Рішення

від 05.04.2019 по справі 452/18/18

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 452/18/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"05" квітня 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі судді Кравціва В.І.,

секретар судового засідання Макаревич Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Никловицькоїх сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання не законним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на спадкове майно,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Свищо С.М.,

відповідача ОСОБА_3 ,

та його представника адвоката Стефановича Ю.М.,

встановив:

ОСОБА_1 4 січня 2018 року пред`явила до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради від 18 грудня 2008 року № 79 та виданого на його підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на будинок АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку, укладеного 10 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., зареєстрованого за № 2545 та визнання за нею, позивачем, права власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1 .

У обґрунтування свого позову посилалася на те, що вказане будинковолодіння належало до майна колгоспного двору і станом на 15 квітня 1991 року головою цього двору був ОСОБА_2 , а членами двору були її мати ОСОБА_4 , її брат ОСОБА_3 та вона, позивач.

Її мати ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а вона, позивач 13 квітня 2006 року разом зі своєю дочкою ОСОБА_5 переїхала на постійне місце проживання до м. Львова.

За правилами ст. 120 ЦК УРСР (у редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до Постанови ВР Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-ХІІ був ведений в дію Закон України Про власність .

Станом на 15 квітня 1991 року майно колгоспного двору по АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належало ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та їй, позивачу, з підстав, передбачених ст. ст. 120, 123 ЦК УРСР.

Після смерті ОСОБА_4 належну їй частку у спільному майні успадкували в рівних частках ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і вона, позивач, оскільки є спадкоємцями першої черги за законом, проживали разом із спадкодавцем станом на день відкриття спадщини і відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України вважалися такими, що прийняли спадщину.

На даний час, виходячи з принципу рівності часток, кожному з них, на праві спільної власності з урахуванням їхніх часток у майні колгоспного двору, а також успадкованої частки матері належить по 1/3 частині будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Із роз`ясень, які містяться у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22 грудня 1995 року № 20 до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України Про власність , застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулюють власність цього двору, а саме:

А) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору;

Б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили право на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, вони своє право власності в БТІ своєчасно не оформили. З часу її переїзду до м. Львова у 2006 році за їхньою усною домовленістю усім домогосподарством користувався батько ОСОБА_2 .

У листопаді 2017 року вона звернулася до батька і брата з пропозицією оформити право власності на будинковолодіння і від них дізналася про те, що право власності вже оформлене без її участі, однак жодних документів їй не представили.

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що 28 січня 2009 року було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 в цілому на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Никловицькою сільською радою.

Крім цього, з цієї ж довідки відомо, що 10 серпня 2017 року ОСОБА_2 подарував Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 В. ОСОБА_6 . на підставі договору дарування Ѕ частини житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М.

Із довідки Самбірського МБТІ № 2269 від 12 грудня 2017 року їй стало відомо, що право власності на вказаний будинок було зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Никловицької сільської ради від 18 грудня 2008 року № 79.

Відтак, рішення виконкому Никловицької сільської ради № 79 від 18 грудня 2008 року та свідоцтво про право власності НОМЕР_2 № НОМЕР_3 , видані Никловицькою сільською радою у відсутність законних підстав, порушують її законні права на частку у майні колгоспного двору, а також на частку у спадщині після смерті матері.

Відповідач ОСОБА_3 у встановлений строк подав відзив на позовну заяву, у якому посилався на його безпідставність, а також те, що позивачем не надано жодних доказів про зарахування спірного будинку до майна колгоспного двору і таке заперечується відповідачем.

Голова двору ОСОБА_2 ніколи не був членом колгоспу та ніколи не працював у колгоспі, що спростовує твердження позивача про приналежність домоволодіння до колгоспного двору, на підтвердження того, що ОСОБА_2 не був членом колгоспного двору надано його трудову книжку, згідно якої він працював електромонтером у різних організаціях телекомунікаційного зв`язку.

Щодо спадкування частини спірного будинку після смерті ОСОБА_4 , то така вимога теж не підлягає задоволенню з тих підстав, що на момент смерті ОСОБА_4 спірний будинок не був прийнятий у експлуатацію та не зареєстрований в установленому порядку, а тому у померлої ОСОБА_4 права власності на частину будинку не виникало, а відтак спірний житловий будинок не був об`єктом спадщини після її смерті.

Крім цього, позивачу було відомо про смерть ОСОБА_4 , у зв`язку з чим позивачем пропущено строк позовної давності, пропуск якого є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про застосування якого просив відповідач.

Під час підготовчого провадження позивач ОСОБА_1 . змінила підстави позову посилаючись на те, що згідно даних погосподарського обліку Никловицької сільської ради житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований у 1944 році ОСОБА_7 ОСОБА_8 , 1902 року народження, який був батьком її, позивача, матері ОСОБА_9 . ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і після його смерті ОСОБА_9 успадкувала належний йому будинок, вступивши у володіння та управління спадковим майном.

21 січня 1967 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , який з того часу проживає у спірному будинку і є головою господарства.

До реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 будинковолодіння по АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору, однак, з часу реєстрації шлюбу, тобто з 21 січня 1967 року спірне будинковолодіння не є колгоспним двором, оскільки ОСОБА_2 ніколи не працював у колгоспі, а суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства.

Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і станом на день смерті вона, позивач, проживала і була зареєстрована в будинку та фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, і тому згідно ст. 548 та 549 ЦК УРСР вважається такою, що прийняла спадщину після смерті матері, як спадкоємець першої черги за законом.

Окрім неї на день смерті матері у спірному будинку проживали та були зареєстрованими її, позивача, батько ОСОБА_2 її брат ОСОБА_3 та її, позивача, дочка ОСОБА_11 .

Відповідач ОСОБА_3 подав відзив на заяву про зміну підстав позову, у якому посилався на безпідставність позову, зокрема на те, що згідно ст. 4 Постанови Верховної Ради України Про введення в дію Закону України Про власність , загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належала особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до ст. 563 ЦК УРСР у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

Ураховуючи те, що після смерті ОСОБА_10 колгоспний двір не був припинений, а тому ОСОБА_9 не могла успадковувати спірний будинок, вступивши у володіння та управління спадковим майном.

Із технічного паспорта до господарських споруд відноситься літня кухня, стайня, гараж, погріб, огорожа, рік побудови яких згідно характеристики будівель і споруд становить 1984 рік.

Ураховуючи те, що ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , він не мав відношення до побудови та набуття права власності на вказані господарські будівлі, унаслідок чого такі господарські споруди не могли входити в склад спадкового майна, а тому не можуть бути предметом позову.

Тому, ОСОБА_10 не був власником спірного майна і після його смерті ОСОБА_9 не набула жодних прав на нього.

Крім цього, позивач не надала належних доказів на обґрунтування прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10 та належності йому спірного майна.

Колгоспний двір, а в подальшому після одруження ОСОБА_9 з ОСОБА_2 , тобто з 21 січня 1967 року, спірне будинковолодіння з колгоспного двору перейшло до робітничого двору.

Позивач посилалася на прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 шляхом вступу в управління майном, однак не надала доказів належності ОСОБА_10 та ОСОБА_9 спірного майна а також не надала доказів про її звернення до нотаріальної контори для заведення спадкової справи.

Тому, без звернення до нотаріальної контори, оформлення спадкової справи позивач не може підтвердити прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і така заява нотаріусом не прийнята.

Крім цього, позивач не ставить вимоги про встановлення юридичного факту прийняття позивачем спадщини, шляхом вступу в управління спадковим майном.

Під час розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Свищо С.М. у підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені у позовній заяві та доповненнях до неї.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їхній представник адвокат Стефанович Ю.М. позов не визнали, у заперечення вимог позивача посилалися на обставини, викладені у відзивах.

Від відповідача - Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника та визнання позову.

Вислухавши пояснення позивача, її представника, відповідачів, їхнього представника та представника відповідача, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи із такого.

Із свідоцтв про народження, про одруження та про смерть відомо, що ОСОБА_12 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 10, 23, 24).

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу та запису акту про смерть вбачається, що 21 січня 1967 року зареєстрували шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , якій було присвоєно прізвище ОСОБА_13 , батьком якої був ОСОБА_10 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 86, 105).

Із витягу з погосподарської книги за 1955-1957 року видно, що, що господарство, головою якого був ОСОБА_10 , відносилося до суспільної групи колгоспний двір, так як він був членом колгоспу, також членом цього двору була його дочка ОСОБА_9 . До складу майна колгоспного двору належали житловий будинок, 1944 року забудови, стайня та стодола у с. Орховичі Самбірського району (а. с. 76, 108).

Із рішення виконавчого комітету Никловицької сільської ради Самбірського району від 18 грудня 2008 року № 79, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, 28 січня 2009 року на підставі вказаного рішення виконкому за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 (а. с. 49, 52).

Із договору дарування та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 10 серпня 2017 року ОСОБА_2 подарував своєму сину ОСОБА_3 Ѕ частину вказаного будинку (а. с. 4, 83).

Вирішуючи питання про правовідносини, що виникли між сторонами, про визначення суспільної групи двору, належність майна цьому двору та про право власності на це майно, суд виходить із такого.

Згідно ст. 3 Постанови Верховної Ради Української РСР Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року.

Щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, Закон Української РСР "Про власність" застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Закону.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

За наведеного, до правовідносин, що виникли між сторонами, застосовується діюче на той час законодавство, а саме норми чинного на той час ЦК Української РСР (далі ЦК УРСР), Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за N 5-24/26, та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року N 69.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Статтею 529 цього Кодексу було встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

За правилами ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 цього Кодексу визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, зокрема якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Згідно ст. 563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.

Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу.

За змістом зазначених Вказівок № 112/5 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок N 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Із довідки, виданої 12.01.2018 виконавчим комітетом Никловицької сільської ради Самбірського району відомо, що ОСОБА_14 з 1957 р. по 1986 р. працювала в колгоспі (а. с. 25).

Із відповіді Никловицької сільської ради № 02-09/47 та витягу з погосподарської книги видно, що домогосподарство по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносилося до колгоспного типу і членами двору були:

1) ОСОБА_2 , 1939 року народження - голова двору;

2) ОСОБА_4 , 1933 року народження - дружина;

3) ОСОБА_15 , 1969 року народження - син;

4) ОСОБА_16 , 1970 року народження - син;

5) ОСОБА_17 , 1972 року народження - дочка;

6) ОСОБА_3 , 1976 року народження - син.

ОСОБА_1 і її дочка ОСОБА_18 вибули із с. Орховичі 13 квітня 2006 року (а. с. 8, 9, 88).

Із трудової книжки вбачається, що ОСОБА_2 членом колгоспу не був і в колгоспі з часу одруження із ОСОБА_4 і до припинення колгоспного двору не працював (а. с. 59-60).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_10 спадщина на майно колгоспного двору не відкрилася, так як членом колгоспного двору і його головою до січня 1967 року була ОСОБА_9 , а після її одруження із ОСОБА_2 той став головою цього двору, однак суспільна група двору не змінилася, оскільки ОСОБА_4 була працюючим членом колгоспу до 1986 року.

Після припинення колгоспного двору частки членів у майні колгоспного двору, а саме: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 були рівними.

Однак, ОСОБА_1 , змінивши підстави позову, не зазначила вимогу визнання за нею частки у майні колишнього колгоспного двору, а про визнання за нею права на спадкове майно після смерті її матері ОСОБА_4 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на 1/6 часину майна колишнього колгоспного двору і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прийняли спадщину, оскільки фактично вступили у володіння спадковим майном, проживаючи у спірному будинку, що вбачається із довідки, виданої виконавчим комітетом Никловицької сільської ради (а. с. 9).

Так як правовідносини з приводу спадкування після смерті ОСОБА_4 до набрання чинності Цивільним кодексом України і продовжують існувати після набрання ним чинності, то до тих прав і обов`язків застосовуються положення цього Кодексу.

Згідно ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст. 1297 цього Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах- до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За правилами ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 392 цього Кодексу встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тобто захисту підлягає право власності на майно, яке вже набуте, а не відшукуване.

Оскільки, ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_4 прийняла спадщину, до складу якої входить нерухоме майно, але не одержала свідоцтво про право на спадщину та державна реєстрація права на нерухоме майно не проведена, тому право власності на спадкове майно у неї не виникло, а відтак спосіб захисту шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно та усунення перешкод у користуванні спадковим майном шляхом визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку є передчасним і тому у такому позові слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити за недоведеністю позовних вимог у позові ОСОБА_1 до Никловицькоїх сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання недійсним договору дарування Ѕ частини житлового будинку та визнання права власності на спадкове майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 .

Представник позивача: ОСОБА_25 , АДРЕСА_3

Відповідачі:

Никловицька сільська рада Самбірського району Львівської області, вул. Центральна, 20, с. Никловичі Самбірського району Львівської області, код ЄДРПОУ 04370171 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає по АДРЕСА_1

ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: ОСОБА_26 , АДРЕСА_4 .

Текст повного рішення буде складено 15 квітня 2019 року.

Суддя