Постанова

від 23.09.2019 по справі 904/828/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2019 Справа № 904/828/19

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Кощеєв І.М., Антонік С.Г.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: - Богачова Н.П., посвідчення №425 від 07.09.2017, ордер серії ПТ №038196 від 05.09.2019, адвокат;

- Жоріна Н.Є., виписка з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №973188 від 10.11.2011, керівник

від відповідача: - Задьора А.В., довіреність №503 від 02.05.2019, представник;

- Черних О.М., довіреність №780 від 05.08.2019, представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2019 у справі №904/828/19 (суддя Панна С.П.; рішення ухвалене о 13:42 год.; повне рішення складено 06.06.2019)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр", м.Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область

до Верхньодніпровської міської ради, м.Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область

про визнання договору недійсним та зобов'язання повернути безпідставно отримані грошові кошти

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, у якому просило:

- визнати недійсним з моменту його укладання, тобто з 20 жовтня 2017 року, договір б/н від 20 жовтня 2017 року "Про плату за користування земельною ділянкою", укладений між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр", код за ЄДРПОУ 37677132, та відповідачем - Верхньодніпровською міською радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, код за ЄДРПОУ 04052595 з підстав невідповідності зазначеного вище договору вимогам чинного законодавства України;

- зобов'язати Верхньодніпровську міську раду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, код за ЄДРПОУ 04052595, повернути позивачу - товариству з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр", код за ЄДРПОУ 37677132, безпідставно отримані кошти за зазначеним вище договором від 20 жовтня 2017 року в сумі 20 675,01 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що плата за землю повинна здійснюватися на підставі договору оренди, а договір від 20.10.2017 про плату за користування земельною ділянкою не можна вважати як договір оренди, оскільки у нього відсутні істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі". Особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України, і тому відповідач повинен повернути сплачені кошти у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2019 у справі №904/828/19 у позовних вимогах відмовлено в повному обсязі. Судовий збір покладений на позивача.

Означене судове рішення вмотивоване тим, що позивачем не надано належних засобів доказування обставин, на які посилається в обґрунтування позовних вимог.

Не погодившись з означеним рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Будпроектцентр" (позивач) звернулося з апеляційною скаргою, в якій вважає, що це рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2019 у справі №904/828/19 суперечить вимогам чинного законодавства України, унаслідок чого його ухвалено незаконно та воно підлягає скасуванню.

Верхньодніпровська міська рада Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу навела заперечення, з яких не погоджується щодо наведених позивачем обставин та правових підстав поданої ним апеляційної скарги, вважає ухвалене у цій справі рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні 23.09.2019 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник відповідача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено наступні неоспорені обставини.

Товариство з обмеженою з відповідальністю "Будпроектцентр" (позивач) є власником комплексу будівель та споруд, що розташований по вул. Горького під №34 - в/2 в м.Верхньодніпровську Дніпропетровської області (Комплекс).

Підставою виникнення права власності на означене вище нерухоме майно є договір купівлі-продажу від 18.09.2017, зареєстрований в реєстрі за №1109, факт укладання якого посвідчено приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Малашовою Г. В. 18.09.2017, та до договір купівлі-продажу від 18.09.2017, зареєстрований в реєстрі за №1112, факт укладення якого та посвідчено приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Малашовою Г. В. 18.09.2017.

Право власності на зазначений вище Комплекс, зареєстровано 18.09.2017, реєстраційний № об'єкта нерухомого майна 1348086012210.

Оскільки Комплекс розташований на земельній ділянці, що є комунальною власністю місцевої територіальної громади м. Верхньодніпровська Дніпропетровської області, позивачем було подано заяву до Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області (відповідачу) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування Комплексу будівель та споруд, зазначеного вище, для подальшого надання цієї земельної ділянки в оренду Позивачу.

Рішенням Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області від 20.10.2017 року за №303-14/УИ, позивачу було надано дозвіл відповідачем на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування Комплексу будівель та споруд по вул. Горького 34 - в/2 для подальшого надання її в оренду позивачу.

Цим рішенням, відповідач зобов'язав позивача у 10-денний термін укласти з відповідачем договір про плату за користування земельною ділянкою на період оформлення документації із землеустрою; у місячний термін звернутись до спеціалізованого землевпорядного підприємства для розробки проекту землеустрою та впродовж одного року оформити правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Між сторонами було укладено Договір про плату за користування земельною ділянкою від 20.10.2017, який зареєстровано в Верхньодніпровській міській раді 20.10.2018 за №218.

Відповідно до пункту 1.1. Договору предметом цього договору є те, що Верхньодніпровська міська рада, на підставі рішення №303-14/VII від 20.10.2017 року дала дозвіл ТОВ "Будпроектцентр" на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2340 га, за адресою: м.Верхньодніпровськ, вул. Горького, 34-в/2, та використовується для обслуговування комплексу будівель та споруд для подальшого оформлення договору оренди.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що в зв'язку з довготривалою процедурою оформлення документації на земельну ділянку, яка необхідна для укладання договору оренди, землекористувач ТОВ "Будпроектцентр" на підставі Податкового кодексу України, зобов'язується сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою до укладення договору оренди.

В пункті 2.1. Договору сторонами було визначено плату за фактичне користування земельною ділянкою з 20 жовтня 2017 року в розмірі 17244,63 грн. на рік, з розрахунку 3% від вартості земельної ділянки, які позивач повинен був вносити на рахунок відповідача у термін, встановлений Податковим кодексом України.

Пунктом 2.2. Договору сторони обумовили, що цей Договір укладається на строк оформлення документації на земельну ділянку до укладання договору оренди та його державної реєстрації.

Виходячи зі змісту означеного Договору та визначного відповідачем розміру плати за користування земельною ділянкою, позивачем щомісячно, по дату звернення до суду включно, проводилась щомісячна оплата за користування зазначеною вище земельною ділянкою в розмірі 1437,05 грн.

Таким чином, станом на 01.01.2019, позивачем було сплачено на розрахунковий рахунок відповідача кошти, у загальному розмірі 20675,01 грн., виходячи з розрахунку:

з 20.10.2017 по 31.12.2017 (2 місяці та 12 днів) - 3430,38 грн.;

з 01.01.2018 по 31.12.2018 (12 місяців) - 17244,63 грн.

У жовтні місяці 2017 року позивач звернувся до спеціалізованого землевпорядного підприємства для розробки проекту землеустрою ТОВ "Актив II", яким у грудні місці 2017 року проект землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки був виготовлений у повному обсязі.

Позивач вказує, що відповідач протиправно, тобто без поважних причин, передбачених чинним законодавством, відмовився від підписання акту погодження меж земельної ділянки, зазначеної вище, який складався ТОВ "Актив II" 24.11.2017, так само як і від підписання акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, який так само готувався та складався ТОВ "Актив II", з мотивів того, що усі суміжні землекористувачі не підписали зазначений вище акт про встановлення межі земельної ділянки, що має передаватись в оренду позивачу.

Та обставина, що відповідач не вчиняє дії необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки, слугувала приводом для звернення позивача із позовом до відповідача про визнання Договору про плату за користування земельною ділянкою від 20.10.2017 недійсним.

Позивач вважає, що укладений вище Договір про плату за користування земельною ділянкою від 20 жовтня 2017 року слід визнати недійсним з моменту його укладання, оскільки він не містить всіх істотних умов, які передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", та не є договором оренди в розумінні цієї статті, а також просить повернути кошти, які сплачені ним відповідачу за оренду, оскільки позивач не суб'єктом - платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України.

Заявляючи вимоги про визнання Договору про плату за користування земельною ділянкою від 20.10.2017 недійсним з підстав невідповідності чинному законодавству, позивач також зазначає, що цей договір не відповідає статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі", а відповідно до пункту 287.1. статті 287 Податкового кодексу України власники та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 Земельного кодексу України). При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.

Відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Отже, виконуючи умови Договору про плату за користування земельною ділянкою від 20 жовтня 2017 року з 20.10.2017, позивач прийняв на себе права та обов'язки за даним Договором в межах передбачених законом, зокрема статтею 526 Цивільного кодексу України, за якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. При цьому позивачем не надано належних засобів доказування обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з таких мотивів.

Причиною спору є питання про наявність підстав для визнання означеного договору про плату за користування земельною ділянкою недійсним, як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, що були сплачені позивачем на виконання цього договору з моменту його недійсності.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частини 1-6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлюють, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки в силі припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. При цьому, звертаючись із позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, позивач зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, на момент вчинення правочину і настання відповідних наслідків.

У якості обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним оскаржуваного правочину, позивач посилається на те, що його зміст правочину не може суперечити актам чинного законодавства, а саме статті 93 Земельного кодексу України, статей 1 і 15 Закону України "Про оренду землі", статей 269, 287 Податкового кодексу України тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено з означених вище договорів купівлі-продажу від 18.09.2017, які були підставою для набуття позивачем прав власності на будівлі та споруди, що розташовані на спірній земельній ділянці, що комплекс будівель та споруд було придбано двома рівними частками за двома окремими правочинами, тому умови цих договорів не містять таких суттєвих умов як розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

За приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до пункту "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

В силу наведених вище положень статті 377 Цивільного кодексу України та статті 141 Земельного кодексу України до позивача, як нового власника комплексу будівель та споруд, що розташовані на земельній ділянці по вул. Горького, під номером 34-в/2, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщено такий комплекс будівель та споруд, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Між тим, як встановлено судом, за означеним вище рішенням Верхньодніпровської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області від 20.10.2017 №303-14/VII, позивачем був отриманий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,2340 га, яка використовується для обслуговування комплексу будівель та споруд за адресою: м. Верхньодніпровськ, вул. Горького, 34-в/2 для подальшого оформлення договору оренди ТОВ "Будпроектцентр".

Відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Наразі рішення про передачу означеної земельної ділянки в користування позивача на умовах договору оренди не прийнято.

Дослідивши доводи позивача про недійсність укладеного між сторонами договору через невідповідність його умов положенням законодавства про оренду землі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі", право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частина перша статті 5 частина Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

За приписами частини першої статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" визначає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частини 1 і 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що договір оренди земельної ділянки комунальної власності має відповідати вимогам, які встановлені статтею 15 Закону України "Про оренду землі".

Разом із цим, колегія суддів відхиляє доводи позивача, що укладений між сторонами оспорюваний договір є недійсним, як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки як обумовили сторони в умовах цього договору, за своїм предметом цей договір не є договором оренди земельної ділянки, а є договором про внесення плати за фактичне користування земельною ділянкою до укладення договору оренди. Тобто за своєю правовою природою такий договір є договором, який спрямований на компенсацію власнику земельної ділянки можливих втрат через використання відповідачем земельної ділянки орієнтовною площею, яку узгоджено сторонами, шляхом сплати узгоджених між позивачем та відповідачем щомісячних платежів, до моменту укладення договору оренди земельної ділянки, яка й повинна відповідати вимогам чинного законодавства про оренду землі, на які вказує позивач.

Щодо доводів позивача про невідповідність умов оспорюваного договору положенням Податкового кодексу України, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивач не заперечує факту використання означеної земельної ділянки комунальної форми власності, на якій розташований належний йому на праві власності комплекс будівель та споруд. Відтак позивач є суб'єктом, на якого в силу приписів статті 206 Земельного кодексу України покладається обов'язок здійснювати плату за землю комунальної форми власності, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно.

Стаття 269 Податкового кодексу України встановлює, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу ХІV цього Кодексу.

Пункт 287.1. статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також, у статтях 288.5.1., 288.5.2. Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як убачається з встановлених обставин, точна площа та межі земельної ділянки, яка використовується для обслуговування належного позивачеві комплексу будівель та споруд, на момент набуття права користування цією земельною ділянкою позивачем в силу переходу прав власності на об'єкти нерухомого майна, що на ній розташовані, визначені не були.

Тому, укладаючи оспорюваний Договір про плату за користування земельною ділянкою від 20.10.2017, сторони цього договору визначили її орієнтовну плащу 0,2340 га.

Судом встановлено, що у пункті 2.1. Договору зазначено, що плата користування земельною ділянкою з 20.10.2017 встановлена 17244,63 грн. за рік з розрахунку 3% від вартості земельної ділянки. Такі умови оспорюваного Договору не суперечили ставкам земельного податку, які діяли на момент укладення цього договору.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України вказано, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Положеннями частини другої статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору. Визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У відповідності до норм статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).

З урахуванням вищенаведеного, цивільне та господарське законодавство України зобов'язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладені) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов'язкові умови та разом з цим надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови.

Користуючись принципом свободи договору, передбаченим у статтях 6 та 627 Цивільного кодексу України, сторони погодили в оспорюваному Договорі, що площа земельної ділянки, за користування якою вноситься плата, є орієнтовною, розмір плати визначається відповідно до вимог Податкового кодексу України, а строк дії договору визначається відкладальною умовою - до укладення договору оренди, що не суперечить положенням законодавства, з посиланням на яке позивач пов'язує недійсність цього договору в момент його укладання.

Щодо посилань позивача на не підписання акту про встановлення межі земельної ділянки суміжними землекористувачами, суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно із статтею 198 Земельного кодексу України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затверджену Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 за № 391/17686, за результатами кадастрової зйомки складається план меж земельної ділянки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між; точками по межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів).

Згідно статті 50 Закону України "Про землеустрій" до складу матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки входить акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, форма якого визначена інструкцією, затвердженою Наказом Деркомзему України № 376 від 18.05.2010 року, який підписується в тому числі і власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відтак акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючі власну компетенцію, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, оскільки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав.

Окрім того, непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Отже, не надання позивачу своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжними землекористувачами не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у користування позивачу на умовах договору оренди за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.03.2018 у справі №681/1039/15-ц.

З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем не доведено, яким чином подальші дії сторін з виконання рішення відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зокрема не погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, впливає на недійсність оспорюваного договору на момент його укладення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2019 у справі №904/828/19 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Будпроектцентр".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 24.10.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя С.Г. Антонік