Рішення

від 16.10.2019 по справі 914/1254/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.10.2019 Справа № 914/1254/19

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» , м. Київ

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» , м. Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКО ЛІМІТЕД» , м. Львів

про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00011782 від 18.01.2016 року.

Представники сторін:

від позивача: не з"явився

від відповідача 1: не з"явився

від відповідача 2: не з"явився

Заяв про відвід судді не надходило. Технічна фіксація судового засідання не проводилася.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ:

Суть заяви: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКО ЛІМІТЕД» про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00011782 від 18.01.2016 року.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.07.2019 відкрито провадження у справі № 914/1254/19 за правилом загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду.

В призначене на 16.10.2019 року судове засідання представники сторін не з"явилися, причини неявки суду не повідомили .

Відповідач 1 на електронну адресу суду надіслав заяву про вступ в справу представника - Кость ОСОБА_1 Романівну з клопотанням про залучення представника до участі у справі, надання матеріалів справи для ознайомлення та про відкладення розгляду справи з поясненнями того, що ухвали суду про розгляд справи ТзОВ Львівська дорожня служба не отримувало.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.07.2019 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 79034, м. Львів, вулиця Навроцького,1

Однак, станом на дату розгляду справи у судовому засіданні в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 7901412582392 із копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05.07.2019 року з адреси відповідача 1 із зазначенням причини повернення "за закінченням встановленого терміну зберігання". Інші ухвали суду також направлялися за вказаною адресою і поштові конверти поверталися на адресу суду та долучені до справи.

Як зазначено у постанові КГС від 19.09.2019 року № 922/1775/16: Посилання в касаційній скарзі на те, що рекомендовані повідомлення про невручення поштових відправлень з процесуальними документами з причин за не запитом та за закінченням строків зберігання не є доказом належного повідомлення ТОВ Альфа про розгляд справи, не беруться Касаційним господарським судом до уваги з огляду на те, що сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, яку суд з дотриманням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу .

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення сторін про розглядуваний спір.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися в суд, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у постановах від 16.05.2018р. № 910/15442/17, від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, від 23.11.2018 у справі №10/17-3639-2011, від 22.08.2019 у справі №922/85/18.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідачів або їх представників та за відсутності їх відзиву на позов, в порядку ст.165 ГПК України, за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подали до суду відзив на позов, а відтак не скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак суд відхиляє заяву про вступ у справу представника ТзОВ Львівська дорожня служба .

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та ТзОВ КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ укладено договір про фінансовий лізинг № 00011782 від 18.01.2016 року.

15.08.2016 року між товариством з обмеженою відповідальн істю Порш е Лізинг Україна , товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ , товариством з обмеженою відповідальністю ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА та товариством з обмеженою відповідальністю ТЕКО ЛІМІТЕД укладено Угоду про заміну Лізингоодержувача в Договорі про фінансовий лізинг (надалі - У года про заміну Лізингоодержувача ) та Новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (надалі - Графік платежів ). Відповідно до умов Угоди про заміну Лізингоодержувача Лізингоодержувачем за Договором Лізингу ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА , якому передаються усі права та обов`язки ТОВ КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ , визначених Договором лізингу.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору відповідачами, позивач звернувся в суд з вимогами про стягнення з останніх заборгованості та збитків в розмірі 176 839,69 грн., що складається з:

- заборгованість за лізинговими платежами: 42 342,81 грн.,

- пеня у розмірі 10% нарахована від простроченої заборгованості: 3 518,90 грн.,

- інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами та за платежами за фактичне використання об`єкту лізингу: 6 633,71 грн.,

-3% річних, нараховані за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами та за платежами за фактичне використання об`єкту лізингу: 2 406,00 грн.,

- заборгованість за платежами за фактичне використання об`єкту лізингу: 28 228,54 грн.,

- штраф за направлення повідомлень-нагадувань: 1 255,77 грн.,

- сума інших витрат за договором про фінансовий лізинг: 92 453,96 грн.

Аргументи відповідача 1 .

Відповідач 1 відзиву на позов не подав, щодо позовних вимог належним чином не заперечив.

Аргументи відповідача 2 .

Відповідач 2 відзиву на позов не подав, щодо позовних вимог належним чином не заперечив.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ .

18.01.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (далі - Позивач або Лізингодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ укладено договір про фінансовий лізинг № 00011782.

За Договором позивач зобов`язався передати відповідачеві транспортний засіб VW Golf Premium Life 2.0 TDI CR, 2015 року виробництва, двигун № НОМЕР_1 , шасі № НОМЕР_2 (далі - Об`єкт Лізингу ), Вартість об`єкта лізингу на моменту укладення Договору становила 702 098,00 грн.

Актом прийому-передачі від 26.01.2016 року підтверджується, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування об`єкт лізингу.

Таким чином, судом встановлено, що позивач свої зобов`язання передати об`єкт лізингу у користування відповідача виконав належним чином.

15.08.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна , товариством з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ , товариством з обмеженою відповідальністю ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА та товариством з обмеженою відповідальністю ТЕКО ЛІМІТЕД укладено Угоду про заміну Лізингоодержувача в Договорі про фінансовий лізинг (надалі - У года про заміну Лізингоодержувача ) та Новий графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) (надалі - Графік платежів ). Відповідно до умов Угоди про заміну Лізингоодержувача Лізингоодержувачем за Договором Лізингу ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА , якому передаються усі права та обов`язки ТОВ КОМПАНІЯ К-ІНВЕСТ , визначених Договором лізингу.

Відповідно до положень Угоди про заміну Лізингоодержєувача, зокрема, розділу Умови поруки , поручителем перед ТОВ Порше Лізинг Україна у повному обсязі за виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань за угодою про заміну лізингоодержувача та договором лізингу є ТОВ ТЕКО ЛІМІТЕД .

Поручитель поручається перед ТОВ Порше лізинг Україна у повному обсязі за виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань за угодою про замну лізингоодержувача та договором лізингу на умовах, викладених у розділі Умови поруки загальних умов.

Відповідно до розділу Умови поруки загальних умов поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов`язань лізингоодержувача на підставі або у зв`язку з контрактом або будь-якою його невід`ємною частиною, а також за будь-якого лізингоодержувача в разі переведення боргу/зміни особи лізингоодержувача або смерті лізингоодержувача. Зобов`язання поручителя включають, окрім іншого, лізингові платежі, інші платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті лізингоодержувачем відповідно до положень контракту.

Відповідно до положень п. 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ("Умови лізингу"), що становлять невід`ємну частину Договору, відповідач зобов`язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до п.6.5. Умов лізингу лізингові платежі перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів ("План відшкодування").

Позивач, відповідно до умов договору лізингу, виставив відповідачу 1 відповідні рахунки-фактури на оплату чергових (щомісячних) лізингових платежів, що охоплюють лізингові періоди за лютий 2018 року по квітень 2018 року, які, в порушення викладених норм чинного законодавства та положень укладеного контракту, залишилися несплаченими відповідачем 1. Внаслідок того, за лізингоодержувачем виникла заборгованість по сплаті лізингових платежів в сумі 42 342,81 грн.

Відповідно до п. 8.3.2. Умов лізингу якщо лізингоодержувач (відповідач) повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) Лізингового платежу, при цьому якщо прострочення Лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати Договір і витребувати Об`єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса. Таке ж право позивача передбачено в п. 12.6.1 загальних умов.

Пунктом 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитись від контракту та, також серед іншого, право на повернення об`єкта лізингу в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов`язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 12.7 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається Порше Лізинг Україна у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від Контракту та, за можливості зв`язується з ним доступними телефону засобами зв`язку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням Лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) місцем реєстрації (для фізичних осіб). У випадку неотримання Лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, Лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим.

Згідно з п. 12.8 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення.

У разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об`єкт лізингу, як передбачено п. 4.2, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об`єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов`язаний повернути об`єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об`єкту лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об`єкту лізингу або якщо об`єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна ринковою вартість об`єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов`язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору (п. 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу).

Відповідно до п.12.13 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадках, передбачених п. п 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У п. 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодились, що у випадку розірвання контракту/ відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до п. 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.

