Постанова

від 24.06.2020 по справі 266/2636/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 266/2636/17

провадження № 61-19981св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області ,

третя особа - Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року у складі судді Федотової В. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Биліни Т. І., Баркова В. М., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області (далі - КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області ), третя особа - Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки видачі трудової книжки.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 15 травня 2014 року він працював сторожем у КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області , дисциплінарних стягнень не мав.

Наказом від 03 липня 2017 року № 60/К його звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул.

Посилаючись на те, що звільнення його з роботи проведено з грубим порушенням вимог трудового законодавства, так як ніякого прогулу він не здійснював, оскільки не знав про зміну графіку чергувань, пояснень від нього не вимагали, копію наказу про звільнення та трудову книжку вчасно не видали, ОСОБА_1 уточнивши позовні вимоги просив визнати незаконним наказ від 03 липня 2017 року № 60/К, поновити його на посаді сторожа, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2017 року по 12 серпня 2019 року в сумі 93 106,05 грн, а також середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 04 липня 2017 року по 31 липня 2017 року в розмірі 3 169,74 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані сторонами докази та встановлені обставини свідчать про вчинення позивачем прогулу без поважних причин. Звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України проведено із дотриманням вимог статей 147-149 КЗпП України, вина роботодавця у затримці видачі трудової книжки відсутня, унаслідок чого відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги докази позивача на підтвердження незаконності його звільнення та безпідставно відмовили в задоволенні позовних вимог, не врахувавши, що наказ про звільнення позивача підписаний директором КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області Жижкіною Е. В. під час перебування її у відпустці; на звільнення позивача отримано згоду профспілкового комітету, членом якого він не був; відповідачем порушено вимоги статті 47 КЗпП України та не видано позивачу при звільненні належно оформлену трудову книжку, акти про відмову отримати наказ про звільнення та трудову книжку складено упередженими особами.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 02 квітня 2020 року відзиві, КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень, оскільки звільнення позивача за вчинення ним прогулу без поважних причин проведено із дотриманням вимог трудового законодавства. Факт надання відпустки керівнику відповідача, не припиняє його посадових повноважень, позивач відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та від отримання трудової книжки, на підтвердження чого складено відповідний акт.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року справу № 266/2636/17 за позовом ОСОБА_1 КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області , третя особа - Департамент освіти Маріупольської міської ради Донецької області, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки видачі трудової книжки, призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII , що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області на посаді сторожа з 15 травня 2014 року по 04 липня 2017 року.

Відповідно до актів від 06 червня 2017 року та від 29 червня 2017 року, сторож ОСОБА_1 не вийшов на роботу 05 червня 2017 року з 19.00 години до 07.00 години 06 червня 2017 року, та 28 червня 217 року з 19.00 години до 07.00 години 29 червня 2017 року за графіком роботи і був відсутнім на робочому місці. Актом від 01 липня 2017 року , з яким під підпис ознайомлено позивача, останній відмовився надати письмове пояснення стосовно відсутності його на робочому місці, в усній формі повідомив, що забув вийти на роботу.

Згідно доповідної ОСОБА_2 від 01 липня 2017 року ОСОБА_1 вийшов на роботу 01 липня 2017 року о 07.00 годині, ніяких доказів на підтвердження поважної причини відсутності на робочому місці з 28 червня 2017 року по 29 червня 2017 року не надав, письмове пояснення надати відмовився.

Розпорядженням КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області від 03 липня 2017 року № 16 створено комісію по застосуванню дисциплінарного стягнення про прогул сторожа ОСОБА_1 , яка відповідно до протоколу від 03 липня 2017 року рекомендувала застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області від 03 липня 2017 року № 60/К позивача звільнено з займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Згідно актів від 05 липня 2017 року та від 14 липня 2017 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та від отримання трудової книжки.

Листом від 04 липня 2017 року № 264 КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області повідомило позивача про звільнення з роботи та необхідність з`явитися у приміщення школи для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

12 липня 2017 року цінним листом ОСОБА_1 направлено копію наказу про звільнення його з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до розписки та книги обліку трудових книжок КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області , ОСОБА_1 отримав трудову книжку 26 липня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

За правилами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про оплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За правилами статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина п`ята статті 235 КЗпП України).

За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивач вчинив прогул без поважних причин, що зафіксовано актами відповідача та підтверджується належними доказами, а тому у роботодавця були правові підстави для його звільнення з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При звільненні позивача КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області дотримано положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.

За відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача позивачу вчасно не було видано трудову книжку, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачем вимог статті 47 КЗпП України та не видачі позивачу при звільнені належно оформленої трудової книжки.

В ході розгляду справи не були підтверджені доводи позивача про зміну графіка чергувань.

Доводи ОСОБА_1 наведені на обґрунтування касаційної скарги про те, що директор КЗ МЗОШ І-ІІІ ступенів № 33 Маріупольської міської ради Донецької області перебуваючи у відпустці не мала права підписувати наказ про його звільнення, є безпідставними, оскільки перебування директора у відпустці саме по собі не свідчить про дефектність підписаних ним документів. Правове значення має тільки належність підпису особі, яка уповноважена трудовим договором на здійснення відповідних повноважень. Крім того, вчинення трудових обов`язків під час відпустки ні вимогами КЗпП України ні Законом України Про відпустки не заборонено. Також зазначені доводи не були підставою для звернення позивача з указаним позовом та відповідно не досліджувались судами попередніх інстанцій, а тому відповідно до положень статті 400 ЦПК України не можуть оцінюватися судом касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Крім того, такі доводи касаційної скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 серпня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов