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості товару.

Факт поставки товару по вказаному правочину на зазначену суму відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує, проте заперечує факт того, що момент оплати за договором поставки настав 30.11.2018, як на тому наполягає позивач.

Відповідно до п.3.3 договору, розрахунки за товар здійснюються в безготівковому порядку не пізніше ніж через 30 (тридцять) календарних днів після закінчення календарного місяця в якому було здійснено продаж на користь третіх осіб (з правом повернення та обміну) за умови своєчасного надання Постачальником всіх передбачених даним Договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається. Покупець не здійснює оплату Постачальнику за такий Товар, який ще не є реалізованим Покупцем на користь третіх осіб. Звіт за проданий Товар, який надсилається Покупцем на користь Постачальника електронною поштою є підставою для визначення моменту продажу Товару Покупцем на користь третіх осіб. У випадку несвоєчасного надання Постачальником всіх передбачених даним Договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків подовжується на відповідну кількість днів затримки.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що враховуючи п. 3.3. договору, позивачем не було надано доказів, стосовно того, що товар був проданий відповідачем на користь третіх осіб (звітів за проданий товар на момент подання позову), а відтак вимоги оплати товару у позивача ще не виникало, а також право на застосування заходів господарської відповідальності (штрафних санкцій). Крім того, відповідач зазначав, що посилання позивача на акт звірки взаєморозрахунків як доказ існуючої на момент подання позову заборгованості теж не відповідає дійсності. 30 січня 2019 року відповідачем у відповідності до умов п. 9.2 Договору був надісланий лист, в якому він повідомив про те, що розриває Договір з 01 березня 2019 року, всі залишки нереалізованого товару будуть повернуті протягом 30 календарних днів з дати припинення Договору, а остаточний розрахунок проведено протягом 10-ти банківських днів після оформлення нашими підприємствами повернення залишків нереалізованого товару та проведення звірки взаєморозрахунків. Оскільки товар, поставлений позивачем реалізовувався у магазинах відповідача, які розташовані по всій території України, зібрання всіх залишків нереалізованого товару потребує певного часу. Відповідачем здійснюються всі можливі заходи для зібрання залишків нереалізованого товару для повернення їх позивачу, після чого і буде здійснена остаточна звірка взаєморозрахунків, вирахувана сума заборгованості за поставлений товар і відповідно до цього вже здійснений остаточна оплата.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2018 позивач звернувся до відповідача листом № 019/047 з вимогою зробити повернення залишків книг та провести повний розрахунок за реалізацію, посилаючись на факт того, що єдине замовлення у 2018 році було 25 січня 2018 року, а загальний борг відповідача складає 92 638,25 грн.

Пунктом 2.9 Договору сторони погодили, що покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти від покупця товар. Під поверненням товару сторони розуміють зобов`язання покупця здійснити повернення товару постачальнику за тією ж ціною, за якою такий товар був поставлений та на тих самих умовах. В результаті повернення товару постачальнику зобов`язання покупця перед постачальником за одержаний ним раніше товар зменшується на вартість повернутого товару. Сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов договору відносно повернення товару, включаючи предмет, ціну, строк дії, оскільки аналогічні умови містяться по відношенню до такого товару, який постачається покупцю постачальником.

У п. 2.10 Договору сторони зазначили, що право власності на товар, що повертається, переходить до постачальника з моменту підписання сторонами накладної (видаткової та/або товарно-транспортної), що засвідчує факт отримання товарів постачальником. Також при поверненні товару постачальник зобов`язаний на протязі 10 днів від дати повернення товару повернути покупцю гроші або зменшити борг покупця.

Накладними на повернення товару постачальнику від 28.01.2019 та від 12.02.2019 підтверджується факт повернення відповідачем продукції на загальну суму 26 199,75 грн (копії накладних наявні в матеріалах справи).

Вказані накладні на повернення товару постачальнику підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками обох юридичних осіб без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості товару.

Також, 12.02.2019 сторонами було складено, підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2019 - 12.02.2019, в якому зазначена початкова сума заборгованості відповідача у розмірі 92 638,25 грн, відображені усі накладні про повернення товару на загальну суму 26 199,75 грн, а також зафіксовано остаточну суму боргу відповідача перед позивачем у розмірі 66 438,50 грн.

Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Але слід врахувати, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Отже беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що в наслідок укладення Договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено судом першої інстанції і що підтверджується матеріалами справи, під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Отже, наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків підтверджує факт (стан) здійснення відповідних взаєморозрахунків між сторонами на відповідну дату.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що акти звірки взаємних розрахунків дійсно не є первинними документами, що підтверджують господарські операції між сторонами, в той же час вони є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами; а також свідчать про визнання відповідачем заборгованості перед позивачем за отриманий товар, враховуючи факт того, що розмір та структура такої заборгованості, в свою чергу, підтверджена належними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Як слідує з матеріалів справи, після підписання акту звірки взаєморозрахунків (12.02.2019) і до моменту пред`явлення позову (11.05.2019) відповідач здійснив часткову оплату заборгованості у розмірі 11 000 грн, внаслідок чого загальна сума боргу склала 55 438,50 грн.

Отже, сума загальної заборгованості відповідача підтверджується первинними документами (видатковими накладними, накладними на повернення товару постачальнику, виписками з банківського особового рахунку позивача, в яких відображені часткові оплати відповідача), а відтак заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 55 438,50 грн станом на момент пред`явлення даного позову була обґрунтованою, доведеною та фактично визнаною відповідачем шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків.

Враховуючи те, що відповідачем було повернуто позивачу весь нереалізований товар, раніше поставлений відповідачу (доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять та про наявність у відповідача нереалізованого товару, який ще не повернуто позивачу, відповідачем у апеляційній скарзі не зазначалось), суд дійшов висновку, що решта товару є реалізованим третім особам та строк його оплати станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду є таким, що настав (з урахуванням дати поставок товару та умов його оплати, встановлених у п. 3.3 договору).

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем були сплачені грошові кошти у сумі 7 000 грн з призначенням платежу оплата за книжкову продукцію згідно договору № 160 від 26.05.2016 (що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача).

У заяві про уточнення позовних вимог від 13.06.2019 (яка за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог) позивач підтвердив факт сплати відповідачем 7 000 грн в рахунок погашення основного боргу, у зв`язку з чим просив зменшити ціну позову.

Вказана заява була розцінена судом як заява про зменшення позовних вимог та прийнята до розгляду, у зв`язку з чим спір у даній справі було розглянуто з новою ціною позову - 63 869,86 грн, яка складається з: 48 438,50 грн - сума неоплаченого боргу, пені у розмірі 11 831,30 грн, 3% річних на суму 992,03 грн, та 2 608,03 грн - інфляційних втрат.

Однак, судом апеляційної інстанції було встановлено, що станом на момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів повної або часткової сплати залишку основної суми боргу у розмірі 48 438,50 грн.

Беручи до уваги те, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 48 438,50 грн нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви та уточнень до неї, позивачем також були заявлені вимоги, у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, про стагнення з відповідача пеню у розмірі 11 831,30 грн, 3% річних на суму 992,03 грн, та 2 608,03 грн - інфляційних втрат, які сторона розраховує з 30.11.2018 по 07.05.2019.

Отже, початок розрахунку відповідних санкцій за порушення грошового зобов`язання саме з 30.11.2018 позивач обґрунтовує тим, що 22.11.2018 звертався до відповідача листом № 019/047 з вимогою зробити повернення залишків книг та провести повний розрахунок за реалізацію. Зазначений лист позивач розцінює як вимогу, передбачену положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України, після пред`явлення якої боржник повинен виконати грошове зобов`язання у семиденний строк. Крім того, позивач посилається на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України щодо обов`язку покупця оплатити товар після прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, про необґрунтованість доводів позивача в цій частині, оскільки звернення з листом (вимогою) № 019/047 відбулося саме під час дії спірного договору, умовами якого сторони визначили окремий порядок розрахунків.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Разом з цим, у пункті 3.6 договору сторонами визначено, що керуючись ч. 3 ст. 6, ч. 2 ст. 692 Цивільного Кодексу України сторони досягли згоди про те, що визначені пунктом 3.3. даного договору умови оплати за товар є розстрочкою платежу.

Доказів того, що договір було визнано недійсним повністю або частково (зокрема, в частині пунктів, якими визначено порядок розрахунків) матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, здійснення позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання з 30.11.2018 (з посиланням на те, що строк оплати товару настав відповідно до положень ст. 530 та ст. 692 ЦК України) є необґрунтованим, оскільки умовами договору, діючого на момент пред`явлення вимоги № 019/047, було передбачено інший порядок розрахунків, ніж у вказаних статтях.