Позивач направив на адресу відповідача 1 та відповідача 2 наявну у матеріалах справи вимогу №00011782 від 06.04.2017 року, якою повідомив про сплату заборгованості, повернення об`єкту лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місця знаходження відповідачів та повідомлення про відмову від договору, відтак договір про фінансовий лізинг є розірваним з ініціативи лізингодавця (позивача).

Однак, вимога позивача щодо повернення об`єкту лізингу була проігнорована відповідачами, тому позивач при вилученні об`єкту керувався положеннями розділу 13 загальних умов.

Відповідно до абз. 2 п. 13.1 загальних умов, сторони погодили, що якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об`єкта лізингу, ТОВ «Порше лізинг Україна має право вилучити (повернути) об`єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача у визначеному законодавством України порядку, у тому числі в примусовому порядку відповідно до виконавчого нотаріуса.

29.05.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 519 щодо повернення лізингоодержувачем - відповідачем 1 на користь позивача - лізингодавця об`єкта фінансового лізингу.

11.06.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем відкритто виконавче провадження на підставі виконавчого напису №519 від 29.05.2018 року.

Згідно з абз. 2 п. 6.18 контракту сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою ТОВ Порше Лізинг Україна відповідно до п. 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об`єктом лізингу.

У зв`язку з невиконанням відповідачем 1 умов контракту та неповернення об`єкту лізингу, керуючись п. 6.18 контракту, позивачем нараховано плату за фактичне використання об`єктом лізингу згідно з рахунками за період з травня 2018 року по червень 2018 року на суму 28 228,54 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що відповідачем, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, у період з лютого 2018 року по квітень 2018 року не було здійснено сплати лізингових платежів та плати за фактичне використання об`єкта лізингу за травень 2018 року та червень 2018 року в повному обсязі, а саме:

- несплачений щомісячний лізинговий платіж за лютий 2018 року у розмірі 14 114,27 грн., належний до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2018 р.;

- несплачений щомісячний лізинговий платіж за березень 2018 року у розмірі 14 114,27 грн., належний до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2018 р.;

- несплачений щомісячний лізинговий платіж за квітень 2018 року у розмірі 14 114,27 грн., належний до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2018 р.

- плата за фактичне використання об`єкта лізингу за травень 2018 року в розмірі 14 114,27 грн.;

- плата за фактичне використання об`єкта лізингу за червень 2018 року в розмірі 14 114,27 грн.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем його зобов`язань за договором про фінансовий лізинг, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 70 571,5 грн.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувача на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідачі доказів, які б підтверджували виконання ними обов`язку по сплаті лізингових платежів та платежів за фактичний час користування об`єктом лізингу в розмірі 70 571,35 грн. суду не надав, в зв`язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів 70 571,35 грн. - суму основного боргу.

Сторонами договору лізингу погоджено умови щодо розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, а відповідний обов`язок із сплати зазначеної плати випливає із загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 911/3483/16, від 03.07.2018 у справі № 904/6270/16, від 11.04.2019 у справі № 924/590/18, від 13.05.2019 у справі № 924/569/18, від 17.05.2019 № 924/570/19.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення 28 228,54 грн. платежів за фактичний час користування об`єктом лізингу відповідно до умов пункту 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу та про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Позивач також просив суд стягнути з відповідачів інфляційні втрати на заборгованість за лізинговими платежами у сумі 6633,71 грн., 3% річних, нараховані на заборгованість за лізинговими платежами у сумі 2406,00 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційної складової боргу, нараховані позивачем на заборгованість по лізинговим платежам суд встановив, що вказаний розрахунок виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, а зазначена вказані позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягаютьє задоволенню у розмірі, визначеному позивачем: інфляційні втрати на заборгованість за лізинговими платежами у сумі 6633,71 грн., 3% річних, нараховані на заборгованість за лізинговими платежами у сумі 2406,00 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів санкції за прострочення платежів згідно з п. 8.2 загальних умов договору.

Так, відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.2.1 загальних умов, у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня в розмірі 10% річних від вчасно невиплаеної суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу. Так, як вбачається з розрахунку, за 182 дні прострочення платежу на суму боргу 42 342,81 грн. - позивачем нараховано пеню в розмірі 2 111,34 грн., а на суму боргу 28 228,54 грн. - пеню в розмірі 1 407,56 грн. Разом розмір пені становить 3 518,90 грн.

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1 цього контракту): 250 українських гривень за першу вимогу, 300 українських гривень за другу вимогу, 350 українвських гривень за третю вимогу (п. 8.2.2 загальних умов). Загальна сума штрафних санкцій за складені, надіслані відповідачу 1 та неоплачені вимоги (нагадування про несплату) щодо сплати простроченої заборгованості за договором складає 1 255,77 грн.

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати, проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації (п. 8.2.3 загальних комерційних умов).

На підставі п.п. 8.2.3, 16.1 Загальних умов ТОВ "Порше Лізинг Україна" нараховано компенсацію витрат на юридичну допомогу ТОВ "Порше Лізинг Україна" у сумі 92 453,96 грн., на підтвердження понесення яких, надано:

- акт наданих послуг № 163 від 30.06.2017 року про надання позивачу юридичних послуг за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року, відповідно до якого ТОВ Юридична компанія Тріпл Сі надало позивачу юридично-консультаційні послуги по клієнту ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА з реєстром боржників перед позивачем та доказом сплати послуг (рахунок - фактура від 31.06.2017 і платіжне доручення від 06.07.2017 року про оплату позивачем послуг ТОВ Юридична компанія Тріпл Сі ), зокрема на суму 5 331,64 грн.;

- акт наданих послуг № 73 від 29.05.2018 року про надання позивачу юридичних послуг за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року, відповідно до якого ТОВ Юридична компанія Тріпл Сі надало позивачу юридично-консультаційні послуги по клієнту ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА на суму 7 500,00 грн.; Рахунку-фактури та доказів сплати таких послуг позивачем не надано.

- 20.06.2018 року ТОВ Порше Лізинг Україна понесено витрати за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 03.06.2016 року, відповідно до умов якого ТОВ Лексюстконтракт надано позивачу юридично-консультаційні послуги щодо вилучення об`єкта лізингу у клієнта ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА , що підтверджується Актом приймання передачі наданих послуг за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 03.06.2018 року на суму 79 320,00 грн., що сплачено позивачем відповідно до платіжного доручення № 2553 від 21.06.2018 року.

- відповідно до наряду-замовлення від 30.07.2018 року, що має юридичну силу акта виконаних робіт, ТОВ Порше Лізинг Україна понесло збитки на суму 5 633,97 грн., що сплачено позивачем відповідно до платіжного доручення № 51000297 від 10.08.2018 року.

Згідно з п. 8.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обов`язків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов`язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов`язку, порушення цивільних прав.

У будь-якому випадку для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74, ст.162 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення збитків, позивачем повинно бути доведено наявність протиправної поведінки відповідача, обставини завдання збитків, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вину заподіювача збитків.

Наразі, за твердженнями позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків за договором фінансового лізингу позивачем було понесено додаткові витрати в сумі 92 453,96 грн., які, на думку заявника, підлягають стягненню з відповідача на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України. Обґрунтовуючи розмір додаткових витрат, заявником вказано, що останні складаються з витрат на послуги з повернення предмету лізингу та витрат на юридично-консульнаційні послуги.

Судом встановлено, що заявлені витрати за своєю правовою природою не є збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України, адже не мають обов`язкового характеру та необхідних складових збитків, наявність не знаходиться у безпосередньому причинному зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором №00012157 від 06.04.2016р. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 26.04.2018р., від 09.07.2018р. та від 03.07.2018р. по справах №911/3483/16, №911/2449/17 й №904/6270/16.

Однак, суд, враховуючи те, що цивільне законодавство презюмує свободу договору та обов`язковість виконання, зміст якого в силу статті 628 Цивільного кодексу України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, приходить до висновку, що зазначені санкції відносяться, до витрат, врегульованих п. 8.2.3 загальних умов, компенсація яких підлягає відшкодуванню відповідачем в разі підтвердження понесення їх позивачем.

Здійснивши перерахунок, суд звертає увагу, що позивачем нараховані такі витрати в розмірі 92 453,96 грн., а за підрахунком суду вони становлять - 97 785,61 грн. (5 331,64 + 7 500,00 + 79 320,00 + 5 633,97).

Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Отже, здійснивши перерахунок, суд не приймає до розгляду нараховану суму витрат в розмірі 5 331,64 грн., як таку, що не входить до позовних вимог, зазначених позивачем; у нарахованих витратах в розмірі 7 500,00 грн. - відмовляє у їх задоволенні, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів сплати (понесення) таких витрат (платіжне доручення, квитанції тощо - відсутні у матеріалах справи); сума витрат 5 633,97 грн. - підлягає задоволенню, як така, що понесена позивачем в розумінні п. 8.2.3 загальних умов; у нарахуванні витрат в розмірі 79 320,00 грн. - суд залишає позовні вимоги без розгляду з огляду на наступне.

Так, ТОВ Лексюстконтракт надано позивачу юридично-консультаційні послуги щодо вилучення об`єкта лізингу у клієнта ТОВ ЛЬВІВСЬКА ДОРОЖНЯ СЛУЖБА , що підтверджується Актом приймання передачі наданих послуг за договором про надання юридично-консультаційних послуг від 03.06.2018 року на суму 79 320,00 грн., що сплачено позивачем відповідно до платіжного доручення № 2553 від 21.06.2018 року. Суд, оглянувши договір від 03.06.2016 року, встановив, що п. 3.5 передбачено ряд юридично-консультаційних послуг ТзОВ Лексюстконтракт , а також конкретизовано розцінки в розділі 6 договору. Проте, з даного Акту приймання передачі наданих послуг за договором не вбачається, які саме послуги було виконано і ціна за надані послуги. Так, в матеріалах справи міститься інформація, що 29.05.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кірюховою Н.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 519 щодо повернення лізингоодержувачем - відповідачем 1 на користь позивача - лізингодавця об`єкта фінансового лізингу, а 11.06.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим Ігорем Миколайовичем відкритто виконавче провадження на підставі виконавчого напису №519 від 29.05.2018 року, однак хто займався оформленням зазначених дій, і чи це відбувалося у відповідності до договору, в суду таких доказів немає. Крім того, слід наголосити, що відповідно до п. 1.5 даний договір був укладений про надання юридично-консультаційних послуг, зокрема, щодо забезпечення повернення об`єктів лізингу ТОВ «Порше Лізинг Україна , проте доказів повернення такого суду не надано. Відтак, суд не може самостійно розмежувати послуги та розцінки, вказані в Акті, тому заявлену вимогу залишає без розгляду відповідно до п.4 ст. 226 ГПК України.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 1 255,77 грн. штрафних санкцій за складені та надіслані вимоги (нагадування про несплату). Щодо вказаної позовної вимоги суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 8.2.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): 250 українських гривень за першу вимогу, 300 українських гривень за другу вимогу, 350 українських гривень за третю вимогу (п. 8.2.2 загальних умов) (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку вимогу).

Пунктом 20.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, кур`єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур`єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур`єром).

В матеріалахи справи міститься вимога від 16.04.2018 року № 00011782 з доказами надсилання на адресу відповідача, як це передбачено п. 20.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу. Таку вимогу долучено до справи в трьох примірниках і ні з її змісту, ні з нумерації неможливо визначити, якою за черговістю та вимога була, відтак й неможливо встановити розмір штрафу в розумінні п. 8.2.2 Загальних комерційних умов. З розрахунку, долученим позивачем до позовної заяви, неможливо розмежувати штраф за надіслання такої вимоги. Будь-яких належних та допустимих доказів надіслання інших вимог суду не подано, тому сума штрафних санкцій за складені та надіслані вимоги (нагадування про несплату) в розмірі 1 255,77 грн. не підлягає задоволенню, як така, що необґрунтована позивачем.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України» , «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . Finland), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Відповідно до ст. ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачами не спростовано доводів позовної заяви щодо порушення ними передбаченого умовами Договору грошового зобов`язання, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 88 763,93 грн.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №0051001561 від 12.06.2019 р. про сплату судового збору в розмірі 2 652,60 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, сплачений позивачем судовий збір за подання до суду позову, розмір якого становить 2 652,60грн. слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 88 763,93 грн., стягнути з відповідачів на користь позивача 1 331,46 грн. судового збору (по 665,73 грн. з кожного відповідача).

Крім того у позовній заяві позивач зазначає, що він має право на стягнення з відповідачів понесені ТОВ Порше Лізинг Україна судових витрат, які включаються в себе: 7 800,00 грн. витрат на професійну правничу та 200,00 грн. поштових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи № 914/1254/19 та розмір яких підтверджується:

а) Договором про надання правової допомоги від 10.04. 2019 року, укладеним між Адвокатським об`єднанням «КПД Консалтинг та позивачем, належним чином завірена копія якого наявна в матеріалах господарської справи № 914/1254/19;

б) Актом № 1 про надані послуги відповідно до Заявки на надання юридичних послуг №13 від 29.05.2019 року;

в) Рахунком № 180410_13_1 від 03.06.2019 року, виставленим адвокатським об`єднанням на підставі Договору;

г) платіжним дорученням № 0051001477 від 07.06.2019 року, сплаченим позивачем.

Одночасно, на підтвердження наявності підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ОД № 003126 (належно засвідчена копія) на ім`я адвоката Чередніченка Максима Миколайовича, копія довіреності від 12.04.2018 року дійсна до 06.07.2019 року, копія ордеру серії КВ № 402511.

Згідно приписів ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний розподілити судові витрати за насідками розгляду господарського спору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 21.02.2013 № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п`ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Враховуючи наведене, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на поштові витрати в розмірі 200,00 грн. не підлягають до задоволення, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами. Жодні заяви чи клопотання від позивача поштовим зв`язком на адресу суду не надходили, клопотання про призначення відеоконференцій надсилалися позивачем електронною поштою.

Відповідно до п. 4.1. постанови Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів , то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, судовий збір в розмірі 1 331,46 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 3 915,18 грн., в зв`язку зі стягненням солідарно з відповідачів 88 763,93 грн. боргу, повинен бути стягнений порівну з відповідача 1 та відповідача 2 в розмірі 665,73 грн., 1 957,59 грн. та 665,73 грн., 1 957,59 грн. відповідно.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 221, 236, 238, 240-241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКО ЛІМІТЕД» про стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00011782 від 18.01.2016 в сумі 176 839,69 грн. задовольнити частково .

2. Стягнути СОЛІДАРНО з відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» (79034, Львівська область, м. Львів, вул. Навроцького,1, код ЄДРПОУ 40068614) та відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКО ЛІМІТЕД» (79035, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена,204, код ЄДРПОУ 39541808) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, прт. Павла Тичини,1-В, код ЄДРПОУ 35571472) 88 763,93 грн. заборгованості, з них 70 571,35 грн. - заборгованості за лізинговими платежами та за фактичне використання об`єкту лізингу, інфляційні втрати за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами та за платежами за фактичне використання об`єкту лізингув розмірі 6 633,71 грн., 3% річних, нараховані за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами та за платежами за фактичне використання об`єкту лізингу в розмірі 2 406,00 грн., пеня в розмірі 10% в сумі 3 518,90 грн. та 5 633,97 грн. витрат згідно наряду-замовлення № НОМЕР_3 від 20.07.2018 року в сумі 5 633,97 грн.

3. Стягнути з відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська дорожня служба» (79034, Львівська область, м. Львів, вул. Навроцького,1, код ЄДРПОУ 40068614) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, прт. Павла Тичини,1-В, код ЄДРПОУ 35571472) судовий збір у розмірі 665,73 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 957,59 грн.

4. Стягнути з відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕКО ЛІМІТЕД» (79035, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена,204, код ЄДРПОУ 39541808) на користь позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (02152, м. Київ, прт. Павла Тичини,1-В, код ЄДРПОУ 35571472) судовий збір у розмірі 665,73 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1 957,59 грн.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6 . В задоволенні частини позовних вимог в розмірі 1 255,77 грн. витрат про направлення вимог-нагадувань та в розмірі 7 500,00 грн. витрати згідно Акту № 73 від 29.05.2018 року - відмовити.

7 . Частину позовних вимог в розмірі 79 320,00 грн., витрати згідно Акту від 20.06.2018 року - залишити без розгляду.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 24 жовтня 2019 р.

Суддя Горецька З. В.