Постанова

від 21.10.2019 по справі 907/320/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/320/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

позивача - Гришина Т. А.,

відповідача - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Закарпатської області

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2018

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі

за позовом керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1. Ужгородської міської ради,

2. Приватного підприємства "АКО-2005",

про визнання незаконними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У травні 2018 року керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави до Ужгородської міської ради та Приватного підприємства "Ако-2005" (далі - ПП "Ако-2005"), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати незаконними і скасувати рішення Ужгородської міської ради від 17.03.2006 №921 "Про попереднє погодження земельної ділянки для розміщення і будівництва торгово-офісних приміщень на вул. Мукачівській", пункту 1.37 рішення Ужгородської міської ради від 22.03.2006 №926 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", пункту 1.8 рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2013 №926 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 24.03.2006 б/н із змінами і доповненнями, укладеного Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ПП "АКО-2005", за яким земельну ділянку площею 0, 0154 га за кадастровим номером 2110100000:12:001:0017 у м. Ужгород по вул. Мукачівській передано в оренду ПП "АКО-2005" для будівництва торгово-офісного центру.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що за наслідками вивчення Ужгородською місцевою прокуратурою матеріалів перевірки дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою під час виділення та передачі у користування ПП "АКО-2005" земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:12:001:0017 для будівництва торгово-офісних приміщень, яка проведена Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області та оформлена актом від 24.11.2017 №16.3-02/116, встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради від 17.03.2006 №921 погоджено ПП "АКО-2005" вибір місця розташування земельної ділянки для розміщення і будівництва торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській, зобов`язано ПП "АКО-2005" виготовити проект відведення земельної ділянки для розміщення і будівництва торгово-офісних приміщень.

1.3. Рішенням міської ради від 22.03.2006 №926 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок" вказану земельну ділянку надано в оренду строком на 7 років для будівництва торгово-офісних приміщень, на виконання якого 24.03.2006 Ужгородська міська рада та ПП "АКО-2005" уклали договір оренди земельної ділянки площею 0,0154 га. У 2016 році додатковою угодою договір оренди викладено у новій редакції, за умовами якого сторони встановили строк оренди до 31.05.2020.

1.4. Прокурор вказує, що земельна ділянка була передана в оренду для будівництва торгово-офісних приміщень з порушенням вимог статей 39 та 51 Земельного кодексу України, статей 17, 21 Закону України "Про основи містобудування", статей 3, 11 Закону України "Про планування і забудову територій", оскільки відповідно до генерального плану м. Ужгорода, чинного на момент передачі земельної ділянки, ця земельна ділянка віднесена до земель зелених насаджень загального користування та згідно з статтею 51 земельного кодексу України належить до земель рекреаційного призначення, на яких забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням. Передача земельної ділянки в оренду суперечить містобудівній документації - генеральному плану м. Ужгорода, яким не передбачено такого будівництва на цій земельній ділянці. У висновку експертизи Закарпатського головного управління земельних ресурсів від 22.03.2006 №1044, який міститься в проекті землеустрою спірної земельної ділянки, викладено зауваження та пропозиції до об`єкту експертизи (дооформлення титульної сторінки, пояснювальної записки, плану меж зон обмежень, завірення генплану, відсутність матеріалів попереднього погодження, уточнення складу угідь, за рахунок яких відводиться земельна ділянка). У зв`язку з відсутністю відомостей (відмітки) про усунення цих недоліків, прокурор вказує про порушення статті 9 Закону України "Про Державну експертизу землевпорядної документації" під час передачі в користування земельної ділянки, що тягне за собою скасування таких рішень та визнання недійсними правочинів, укладених на їх підставі.

1.5. Зазначає, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділена повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про оскарження рішень міської ради, в той час як прокуратура наділена такими повноваженнями з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі згідно з статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

1.6. Крім того, вказує, що про порушення вимог земельного законодавства прокурор дізнався лише 18.12.2017 в день отримання матеріалів перевірки від Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, тому вважає, що позов заявлений в межах строку позовної давності.

1.7. У своїх відзивах на позовну заяву Ужгородська міська рада та ПП "АКО-2005" просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на пропуск позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Ухвалюючи рішення суди попередніх інстанцій зазначали, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:12:001:0017 належить до земель рекреаційного призначення, на яких забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням. Суди зазначили про відсутність відомостей про зміну містобудівної документації щодо функціонального призначення спірної земельної ділянки після затвердження генерального плану забудови міста Ужгорода 2004 року. З цих підстав суди дійшли висновку, що оспорювані рішення міської ради прийняті з порушенням земельного законодавства, на виконання яких укладений оспорюваний договір оренди, що відповідно до статті 152 Земельного кодексу України є підставою для визнання рішень незаконними, а договору оренди - недійсним.

2.3. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у липні 2009 року прокуратурі міста Ужгорода було відомо або могло бути відомо про порушення закону при прийнятті оспорюваних у цій справі рішень та укладенні договору, оскільки вона зверталася із запитом до міського голови про надання документів, на підставі яких був укладений з ПП "АКО-2005" договір оренди земельної ділянки в м. Ужгороді на вул. Мукачівській для будівництва торгово-офісного комплексу, на який Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради була надана відповідь від 10.07.2009 за № 182/01-11.

2.4. Разом з тим, позов до суду подано у травні 2018 року, тобто зі спливом більш ніж 8 років. Крім того, суд вказав, що перевірка, на підставі якої прокурор звернувся з вказаним позовом до суду, була ініційована саме прокуратурою, чим спростовується твердження про те, що тільки за повідомленням управління Держгеокадастру прокуратурі стало відомо про порушення при прийнятті оспорюваних актів.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У своїй касаційній скарзі перший заступник прокурора Закарпатської області просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

3.2. Прокурор у своїй касаційній скарзі зазначає, що у порушення вимог статей 73, 86 та 311 Господарського процесуального кодексу України судами обох інстанцій протиправно прийнято до уваги лист Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради на адресу прокуратури, як доказ пропуску строку позовної давності, оскільки вказані документи не можуть підпадати під розуміння поняття - "матеріали перевірки" та свідчити про наявність чи відсутність порушень земельного законодавства, а тому вказані порушення норм процесуального права однозначно є підставою для скасування судових рішень, оскільки ці порушення призвели до ухвалення незаконних рішень.

3.3. Прокурор вказує на те, що для встановлення порушень законодавства, зокрема в даному випадку, необхідним є проведенням перевірки контролюючим органом у сфері земельних правовідносин, який володіє спеціальними знаннями у цій галузі. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою неодноразове наголошування прокурора на той факт, що саме така перевірка була проведена у 2017 році в рамках кримінального провадження, з урахуванням публікацій у засобах масової інформації.

3.4. Наведене, на думку прокурора, свідчить про те, що перебіг позовної давності у цій справі для прокурора як позивача в розумінні частини першої статті 261 Цивільного кодексу України настав саме 18.12.2017, коли прокуратурою було отримано наявний у матеріалах господарської справи акт перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при надані у користування земельної ділянки ПП "AKO-2005", про що свідчить відмітка на вхідному штемпелі про отримання прокуратурою зазначеного акта.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Ужгородської міської ради від 17.03.2006 № 921 "Про попереднє погодження земельної ділянки для розміщення і будівництва торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській" на підставі матеріалів попереднього погодження земельної ділянки для розміщення та будівництва торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській з урахуванням генплану забудови м. Ужгорода затверджено матеріали попереднього погодження земельної ділянки та погоджено ПП "АКО-2005" вибір земельної ділянки площею 0,0154 га для розміщення та будівництва торгово-офісних приміщень по вул. Мукачівській.

4.3. На підставі рішення Ужгородської міської ради від 22.03.2006 № 926 Управління майнової політики Ужгородської міської ради (орендодавець) та ПП "АКО-2005" (орендар) уклали договір оренди землі від 24.03.2006, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0.0154 га по вул. Мукачівській у м. Ужгороді для будівництва торгово-офісного центру строком на 7 років.

4.4. Договір зареєстрований Закарпатською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.04.2006 №21101000.00-0406070000066.

4.5. Суди також установили, що в.о. прокурора м. Ужгорода звернувся до міського голови листом від 02.07.2009 №185вих.09, в якому вказано, що прокуратурою м. Ужгорода проводиться перевірка законності проведення ПП "АКО-2005" будівництва торгово-офісного комплексу на орендованій земельній ділянці в м. Ужгород по вул. Мукачівська, у зв`язку з чим на підставі статей 8, 20 Закону України "Про прокуратуру" просив надати до 10.07.2009 копії документів, на підставі яких був укладений договір оренди земельної ділянки площею 154 кв.м від 24.03.2006.

4.6. У відповідь на вказаний запит Департамент міського господарства Ужгородської міської ради скерував на адресу Прокуратури м. Ужгорода копії документів, на підставі яких був укладений договір оренди земельної ділянки площею від 24.03.2006, що підтверджується листом від 10.07.2009 №182/01-11 з додатками.

4.7. Рішенням Ужгородської міської ради "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок" від 31.05.2013 № 926 поновлено ПП "АКО-2005" договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 0154 га по вул. Мукачівській, 80 у м. Ужгороді для будівництва торгово-офісного центру строком на 7 років до 31.05.2020 (пункт 1.8).

4.8. 23.09.2016 сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 24.03.2006, згідно з якою виклали договір оренди в новій редакції та на підставі рішення Ужгородської міської ради від 31.05.2013 № 926 поновили договір оренди строком на 7 років до 31.05.2020.

4.9. Головним Управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при передачі ПП "АКО-2005" на умовах оренди земельної ділянки загальною площею 0, 0154 га по вул. Мукачівській у м. Ужгороді, кадастровий номер 2110100000:12:001:0017, результати якої оформлені актом перевірки від 24.11.2017 №16.3-02/116 557-ДК/116/АП/09/01/-17.

4.10. В акті вказано, що перевірка здійснена відповідно до наказу Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 08.11.2017 № 557, виданого на підставі листа Ужгородської місцевої прокуратури від 24.10.2017 №01-116/2416-17.

4.11. Перевіркою встановлено, зокрема, що відповідно до проекту землеустрою земельна ділянка відведена із земель житлової та громадської забудови, використання яких здійснюється відповідно до генплану населеного пункту. Однак, згідно з генпланом м. Ужгорода, 2004, діючим на момент передачі земельної ділянки у користування, вказана земельна ділянка віднесена до земель зелених насаджень загального користування та згідно з статтею 51 Земельного кодексу України є землями рекреаційного призначення. В акті також вказано на відсутність відомостей про усунення недоліків проекту землеустрою, зазначених у пункті 3 висновку державної експертизи від 22.03.2006 № 1044. Отже, встановлено передачу земельної ділянки оренду з порушення вимог статей 39, 51 Земельного кодексу України.

4.12. Листом від 27.11.2017 №10-7-0.161-13311/2-17 Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області вказаний акт перевірки від 24.11.2017 №163-02/116 557-ДК/116/АП/09/01/-17 надісланий прокурору Закарпатської області та керівнику Ужгородської місцевої прокуратури та отриманий Прокуратурою Закарпатської області 18.12.2017 згідно з відміткою на листі (том 1, а.с. 37- 38).

