Постанова

від 24.10.2019 по справі 460/684/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/9653/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шевчук С.М.,

суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Рівненської митниці ДФС на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року (рішення ухвалене судом під головуванням судді Зозулі Д.П., повний текст рішення суду складено 25 липня 2019 року) у справі № 460/684/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІПКАРГО" до Рівненської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування картки відмови, рішення, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

В березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗІПКАРГО" звернулося в суд з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204010/2018/00234, рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2018 №UA204010/2018/000087/2.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року задоволено позов повністю.

Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA204010/2018/00234.

Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів від 10.09.2018 №UA204010/2018/000087/2.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗІПКАРГО" (вул. Курчатова, буд. 53, м. Рівне, 33018, код ЄДРПОУ 41902959) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Рівненської митниці ДФС (вул.Соборна,104, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 39420640) судові витрати у розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, були недоведеними належними та допустимими доказами.

Як слідує із змісту апеляційної скарги, відповідач вважає, що судом першої інстанції не враховано, що поглиблена перевірка, на яку посилається суд, може бути здійснена посадою особою митниці лише при отриманні додатково витребуваних документів, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, оскільки як передбачено положеннями Митного кодексу України при митному контролі та митному оформленні товарів здійснюється лише мінімум митних формальностей. Тобто, вразі наявності сумнівів в повноті заявлених відомостей як про товар, мету його ввезення на митну територію України, так і рівень його митної вартості, орган доходів і зборів (митниця), відповідно до положень п.1 ч. 4 ст. 54 МК України, під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, суть якого співпадає з позицією суду першої інстанції, викладеній в оскаржуваному рішенні. Позивач просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі та участі позивача. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між PLASTIK OTOMOTIV SAN. VE TIC. LTD. STI. (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗІПКАРГО" (Покупець) укладено контракт № ZC-005-MР від 11.05.2018 (далі - Контракт) (а.с.20-23).

Відповідно до п.1.1 розділу 1 "Предмет контракта" продавець подає, а покупець купує автозапчастини та комплектуючі до них в кількості, по цінах та на умовах, що є невід`ємною частиною контракту.

Загальна сума Контракту становить загальну кількість інвойсів та специфікацій за даним контрактом, але не перевищує 45000,00 доларів США (п.1.2 розділу 1 "Предмет контракта").

Згідно з п.2.1 розділу 2 "Умови поставки і рекламації" Контракта Продавець постачає продукцію на умовах СРТ Rivne/Ukraine, або CIF Odessa/Ukraine, що зазначається в специфікаціях та комерційних інвойсах, які видаються при відвантаженні товарів (у відповідності з Інкотермс 2000), на кожну партію окремо, які будуть становити невід`ємну складову цього Контракту.

03.09.2019 сторонами було підписано додаток (специфікацію) № 4 до контракту № ZC-005-MР від 11.05.2018, яким визначено умови поставки: FOB - Стамбул / Туреччина, умови оплати: 100% від вартості інвойса в термін 20 днів (а.с.24)

На виконання Контракту ТОВ "ЗІПКАРГО" здійснено поставку товару, митне оформлення якого відбувалось у Рівненській митниці ДФС.

До митного оформлення ТОВ "ЗІПКАРГО" подано: - МД від 10.09.2018 №UA204010/2018/021081; - контракт №ZC-005-MР від 11.05.2018; - додаток (специфікація) №4 від 03.09.2018 до контракту №ZC-005-MP від 11.05.2018; - Commercial invoice від 03.09.2018; - пакувальний лист від 03.09.2018; - прайс-лист за період з 02.07.2018 по 31.12.2018; - CMR 0069693; - TIR cornet МХ81914622; - договір перевезення вантажу в міжнародному сполучені № Б-004 від 18.04.2018; - рахунок фактуру №СФ-0000035 від 06.09.2018; - митну декларацію країни експортера №0100820; лист 3135058; договір доручення №МВП 24/04/2018 щодо надання послуг з декларування товарів від 24.04.2018.

За результатами аналізу документів, поданих декларантом для митного оформлення, 10.09.2018 Рівненською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA204010/2018/000087/2, яким відкореговано митну вартість імпортованих ТОВ "ЗІПКАРГО" товарів, а саме: ящики пластикові для інструментів: пластиковий ящик арт. TR90.9036 - 14 шт. та пластиковий ящик арт. TR90.9035 - 16 шт., торговельна марка МС PLASTIK (а.с.57-58).

Зазначеним рішенням орган доходів і зборів не визнав заявлену декларантом митну вартість товару, визначену за основним методом - за ціною договору (контракту), застосувавши метод визначення митної вартості товару - резервний та визначив митну вартість імпортованого позивачем товару на загальну суму 1006,74 USD.

Рівненською митницею ДФС було оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, якою відмовлено ТОВ "ЗІПКАРГО" у митному оформлені (випуску) товарів за митною декларацією №UA204010/2018/021081 від 10.09.2018 (а.с.55-56).

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями Рівненської митниці ДФС, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що та обставина, що в інформаційній системі ДФС є інформація про те, що товар, який задекларовано однією особою, іншими особами розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому інші обставини можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, вага, наявність знижок тощо). Крім того, суд зазначив, що відповідно до вказаних норм права витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбаченні ст. 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 54 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч.1).