Судом було враховано, що позивач фактично не заперечував проти способу здійснення розрахунків, передбаченого п. 3.3. Договору, під час всієї дії договору, в тому числі, підписуючи накладні про повернення товару постачальнику, відраховуючи суму повернутого товару від суми загальної заборгованості та зазначаючи в акті звірки взаємних розрахунків від 12.02.2019 суму основного боргу без жодних вказівок про її прострочення.

Однак, як було встановлено судом, відповідач звернувся до позивача із листом вих. №4 від 29.01.2019, в якому повідомив позивача про розірвання Договору поставки №160 від 26.05.2016 з 01.03.2019.

При цьому, у вказаному листі відповідач зазначив, що всі залишки нереалізованого товару будуть повернуті позивачу протягом 30 календарних днів з дати припинення договору, а остаточний розрахунок буде проведено протягом 10 банківських днів після оформлення між сторонами повернення залишків нереалізованого товару та проведення звірки взаєморозрахунків.

Беручи до уваги вищенаведене, залишки нереалізованого товару фактично були повернуті відповідачем позивачу 12.02.2019, при цьому звірка взаєморозрахунків так само відбулася 12.02.2019.

Пунктом 9.2. Договору сторони передбачили можливість розірвання договору будь-якою із сторін після письмового повідомлення іншої сторони за 1 місяць до дати, на яку припадає день розірвання договору.

Частиною 3 статті 653 ЦК України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Як було встановлено судом, заперечень позивача на лист вих. №4 від 29.01.2019, про розірвання договору поставки №160 від 26.05.2016 саме з 01.03.2019 матеріали справи не містять. При цьому, обоюдними діями, направленими на визначення остаточної заборгованості (підписання накладних на повернення товару, складання та підписання акту звірки взаємних розрахунків) сторони підтвердили власні наміри на припинення договірних правовідносин.

Листом № 020/013 від 21.03.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість, розмір якої на той час становив 66 438,50 грн, у повному обсязі протягом 10-ти календарних днів після отримання даного листа.

Зважаючи на те, що договірні правовідносини між сторонами на момент звернення позивача до відповідача з листом № 020/013 від 21.03.2019 фактично були припинені, в тому числі залишки товару були повернуто, а також підписано акт звірки взаєморозрахунків, тому судом першої інстанції правомірно було прийнято зазначений лист в якості вимоги виконання грошового зобов`язання в розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Отримання зазначеного листа відповідачем 22.03.2019 підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, відповідач повинен був виконати обов`язок по сплаті суми боргу у розмірі 66 438,50 грн на вимогу позивача у десятиденний строк з моменту отримання листа № 020/013 від 21.03.2019, тобто до 01.04.2019 включно.

Відповідач, в свою чергу, вимогу позивача щодо сплати повної суми заборгованості у десятиденний строк не виконав, у зв`язку з чим суд зазначає про наявність права позивача для нарахування інфляційних втрат та 3% річних за порушення виконання грошового зобов`язання з 02.04.2019.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Позивач здійснив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат по 07.05.2019 (що є правом позивача в частині визначення періоду за яке проводиться стягнення заборгованості) з правомірним врахуванням часткових погашень суми боргу відповідачем у спірний період.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, судом було здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за період з 02.04.2019 по 07.05.2019 (з урахуванням часткових погашень заборгованості відповідачем) отже суд дійшов висновку, що даний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим, тому сума інфляційних втрат у розмірі 554,39 грн та 3% річних у розмірі 162,49 грн, підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що згідно ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору припиняються зобов`язання сторін, що виникли з такого договору, обов`язок по сплаті пені, нарахування якої було передбачено умовами п. 6.2 Договору, за період з 02.04.2019 по 07.05.2019 у відповідача відсутній.

Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги в частині відсутності в нього обов`язку сплатити суму основного боргу, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю,

Беручи до уваги вищенаведене та зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог частково, оскільки відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги в частині відсутності в нього обов`язку сплатити суму основного боргу, тоді як позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок. В іншій частині позовних вимог належить відмовити, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі №910/6123/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти відповідача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУКВА ЛОГІСТІК" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 у справі №910/6123/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 21.10.2019 у справі №910/6123/19.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6123/19.

Повний текст постанови складено та підписано 20.01.2020.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

С.А. Пашкіна