Постанова

від 15.10.2019 по справі 345/4692/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 345/4692/18

Провадження № 22-ц/4808/1065/19

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.

за участю секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене суддею Якимівим Р.В. 18 червня 2019 року в м. Калуші, повний текст якого виготовлено 27 червня 2019 року, у справі за позовом Новицької сільської ради об`єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

Підмихайлівська сільська рада, правонаступником якої є Новицька сільська рада об`єднаної територіальної громади Калуського району Івано-Франківської області, звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №938391 від 08.02.2012 року оформив право власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області. Однак вказаний державний акт є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виданий з порушенням вимог законодавства.

Зокрема, Підмихайлівською сільською радою не ухвалювалося рішення про погодження проекту землеустрою на її відведення у власність ОСОБА_2 . Крім того, до складу даної земельної ділянки була включена частина дороги, що відноситься до земель загального користування населених пунктів, а також частина прибережної захисної смуги річки Бережниця.

По факту незаконної передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 в 2016 році було розпочато кримінальне провадження, в рамках якого почеркознавчою експертизою встановлено факт здійснення підпису межівника ОСОБА_3 в акті встановлення та погодження меж не ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. видала свідоцтво про право на спадщину за законом на дану земельну ділянку ОСОБА_1

Просить визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, а також визнати нечинним Свідоцтво про право на спадщину за законом в частині оформлення спадщини на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району, скасувати реєстрацію права власності на дану земельну ділянку шляхом скасування реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна та номеру запису про право власності.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 18 червня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №938391 від 08.02.2012 року. Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 28.03.2018 року в частині оформлення спадщини на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2622885601:01:004:0271) та скасовано реєстрацію права власності на земельну ділянку в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2622885601:01:004:0271) шляхом скасування реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна №1518081826228 та номера запису про право власності №25469281.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

На її думку жодних об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до складу спірної земельної ділянки входить частина дороги, яка відноситься до земель дорожнього господарства, суду не надано. Також не надано даних, які б підтверджували площу, конфігурацію, місцезнаходження тієї частини дороги, яка ввійшла до складу приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки.

Посилання на колективне звернення громадян, як і на складені з цього приводу акти перевірки та прийняте рішення Підмихайлівської сільської ради від 30.07.2010 року Про розгляд скарги жителя с. Підмихайля ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки з даних доказів не вбачається факту захоплення ОСОБА_2 частини земельної ділянки та того, що у неї входила дорога.

Крім того, питання захоплення частини дороги вже було предметом розгляду цивільної справи №2-72/11р., яку було залишено без розгляду у зв`язку з неявкою Підмихайлівської сільської ради. За клопотанням відповідача судом першої інстанції проведено огляд матеріалів даної цивільної справи та надано до відзиву копії доказів, які свідчать про те, що проблема захоплення проїзду чи його частини є надуманою.

Посилання на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки від 6 грудня за №04.4-18/150 вважає безпідставними, оскільки у ньому не зазначено дати його складення, не вказано осіб, за участі яких його складено.

Також неправомірним вважає посилання на Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 8 травня 2010 року №376, оскільки така введена в дію з 01.01.2011 року і не діяла на час виготовлення технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2

Що стосується висновку почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження №12016090170000136, то зазначає, що його долучено як додаток до позовної заяви, що є порушенням порядку проведення експертизи в рамках цивільного судочинства. Фактично дану експертизу проведено в рамках кримінального провадження та не оцінено судом, про що свідчить відсутність будь-яких рішень суду, якими було б надано оцінку обставинам, викладеним у ньому.

Вважає безпідставним і посилання суду першої інстанції на порушення водного законодавства, оскільки Івано-Франківським обласним управлінням водних ресурсів було погоджено відведення вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 за умов дотримання положень водного законодавства.

Щодо застосування позовної давності зазначає, що позивачу було відомо про так зване захоплення частини дороги ще з 2009 року, а про видачу земельного акту на право власності на земельну ділянку ще в лютому 2012 року. Посилання суду на триваючий характер порушення, у зв`язку з чим застосування наслідків спливу позовної давності до даного спору є необґрунтованим, оскільки державний акт видано разовою дією, підписано і скріплено печаткою Підмихайлівської сільської ради в лютому 2012 року.

Просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду від 18 червня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Новицька сільська рада ОТГ Калуського району Івано-Франківської області подала відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що Рішенням Підмихайлівської сільської ради від 30.07.2010 року Про розгляд скарги жителя с. Підмихайля ОСОБА_3 було зобов`язано ОСОБА_2 до 30.08.2010 року виконати зобов`язання Держземінспекції щодо звільнення самовільно захопленої земельної ділянки. Дане рішення ніким не скасоване та являється чинним по даний час. Крім того, таке рішення приймалось за результатами перевірки, проведеної Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Івано-Франківській області. За її результатами ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності та видано припис про усунення правопорушення, який не було ні оскаржено ним, ні виконано.

Залишення позову Підмихайлівської сільської ради до ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва без розгляду не може бути доказом законності встановлення ОСОБА_2 огорожі.

Стосовно висновку експертизи зазначає, що відповідач могла провести аналогічну експертизу на своє замовлення або ж заявити клопотання про призначення судової експертизи, чого нею не було зроблено.

Вказує, що про існування даного державного акту Підмихайлівській сільській раді не було відомо до 2016 року, адже коли комісія сільської ради виходила на місце для дослідження спірного питання щодо заїзду, ОСОБА_1 відмовилась надати правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Сам факт видачі державного акту не свідчить про те, що сільській раді було відомо про порушення норм земельного та водного законодавства при його видачі.

Про те, що в складі приватизованої ОСОБА_2 земельної ділянки є частина заїзду до громадського пасовиська та те, що не було дотримано вимог охоронної зони річки сільській раді стало відомо тільки в 2016 році після визнання її потерпілою в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_3 , що свідчить про звернення з позовом в межах строку позовної давності.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Підмихайлівської сільської ради народних депутатів Калуського району Івано-Франківської області від 25.12.1993 року Про передачу земель у приватну власність було вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки в с. Підмихайля Калуського району (присадибна ділянка площею 0,25 га) (а.с. 8).

Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 21.03.2002 року Про затвердження уточнених розмірів земельних ділянок ОСОБА_2 затверджено площі земельних ділянок ОСОБА_2 , які передані у приватну власність 25.12.1993 року в розмірі загальною площею 0,61 га, в тому числі присадибна земельна ділянка в розмірі 0,38 га (а.с. 9).

Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 25.12.2007 року Про внесення змін у рішення ХХІІ сесії від 21.03.2002 року Про затвердження уточнених площ земельних ділянок ОСОБА_2 було змінено площі земельних ділянок, які вирішено передати ОСОБА_2 у власність: загальна площа - 0,65 га, в тому числі для БОЖБ - 0,25 га (а.с. 10).

Актом встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування від 25.12.2007 року ОСОБА_2 винесено межі в натурі (а.с. 10 (зворот)).

18.09.2009 року сільському голові ОСОБА_5 поступило колективне звернення жителів вул . Набережної села Підмихайля, в якому вони просили прийняти міри до ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що він поставив браму та огорожу на дорозі, яка веде на їхні городи та якою вони користуються (а.с. 11).

Держземінспекцією в Івано-Франківській області в жовтні 2009 року було проведено перевірку, в ході якої було встановлено факти порушення норм земельного законодавства та притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, а також винесено припис про усунення порушень, який ним не був виконаний (а.с 12, 13).

Рішенням Підмихайлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області від 30.07.2010 року Про розгляд скарги жителя с. Підмихайля ОСОБА_3 зобов`язано ОСОБА_2 до 30.08.2010 року виконати зобов`язання Держземінспекції в Івано-Франківській області щодо звільнення самовільно захопленої земельної ділянки (а.с. 14), яке також не виконане.

У 2010 році ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельних ділянок та виготовленню державних актів на право власності на землю (а.с. 15-28).

На підставі даної технічної документації 08.02.2012 року ОСОБА_2 отримав Державний акт серії ЯЛ №938391 на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в с. Підмихайля Калуського району Івано-Франківської області, на підставі якого зареєстрував право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2622885601:01:004:0271 (а.с. 29).

З Акту від 18.12.2015 року, складеного комісією Підмихайлівської сільської ради та затвердженого рішенням сільської ради №39 від 23.12.2015 року, вбачається, що при оформленні права власності на земельну ділянку були порушені межі під`їзду до пасовища, а також віддаленість земельної ділянки від річки Бережниця становить менше 25 метрів (а.с. 30, 31).

Згідно Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №04.4-18/150 виділена ОСОБА_2 земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі річки Бережниця, акт на земельну ділянку виданий з порушенням ст. 51 Водного кодексу України, ст.ст. 19, 59, 60, 61 Земельного кодексу України (а.с. 32).

За даним фактом 01.06.2016 року було розпочато кримінальне провадження №12016090170000136 за ч. 1 ст. 358 КК України (а.с. 35).

В рамках даного кримінального провадження було проведено судову почеркознавчу експертизу, яка встановила, що в Акті встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування та в Акті встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі від 25.12.2007 року підпис у графі суміжні землекористувачі навпроти рукописного напису ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Також експерт вказав, що зображення відтисків круглої гербової печатки сільської ради, що міститься в Акті встановлення та погодження меж землекористування від 25.12.2007 року на акті встановлення та виносу зовнішніх меж землекористування в натурі від 25.12.2007 року виконані струминним способом друку за допомогою засобів оперативної поліграфії (а.с. 35-40).

Після смерті ОСОБА_2 01.01.2017 року право власності на спірну земельну ділянку перейшло до його дочки ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 28.03.2018 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Локатир М.В. (а.с. 34).

З листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області №10-9-0.42-9858/0/2-17 від 07.12.2017 року, адресованого Прокурору Калуської місцевої прокуратури Площанській Н.А., вбачається, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області було проведено перевірку, в ході якої встановлено, що в с. Підмихайля Калуського району вздовж будинковолодіння ОСОБА_2 згідно з генеральним планом, розробленим в 1990 році Івано-Франківською філією НДІ Діпромісто , проходила дорога. Підмихайлівською сільською радою не здійснювалась коректура до генерального плану. В 2009 році ОСОБА_2 встановив огорожу, тим самим самовільно зайняв частину дороги загального користування. У 2012 році ОСОБА_2 зареєстровано Державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням вимог ст. 83 ЗК України, так як частина даної земельної ділянки є землями загального користування населеного пункту та не може бути передана у власність. Крім того, при виготовлені технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки на план-схемі не відображено прибережно-захисну смугу річки, що є порушенням вимог ст. 51 ВК України, ст. 19, 59, 60, 61 ЗК України (а.с. 33).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №938391 від 08.02.2012 року виданий з порушенням чинного законодавства, у зв`язку з чим його слід визнати недійсним. В той же час, визнаний недійсним державний акт не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у зв`язку з чим слід визнати недійсним і свідоцтво про право на спадщину за законом в частині оформлення спадщини на земельну ділянку, а також скасувати відповідні реєстраційні записи.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.

Положеннями статей 6, 67 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент передачі земельної ділянки ОСОБА_2 ) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у сільських населених пунктах у розмірі не більше 0,25 га.

В той же час відповідно до вимог п.п. 1, 5 ч. 4 ст. 4 ЗК України 1990 року не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари , кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Статтею 23 ЗК України 1990 року (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200-ХІІ Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі та Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет).

Декретом постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку було визначено в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 року №43.

Так, згідно п. 2.1 вказаної Інструкції роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою повинні були виконуватися в такій послідовності: підготовчі роботи (підготовку виписки з рішення відповідної ради або державної адміністрації про передачу у власність або надання у постійне користування земельної ділянки; аналіз матеріалів проекту відведення земельної ділянки); встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

З Рішення Підмихайлівської сільської ради народних депутатів Калуського району Івано-Франківської області від 25.12.1993 року Про передачу земель у приватну власність , яким було вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність земельні ділянки в с. Підмихайля Калуського району, вбачається, що у зв`язку з відсутністю можливості видати Державний акт на право власності видано план, як тимчасовий документ та зареєстровано в книзі реєстрації Державних актів на право приватної власності на землю за №138 (а.с. 8).

Законом України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК України, який набрав чинності 1 січня 2002 року.

Відповідно до пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Відповідно до статті 12 ЗК України 2001 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, зокрема, організація землеустрою.

За змістом п. 3 Порядку безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року №844, у разі прийняття органом місцевого самоврядування до 15.08.2009 року рішення щодо приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні громадян до набрання чинності Земельним кодексом України, на підставі ст. 118 цього Кодексу без попереднього виготовлення технічної документації, такий орган місцевого самоврядування за відповідною заявою громадянина приймає рішення відповідно до абзацу другого цього пункту.

У вказаному абзаці зазначено, що відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог ч. 2 ст. 118 та в межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України.

Виходячи з аналізу наведених норм права, організація землеустрою належить до компетенції органів місцевого самоврядування, а оскільки Підмихайлівською сільською радою у даній справі технічна документація на вказану земельну ділянку, яка була виготовлена ОСОБА_2 в 2010 році, не затверджувалась, її набуття у власність відбулось з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції вірно врахував, що виділена ОСОБА_2 земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі річки Бережниця, а також те, що до її складу входить частина дороги (проїзду), що є порушенням норм водного та земельного законодавства.

Так, відповідно до ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством (ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон земельні ділянки виділяються під прибережні захисні смуги (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Згідно вимог ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів.

У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.05.2018 року по справі №469/1393/16-ц, вказано, що надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Таким чином, юридичні чи фізичні особи не могли законно набути право приватної власності на такі земельні ділянки. Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Відповідно до пункту а частини 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, і землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Як зазначено у відповіді на звернення Держземінспекції в Івано-Франківській області від 20.10.2009 року №3-4-10/528 в ході проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв частину дороги загального користування площею 0,003 га для обслуговування присадибної ділянки, пригородивши та забетонувавши огорожу, чим загородив проїзд до інших земельних ділянок (а.с. 12).

Також з Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №938391 вбачається невідповідність конфігурації земельної ділянки, яка відображена у ньому, тій, яка вказана у технічній документації, виготовленій на замовлення ОСОБА_2 (а.с. 22 зворот, а.с. 29 зворот). Так, в Державному акті земельна ділянка по межі із землями сільської ради (дорога) збільшена з 2,25 м до 2,28 м, з 2,77 м до 2,78 м. При цьому, площу вказаної земельної ділянки збережено.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно вважав, що набуття права власності ОСОБА_2 на дану земельну ділянку здійснено з порушенням норм чинного законодавства.

Що стосується строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення моменту початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак посилання відповідача на те, що строк позовної давності слід відраховувати з моменту видачі Державного акту на право власності на земельну ділянку, тобто з лютого 2012 року, а не з моменту коли сільська рада дізналась про порушення, є помилковим.

Як вбачається з матеріалів справи, про порушення земельного законодавства приватизацією ОСОБА_2 спірної земельної ділянки Підмихайлівській сільській раді стало відомо у грудні 2015 року, що зафіксовано в Акті від 18.12.2015 року (а.с. 30, 31).

Таким чином, звернувшись до суду з позовом 05.11.2018 року, позивачем дотримано строків позовної давності, визначених ст. 257 ЦК України.

Аналізуючи в сукупності наведені вище обставини, апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції про недійсність державного акту на право власності на землю законним і обґрунтованим.

Відповідно, є обґрунтованим і висновок суду про недійсність свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування державної реєстрації права приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_1 .

Так, у відповідності до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 27 Постанови №7 від 30.05.2008 Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що відповідно до статті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Отже, оскільки встановлено, що виданий на вказану земельну ділянку державний акт є недійсним у зв`язку з допущеними порушеннями вимог земельного та водного законодавства, то, відповідно, є недійсними й видане у подальшому на його підставі свідоцтво про право на спадщину за законом та реєстрація права власності на землю, що правомірно встановлено судом першої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (п. 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті спору висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення, ухваленого у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: Г.П. Мелінишин

Л.В. Ясеновенко