Постанова

від 15.10.2019 по справі 823/1620/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

Київ

справа №823/1620/16

адміністративне провадження №К/9901/42086/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 (суддя - Гаврилюк В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді: Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.)

у справі № 823/1620/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полеагро до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Полеагро (далі - ТОВ Полеагро ) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ДПІ у м. Черкасах) від 10.06.2016 № 0000482301 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 875183,00 грн, у тому числі 583455,00 грн за основним платежем та 291728,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000492301 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 659103,00 грн, у тому числі 527782,00 грн за основним платежем та 131821,00 грн за штрафними санкціями.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, ДПІ у м. Черкасах звернулась із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у м. Черкасах посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано всі обставини справи та не надано їм повну оцінку, що має значення для належного вирішення справи.

Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у м. Черкасах проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Полеагро з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 27.05.2016 № 104/23-01-22-01/1/37682488, в якому відображено висновок про порушення вимог:

пункту 57.1 статті 57, пунктів 135.1, 135.2, 135.4 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 193.1 статті 193, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та наказу Міністерства доходів і зборів України від 30.12.2013 № 872 Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 539911,00 грн.;

пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 604355,00 грн.

В обґрунтування зазначеного висновку відповідач, зокрема, посилається на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, в яких відображено висновок про відсутність об`єктів оподаткування, необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; представлені платником первинні документи, складені за наслідками придбання агентських послуг, не містять необхідної для цілей оподаткування інформації про зміст, обсяг наданих послуг, їх конкретних виконавців та місць надання; ТОВ Полеагро не надано документів, які б підтверджували наявність під`їзних шляхів до пунктів навантаження та розвантаження, наявність вантажно-розвантажувальних майданчиків, рамп тощо у справному стані, які б відповідали повному дотриманню норм охорони праці і техніки безпеки водіїв та інших працівників ТОВ Енерджі Прайс , а також забезпечували безперешкодний і безпечний рух та вільне маневрування автомобілів (автопоїздів).

На підставі названого акту перевірки, 10.06.2016 ДПІ у м. Черкасах прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000482301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 906533,00 грн, в т.ч. за основним платежем 604355,00 грн, за штрафними санкціями 302178,00 грн;

№ 0000492301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 674889,00 грн, в т.ч. за основним платежем 539911,00 грн, за штрафними санкціями 134978,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями в частині збільшення сум грошових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ Енерджи Прайс , ТОВ Регіон Прайс , ТОВ Бабани-Трейд , ТОВ Маркет-Промсервіс , ТОВ Приватбізнесгруп , ТОВ Маркаса , ТОВ Фін-Код , позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що надані позивачем до суду документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій з дотриманням вимог податкового законодавства.

Надаючи оцінку обставинам у справі, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Частиною третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вказані вимоги законодавства зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, в період який був охоплений перевіркою, було здійснено ряд господарських операцій з придбання: агентських послуг у ТОВ Енерджи Прайс , ТОВ Бабани-Трейд , ТОВ Маркаса ; транспортних послуг у ТОВ Енерджи Прайс , ТОВ Маркет-Промсервіс , ТОВ Фін-Код ; придабння мінеральних добрив у ТОВ Енерджи Прайс , ТОВ Регіон Прайс , ТОВ Приватбізнесгруп .

Аналізуючи дотримання платником наведених правил оподаткування, суди послалися на те, що подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, повідомлення щодо залучення клієнтів, акти виконаних робіт, акти здачі прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, платіжні доручення, звіти щодо залучених покупців, товарно-транспортні накладні, специфікації підтверджують факт реального придбання товарів та послуг.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності й взаємозв`язку та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Оцінка правовідносин позивача та його контрагентів у даному разі вимагає й ретельної перевірки обставин виконання розглядуваних поставок із встановленням, де саме навантажувався та розвантажувався товар, хто безпосередньо здійснював його транспортування, здійснював прийняття товарно-матеріальних цінностей за кількістю та якістю тощо. Установлення наведених обставин є необхідним для перевірки того, чи відображають представлені платником первинні документи реальні факти господарської діяльності.

Проте, судами не з`ясовано належним чином умов спірних договорів та специфіки кожної господарської операції позивача з відповідними контрагентами; умов проведення поставки товарів; як мало оформлятися передача товарів; куди мав доставлятися замовлений позивачем товар; як приймалися товари; хто здійснював транспортування замовлених товарів, не з`ясовано питання щодо обґрунтованості господарської мети та економічної доцільності при укладанні спірних договорів; не перевірено зв`язок придбання товарів з власною господарською діяльністю позивача.

Щодо епізоду формування позивачем даних податкового обліку за наслідками придбання агентських послуг слід зазначити, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає, що на підтвердження факту отримання агентських послуг позивачем надано відповідні договори, акти про надання послуг, звіти щодо залучених покупців, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

Однак ці документи не розкривають змісту наданих послуг, позаяк не містять деталізованої інформації про фактично надані послуги, їх обсяг та характер, строки виконання та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності ТОВ Полеагро .

Надані акти є однотипними за змістом, в яких зазначено лише про комісійну винагороду за пошук покупців на мінеральні добрива.

Позивач не подав будь-яких звітів, складенням яких оформлювався результат надання зазначених послуг, не представив жодних документів, що підтверджують спрямованість спірних послуг на досягнення конкретних цілей позивача; не надано документи, які б підтверджували вивчення території з метою виявлення потенційних покупців, проведення аналізу платоспроможності у потенційних покупців, розповсюдження рекламних матеріалів товару позивача.

Також відповідач зазначає, що ТОВ Полеагро має свій кваліфікований персонал для пошуку покупців, а тому заключати договір з іншими підприємствами, сплачувати їм кошти є недоцільним та економічно не вигідним.

У той же час суди не перевірили добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності, а також реальність усіх даних, наведених у документах, складеними за наслідками господарських відносин.

Крім того, в обґрунтування висновку про правомірність нарахування спірних зобов`язань, відповідач посилається на те, що в провадженні СУ ФР ГУ ДФС у Черкаській області знаходиться кримінальне провадження №32016250000000036, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України за фактом умисного ухилення від сплати податків у значних розмірах службовими особами ТОВ Полеагро .

В ході проведення досудового слідства встановлено та допитано в якості свідків 10 контрагентів ТОВ Полеагро покупців мінеральних добрив, які згідно документів були знайдені ТОВ Енерджі Груп , ТОВ Бабани Трейд , в ході виконання агентських послуг по пошуку покупців мінеральних добрив. Дані службові особи пояснили, що зазначені підприємства їм не відомі, ТОВ Полеагро знайшли самі по оголошенню, в деяких випадках працювали з підприємством напряму, безпосередньо з працівниками ТОВ Полеагро .

Однак, судами не надано належної правової оцінки вказаним обставинам.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами судам слід: з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції; з`ясувати результати розслідування/розгляду кримінальної справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору.

Отже, вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України , суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення Бендерський проти України , відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

В свою чергу, вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане донарахування податкового зобов`язання.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Отже, під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 250, 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області - задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2017 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду