Постанова

від 17.10.2019 по справі 686/19358/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КОПІЯ

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/19358/18

Провадження № 22-ц/4820/1243/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І.

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

за участю позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2

розглянув в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні цивільну справу №681/1396/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 04 квітня 2019 року (суддя Продан Б.Г., повне судове рішення складено 12 квітня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю М`ясний двір Поділля про визнання права власності на нерухоме майно.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Іноземцев ОСОБА_4 звертаючись до суду із вказаним позовом зазначав, що на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2004 року він придбав у ТОВ М`ясний двір Поділля автозаправочний блок по вул АДРЕСА_1 , сплативши відповідачу на виконання п. 1.1. вказаного договору 3800 грн. Позивач вказував, що сторони домовились щодо всіх істотних умов угоди та вчинили усі дії спрямовані на реальне настання її наслідків, зокрема технічну документацію на приміщення було виготовлено на ім`я позивача. Позивач вказує, що посилаючись на відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу йому було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а тому ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на спірне приміщення автозаправочного блоку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку та вказує, що це рішення постановлено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права і підлягає до скасування. На підтвердження доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив надані ним на підтвердження позовних вимог докази, зокрема договір купівлі-продажу №171 від 22.12.2004 року, акт прийому-передачі спірного майна та квитанцію про повну оплату його вартості, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення у справі. Апелянт зазначає, що під час розгляду справи представник відповідача не заперечував факт купівлі-продажу вказаного у договорі майна, визнавав необхідність нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації, однак безпідставно не визнав позов. Тому апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позивач та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній наведених.

Представник ТОВ М`ясний двір Поділля до суду не з`явився, хоча про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу №171 від 22 грудня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю М`ясний двір Поділля (Продавець) передало у власність Іноземцеву М ОСОБА_5 О. (Покупцю) приміщення автозаправочного блоку, що знаходиться по АДРЕСА_1 за ціною 3800 грн (а.с.5).

За пунктами 3.1., 3.2. вказаного Договору продавець зобов`язався передати майно Покупцю за актом прийому-передачі одразу після здійснення Покупцем оплати за передане Продавцем майно. Право власності в Покупця на майно виникає з моменту підписання акту приймання-передачі (п. 3.3 Договору).

Згідно Акту прийому-передачі майна №1 до Договору купівлі-продажу від 22 грудня 2004 року Товариство з обмеженою відповідальністю М`ясний двір Поділля , в особі директора ОСОБА_6 , передало, а ОСОБА_1 прийняв приміщення автозаправочного блоку, огороженого бетонними плитами та металевою решіткою, що знаходиться по АДРЕСА_1 , вартістю 3800 грн. (а.с. 10).

Рішенням державного реєстратора №42017505 від 12 липня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на автозаправочний блок, що розташований: АДРЕСА_1 з підстав відсутності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу №171 від 22.12.2004 року, що суперечить ст. 657 ЦК України (а.с. 11).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з відсутності правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Дійшовши такого висновку, суд обґрунтовано посилався на відповідні норми матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

В силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За нормою ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Положеннями ч. 3 ст. 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення, такий договір є нікчемним.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними зазначено, що при вирішенні спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч.2 ст.220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов`язується із державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши, що договір купівлі-продажу №171 від 22.12.2004 року підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, прийшов до вірного висновку про його нікчемність, а тому і відсутні законні підстави щодо визнання права власності за позивачем на приміщення автозаправочного блоку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було досліджено надані ним докази не заслуговують на увагу.

Так суд першої інстанції, оцінивши у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України надані учасниками справи та їх представниками докази, прийшов до вірного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , адже договір купівлі-продажу №171 від 22.12.2004 року, технічний паспорт на приміщення автозаправочного блоку по АДРЕСА_1 та Акт прийому-передачі майна №1 до Договору купівлі-продажу від 22.12.2004 року не є достовірними, допустимими та достатніми доказами набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно, оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення автозаправочного блоку є нікчемним з огляду на відсутність його нотаріального посвідчення та не створює жодних юридичних наслідків для його учасників. І суд вважає, що ці доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду по їх оцінці.

А посилання апелянта на те, що під час розгляду справи представник відповідача не заперечував факт купівлі ним вказаного у договорі майна і визнавав необхідність нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації не є законними підставами для визнання саме права власності за позивачем на спірне майно.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2019 року.

Судді (підпис) А.П. Корніюк

(підпис) І.В. П`єнта

(підпис) О.І. Талалай

Згідно з оригіналом

Суддя апеляційного суду А.П. Корніюк