ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2019 року
м. Харків
справа № 638/13443/19-ц
провадження № 22ц/818/5007/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.,
за участю секретаря - Колосовської А.Р.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , представник заявника - ОСОБА_2
особа, яка подала апеляційну скаргу - Приватне підприємство Варнер , представник особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Варнер на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2019 року в складі судді Омельченко К.О.
в с т а н о в и в:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову до Приватного підприємства Варнер .
Заява мотивована тим, що вона має намір звернутися до суду з позовом до Приватного підприємства Варнер , предметом якого є визнання за нею права спільної часткової власності на нежитлові приміщення.
Зазначила, що 09 липня 2004 року вона набула право власності на нежитлові приміщення підвалу № X-XVII, LIV, XLa, XLII, 1-го поверху № 17, 19, 20, 21, 22, 33, в літері А-3 , 3-го поверху № 94, 97, 98, 99, 100, 106-109, 98а, в літері А-3 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказала, що в процесі експлуатації здійснила їх перебудову, внаслідок чого площа приміщень збільшилась.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2008 року за нею визнано право власності на нежитлові приміщення 3-го поверху №94, 94а, 95 , 97, 98, 98 б , 99, 100, 102, 102а, 105-108, 107а, в літері А-3 , що знаходяться за вищезазначеною адресою, після чого 02 січня 2016 року вона передала частину належних їй приміщень в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Новий час .
Вказала, що за час володіння та користування зазначеними нежитловими приміщеннями у неї не виникало жодних проблем, пов`язаних з доступом до них, однак, 23 серпня 2019 року вона не змогла отримати доступ до своїх нежитлових приміщень через те, що Приватне підприємство Варнер установило на загальному вході до будівлі електронний замок та ввело пропускний вхід.
Зазначила, що намагалась разом з орендарем належних їй приміщень отримати доступ до них, проте, їй було відмовлено у доступі до приміщення, оскільки з 01 серпня 2019 року коридори, проходи та ліфти, через які здійснюється доступ до її нежитлових приміщень, разом із входом до будівлі загалом, належать на праві власності підприємству, тому він може провести переговори про укладення договору оренди проходів та коридорів після сплати відповідної суми.
Вказала, що 27 серпня 2019 року зазначена ситуація повторилась. Потрапивши випадково до коридору на першому поверсі, вона виявила, що підприємство здійснює дії, які загрожують схоронності коридорів, ліфтів та приміщень, оскільки шахти ліфтів завалено будівельними відходами та металевими конструкціями, деякі переходи заблоковані ззовні за допомогою залізобетонних стовпів.
Зазначила, що пройти до належних їй приміщень не змогла, оскільки всередині будівлі підприємство також встановило двері з пропускною системою.
Як їй стало відомо, за Приватним підприємством Варнер 01 серпня 2019 року зареєстровано право власності на нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. А-3 (промвиробничий корпус), а саме: приміщення підвалу № І площею 17,1 кв.м., № II площею 118,1 кв.м., № XVIII площею 29,7 кв.м., № XXV площею 9,2 кв.м., № XXXIV,площею 28,3 кв.м., № ХLVI площею 17,1 кв.м., № XLV площею 96,0 кв.м., № XXXVI площею 109,7 кв.м., № LI площею 14,6 кв.м., № ХLVII площею 5,8 кв.м., № ХLVIII площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: № 1 площею 23,1 кв.м., № 2 площею 19,4 кв.м., № 9 площею 22,4 кв.м., № 23 площею 54,5 кв.м., № 30 площею 8,0 кв.м, № 26 площею 13,0 кв.м., № 16 площею 17,1 кв.м., № 24 площею 42,9 кв.м., № 14 площею 16,1 кв.м., №. 6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: № 40 площею 36,1 кв.м.,№ 42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., №70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м. №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м. №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8 кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., №60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які є коридорами та проходами в межах нежитлової будівлі.
Проте, зазначила, що на підставі додаткової угоди №3 до засновницького договору Закритого акціонерного товариства СІНГ , яке було попереднім власником приміщень, усі проходи та коридори в межах будівлі загальною площею 1168,3 кв. м., у тому числі, й спірні приміщення, належали Закритому акціонерному товариству СІНГ , а в подальшому - його правонаступникам на праві спільної часткової власності, одним з яких є Приватне підприємство Росинка , якому належало у перерахунку 13/100 часток у праві власності на будівлю, та у якого вона придбала нежитлові приміщення.
Вважала, що на підставі викладеного, їй належить принаймні 13/100 часток у праві спільної часткової власності на спірні нежитлові приміщення, однак, Приватне підприємство Варнер протиправно набуло на них право власності та обмежує її як власника у праві володіння та користування своїм майном, вимагаючи від неї суму у значному розмірі.
Зазначила, що наразі існує термінова необхідність відновити її порушені права та охоронювані законом інтереси шляхом надання можливості потрапити до своїх приміщень, врятувати швидкопсувні товари орендаря та відновити власну господарську діяльність.
