Постанова

від 16.10.2019 по справі 266/2636/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/2700/19

266/2636/17

Єдиний унікальний номер 266/2636/17

Номер провадження 22-ц/804/2700/19

Головуючий у 1-й інстанції Федотова В.М.

Доповідач Биліна Т.І.

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

16 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Биліни Т.І.,

суддів Баркова В.М., Принцевської В.П.

за участю секретаря Єфремової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №33 Маріупольської міської ради Донецької області , третя особа Департамент освіти Маріупольської міської ради про визнання незаконним наказу про звільнення за прогули, поновлення на посаді, стягнення середнього 00заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, -

в с т а н о в и в :

17 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до Комунального закладу Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №33 Маріупольської міської ради Донецької області (надалі МЗОШ -ІІІ ступенів №33 ММР Донецької області), в якому просив визнати незаконним наказ від 28 червня 2017року про звільнення його за прогули за ст. 40 ч. 1 п. 4 КЗпП України, поновити його на посаді, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2017року по 12 серпня 2019 року у сумі 93 106, 05 гривень, стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 04 липня 2017року по 31 липня 2017року у сумі 3 169, 74 гривень, та стягнути витрати пов`язані з наданням правової допомоги.

Позовна заява після уточнень вмотивована тим, що він отримуючи мінімальну пенсію, працював у ЗОШ № 33 на посаді сторожа з 15.05.2014р. по 05.07.2017р., дисциплінарних стягнень не мав. Його безпосереднім керівником була завгосп школи ОСОБА_2 , яка як в.о. директора школи, видала та підписала наказ про його звільнення. 05.07.2017р. йому з її слів стало відомо, що його звільнено за прогул 28.06.2017р. Він з вказаним не згоден, бо згідно графіку повинен був працювати 28.06.2017р. з 19год. до 07год. ранку 29.06.2017р. У зв`язку з тим, що 28.06.2017р. був святковий день, ОСОБА_2 внесла зміни до графіку про що його не повідомила. Графіки чергувань ОСОБА_2 вивішувала на дошку, під розпис не надавала. 28.06.2017р. він прийшов у свою зміну в 19 годин і побачив, що працює інший сторож - ОСОБА_3 , від якої він дізнався, що повинен був працювати з 07години ранку до 19години, але оскільки він не вийшов на роботу, замість нього чергував сторож ОСОБА_4 Вважає, що його звільнили з грубими порушеннями законодавства про працю, так як ніякого прогулу він не скоював, про зміни у графіку не знав, від нього не вимагали пояснень, не видали копію наказу про звільнення.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням позивач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обґрунтував тим, що він звільнений незаконно, наказ від 03.07.2017 року підписаний ОСОБА_5 юридично нікчемний, так як вона на час підписання цього наказу знаходилась у плановій відпустці тому не мала права виконувати функції директора школи. Повноваження директора школи були передані виконуючому обов`язки директора школи ОСОБА_2 , згідно з наказом №175-к від 06.06.2017 року. Згода профкому на звільнення нікчемна тому, що він не є членом профспілки. Він не згоден з висновком суду про відсутність вини відповідача у несвоєчасному виданні трудової книжки, йому ніхто її не видавав та не надсилав поштове відправлення про необхідність її отримати. Акти про відмову в отриманні трудової книжки підписали упереджені особи.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили їх задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_7 . заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представник третьої особи Департаменту освіти ММР в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів незаконності звільнення його з роботи, дисциплінарний проступок, який полягав у прогулі мав місце, вина позивача у його вчинені доведена дослідженими матеріалами та поясненнями свідків. Зміни у графік роботи за червень 2017р. не вносились, а передбачена законом процедура притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з роботи дотримана, порушення вимог ст. ст. 147, 149 КЗпП при його застосуванні не встановлені.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в МЗОШ - ІІІ ступенів №33 ММР Донецької області з 15.05.2014р. по 04.07.2017р. на посаді сторожа. (т.1 а.с. 164-164а).

Згідно з актами ЗОШ № 33 від 06.06.2017р. та від 29.06.2017р. сторож ОСОБА_1 не вийшов на роботу за графіком 05.06.2017р. з 19.00год. до 07.00год. - 06.06.2017р. та 28.06.2017р. з 19.00год. до 07.00год. - 29.06.2017р. і був відсутнім на робочому місці кожного разу 12 годин (т.1а.с. 65, 68).

Вказані обставини підтверджені доповідними ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12 від 06.06.2017р., що ОСОБА_1 не вийшов на роботу 05.06.2017р. причини відсутності не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав. (т.1 а.с. 69-71).

Подібна ситуація сталася і 28.06.2017 року, підтвердженням чого є доповідні ОСОБА_2 та Гудожникова В.Ф. від 29.06.2017р., стосовно того що ОСОБА_1 не вийшов на роботу 28.06.2017р. (т.1 а.с. 66, 67).