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України (МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 МК України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до ч.2 та ч.3 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до митного оформлення подано МД від 10.09.2018 №UA204010/2018/021081 (а.с. 18). У графі 22, 23, 42, 43 45 якої позивач зазначив фактурну вартість товару у розмірі 492 USD (курс валюти 28,26497700), митну вартість у розмірі 15056,37грн, метод визначення митної вартості - 1 (за ціною договору).

На підтвердження митної вартості позивачем, згідно гр.44 вказаної декларації наданоконтракт №ZC-005-MР від 11.05.2018; - додаток (специфікація) №4 від 03.09.2018 до контракту №ZC-005-MP від 11.05.2018; - Commercial invoice від 03.09.2018; - пакувальний лист від 03.09.2018; - прайс-лист за період з 02.07.2018 по 31.12.2018; - CMR 0069693; - TIR cornet МХ81914622; - договір перевезення вантажу в міжнародному сполучені № Б-004 від 18.04.2018; - рахунок фактуру №СФ-0000035 від 06.09.2018; - митну декларацію країни експортера №0100820; лист 3135058; договір доручення №МВП 24/04/2018 щодо надання послуг з декларування товарів від 24.04.2018.

З перелічених документів слідує, що вартість товару за ціною договору становить 492 USD.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом).

Відповідно до пункту 1 частиною 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки: 1) числового значення заявленої митної вартості; 2) наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) наявності в поданих документах відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, орган доходів і зборів зобов`язаний досліджувати документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості.

15.02.2011 Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції) (Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур" від 15.02.2011 N 3018-VI). Ця Конвенція набрала чинності для України 15.09.2011 вересня 2011 року.

Відповідно до Стандартного правила 6.4 Додатка II до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Загальний додаток) "Митна служба застосовує метод аналізу ризиків для визначення осіб та товарів, у тому числі транспортних засобів, що підлягають перевірці, та ступеня такої перевірки". Із цього правила, зокрема, випливає, що "для цільового добору конкретних операцій вибірка товарів, транспортних засобів чи документів з метою перевірки повинна ґрунтуватися на профілях ризику. Така заснована на вибірковості процедура допускає також випадковий добір на основі статистичної вибірки чи ініціативи співробітника митниці, заснованої на його досвіді чи інтуїції" (пункт 7.1 Рекомендацій до Загального додатка до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції)). Тобто наведене Стандартне правило передбачає, що поглибленій перевірці підлягають документи, стосовно яких спрацювала система управління ризиками, або документи, відібрані співробітниками митниці.

Статтею 320 МК України було запроваджено вибірковість митного контролю, яка, зокрема, означала те, що форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками (частина перша).

У логічному зв`язку з наведеним положенням перебуває положення частини другої статті 361 цього ж Кодексу, відповідно до якої органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.

Згідно з пунктом 3.5 Положення про систему аналізу й селекції факторів ризику при визначенні окремих форм митного контролю, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.05.2005 № 435, одним із критеріїв ризику закріплено факт того, що "заявлена митна вартість товарів значно відрізняється від ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів при їх увезенні на митну територію Україну".

За результатами оцінки ризику у конкретному випадку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, в тому числі за результатами контролю із застосуванням системи управління ризиками, що здійснюється відповідно до статті 337 МК України, митні органи обирають форми та обсяг митного контролю. При цьому формується перелік митних формальностей, визначених за результатами застосування інструментів з управління ризиками (пункт 7.1 Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками в митній службі України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 597).

При декларуванні товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України, у процесі оформлення МД використовується Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651, та відомчі класифікатори інформації з питань державної митної справи, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011, яким, зокрема, передбачені різні форми перевірки документів та матеріалів, як-то: витребування оригіналів документів, зазначених у митній декларації, або засвідчених в установленому порядку їх копій, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів (код митної формальності - 101-1); перевірка відповідності відомостей, які містяться в українській митній декларації, відомостям, що містяться у відповідному паперовому примірнику (електронній копії) митної декларації суміжної сторони (книжці МДП) (код митної формальності - 102-1); перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів (в тому числі наданих на вимогу митного органу) та/або відомостей про них на предмет розбіжностей у відомостях, що зазначені у цих документах, митній декларації чи документах, що її заміщують, їх електронних копіях, розміщених в ЄАІС Держмитслужби (код митної формальності - 103-1).

Отже, аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що поглиблена перевірка документів, доданих до митної декларації, на предмет їх достовірності та правильності визначення митної вартості товару здійснюється виключно при спрацюванні системи управління ризиками або у випадках, які визначаються митниками на основі власного досвіду чи інтуїції.

Згаданий Класифікатор митних формальностей передбачає, що одним із наслідків спрацювання системи управління ризиками може бути проведення такої формальності, як "витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів" (код митної формальності - 106-2). Проте, митний контроль та митне оформлення як складові митної процедури є частиною адміністративних процедур із провадження справи декларанта щодо пропуску його товарів через митний кордон України. Факт відхилення рівня задекларованої митної вартості від рівня митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не стосується обставин справи; він стосується фактів, які були зафіксовані під час провадження справ щодо інших товарів. Факт відхилення рівня митної вартості є лише приводом для вчинення певних адміністративних процедур, проте сам собою не є доказом у справі, у якій провадяться адміністративні (митні) процедури.

Отже, правові акти суб`єкта владних повноважень, в тому числі процедурне рішення митного органу про витребування додаткових документів, може бути ухвалене ґрунтуючись лише на доказах у справі, а такими доказами передусім є документи, додані до вантажної митної декларації.

Таким чином, факт того, що рівень задекларованої митної вартості товару значно нижчий за рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, сам собою не може бути підставою для витребування додаткових документів; цей факт є лише підставою для поглибленої перевірки повноти та достовірності документів. І лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів.

Аналогічний підхід закріплено і у Методичних рекомендаціях щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби від 11.09.2015 № 689. Так, у пункті 8 розділу 2 цих Методичних рекомендацій зазначено, що у випадках спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв`язку з ризиком заниження митної вартості та декларуванням митної вартості нижчої, ніж вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, здійснює перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, та відповідно до частин третьої - четвертої статті 53 МК України здійснює запит додаткових документів. У випадках, передбачених частиною шостою статті 54 МК України та частиною першою статті 55 цього Кодексу, посадова особа, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості, приймає рішення про коригування митної вартості товарів. Тобто при відповідному спрацюванні автоматизованої системи аналізу та управління ризиками митний орган повинен насамперед здійснити перевірку відомостей, що містяться в документах, що підтверджують заявлену митну вартість, і лише після цього у разі виявлення підстав може витребувати у декларанта додаткові документи.

Відповідно до частини третьої статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (частина 4 статті 53 МК України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовуванням додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадках:

- якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності;

- не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів;

- не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Такі сумніви щодо митної вартості товару можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Як вказано у пункті 2 ч.4 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана.

Вказана норма законодавства спрямована на те, щоб декларант був обізнаний з недоліками (хибами), які виявлені митним органом та які в свою чергу перешкоджають митному органу підтвердити задекларовану митну вартість товарів за яких декларант мав би реальну можливість їх усунути шляхом подання додаткових документів.

Натомість, відповідач як в ході розгляду справи в суді першої так і апеляційної інстанцій не навів та не надав суду доказів надання декларанту або уповноваженій ним особі письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана на підставі поданих декларантом документів. Відповідач не повідомив позивача про конкретно виявлені недоліки наданих документів, для підтвердження числових значень митної вартості, не зазначив яких саме документів, даних або відомостей не вистачає для підтвердження заявленої митної вартості за ціною договору, не вказав на обставини щодо виявлених розбіжностей. Відповідач як слідує із його відзиву та апеляційної скарги лише вказав на необхідність подання оригіналів документів.

Такі дії митного органу не узгоджуються з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 54 МК України та сприяють тому, що декларант, будучи необізнаним стосовно фактичних причин, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана, позбавляється можливості усунути такі розбіжності (недоліки, хиби) на стадії здійснення митного контролю правильності визначення задекларованої ним митної вартості товарів.

Зазначені обставини не можуть свідчити на наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості ,у зв`язку з чим пов`язується можливість витребування митним органом додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Частина 1 ст.55 МК України передбачає, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунок митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Отож, правовою підставою, визначеною ст. 55 МК України, для винесення рішення про коригування митної вартості є:

1) невірне проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості;

5) виявлення, що заявлення неповних та/або недостовірних відомостей про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною 2 статті 55 МК України визначено вимоги, які обов`язкові відомості має містити прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, а зокрема:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Із змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості слідує, що митна вартість заявлена позивачем за ціною договору не може бути визначена у зв`язку з відсутністю у поданих до митного оформлення документах належних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, що була фактично сплачена (підлягає сплаті) за ці товари, зокрема:

- комерційними умовами поставки згідно п. 2.1 контракту №ZC-005-МР від 11.05.2018 є СРТ Рівне, або CIF Одеса, про що зазначається в специфікаціях та комерційних інвойсах, однак згідно специфікації №4 від 03.09.2018 до Контракту та рахунку від 03.09.2018 №053905, комерційними умовами поставки є FOB Стамбул (Туреччина);

- згідно п.1.1 контракту №ZC-005-МР від 11.05.2018 продавець продає автозапчастини та комплектуючі по цінах та на умовах, що подано в додатках (специфікаціях). Ціни по даній партії товару на окремі товари є нижчими за ціни ідентичних товарів митне оформлення яких було здійснено у попередній період часу в межах такого самого контракту. Разом з тим, до митного оформлення не надано жодного документу, щодо умов зовнішньоекономічної операції, які вплинули на зниження ціни товару;

- для підтвердження заявленої митної вартості надано митну декларацію країни відправлення MRN18341300EX557015 від 03.09.2018, хоча фактично надано копію митної декларації країни експорту 18341300ЕХ557015 від 03.09.2018.

Таким чином, відповідач в оскаржуваному рішенні привів обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано за ціною договору, проте, як зазначено судом вище про вказані причини відповідач в установленому порядку не повідомив я у письмовій формі, чим позбавив позивача права на подання додаткових документів та пояснень на предмет підтвердження задекларованої ним митної вартості за ціною договору.

Водночас, дослідивши додані до митної декларації документи, колегією суддів встановлено, що в п.2.1 контракту ZC-005-MP від 11.05.2018 зазначено, що конкретні умови поставки визначаються в Специфікаціях та Комерційних Інвойсах, які видаються при відвантажені товарів на кожну партію окремо, які будуть становити невід`ємну складову контракту.