Вказала, що вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову є необхідним, оскільки Приватним підприємством Варнер вчиняються дії, пов`язані з обмеженням її права власності та господарської діяльності орендаря її приміщень, поєднані з вимаганням коштів. Крім того, підприємство може відчужити спірні приміщення третім особам, що призведе до порушення прав співвласників будівлі та добросовісного набувача, а також його дії створюють загрозу для нежитлових приміщень та майна орендаря.
Зазначила, що підстави для вжиття заходів зустрічного забезпечення відсутні.
Просила накласти арешт на нежитлові приміщення, що належать їй на праві приватної власності, а саме на нежитлові приміщення підвалу № X-XVII, LIV, XLa, XLII, 1-го поверху № 17, 19, 20, 21, 22, 33, в літері А-3 , 3-го поверху № 94, 97, 98, 99, 100, 106-109, 98а, в літері А-3 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 599,1 кв.м.; нежитлові приміщення 3-го поверху №94, 94а, 95, 97, 98, 98 б , 99 , 100, 102, 102а, 105-108, 107а, в літері А-3 , що знаходяться за вищезазначеною адресою, загальною площею 425,1 кв.м.;
накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Приватному підприємству Варнер , а саме: нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. А-3 (промвиробничий корпус), зокрема: приміщення підвалу № І площею 17,1 кв.м., № II площею 118,1 кв.м., № XVIII площею 29,7 кв.м., № XXV площею 9,2 кв.м., № XXXIV,площею 28,3 кв.м., № ХLVI площею 17,1 кв.м., № XLV площею 96,0 кв.м., № XXXVI площею 109,7 кв.м., № LI площею 14,6 кв.м., № ХLVII площею 5,8 кв.м., № ХLVIII площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: № 1 площею 23,1 кв.м., № 2 площею 19,4 кв.м., № 9 площею 22,4 кв.м., № 23 площею 54,5 кв.м., № 30 площею 8,0 кв.м, № 26 площею 13,0 кв.м., № 16 площею 17,1 кв.м., № 24 площею 42,9 кв.м., № 14 площею 16,1 кв.м., №. 6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: № 40 площею 36,1 кв.м.,№ 42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., №70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м. №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м. №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8 кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., №60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
передати все вищезазначене майно на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Корпус ;
заборонити Приватному підприємству Варнер або уповноваженим ним особам чинити будь-які перешкоди у володінні та користуванні Товариству з обмеженою відповідальністю Новий час , фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 належними їй на праві власності приміщеннями, у тому числі у формі обмеження проходу до цих приміщень або іншого обмеження доступу до них.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено частково; накладено арешт на нерухоме майно, що належить на праві приватної власності Приватному підприємству Варнер , а саме: нежитлові приміщення у нежитловій будівлі літ. А-3 (промвиробничий корпус): приміщення підвалу № І площею 17,1 кв.м., № II площею 118,1 кв.м., № XVIII площею 29,7 кв.м., № XXV площею 9,2 кв.м., № XXXIV площею 28,3 кв.м., № ХLVI площею 17,1 кв.м., № XLV площею 96,0 кв.м., № XXXVI площею 109,7 кв.м., № LI площею 14,6 кв.м., № ХLVII площею 5,8 кв.м., № ХLVIII площею 11,3 кв.м.; приміщення першого поверху: № 1 площею 23,1 кв.м., № 2 площею 19,4 кв.м., № 9 площею 22,4 кв.м., № 23 площею 54,5 кв.м., № 30 площею 8,0 кв.м, № 26 площею 13,0 кв.м., № 16 площею 17,1 кв.м., № 24 площею 42,9 кв.м., № 14 площею 16,1 кв.м., №. 6 площею 17,1 кв.м.; приміщення другого поверху: № 40 площею 36,1 кв.м.,№ 42 площею 12,2 кв.м., №39 площею 17,1 кв.м., №85 площею 35,1 кв.м., №67 площею 43,4 кв.м., №61 площею 17,1 кв.м., №68 площею 5,1 кв.м., №69 площею 2,0 кв.м., №70 площею 1,1 кв.м., №71 площею 1,1 кв.м. №73 площею 3,2 кв.м., №74 площею 1,1 кв.м., №75 площею 1,1 кв.м. №76 площею 1,1 кв.м., №77 площею 2,8 кв.м., №78 площею 8,0 кв.м., №60 площею 4,0 кв.м.; приміщення третього поверху: №87 площею 55,0 кв.м., №86 площею 17,1 кв.м., №103 площею 17,1 кв.м., №101 площею 25,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
передано все вищевказане нерухоме майно на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю Охоронне агентство Корпус ;
заборонено Приватному підприємству Варнер або уповноваженим ним особам чинити будь-які перешкоди у володінні та користуванні Товариству з обмеженою відповідальністю Новий час ; фізичній особі ОСОБА_1 нежитловими приміщеннями підвалу № X-XVII, LIV, XLa, XLII, 1-го поверху № 17, 19-22, 33, 3-го поверху № 94, 97-100, 106-109, 98а, в літері А-3 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 599,1 кв. м.; нежитловими приміщеннями 3-го поверху № 94, 94 а, 95 , 97, 98, 98б, 99 , 100, 102, 102а, 105-108, 107а, в літері А-3 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 425,1 кв. м.; що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , у тому числі у формі обмеження проходу до цих приміщень або іншого обмеження доступу до цих приміщень;
у іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду Приватне підприємство Варнер подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу суду - скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову до його подання, вирішити питання щодо судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального права.