Відповідно до акту ЗОШ № 33 від 01.07.2017р., з яким під підпис ознайомлений сторож ОСОБА_1 , останній відмовився надати письмове пояснення стосовно відсутності його на робочому місці 28.06.2017р. з 19.00. до 07.00год. - 29.06.2017р., в усній формі повідомив, що забув вийти на роботу (т.1 а.с. 72).

Відповідно до протоколу засідання дисциплінарної комісії по ЗОШ № 33 від 03.07.2017р., у зв`язку з систематичними прогулами сторожем ОСОБА_1 , комісія рекомендувала застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с. 60-61, 100-101).

Згідно з наказом № 60/К від 03.07.2017р. Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №33 , сторожа школи ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 04.07.2017р. за прогул, п. 4 ст. 40 КЗпП України, на підставі акту від 29.06.2017р. Про відсутність на робочому місці , табелю обліку робочого часу за червень 2017р., акту про відмову надати письмові пояснення від 01.07.2017р., акту комісії з дисциплінарного стягнення від 03.07.2017р. (т.1 а.с. 25).

З вказаним наказом ОСОБА_1 відмовився знайомитися та отримувати трудову книжку, про що складено акт ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , від 05.07.2017р. (т.1 а.с. 58, 59).

Незважаючи на численні спроби, шляхом направлення листів на його адресу, з пропозицією отримати трудову книжку, ОСОБА_1 отримав свою трудову книжку лише 26.07.2017р. (т.1 а.с. 51, 52, 57, 62, 105-106).

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що обставини судом першої інстанції встановлено повно, а висновки зроблено у відповідності до положень законів, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ст.149 цього ж Кодексу до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15 зроблено висновок про те, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 28.06.2017р здійснив прогул, оскільки не був на роботі з 19.00год. до 07.00год. - 29.06.2017р., вказана обставина документально підтверджена. Позивач скористався своїм правом на дачу письмових пояснень, що могло бути враховано при визначенні ступеню тяжкості вчиненого проступку, шляхом відмови їх надати.

З огляду на вказане, доводи позивача, що він звільнений незаконно неспроможні.

Доводи апеляційної скарги, що наказ від 03.07.2017 року підписаний ОСОБА_5 юридично нікчемний, скільки вона на час підписання цього наказу знаходилась у плановій відпустці тому не мала права виконувати функції директора школи необґрунтований.

Колегія суддів проаналізувала вказаний довід і погоджується з тим, що дійсно, відповідно листа Мінсоцполітики України №376/06/186 від 17.10.2016 року відносно питання тимчасового виконання обов`язків відсутнього працівника, - керівник установи є передусім посадовою особою, яка перебуває з підприємством в трудових відносинах, що регулюються нормами трудового законодавства України. У період відпустки керівник не може виконувати посадові обов`язки.

Проте з листа Держкомітету з питань підприємництва №8361 від 17.10.2014 року вбачається, що перебуваючи у відпустці директор може підписувати документи та продовжувати виконувати свої обов`язки, окрім випадків, якщо на цей час його повноваження передані заступнику.

В даному випадку повноваження директора школи за наказом від 06.06.2017 року №175к були передані не заступнику, а завідуючому господарством тієї ж установи ОСОБА_2 , тобто завгоспу, вважати якого заступником не має підстав. Крім того наказ про передачу повноважень іншій особі не містив посилань про передачу права підпису документів фінансового або кадрового характеру.(т.1 а.с.103)

З наведеного вбачається, що в законі прямо не зазначено заборону директору підписувати документи в період відпустки, а листи Мінсоцполітики України та Держкомітету з питань підприємництва, хоча і мають однакову юридичну силу та спрямовані на врегулювання вказаного питання, проте надають роз`яснення неоднозначні.

З аналізу наведеного колегія суддів дійшла висновків, що перебування директора у відпустці саме по собі не свідчить про дефектність підписаних ним документів. Правове значення має тільки належність підпису особі, яка уповноважена трудовим договором на здійснення відповідних повноважень.

Доводи апеляційної скарги, що суд дійшов невірного висновку суду про відсутність вини відповідача у несвоєчасній видачі трудової книжки, оскільки йому ніхто її не видавав та не надсилав поштове відправлення про необхідність в її отриманні, а акти про відмову в отриманні трудової книжки підписали упереджені особи - непереконливі.

Позивач не мотивував в чому полягає упередженість осіб які підписали акти про його відмову від отримання трудової книжки. Крім того не надав доказів того, що він звертався до керівника установи з питання видачі йому трудової книжки та отримав відмову в задоволенні вказаної вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснював заходи по врученню позивачу трудової книжки, проте останні були позивачем проігноровані.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції постановлено згідно вимог чинного законодавства та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повний текст постанови виготовлено 21 жовтня 2019 року.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді В.М. Барков

В.П. Принцевська