Як вбачається з додатку (специфікації) №4 від 03.09.2018 до контракту №ZC-005-MP від 11.05.2018 на пластиковий ящик з кодом TR90.9036 (в кількості 14 штук) та TR90.9035 (в кількості 16 штук) умови поставки визначено: FOB - Стамбул / Туреччина. Відтак, приведена відповідачем причина щодо розбіжностей у визначених умовах поставки товару не могла бути правовою підставою для коригування митної вартості товару, оскільки за умовами контракту сторони мають правом узгодити інші умови поставки певного товару про що зазначають у специфікаціях та комерційних інвойсах.

Оскільки, додаток (специфікація) є невід`ємною складовою контракту №ZC-005-MP та сторони відповідно до умов контракту вправі визначати умови поставки на кожну партію товару окремо, то покликання відповідача щодо невідповідності умов поставки, зазначених в контракті №ZC-005-MP та додатку (специфікації) №4 від 03.09.2018, є безпідставними та необґрунтованими.

Стосовно ж приведеної відповідачем причини стосовно того, що ціни по даній партії товару на окремі товари є нижчими за ціни ідентичних товарів митне оформлення яких було здійснено у попередній період часу в межах такого самого контракту. Разом з тим, до митного оформлення не надано жодного документу, щодо умов зовнішньоекономічної операції, які вплинули на зниження ціни товару, то колегією суддів встановлено, що відповідно до п.1.1 контракту №ZC-005-МР від 11.05.2018 продавець продає автозапчастини та комплектуючі по цінах та на умовах, що подано в додатках (специфікаціях).

Відповідно до додатку (специфікація) №4 від 03.09.2018 до контракту №ZC-005-MP від 11.05.2018 (а.с. 24) та Commercial invoice від 03.09.2018 (а.с.25) які були надані до митного оформлення сторонами узгоджено ціну на поставку вказаного товару у названій специфікації та інвойсі.

Відтак, визначення такої договірної ціни яка відображена у названій митній декларації відповідає положенням п.1.1 контракту №ZC-005-МР від 11.05.2018, що в свою чергу не могло бути правовою підставою для висновку митного органу про наявність виявлених розбіжностей в числових значенням митної вартості та підставою для коригування митної вартості.

Досліджуючи приведену відповідачем причину щодо того, що ціна по даній партії товару на окремі товари є нижчою за ціни ідентичних товарів, митне оформлення яких було здійснено у попередній період часу в межах такого самого контракту та те, що до митного оформлення не надано жодного документу, щодо умов зовнішньоекономічної операції, які вплинули на зниження ціни товару, то колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, перша партія товару була пробна і доволі мала за обсягом, всього 18 одиниць товару, за ціною: пластиковий ящикі TR90.9035 - 8 штук, ціна за одиницю товару складала 19.45 $, пластиковий ящик TR90.9036 - 10 штук, ціна за одиницю товару - 22.11 $. Водночас, друга партія поставки товару вже була оптова 95 одиниць товару, а саме: пластиковий ящик TR90.9035 - 40 штук, ціна за одиницю товару - 15.00$, пластиковий ящик TR90.9036 - 55 штук, ціна за одиницю товару - 18 $. Проте, під час перевезення другої партії товару виявилось, що товар в обсязі 16 одиниць пластиковий ящик TR90.9035 та 14 одиниць пластиковий ящик TR90.9036 фізично не помістилися у вантажний автомобіль та в подальшому були довезені вже під час третьої доставки, і тому ціна на товар під час другої та третьої партії товару не відрізняється, хоча обсяг третьої партії товару є значно менший за другої.

З досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що розрахунок за другу партію поставки проведено в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 103 від 19.07.2018 на суму 5030,00 дол. США. З акта проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів ручної поклажі від 09.08.2018 до митної декларації №UА204010/2018/018376 слідує, що митному оформленню підлягали пластикові ящики для інструментів чорного кольору ( артикул TR90.9035) в кількості 24 штуки, що не відповідало заявленій кількості 40 штук та пластикові ящики для інструментів чорного кольору ( артикул TR90.9036) в кількості 41 штука, що не відповідало заявленій кількості 55 штук (а.с.50).

Отже, ТОВ "ЗІПКАРГО" завезено на митну територію України пластиковий ящикі TR90.9035 - 24 штуки, пластиковий ящик TR90.9036 - 41 штука, всього 65 одиниць.

У ході розгляду справи судом також встановлено, що ТОВ "ЗІПКАРГО" згідно МД №UА204010/2018/021081 завезено на митну територію України пластикові ящики TR90.9035 - 16 штук та пластикові ящики TR90.9036 - 14 штук, всього 30 одиниць, що не були довезені під час другої поставки товару.

Отже, покликання відповідача, що ціни по даній партії товару на окремі товари є нижчими за ціни ідентичних товарів, митне оформлення яких було здійснено у попередній період часу, не беруться судом до уваги, оскільки, як встановлено судом, друга поставка товару була оптовою - відповідно і ціна є меншою.

Також відповідач зазначає, що для підтвердження митної вартості товару надано митну декларацію країни відправлення MRN18341300EX557015 від 03.09.2018, хоча фактично надано копію митної декларації країни експортера 18341300EX557015 від 03.09.2018 (а.с.39).

Дослідивши вказані документи, судом встановлено, що документ MRN18341300EX557015 від 03.09.2018 та 18341300EX557015 від 03.09.2018 є один і тим самим документом, а саме митною декларацією країни експортера (відправлення) товару, що в свою чергу не може оцінюватись як розбіжність в поданих документах. Окрім того, вказаною експортною декларацією підтверджуються обставини щодо задекларована позивачем митна вартість товару відповідає ціні зазначеній у такій експортній декларації.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції проте, що приведені в оскаржуваному рішенні причини для коригування митної вартості не є такими з яких вбачаються розбіжності у доданих до митного оформлення документах, не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів , або не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приведені митним органом (в оскаржуваному рішенні) причини щодо коригування митної вартості імпортованого позивачем товару, не дають підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пункту 1 частини другої статті 55 МК України.

Окрім того, судом встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості є наслідком неналежного вчинення відповідачем дій щодо по формуванню направленої позивачу вимоги, яка не містила конкретизованих причин за яких митний орган не міг підтвердити числові значення задекларованої позивачем митної вартості та чіткого переліку документів (із переліку зазначеного у ч. 3 ст. 53 МК України), які слід було подати позивачу на підтвердження обставин з приводу задекларованої ним митної вартості.

Приписи частин 1 та 2 статті 77 КАС України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 57 Митного Кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Частиною другою статті 64 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відтак, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

10.04.2008року Законом України №250-VІ ратифіковано протокол про вступ України до Світової організації торгівлі та про приєднання України до угоди про Світову організацію торгівлі.

Відповідно до статті УІ п. 2 (а) Генеральної угоди по тарифам і торгівлі 1947року оцінка імпортованого товару для митної мети повинна гуртуватися на дійсній вартості імпортованого товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, та не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження або на вільних чи фіктивних цінах.

Визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного методу має відповідати принципам та положенням статті VII ГАТТ "Оцінка товару для митних цілей" та Угоди про застосування статті VII ГАТТ.

Відповідно до пункту 2 (b) статті під "дійсною вартістю" повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції.

Якщо дійсна вартість може бути визначена відповідно до пункту (b), оцінка для митних цілей повинна ґрунтуватися на найближчому еквіваленті, який може бути встановлений.

Відповідно до додатка 1 до статті VII формування пунктів (a) і (b) дозволяє стороні, що домовляється, одноманітно визначати вартість для митних цілей або на підставі цін окремого експортера на імпортний товар, або на підставі загального рівня цін на подібний (аналогічний) товар.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів

Між тим, Рівненська митниця ДФС зазначає, що володіє інформацією, стосовно митної вартості подібних товарів, що є вищою за заявлену, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості заявленої декларантом. В рішенні про коригування митної вартості товарів за №UA204010/2018/000087/2 від 10.09.2018 зазначається, що Рівненською митницею ДФС під час коригування митної вартості товару №1 здійснено на основі митної вартості ідентичних/подібних товарів розмитнених за МД ІМ 40 ДЕ №UA209140/2018/138788 від 14.06.2018.

За результатом дослідження МД ІМ 40 ДЕ №UA209140/2018/138788 судом встановлено, що згідно графи 15 митної декларації слідує, що країною відправлення/ експорту товару є Польща, виробником ідентичного/подібного товару №1 згідно графи митної декларації 34 - EU ( країна Європейського Співтовариства) (а.с.119).

В свою чергу, судом встановлено, що в спірних правовідносинах згідно МД №204010/2018/021081 від 10.09.2018 країною відправлення товару та виробником товару є Республіка Туреччина (графа 15, 34).

З аналізу митних декларації суд дійшов висновку, що товари завезені за МД ІМ 40 ДЕ №UA209140/2018/138788 від 14.06.2018 та МД №204010/2018/021081 від 10.09.2018 відрізняються країною виробництва та країною відправлення, що вказує на те, що дані товари не є подібними/ідентичними між собою.

Та обставина, що в інформаційній системі ДФС є інформація про те, що товар, який задекларовано однією особою, іншими особами розмитнювався за іншою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення митним органом контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому інші обставини можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, вага, наявність знижок тощо).

Відтак, приведені митним органом (в оскаржуваному рішенні) відомості щодо коригування митної вартості імпортованого позивачем товару, не дають підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Натомість, з огляду на приведені судом фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості та дії відповідача, які йому передували, не відповідають таким критеріям, як: використання повноваження відповідача з метою, з якою це повноваження надано; безсторонність (неупередженість), добросовісність, розсудливість з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційність, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи, що позивачем було надано митному органу підтверджуючі митну вартість товарів документи, то відповідач виніс рішення про коригування митної вартості та відповідно картку відмови в прийнятті митної декларації в порушення приведених норм митного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що товар випущено у вільний обіг, шляхом подання позивачем нової декларації за ціною визначеною в рішенні про коригування митної вартості.

Стосовно ж висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.10.2018 по справі №816/2396/17 (адміністративне провадження №К/9901/61818/18), з приводу того, якщо товар випущений у вільний обіг, шляхом подання нової декларації у якій зазначена митна вартість у розмірі визначеному у рішення про коригування митної вартості (а не під гарантію ), то спір між сторонами вичерпано внаслідок погодження декларанта із митною вартістю, визначеною митним органом, і у задоволенні такого позову про скасування рішення про коригування митної вартості слід відмовляти, то колегія суддів вважає за необхідне відступити від такої позиції Верховного суду з огляду на таке.

Статтею 543 МК України передбачено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.544 МК України здійснюючи державну митну справу, органи доходів і зборів виконують такі основні завдання, зокрема, як забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими актами законодавства України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митних платежів, взаємодія з банківськими установами та незалежними фінансовими посередниками, що надають такі гарантії.

Згідно з частиною третьою статті 546 МК України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому.

За визначенням статті 41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Адміністрування податків, зборів, митних платежів - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об`єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом (підпункт 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Таким чином, відповідач в процесі виконання покладених на нього законом обов`язків щодо адміністрування митних платежів у розумінні ПК України є контролюючим органом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, у відповідності до частини третьої статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом досліджуваних обставин, декларантами як правило заявляються вимоги про визнання протиправними рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податки, що відповідно до цього Кодексу або митного законодавства справляються під час переміщення або у зв`язку з переміщенням товарів через митний кордон України та контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, відповідно до підпункту 14.1.113 пункту 14.1 статті 14 ПК України визнаються митними платежами.

Як вказує частина перша статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів у разі ввезення товарів на митну територію України виникає з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Як встановлено пунктом 190.1 статті 190 ПК України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з частиною третьою статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

При цьому, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування на підставі якої розраховуються подальші митні платежі.

Відтак, рішенням про коригування митної вартості, контролюючий орган здійснює адміністрування митних платежів, а саме - збільшує базу оподаткування імпортованих товарів (митну вартість товарів), що має наслідком збільшення суми податків, які підлягають до сплати декларантом.

У відповідності до статті 24 МК України кожна особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

Предметом оскарження є, зокрема, рішення - окремі акти, якими органи доходів і зборів або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні.

У відповідності до частини першої статті 29 МК України рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів або їх посадових осіб можуть бути оскаржені безпосередньо до суду в порядку, визначеному законом.

Частиною п`ятою статті 24 МК України передбачено, що оскарження податкових повідомлень-рішень органів доходів і зборів здійснюється у порядку, встановленому ПК України.

Згідно з частиною третьою статті 24 МК України правила цієї глави застосовуються у всіх випадках оскарження рішень, дій або бездіяльності органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, крім оскарження постанов по справах про порушення митних правил та випадків, коли законом встановлено інший порядок оскарження зазначених рішень, дій чи бездіяльності.

За наведених обставин, частина 1 статті 29 і підпункт "б" пункту 5 частини 2 статті 55 МК України, передбачає право особи на оскарження рішення про коригування заявленої митної вартості до суду без будь яких на те застережень чи умов (щодо порядку випуску товарів у вільний обіг).

Водночас, ст.55 МК України не передбачає обмежень або звуження строку, за яким рішення про коригування митної вартості не може бути оскаржено (після випуску у вільний обіг товарів) і такому рішенню не буде надана судом правова оцінка відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, з метою ефективного та належного захисту права особи.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 ПК України (у редакції, що діяла до 01.01.2014) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Тобто, зазначеною нормою ПК України було врегульовано питання застосування строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, у випадку, коли суб`єктом звернення є платник податку і стосується воно оскарження рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання.

Натомість, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" № 657-VII від 24.10.2013 внесено зміни, зокрема до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України, де слова "про нарахування грошового зобов`язання" виключено.

Згідно з пунктом першим розділу II "Прикінцеві положення" цей Закон набрав чинності з 01.01.2014 р.

Таким чином, у редакції пункту 56.18 статті 56 ПК України, що діє з 01.01.2014, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше будь-яке рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Отже, платник податків вправі оскаржити будь-яке інше рішення контролюючого органу у розумінні ПК України у будь-який момент після отримання такого рішення та відповідно такий платник податків має очікувані сподівання на належний правовий аналіз такого рішення з урахуванням ч. 2 ст. 2 КАС України та на відповідний судовий захист його прав, свобод та інтересів.

Статтею 102 ПК України передбачено строк давності тривалістю у 1095 днів.

Таким чином, пунктом 56.18 статті 56 ПК України безпосередньо врегульовано застосування строків оскарження рішення контролюючого органу до суду, а саме: визначено тривалість строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності рішення контролюючого органу (1095 днів) та визначено момент початку перебігу строку звернення до суду з вимогою щодо протиправності рішення контролюючого органу (з моменту отримання такого рішення).

З урахуванням викладеного, положення пункту 56.18 ст.56 ПК України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними рішень контролюючих органів.

За таких обставин, строк звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень про визначення митної вартості становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішень, що оскаржуються. (Аналогічна позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018року по справі 815/2541/17, від 13.09.2019року по справі №813/4202/16).

Крім того, пунктом 56.21 статті 56 ПК України передбачено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Так, відповідно до ст. 8 Конституції України та ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Офіційне розуміння правової визначеності як елемента верховенства права надано в п. 3.1 мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп по справі №1-25/2010, відповідно до якого: одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинно базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки . Аналогічні положення містяться у п. 4.1. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп по справі № 1-34/2010.

Натомість, при запроваджені на практиці обмежень, про які йдеться у названій постанові ВС України (щодо неможливості отримання правового захисту та аналізу судом оскаржуваного рішення на відповідність критеріїв, закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок випуску товарів у вільний обіг за новою декларацією ) такі обмеження є не допустимими, оскільки не відповідають умовам передбачуваності та не базуються на обставинах, які дадуть змогу передбачити декларанту юридичні наслідки своєї поведінки.

Згідно з пунктом 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997р, Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, у якій зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За стандартами Європейського суду з прав людини, під доступом до правосуддя розуміється здатність особи безперешкодно отримати ефективний судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Розглядувана категорія разом із такими елементами, як остаточність судового рішення та своєчасність виконання остаточних рішень, є невід`ємними складовими права на суд, яке, у свою чергу, посідає одне з основних місць у системі фундаментальних цінностей будь-якого демократичного суспільства.

У практиці ЄСПЛ визначають основні проблемні сфери, яких стосується право на доступ до правосуддя, зокрема, процесуальні перешкоди доступу такі, як обмеження строків, оскільки останні є проявом права держав накладати обмеження на потенційних учасників судового розгляду і, як правило, найменшою мірою залежать від волі самих учасників процесу.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France, пункт 36, 38) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд (який включає і права на ефективний захист) з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права та отримати належний та ефективний правовий захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 25.04.1985 по справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, пункт 57), здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ вказав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права.

Також, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Повертаючись до спірних обставин щодо можливості розгляду спору по суті щодо правомірності та наявності підстав для винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості у випадку випуску товарів у вільний обіг за новою декларацією та відсутності в такому випадку спору , слід зазначити, що формальне тлумачення норм ПК України та положень МК України щодо розмежування предмету регулювання, та враховуючи зміни, внесені законодавцем до пункту 56.18 ст.56 ПК України, яким у такий спосіб визначено право платника податків оскаржити будь-яке рішення контролюючого органу у строки, встановлені у статті 102 ПК України, обмеження можливості платника податків у реалізації права на оскарження до суду спірного рішення контролюючого органу та отримання належного та ефективного судового захисту створюватиме штучні перешкоди, що є неприпустимим у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, наведені у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 по справі №816/2396/17 (адміністративне провадження №К/9901/61818/18) висновки з приводу неможливості захисту порушеного права у зв`язку з відсутністю спору (через випуск товарів у вільний обіг за новою декларацією ) є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, адже звернення декларанта до суду з позовом вже свідчить про наявність спору між сторонами з приводу правомірності винесення органом контролю рішення про коригування митної вартості.

Застосування таких висновків Верховного Суду призводить до звуження часового проміжку (строку), впродовж якого особа має право на правовий аналіз відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та на звернення до суду з метою отримання ефективного судового захисту, шляхом надання правової оцінки такому рішенню відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відтак, застосування такого висновку призводить до порушення такого критерію, як право доступу до суду, який включає право на належний судовий захист.

Водночас, у Рішенні Європейського Суду по справі АМАНН ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ від 16.02.2000 року, справі Щокін проти України від 14.10.2010 , справі "Шпачек s.r.o." проти Чеської Республіки" від 09.11.1999 року (пункт 54) Європейський Суд зазначив на необхідність дотримання такого критерію, як якість закону , який вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачати правові наслідки дії такого Закону. Крім того, вимога щодо якості закону передбачає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися „законом» , якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку; він має бути спроможним, якщо потрібно, після відповідної консультації, передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій.

Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акту, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі Groppera Radio AG and Others v. Switzerland від 28.03.1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку національним законодавством з недостатньою чіткістю врегульовано питання щодо неможливості оскарження та скасування рішення про коригування митної вартості, яке постановлене митним органом з порушенням закону, у випадку випущення товарів у вільний обіг за новою декларацією з відображенням митної вартості, вказаної митним органом в оскаржуваному рішенні.

З огляду на приведені положення законодавства, рішення про коригування митної вартості підлягає оскарженню з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК Кодексу і такому рішенню повинна бути надана належна правова оцінка відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України не залежно від того, якою процедурою скористався позивач в подальшому для випуску товарів у вільний обіг.

Окрім того, додатковою підставою з якої вбачається, що рішення про коригування митної вартості незалежно від обраного методу випуску товарів у вільний обіг може бути предметом судового розгляду також вказують наступні норми законодавства.

Згідно з пунктом 54.1. статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

При цьому, керуючись положеннями абзацу другого пункту 46.1 статті 46 ПК України митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов`язань.

З наведеного слідує, що зазначена платником податків у митній декларації сума митних платежів є такою, що визначена ним самостійно, відтак є узгодженою ним.

Приведені норми законодавства не передбачають процедури оскарження самостійно нарахованих платником податків грошових зобов`язань з податків та митних платежів.

Відтак, за наявності такого узгодженого зобов`язання за даними обліку платника не існує надмірно сплачених платежів, оскільки сума фактично сплаченого платежу відповідає задекларованому зобов`язанню. За таких обставин, вимога про зобов`язання митного органу повернути з Державного бюджету України надмірно сплачене ввізне мито є безпідставною.

Водночас, пунктом 50.1 ст. 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою, чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України N 450 від 21.05.2012 р. затверджено Положення про митні декларації (далі Положення №450).

Пунктом 37 названого Положення передбачено, що після завершення митного оформлення можуть вноситися зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа шляхом:

- подання з метою сплати митних платежів у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, декларантом або уповноваженою ним особою додаткової декларації та оформлення її митним органом;

- подання з метою продовження строку тимчасового ввезення товарів з частковим звільненням від оподаткування митними платежами, для сплати рівними частинами податку на додану вартість у разі надання розстрочення сплати податку на додану вартість під час ввезення на митну територію України устаткування та обладнання на підставах, визначених Податковим кодексом України, а також у випадках, визначених Митним кодексом України, декларантом або уповноваженою ним особою додаткової митної декларації та оформлення її митним органом;

- заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування за формою згідно з додатком 4.

Внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа шляхом оформлення аркуша коригування здійснюється в порядку, що встановлюється Мінфіном. Після оформлення аркуша коригування його електронний примірник засвідчується електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, вноситься до локальних баз даних митного органу і Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України посадовою особою митного органу, що його оформила, та передається спеціалізованим митним органом до відповідного органу державної податкової служби згідно з пунктом 32 цього Положення.

Оформлений митним органом аркуш коригування є невід`ємною частиною відповідної митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа.

Аркуш коригування заповнюється та оформлюється митним органом у разі:

- необхідності виправлення відомостей, пов`язаних з доплатою або поверненням митних платежів, у тому числі у зв`язку із скасуванням рішення митного органу;

- необхідності виправлення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи відомостей, пов`язаних з коригуванням ціни товару, що вивозиться за межі митної території України, для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням, якщо таке коригування не призведе до зменшення суми податків, що підлягає сплаті до бюджету;

- необхідності виправлення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи помилково зазначених в оформленій митній декларації на бланку єдиного адміністративного документа відомостей про товари, не пов`язаних з перерахуванням сум митних платежів за такою митною декларацією;

- необхідності відображення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи відомостей про товари, що стали відомі після закінчення митного оформлення товарів, не пов`язаних з перерахуванням сум митних платежів за митною декларацією на бланку єдиного адміністративного документа.

Наказом Міністерства фінансів України №1145від 06.11.2012року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1995/22307 28.11.2012 р. затверджено Порядок оформлення аркуша коригування, форму якого наведено в додатку 4 до Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 450 від 21.05.2012 року.

Аркуш коригування складається у випадках, визначених пунктом 37 Положення № 450, посадовою особою митного органу, яким здійснювався випуск товарів за митною декларацією (далі - МД), у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня надходження до митного органу інформації про доплату (повернення) сум митних платежів або реєстрації заяви декларанта (уповноваженої особи) у митному органі (п. 3 Порядку №1145).

Пунктом 12 названого Порядку №1145 передбачено, що у разі складання аркуша коригування у випадку доплати або повернення митних платежів, штрафних санкцій (у разі наявності) заповнюються розділи ІІ та ІІІ аркуша коригування.

У розділі ІІ аркуша коригування відображається розрахунок сум митних платежів за новими відомостями (графа 47 МД на бланку єдиного адміністративного документа).

Графи розділу ІІ аркуша коригування заповнюються відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30 травня 2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.08.2012 р за № 1372/21684.

Пункт 13 цього ж порядку передбачає, що до розділу ІІІ аркуша коригування вносяться фактичні відомості про доплату (повернення) митних платежів, штрафних санкцій (у разі наявності):

у колонці "Код виду платежу" зазначаються коди видів митних платежів, штрафних санкцій (у разі наявності) відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами, ведення яких здійснюється відповідно до Порядку ведення відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.05.2012 р № 623, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 року за № 989/21300;

у колонці "Сума" зазначається сплачена (повернута) сума відповідних митних платежів, штрафних санкцій (у разі наявності);

у колонці "Дата" зазначається дата перерахування коштів до Державного бюджету України або дата повернення коштів з Державного бюджету України;

у колонці "Підстава" зазначається код підстави здійснення доплати (повернення) сум митних платежів, штрафних санкцій (у разі наявності) згідно з класифікатором підстав здійснення доплати (повернення) сум митних платежів, ведення якого здійснюється відповідно до Порядку ведення відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №623 від 29.05.2012року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 року за № 989/21300 (Наказ Міністерства фінансів України №1011 від 20.09.2012).

Враховуючи приведені положення законодавства, платник вправі вимагати від контролюючого органу внести виправлення відомостей, пов`язаних з доплатою або поверненням митних платежів, до декларації за якою товар випущено у вільний обіг шляхом оформлення аркушу коригування. Як наслідок лише після вказаного коригування митної декларації у такого платника виникає право на повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченого ввізного мита та митних платежів.

За наявності узгодженого зобов`язання, яке визначене платником у митній декларації самостійно (в тому рахунку і шляхом подання нової декларації після винесення рішення про коригування митної вартості) за даними обліку платника не існує надмірно сплачених платежів, оскільки сума фактично сплаченого платежу відповідає задекларованому таким платником зобов`язанню. За таких обставин, вимога про зобов`язання митного органу повернути з Державного бюджету України надмірно сплачене ввізне мито є безпідставною до тієї пори поки платник не здійснить визначені законом заходи щодо її коригування.

При цьому, слід урахувати, що приведені положення законодавства не позбавляють декларанта вживати заходів коригування митної декларації, за якою товар випущено у вільний обіг, шляхом подання нової декларації за наслідками винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненської митниці ДФС залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 460/684/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню виключно порядку на та умовах, визначених ст. 328-329 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос Повне судове рішення складено 24 жовтня 2019 року.