При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що спільна часткова власність на спірні нежитлові приміщення відсутня, оскільки ані Закрите акціонерне товариство СІНГ , ані Приватне підприємство Росинка не подавали до бюро технічної інвентаризації заяви про реєстрацію права спільної часткової власності на коридори, вбиральні та інші частини будівлі; що у зв`язку з ремонтом у деяких приміщеннях проводиться ремонт, тому доступ до них ускладнений, але не обмежений; що ОСОБА_1 , якщо вона вважає себе співвласником спірних нежитлових приміщень, повинна брати участь у витратах на утримання майна, яке визначила як спірне; що з наданих нею до цієї справи документів вбачається, що вона не буде належним позивачем за майбутнім позовом, а підприємство - не є належним відповідачем; що накладення арешту на спірні приміщення може спричинити збитки підприємству, яке продовжує здійснювати їх прибирання, підготовку до опалювального сезону та несе пов`язані з цим витрати, крім того, вимушено зупинити ремонтні роботи; що зі змісту заяви ОСОБА_1 не вбачається, які приміщення є місцями загального користування, а які ні, тому суд помилково наклав арешт на всі приміщення підприємства, зокрема, ізольовані, які в жодному разі не можуть бути визначені як місця загального користування.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи про забезпечення позову, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Приватного підприємства Варнер необхідно задовольнити, ухвалу суду - скасувати.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна та заборони чинити перешкоди заявнику у користуванні майном до пред`явлення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав заявника.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Матеріали справи про забезпечення позову свідчать про те, що заяву про забезпечення позову подано до подачі позову.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1. пояснив, що після розгляду її заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Варнер та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Назарової О.С. про визнання спільної часткової власності. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху для сплати ОСОБА_1 судового збору. Ціну позову зазначено в сумі 17 636, 30 грн. На сьогодні провадження у справі не відкрито.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 надав до суду апеляційної інстанції копію позову, яку залучено до матеріалів справи та пояснив, що в позові вказано, що всі спірні приміщення, на які вона, на її думку, має право, є місцями загального користування. Її частка складає 13/100. Проте, не зазначив, власником яких приміщень з цієї частки, на його думку, є ОСОБА_1 ; яка вартість цієї частки та вартість всіх місць загального користування, на які накладено арешт; чи є співмірними з огляду на це заходи забезпечення до подачі позову, враховуючи те, що вимог щодо усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 її приміщеннями заявлено, виходячи з змісту її позову, не було.
В суді апеляційної інстанції представник Приватного підприємства Варнер підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та зазначила, що не всі приміщення, на які накладено арешт, є місцями загального користування; що вжиті заходи забезпечення до подачі позову перешкоджають господарській діяльності підприємства. На сьогодні, підприємством проводиться ремонт в деяких приміщеннях; приміщення готують до опалювального сезону; доступ до приміщень ОСОБА_1 у зв`язку з ремонтом ускладнений, але не обмежений.
Аналізуючи наявні матеріали справи для забезпечення позову, пояснення учасників справи, судова колегія вважає, що на цей час підстав для вжиття заходів забезпечення до подачі позову не вбачається, оскільки цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення майбутнього позову. Доказів того, що невжиття заходів забезпечення до подачі позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона має намір звернутися до суду, наявні матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції представником ці обставини не доведено.
При цьому судова колегія, виходячи з наданої до суду апеляційної інстанції копії позову та наданих матеріалів справи про забезпечення позову, звертає увагу на неспівмірність заходів забезпечення до подачі позову заявленим в майбутньому вимогам, зокрема, на ціну позову та накладення арешту на всі нежитлові приміщення, власником яких є Приватне підприємство Варнер , та відсутність вимоги про усунення перешкод в користуванні приміщеннями.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції в порушення принципів розумності, співмірності, норм процесуального права та неправильно застосувавши норми матеріального права, вжив заходи забезпечення до подачі позову.
У зв`язку з чим ухвала суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Питання щодо стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги на цій стадії не вирішується, оскільки розглядається лише процесуальне питання, а не вирішується справа по суті.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства Варнер - задовольнити.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В.Бурлака
Судді І.О.Бровченко
А.І. Колтунова
Повний текст постанови складено 23 жовтня 2019 року.
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.10.2019 |
Оприлюднено | 24.10.2019 |
Номер документу | 85142350 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Бурлака І. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні