Постанова

від 08.12.2020 по справі 452/18/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 452/18/18 Головуючий у 1 інстанції: Кравців В.І.

Провадження № 22-ц/811/4120/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року в складі судді Кравціва В.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на спадкове майно ,-

встановила:

У січні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про про визнання не законним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на спадкове майно.

Вимоги обґрунтовувала тим, що вказане будинковолодіння належало до майна колгоспного двору і станом на 15 квітня 1991 року головою цього двору був ОСОБА_4 , а членами двору були її мати ОСОБА_6 , брат ОСОБА_5 та вона.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а вона 13 квітня 2006 року разом зі своєю дочкою ОСОБА_7 переїхала на постійне місце проживання до м. Львова.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до Постанови ВР Української РСР від 26 березня 1991 року № 885-ХІІ ведений в дію Закон України Про власність .

Станом на 15 квітня 1991 року майно колгоспного двору по АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належало ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та їй на підставі ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР.

Після смерті ОСОБА_6 належну їй частку у спільному майні успадкували в рівних частках ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і вона, оскільки є спадкоємцями першої черги за законом, проживали разом із спадкодавцем станом на день відкриття спадщини.

На даний час, виходячи з принципу рівності часток, кожному з них, на праві спільної власності з урахуванням їхніх часток у майні колгоспного двору, а також успадкованої частки матері належить по 1/3 частині будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

Незважаючи на внесення записів у погосподарські книги, вони своє право власності в БТІ своєчасно не оформили. З часу її переїзду до м. Львова у 2006 році за їхньою усною домовленістю усім домогосподарством користувався батько ОСОБА_4 .

У листопаді 2017 року вона звернулася до батька і брата з пропозицією оформити право власності на будинковолодіння і від них дізналася про те, що право власності вже оформлене без її участі, однак жодних документів їй не представили.

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно їй стало відомо, що 28 січня 2009 року зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 в цілому, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Никловицькою сільською радою.

Крім цього, з цієї ж довідки відомо, що 10 серпня 2017 року ОСОБА_4 подарував 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Із довідки Самбірського МБТІ № 2269 від 12 грудня 2017 року їй стало відомо, що право власності на вказаний будинок було зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Никловицької сільської ради від 18 грудня 2008 року № 79.

Відтак, рішення виконкому Никловицької сільської ради № 79 від 18 грудня 2008 року та свідоцтво про право власності НОМЕР_1 , видані Никловицькою сільською радою у відсутність законних підстав, порушують її законні права на частку у майні колгоспного двору, а також на частку у спадщині після смерті матері.

30.10.2018 під час підготовчого провадження позивачка ОСОБА_1 змінила підстави позову посилаючись на те, що згідно даних погосподарського обліку Никловицької сільської ради житловий будинок по АДРЕСА_1 збудований у 1944 році ОСОБА_8 , 1902 року народження, який був батьком її матері ОСОБА_9 .

ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і після його смерті ОСОБА_9 успадкувала належний йому будинок, вступивши у володіння та управління спадковим майном.

21 січня 1967 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , який з того часу проживає у спірному будинку і є головою господарства.

До реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 будинковолодіння по АДРЕСА_1 належало до колгоспного двору, однак, з часу реєстрації шлюбу, тобто з 21 січня 1967 року спірне будинковолодіння не є колгоспним двором, оскільки ОСОБА_4 ніколи не працював у колгоспі, а суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства.

Мати померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і станом на день її смерті позивачка проживала і була зареєстрована в будинку та фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

Окрім неї на день смерті матері у спірному будинку проживали та були зареєстрованими її батько ОСОБА_4 , брат ОСОБА_5 та її дочка ОСОБА_7 .

Просила визнати незаконним і скасувати рішення виконкому Никловицької сільської ради від 18 грудня 2008 року № 79 та видане на його підставі свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на будинок АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку, укладеного 10 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., зареєстрованого за № 2545, визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель по АДРЕСА_1 .

Оскаржуваним рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року відмовлено за недоведеністю позовних вимог у позові ОСОБА_1 до Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку та визнання права власності на спадкове майно.

Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_1 , вважає незаконним у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Не погоджується з висновком суду про те, що після смерті ОСОБА_8 спадщина на майно колгоспного двору не відкривалася, так як членом колгоспного двору і його головою до січня 1967 року була ОСОБА_9 , а після її одруження із ОСОБА_4 , той став головою цього двору, однак суспільна група двору не змінилася, оскільки ОСОБА_6 була працюючим членом колгоспу до 1986 року.

Зазначає, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до введення в дію ЦК УРСР 1963 року, тому спадкування після його смерті здійснювалося за правилами ЦК УРСР 1922 року.

На час смерті ОСОБА_8 спірне будинковолодіння не належало до колгоспного двору, оскільки норми, якими врегульовано власність колгоспного двору, закріплені в ЦК УРСР 1963 року, тобто введені в дію після смерті ОСОБА_8 .

Звертає увагу, що суспільна група господарства визначалася від роду занять голови господарства (см`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Вважає, що суд помилково відніс спірне будинковолодіння до колгоспного двору виключно у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 до 1986 року була працюючим членом колгоспу.

Так, з січня 1967 року головою двору був ОСОБА_4 , який ніколи не був членом колгоспу і належав до суспільної групи робітників.

Суд першої інстанції зазначене не врахував і помилково відніс спірний будинок до колгоспного двору, та вказав, що такий належав на праві спільної сумісної власності усім його членам.

Таким чином, висновки суду про те, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1/6 частину майна колишнього колгоспного двору, не відповідають фактичним обставинам і суперечать нормам матеріального закону.

Зазначає, що після смерті ОСОБА_6 вона прийняла спадщину, до складу якої входило нерухоме майно, спірний будинок, а окрім неї спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_8 спадщина на майно колгоспного двору не відкрилася, так як членом колгоспного двору і його головою до січня 1967 року була ОСОБА_9 , а після її одруження із ОСОБА_4 той став головою цього двору, однак суспільна група двору не змінилася, оскільки ОСОБА_6 була працюючим членом колгоспу до 1986 року.

Таким чином, після припинення колгоспного двору частки членів у майні колгоспного двору, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_5 були рівними.

При цьому, позивачка ОСОБА_1 , змінивши підстави позову, не просила про визнання за нею права на частку у майні колишнього колгоспного двору, а про визнання за нею права власності на спадкове майно після смерті її матері ОСОБА_6 .

В свою чергу, суд зазначив, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1/6 часину майна колишнього колгоспного двору і ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 прийняли спадщину, оскільки фактично вступили у володіння спадковим майном, проживаючи у спірному будинку.

Разом з цим, оскільки позивачка ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_6 прийняла спадщину, до складу якої входить нерухоме майно, але не одержала свідоцтво про право на спадщину та державна реєстрація права на нерухоме майно не проведена, право власності на спадкове майно у неї не виникло, тому спосіб захисту шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно та усунення перешкод у користуванні спадковим майном шляхом визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради Самбірського району Львівської області, визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку, є передчасним.

При цьому, суд застосував до правовідносин норми чинного на той час ЦК Української РСР (далі ЦК УРСР), Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_14 є дочкою відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також рідною сестрою відповідача ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, про одруження та про смерть (а. с. 10, 23, 24).

Із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу та запису акту про смерть слідує, що батько позивачки ОСОБА_4 та мати ОСОБА_9 , 21 січня 1967 року зареєстрували шлюб , дружині присвоєно прізвище ОСОБА_15 (а.с. 86).

Батьком матері позивачки ОСОБА_16 був ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 105).

Із виписки з погосподарської книги за 1955-1957 року видно, що двір, головою якого був ОСОБА_8 1902 р.н. (дід позивачки), відносився до суспільної групи колгоспний двір, так як він був членом колгоспу, у дворі була зареєстрована його дочка ОСОБА_9 (матір позивачки) (а.с. 76).

При цьому, до складу майна колгоспного двору родини позивачки належали житловий будинок, 1944 року забудови, стайня та стодола у с. Орховичі Самбірського району.

Із рішення виконавчого комітету Никловицької сільської ради Самбірського району від 18 грудня 2008 року № 79, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що 28 січня 2009 року за батьком позивачки ОСОБА_4 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 (а. с. 49, 52).

Згідно договору дарування від 10 серпня 2017 року, ОСОБА_4 подарував своєму сину ОСОБА_5 1/2 частину вказаного будинку (а. с. 4, 83).

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини 4 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Відповідно до статті 3 Постанови Верховної Ради Української РСР Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року.

Щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, Закон Української РСР "Про власність" застосовується до тих прав і обов`язків, що виникнуть після введення в дію Закону.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що у відповідній частині до правовідносин, що виникли між сторонами, застосовується діюче на той час законодавство, а саме норми чинного ЦК Української РСР (далі ЦК УРСР), Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

В свою чергу, колегія суддів вважає правильними доводи апеляційної скарги про те, що на час смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до введення в дію ЦК УРСР1963 року, діяв ЦК УРСР 1922 року, який був чинний з 1923 по 1964 рік.

Натомість, як зазначалось вище, виписка з погосподарської книги за 1955-1957 року свідчить, що двір, головою якого був ОСОБА_8 1902 р.н. (дід позивачки), відносився до колгоспного двору.

Із довідки, виданої 12.01.2018 виконавчим комітетом Никловицької сільської ради Самбірського району відомо, що ОСОБА_16 з 1957 р. по 1986 р. працювала в колгоспі.

В свою чергу, з трудової книжки відповідача ОСОБА_4 слідує, що останній членом колгоспу не був і в колгоспі з часу одруження із ОСОБА_6 не працював (а.с. 59-60).

Згідно вказівок по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок N 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після смерті ОСОБА_8 суспільна група спірного двору не змінювалася, оскільки ОСОБА_16 (мати позивачки) була працюючим членом колгоспу до 1986 року.

Таким чином, належні та допустимі докази у справі дають підстави для беззаперечного висновку, що спірне господарство, в якому головою з 1967 року був відповідач ОСОБА_4 , належало до суспільної групи - колгоспний двір, оскільки його дружина ОСОБА_6 (мати позивачки) була працюючим членом колгоспу.

Із відповіді Никловицької сільської ради № 02-09/47 та витягу з погосподарської книги видно, що домогосподарство по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року відносилося до колгоспного типу і членами двору були: ОСОБА_4 , 1939 року народження - голова двору; ОСОБА_10 , 1933 року народження - дружина; ОСОБА_17 , 1969 року народження - син; ОСОБА_18 , 1970 року народження - син; ОСОБА_13 , 1972 року народження - дочка; ОСОБА_5 , 1976 року народження - син.

ОСОБА_1 і її дочка ОСОБА_19 вибули із с. Орховичі 13 квітня 2006 року (а. с. 8, 9, 88).

Після припинення 15 квітня 1991 року колгоспного двору частки членів у майні колгоспного двору, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_5 були рівними.

Натомість, позивачка ОСОБА_1 , змінивши підстави позову, не просила про визнання за нею частки у майні колишнього колгоспного двору, заперечуючи фактично такий, як суспільну групу, при цьому просить визнати за нею право на спадкове майно після смерті її матері ОСОБА_6 , як спадкоємця усього майна після смерті свого батька ОСОБА_8 відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги про визнання незаконним і скасування рішення виконкому Никловицької сільської ради від 18 грудня 2008 року № 79 про оформлення права власності та видане на його підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на будинок АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , є безпідставними, тому відмова у задоволенні таких є обґрунтована, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

При цьому, оскільки вимоги про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини житлового будинку, укладеного 10 серпня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., зареєстрованого за № 2545 та визнання за позивачкою права власності на частку у спадковому майні, фактично поставлені в залежність та є похідними від інших вимог, у задоволенні яких відмовлено, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позовних вимог в цілому.

Зміст оскаржуваного рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, в тому числі в частині щодо мотивованої оцінки доводів сторін, наданих ними доказів, норм права, які суд застосував та мотивів їх застосування, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 09 грудня 2020 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: О.М. Ванівський

О.Я. Мельничук