Постанова

від 24.10.2019 по справі 139/1135/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/1135/18

Провадження № 22-ц/801/538/2019

Категорія: 59

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 рокуСправа № 139/1135/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Могилів-Подільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, про стягнення шкоди,

за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 03 січня 2019 року суддею цього суду Коломійцевою В. І., зі складанням його повного тексту 03 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області (далі УДКС України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Могилів-Подільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - Могилів-Подільське об`єднане УПФУ Вінницької області), про стягнення шкоди, мотивуючи його тим, що з жовтня 2016 року він, як суддя у відставці, отримував щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до положення абз. 1 п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України Могилів-Подільське об`єднане УПФУ Вінницької області , як податковий агент, щомісячно утримувало з його грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Отже, внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційної норми закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання, позивачу було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно в сумі 34703,14 грн.

Пославшись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 34703,14 грн.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2019 року позов задоволено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач зазначив, що оскаржуване відповідачем рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області № 36-к від 04 жовтня 2016 року відповідно до постанови Верховної Ради України № 1600-VIII від 22 вересня 2016 року голова Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області ОСОБА_2 Володимирович відрахований зі штату суду з 10 жовтня 2016 року у зв`язку з поданням ним заяви про відставку (а. с. 7).

12 листопада 2018 року Могилів-Подільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області листом № 4247/09-73/02-2 повідомило ОСОБА_1 про те, що з жовтня 2016 року по лютий 2018 року, на підставі змін до абз. 1 п. п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, які були внесені Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року №1166-VІІ, з нарахованого йому довічного грошового утримання утримався та перерахувався податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 34703 грн 14 коп (а. с. 9-11).

Далі у листі було повідомлено, що Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

З 01 березня 2018 року було припинено утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання ОСОБА_1 , проте підстав для повернення органами Пенсійного фонду України утриманих коштів немає.

15 листопада 2018 року Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області листом № 02-60/758 повідомило ОСОБА_1 про те, що у казначейської служби немає підстав для повернення утриманого з нарахованого йому довічного грошового утримання податку з доходів фізичних осіб (а. с. 8).

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України закріплено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Законом України Про судоустрій і статус суддів .

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулюється розділом ІХ Закону України Про судоустрій і статус суддів , а питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів у відставці - розділом Х цього Закону.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, на підставі ст. 1175 ЦК України, майнової шкоди у сумі 34703 грн 14 коп, завданої йому внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, отже такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із висновком Великої Палати Верховного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18.

Частиною 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд першої інстанції не дослідив питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

З огляду на вказане апеляційний суд вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області задовольнити частково, рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 139/1135/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Мурованокуриловецькому районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Могилів-Подільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області, про стягнення шкоди закрити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко

Текст постанови виготовлено 24 жовтня 2019 року.