Постанова

від 22.10.2019 по справі 310/916/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.10.2019 Справа № 310/916/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний №310/916/18

Провадження №22-ц/807/2913/19

Запорізькій апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Ващенко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2019 року в складі судді Полянчука Б.І. в справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Державної казначейської служби України, третя особа - Бердянське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих, про стягнення моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, які, з урахуванням уточнення, обґрунтовано тим, що він був прийнятий на посаду керівника шахового гуртка Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих (далі - Бердянське УВП УТОС) згідно із наказом №34 ОК від 02.07.2009 року. Наказом №75 вк-1 від 31 грудня 2014 року він був переведений на посаду складальника виробів.

Наказом №80-вк від 01 грудня 2015 року позивача було звільнено з підприємства в зв`язку із скороченням штату на підставі ст. 40 п. 1 КЗпП України.

Скорочення штату Бердянського УВП УТОС відбулося на підставі наказу №22-П від 11 серпня 2015 року.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року, визнано наказ №22-П від 11 серпня 2015 року та наказ №80-вк від 01 грудня 2015 року Про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) незаконними та скасовано їх. Поновлено ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства українського товариства сліпих. Стягнуто з Бердянського УВП УТОС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2015 року по 25.04.2016 року в розмірі 7070,58 грн.

Наказом №20-вк від 08 липня 2016 року позивач був поновлений на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС, а наказом №24-вк від 26 липня 2016 року його було звільнено з підприємства у зв`язку з невиходом на робоче місце без поважних причин.

За виконавчим листом від 04 серпня 2016 року головним державним виконавцем Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області) ОСОБА_3 С ОСОБА_4 було відкрито виконавче провадження, а 07 вересня 2016 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Постановою від 26 жовтня 2016 року виконавче провадження відновлено.

09 березня 2017 року позивач отримав постанову головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. про закінчення виконавчого провадження від 28 лютого 2017 року в зв`язку з фактичним виконанням рішення суду згідно заяви стягувача від 27 лютого 2017 року та наказів №20-вк від 07 серпня 2016 року та №5 від 27 лютого 2017 року.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року визнано дії та бездіяльність головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. протиправними.

Визнано дії головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. неправомірними стосовно винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №51889566 від 28 лютого 2017 року. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Станом на 09 лютого 2018 року рішення суду боржником не виконано та ОСОБА_1 не було поновлено на посаді, він не був фактично допущений до робочого місця.

Позивач вважає, що за викладених обставин він має право на відшкодування моральної шкоди в зв`язку з неправомірними діями державного виконавця. Рішення суду було винесено 26 квітня 2016 року, відкрито виконавче провадження 04 серпня 2016 року, закінчено виконавче провадження 28 лютого 2017 року, скасовано закінчення виконавчого провадження 20 грудня 2017 року. За цей час ОСОБА_1 зазнав суттєвих душевних страждань, які полягали в тому, що підприємства категорії УТОС створюються виключно для захисту найбільш незахищених верств населення, а саме інвалідів по зору. І саме на вказаних підприємствах можуть працювати вищевказані особи, що прямо зазначається в їх довідках МСЕК, на інших підприємствах вони фактично працювати не зможуть і їх туди ніхто брати не буде. А тому основний напрямок політики підприємств УТОС є саме створення робочих місць для вищевказаних інвалідів.

Отже, суд поновлюючи його на займаній посаді вірно визначив той факт, що він повинен працювати саме на тому підприємстві, яке зазначено у його довідці МСЕК і його звільнення призведе до, того що особа не зможе найти собі іншу роботу і в майбутньому буде голодувати. Окрім того, на підприємствах категорії УТОС створюються робочі місця виключно для інвалідів по зору, тобто спеціальні звукові прибори, доріжки по яким можуть пересуватися сліпі люди та інше. На інших підприємствах вищевказані умови відсутні, що в свою чергу позбавить позивача його права на належні умови праці. Отже, з боку відповідача відбуваються дії направлені на те, щоб не виконувати остаточне та законне рішення суду від 26 квітня 2016 року і саме затягування з боку державного виконавця позбавило інваліда по зору законного права на працю, що, на його думку, є дискримінацією. Вказані дії порушують норми діючого законодавства і норми міжнародного права, які захищають інвалідів.

Вказував, що його душевні страждання полягали в тому, що на вказаному підприємстві він пропрацював не один рік, і це його єдине місце роботи в місті Бердянську і єдиний засіб для існування. Звільнивши з роботи відповідач прирік його на злидні та страждання від голоду та відсутності грошових коштів на ліки. Фізичні страждання полягають в тому, що відсутність грошових коштів призвела до того, що позивач будучи інвалідом не міг підтримувати нормальний спосіб життя, нехватка ліків відобразилась на його нормальному способі життя.

Вважає, що якби державний виконавець вчасно та належним чином виконав рішення суду про поновлення на роботі, то його не було би повторно звільнено з роботи 26 липня 2016 року і він не змушений був би багато часу захищати свої права у суді.

Посилаючись на вказані обставини просив суд стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди та того, що така була спричинена йому саме протиправними діями та бездіяльністю посадових осіб Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права , неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновки ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року, яка має преюдиційний характер у даній справі, та якою визнано дії головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. неправомірними стосовно винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №51889566 від 28 лютого 2017 року

Представник Державної казначейської служби України та представник Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих до суду апеляційної інстанції не з`явилися, повідомлені про місце та час розгляду справи згідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України ( т.3 а.с.50,51). Причини неявки не повідомили.

Від Бердянського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області надійшло клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку з відпусткою державного виконавця Бородіної Ю.О. ( т.3 а.с. 55-56).

Судова колегія, вислухавши думку позивача та його представника щодо заявленого клопотання, ухвалила визнати причину неявки представника Бердянського міськрайонного ДВС ГТУЮ у Запорізькій області неповажною, відхилити заявлене клопотання.

Апеляційний суд, ураховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено судом, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року, в цивільній справі №310/72/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Бердянського УВП УТОС про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу визнано наказ №22-П від 11.08.2015 року та наказ №80-вк від 01.12.2015 року Про звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату) незаконними та скасовано їх. Поновлено ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих. Стягнуто з Бердянського УВП УТОС. Стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2015 року по 25.04.2016 року в розмірі 7070,58 грн. (т.1 а.с.6-15).

Наказом Бердянського УВП УТОС №20-вк від 08 липня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді складальника виробів Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих з 08 липня 2016 року.

Із названим наказом ОСОБА_1 ознайомлений 26.07.2016 року, про що свідчить його особистий підпис на наказі та не заперечується сторонами у справі (т. 1 а.с.39).

Згідно із копією трудової книжки ОСОБА_1 , що міститься в матеріалах справи, під №13 було внесено запис: Запис за №12 недійсний. Поновлений на попередній роботі (т.1 а.с.25-26).

Наказом №24-вк від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 був звільнений з підприємства у зв`язку з невиходом на робоче місце без поважних причин (т.1 а.с.27).

Постановою старшого державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Бєляєвою А.С. від 11 серпня 2016 року відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №310/72/16-ц, виданого 04.08.2016 року Бердянським міськрайонним судом Запорізької області про поновлення ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС, із наданням боржнику строку для добровільного виконання рішення суду до 17.08.2016 року (т. 1 а.с.17).

29.08.2016 року Бердянське УВП УТОС подало до Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області листа №126, в якому просили закінчити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №310/72/16-ц від 04.08.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС в зв`язку із добровільним виконанням (т.1 а.с.41).

Постановою головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвою Л.Ю. від 07 вересня 2016 року встановлено повне фактичне виконання рішення згідно наказу №20-вк від 08.07.2016 року Учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих та виконавче провадження закрито (т.1 а.с.18).

ОСОБА_1 не погодився з цією постановою та подав начальнику Бердянського МР ВДВСУ ГТУЮ Дудці М.О. заяву про скасування постанови державного виконавця Васильєвої Л.Ю. від 07.09.2016 року про закриття виконавчого провадження та поновлення виконавчого провадження (т.1 а.с.19).

Постановою від 25 жовтня 2016 року начальник Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.09.2016 року, винесену головним державним виконавцем Васильєвою Л.Ю. з виконання виконавчого листа №310/72-16-ц виданого 04.08.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС, оскільки державним виконавцем не взято до уваги дату з якої поновлено працівника та не вирішено спірне питання щодо врахування трудового стажу за період з 01.12.2015 року по 07.07.2016 року, що є частиною трудового спору (т. 1 а.с.42-43).

Постановою головного державного виконавця Васильєвою Л.Ю. від 26 жовтня 2016 року відновлено виконавче провадження з виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26.04.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС (т.1 а.с.21).

Відповідно до наказу Бердянського УВП УТОС №5 від 27 лютого 2017 року у наказ №20-вк від 08.07.2016 року слова та цифри з 08.07.2016 року виключено, так як вони не мають юридичного значення (т.1 а.с.40).

В цей же день, 27 лютого 2017 року, Бердянське УВП УТОС подало до Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області листа, в якому просило закінчити виконавче провадження по виконанню виконавчого листа №310/72/16-ц від 04.08.2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді складальника виробів Бердянського УВП УТОС, оскільки підприємство добровільно виконало рішення суду і наказом №20-вк від 08.07.2016 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 02.12.2015 року (т.1 а.с.44).

Постановою головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвою Л.Ю. від 28 лютого 2017 року встановлено фактичне виконання рішення суду згідно заяви стягувача від 27.02.2017 року та наказів №20-вк від 08.07.2016 року та №5 від 27.02.2017 року та виконавче провадження закінчено (т.1 а.с.23).

ОСОБА_1 не погодився з постановою державного виконавця від 28.02.2017 року і подав скаргу на неправомірні дії до Бердянського міськрайонного суду.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року визнано дії та бездіяльність головного державного виконавця Бердянського МРВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. протиправними. Визнано дії головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. неправомірними стосовно винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №51889566 від 28.02.2017 року, оскільки наказ №5 від 27.02.2017 року не був внесений до трудової книжки ОСОБА_1 (т. 2 а.с.93-96).

Разом із тим, з матеріалів справи, а саме копії листа Бердянського УВП УТОС №127 від 28.12.2017 року, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що трудова книжка на час винесення наказу №5 від 27.02.2017 року Про внесення змін до наказу №20-вк від 08 липня 2016 року знаходилася у позивача, якому підприємством запропоновано надати Бердянському УВП УТОС оригінал трудової книжки (т.2 а.с.92).

Окрім того, ОСОБА_1 направлялась вимога виконавця від 22.03.2018 року №13693 , в якій вимагалось надати до відділу кадрів Бердянського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих трудову книжку для внесення в неї запису згідно наказу № 5 від 27.02.2017 року до 01.04.2018 року ( т.2 а.с.67-68

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 посилався на положення статей 1167, 1173, 1174 ЦК України.

Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII Про виконавче провадження .

У частині першій статті 18 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає, як складові, елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Відсутність хоча б однієї складової виключає обов`язок по відшкодуванню шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Обов`язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, понесених моральних страждань, та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. а саме безпідставним тривалим невиконанням рішення суду та вину останнього в її заподіянні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області проводилися виконавчі дії у відповідності до Закону України Про виконавче провадження щодо виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 26 квітня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, починаючи з часу звернення позивача до виконавчої служби та надання ним виконавчого листа до примусового виконання.

Матеріалами справи підтверджено, що фактично рішення суду було добровільно виконано Бердянським УВП УТОС шляхом видання наказу №20-вк від 08 липня 2016 року, а в подальшому спір виник лише щодо дати поновлення позивача на роботі.

Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не поновлено на посаді внаслідок неналежних дій та бездіяльності виконавчої служби, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки документом, що підтверджує поновлення на посаді, є відповідний наказ роботодавця, а не постанова державного виконавця, який ухвалив її на підставі виконаного роботодавцем рішення суду про поновлення працівника на роботі.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвала Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року має преюдиційний характер у даній справі, оскільки було визнано дії головного державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Васильєвої Л.Ю. неправомірними стосовно винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №51889566 від 28 лютого 2017 року є неприйнятними.

Предметом у названій справі була неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про закінчення виконавчого провадження №51889566 від 28 лютого 2017 року, оскільки державний виконавець не пересвідчився, що наказ № 5 від 27.02.2017 року, яким до наказу № 20-вк від 08.07.2016 року внесені зміни щодо виключення дати поновлення працівника на роботі, не було внесено до трудової книжки боржником.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, позовні вимоги обґрунтовано тим, що моральна шкоди заподіяна позивачу у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було поновлено на посаді, так як він не був фактично допущений до робочого місця саме через бездіяльність, як зазначає позивач, державного виконавця Бердянського МР ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Викладені у рішенні суду першої інстанції висновки відповідають обставинам справи та наданим учасниками справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно.

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 червня 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 жовтня 2019 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

І.В. Кочеткова