4.13. У відповідь на запит Ужгородської місцевої прокуратури від 04.04.2018 №01-99/3185 виконавчий комітет Ужгородської міської ради листом від 11.04.2018№1086/03-18 за підписом в.о. міського голови повідомив, що місце розташування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:12:001:0017 та функціональне призначення території, на якій вона розташована, відповідно до умовних позначень генплану м. Ужгорода, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради №313 у 2004 році, - зелені насадження загального користування. До вказаного листа додані витяги (фрагменти) генплану м. Ужгород 2004 р., згідно з яким місце розташування земельної ділянки та функціональне призначення території, на якій вона розташована, відповідно до умовних позначень генплану м. Ужгорода, -зелені насадження загального користування.

4.14. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.06.2018 №127133615 за ПП "АКО-2005" зареєстроване право власності на об`єкт нерухомості - незавершене будівництво торгово-офісного комплексу готовністю - 28 %, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:12:001:0017.

4.15. Предметом спору в цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення міської ради як таких, що прийняті з порушенням земельного законодавства.

4.16. Факт незаконності прийняття міською радою спірних рішень установлений судами попередніх інстанцій та не оскаржується учасниками справи.

4.17. Натомість скаржник не погоджується із висновками суду щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності з огляду на неправильне, на його думку, визначення початку перебігу її строку.

4.18. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

4.19. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

4.20. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

4.21. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

4.22. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

4.23. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

4.24. Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.25. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

4.26. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

4.27. Крім того, позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

4.28. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

4.29. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).

4.30. Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 55 Господарського процесуального кодексу України.

4.31. Згідно із частиною першою статті 55 Господарського процесуального кодексу України органи та інші особи, які відповідно до статті 53 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

4.32. Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

4.33. Правова природа вказаних норм зводиться до того, що положення закону про початок перебігу позовної давності, а також й правило щодо об`єктивної можливості цієї особи знати про певні обставини, поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

4.34. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

4.35. Як установили суди попередніх інстанцій, у липні 2009 року прокуратура міста Ужгорода зверталася до міської ради із запитом про надання копій документів, на підставі яких укладений договір земельної ділянки від 24.03.2006 загальною площею 0,0154 га у зв`язку з проведенням перевірки законності здійснення ПП "АКО-2005" будівництва торгово-офісного комплексу, у відповідь на який Департамент міського господарства Ужгородської міської ради надав такі документи, що підтверджено листом від 10.07.2009 №182/01-11 та не заперечується прокурором.

4.36. В силу положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України, прокурор в цьому спорі повинен був довести той факт, що він не тільки не знав, а й не міг дізнатися про порушення прав держави, оскільки обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень лежить саме на ньому. Відповідач, навпаки, повинен був довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

4.37. Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що в силу Закону України "Про прокуратуру" прокурор мав усі можливості та повноваження після отримання у 2009 році листа від Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради дізнатися повну інформацію, у тому числі й ініціювати власну прокурорську перевірку щодо земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:12:001:0017 та передачі її в оренду ПП "АКО-2005" для будівництва торгово-офісного комплексу.

4.38. Проте, як установили господарські суди та вбачається з матеріалів справи, прокурор дізнався у 2009 році про спірні рішення міської ради, на підставі яких було укладено договір оренди.

4.39. Звернувся прокурор до Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо проведення перевірки законності здійснення ПП "АКО-2005" будівництва торгово-офісного комплексу на земельній ділянці на вул. Мукачівській у м. Ужгороді лише у жовтні 2017 року (лист прокуратури від 24.10.2017 №01-116/2416-17, на підставі якого проведена перевірка).

4.40. Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно вказали про те, що ще у липні 2009 року прокуратурі міста Ужгорода було відомо або могло бути відомо про порушення вимог закону при прийнятті оспорюваних у цій справі рішень та укладенні договору, в той час як позов до суду подано лише у травні 2018 року.

4.41. З огляду на ці обставини колегія суддів відхиляє доводи прокурора та вважає правомірним висновок господарських судів про те, що прокурор звернувся до суду з даним позовом (03.05.2018) після спливу позовної давності та не навів жодних причин, які б могли бути визнані судом поважними.

4.42. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

4.43. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження та не спростовують обставин справи, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у справі не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2018 у справі №907/320/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак