Рішення

від 09.10.2019 по справі 911/1598/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1598/19

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/1598/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фарконт Проджект ,

смт. Овідіополь Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго ,

смт. Іванків

про стягнення 627 556,11 грн.

Представники:

від позивача: Вербицький Я.В., адвокат, довіреність б/н від 20.08.2019;

від відповідача: Онищенко Т.О., адвокат, ордер серії КС № 442664.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фарконт Проджект (надалі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго (надалі-відповідач) про стягнення 627 556,11 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 519 653,07 грн. та 3 % річних у розмірі 107 903,04 грн. за прострочення оплати суми заборгованості, стягнутої на користь позивача на підставі рішення господарського суду Київської області від 06.11.2017 у справі № 911/2854/17, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 та Верховного Суду від 13.06.2018.

Ухвалою суду від 01.07.2019 відкрито провадження у справі № 911/1598/19, розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 22.07.2019.

09.07.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 13420/19) про приєднання доказів.

17.07.2019 через канцелярію суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 16.07.2019 (вх. № 13948/19), в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, заперечуючи проти позову, відповідач вказує на те, що позивач не набув права вимоги щодо стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3 % річних за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014, оскільки позивач не є кредитором по відношенню до відповідача; одночасно, відповідач просить суд застосувати строк позовної давності щодо вимог позивача.

Ухвалою суду від 22.07.2019 підготовче засідання було відкладено на 28.08.2019.

21.08.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 16923/19), в якій останній підтримуючи позовні вимоги вказує на те, що позивач є належним набувачем прав вимоги до відповідача за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014, на підставі Договору про відступлення права вимоги від 18.01.2017 і, що укладений договір про відступлення права вимоги не є договором про переведення боргу, а отже в силу ст. 516 ЦК України не потребує згоди боржника щодо його узгодження; позивач вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних заявлені в межах строку позовної давності.

В підготовчому засіданні 28.08.2019 оголошено перерву до 04.09.2019.

04.09.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення (вх. № 16756/19), в яких останній вказує на відсутність вимоги заявленої позивачем щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних; відповідач вказує на сплив строку позовної давності за вимогами позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Ухвалою суду від 04.09.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/1598/19, справу призначено до розгляду по суті на 02.10.2019.

В судовому засіданні 02.10.2019 судом оголошено перерву до 09.10.2019 з розгляду справи по суті.

08.10.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла заява (вх. № 19236/19) про стягнення з відповідача судових витрат, зокрема, 9 413,35 грн. судового збору та 11 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні 09.10.2019 представником позивача підтримані свої вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; відповідач заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 06.11.2017 у справі № 911/2854/17, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 та Верховного Суду від 13.06.2018 задоволені частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фарконт Проджект ; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фарконт Проджект 1 998 204,54 грн. основного боргу, 100 987,49 грн. інфляційних втрат, 21 783,71 грн. 3 % річних та 31 814,63 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Так, при розгляді справи № 911/2854/17 судами було встановлено, що 01.03.2014 між ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн (експедитор) та ТОВ Біогазенерго (клієнт) було укладено Договір транспортного експедирування № 17, відповідно до умов п. 1.1 якого експедитор зобов`язується за плату и за рахунок клієнта виконати і організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з організацією і забезпеченням перевезень експортно-імпортних, транзитних та внутрішніх перевезень вантажів клієнта, а також виконати і організувати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу. Розмір експедиційної винагороди є складовою частиною вартості перевезень і залежить від транспортних та інших витрат по кожному окремому перевезенню.

Відповідно до п.п. 1.3, 2.1.1, 2.2.3, 2.4.13 та 7.1 договору експедирування чіткий перелік послуг експедитора, вид і найменування вантажу, розмір плати експедитору, порядок розрахунків, пункти відправки і доставки вантажу визначаються відповідною заявкою.

Експедитор має право укладати договори та угоди с перевізниками, портами, складами, судноплавними організаціями/її агентами, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України, для виконання своїх обов`язків за даним договором.

Експедитор зобов`язаний надавати послуги, пов`язані з прийняттям, накопиченням, сортуванням, складуванням, завантаженням (вивантаженням), зберіганням та перевезенням вантажів.

Клієнт зобов`язаний оплатити експедитору вартість зберігання вантажів у портах завантаження/вивантаження, перевалки, прибуття, демередж/детеншн у відповідності з рахунками портів, морських перевізників та їх агентів.

Даний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків по розпочатому експедируванню і якщо одна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить письмово іншу сторону про розірвання договору, термін його дії автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік.

Як було встановлено під час розгляду справи № 911/2854/17, на виконання взятих на себе зобов`язань ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн здійснило організацію і забезпечення перевезення вантажу відповідача.

Після розвантаження зазначені контейнери з вантажем відповідача зберігалися на контейнерному терміналі, оператором якого є ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ , на підставі Договору від 14.01.2013 № 13976/К, укладеного між ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн та ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ .

За зберігання відповідних контейнерів ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ виставило ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн рахунки № 24685 від 17.08.2105 на суму 1 062 005,29 грн., № 24937 від 19.08.2015 на суму 936 199,25 грн., що загалом становить 1 998 204,54 грн.

У зв`язку з неотриманням від ТОВ Біогазенерго оплати за зберігання контейнерів ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн про стягнення 1 998 204,54 грн. заборгованості за Договором № 13976/К від 14.01.2013.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.04.2016 у справі №916/4757/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016, позов ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ задоволено повністю.

З огляду на відповідні обставин та умови договору експедирування, ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн сформувало та виставило відповідачу рахунки на оплату послуг зберігання.

Крім того, ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн сформувало та виставило відповідачу рахунок № 1508011 від 12.08.2015 на оплату послуг з автоперевезення вантажу, навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортно-експедиційного обслуговування та експедиторської винагороди загальною вартістю 97 881,72 грн.

18.01.2017 між ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн (первісний кредитор) та ТОВ Фарконт прожект (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов п. 1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014 (основний договір), укладений між первісним кредитором та ТОВ Біогазенерго (боржник).

Відповідно до п.п. 2, 3 та 11 Договору про відступлення права вимоги від 18.01.2017 за основним договором до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора щодо отримання від боржника 1 998 204,54 грн. заборгованості за послуги зі зберігання контейнерів з вантажем боржника №№SJKU5402263, SJKU5402509, SJKU5402962, SJKU5400933, SJKU5400912, SJKU5402880, SJKU5400960, GAEU7509264, які були надані ДП ГПК Україна компанії ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ , за замовленням первісного кредитора в інтересах боржника на підставі Договору № 13976/К від 14.01.2013 і спір щодо оплати яких став предметом судового розгляду у господарській справі №916/4757/15.

За основним договором до нового кредитора також переходять всі права первісного кредитора щодо отримання від боржника 97 881,72 грн. заборгованості за послуги, які були надані боржнику щодо його вантажу, що перевозився у контейнерах SJKU5400960, GAEU7509264, і про прийняття яких боржником та первісним кредитором було складено акт № FT003133 прийому-здачі наданих послуг до основного від 17.08.2015.

Таким чином, позивач у справі № 911/2854/17, як новий кредитор за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.04.2017, звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 2 096 086,26 грн. основного боргу, що складається з 1 998 204,54 грн. за послуги зберігання вантажів відповідача та 97 881,72 грн. за надані ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн послуги з автоперевезення вантажу, навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортно-експедиційного обслуговування та експедиторської винагороди, а також нарахованих на відповідні суми 109 749,73 грн. інфляційних втрат та 24 023,60 грн. 3 % річних.

Під час розгляду справи № 911/2854/17, суд дійшов висновку, що встановлені рішенням господарського суду Одеської області від 04.04.2016 у справі №916/4757/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016, обставини надання ДП ГПК Україна компанією ГПК Гамбург Порт Консалтінг ГмбХ послуг зі зберігання належного відповідачу вантажу, які в силу приписів ст. 35 ГПК України (чинній на час винесення рішення редакції) є преюдиціальними, свідчать про обґрунтованість доводів позивача про понесення ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн витрат на зберігання вантажу, що були здійсненні на виконання умов Договору транспортного експедирування №17 від 01.03.2014, а отже дійшов висновку щодо задоволення вимоги ТОВ Фарконт Прожект , як нового кредитора, в частині стягнення з 1 998 204,54 грн.

Крім того, судом, під час розгляду справи № 911/2854/17, були розглянуті вимоги, на підставі ст. 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та дійшов висновку щодо їх часткового задоволення в сумі 100 987,49 грн. інфляційних втрат та 21 783,71 грн. 3 % річних, за період з 06.01.2016 по 17.05.2016.

Рішення господарського суду Київської області від 06.11.2017 у справі № 911/2854/17, залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 та Верховного Суду від 13.06.2018.

За твердженнями позивача, рішення господарського суду Київської області від 06.11.2017 у справі № 911/2854/17 виконано відповідачем в рамках виконавчого провадження 11.04.2018, що підтверджується реєстром документів по рахунку приватного виконавця Ніколаєва С.В.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2013 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, керуючись ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає Договір транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За наданими до матеріалів даної справи документами судом встановлено, що з відповідача присуджено до стягнення грошові кошти у справі № 911/2854/17, зокрема, 1 998 204,54 грн. основного боргу, 100 987,49 грн. інфляційних втрат, 21 783,71 грн. 3 % річних та 31 814,63 грн. судового збору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В абзаці 1 пункту 9 оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012).

Отже, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014 (рішення господарського суду Київської області від 06.11.2017, постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2018 та Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/2854/17), вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи відзив на позов (вх. № 13948/19) та заперечення (вх. № 16756/19), відповідач вказує на те, що позивач не набув права вимоги щодо стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3 % річних за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2014, оскільки позивач не є кредитором по відношенню до відповідача; відсутність вимоги заявленої позивачем щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних; сплив строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Однак, суд розглянувши заперечення відповідача оцінює їх як неспроможні, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки згідно з Договором про відступлення права вимоги від 18.01.2017 від ТОВ Фарконт Транспорт Солюшн як первісного кредитора до ТОВ Фарконт Проджект як до нового кредитора перейшло право вимоги за Договором транспортного експедирування № 17 від 01.03.2017, зокрема, щодо стягнення коштів за послуги зберігання вантажів відповідача, а відповідач вартість понесених експедитором витрат у встановлений договором строк не оплатив, а отже існували правові підстави для стягнення з відповідача 1 998 204,54 грн. основного боргу за послуги зі зберігання контейнерів з вантажем відповідача, що поміж іншого, вже було встановлено судами при розгляді справи № 911/2854/17.

Щодо інших заперечень відповідача, суд відзначає наступне.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру.

Як зазначено у п. 1.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов`язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Одночасно, відповідачем подану заяву про застосування позовної давності щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість з оплати за надані послуги.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК УКраїни, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням , то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 11.04.2018 (дата зарахування грошових коштів в порядку виконавчого провадження) і є датою, коли зобов`язання припинилося.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Зважаючи на викладене, твердження відповідача щодо спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв`язку із спливом строку за вимогою про стягнення основного боргу - помилковий, оскільки інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена Судовою палатою у господарських справах у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 по справі № 918/329/16.

Крім того перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, наданий позивачем, господарський суд зазначає, що останній містить помилки, оскільки в розрахунок включено день фактичної оплати.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Таким чином, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат і 3 % річних за період з 24.06.2016 по 10.04.2018 включно, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, дати виконання судового рішення (11.04.2018), господарський суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в розмірі 519 645,44 грн. інфляційних втрат та 107 653,10 грн. 3 % річних.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується заявлених до стягнення з відповідача 11 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача на підставі Договору про надання правової допомоги від 02.01.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивачем було надано копію Договору про надання правової допомоги від 02.01.2019, Додаткової угоди від 03.06.2019 до договору, акту виконаних робіт (наданих послуг) та квитанції до прибуткового касового ордеру № 1/04102019 від 04.10.2019.

Оглянувши матеріали справи, оцінивши обсяг послуг, що були надані позивачу, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката по даній справі у розмірі 11 000,00 грн., що є співмірним об`єму наданих і отриманих юридичних послуг.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Біогазенерго (07201, Київська область, смт. Іванків, вул. Розважівська, 192, код ЄДРПОУ 33593431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фарконт Проджект (67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Овідіополь, вул. Одеська, 16, код ЄДРПОУ 38438504) 519 645 (п`ятсот дев`ятнадцять тисяч шістсот сорок п`ять) грн. 44 коп. інфляційних втрат, 107 653 (сто сім тисяч шістсот п`ятдесят три) грн. 10 коп. 3 % річних, 9 409 (дев`ять тисяч чотириста дев`ять) грн. 48 коп. судового збору та 11 000 (одинадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 24.10.2019.

Суддя О.О. Христенко