Постанова

від 16.10.2019 по справі 303/2408/16-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 303/2408/16-ц

Провадження № 14-361цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Юніон Стандарт Банк (далі - ПАТ Юніон Стандарт Банк , банк),

відповідачі: Фермерське господарство Михайлик (далі - ФГ Михайлик ), ОСОБА_5, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ФГ Михайлик та ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року у складі судді Кость В. В. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року у складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Собослоя Г. Г.

у цивільній справі за позовом ПАТ Юніон Стандарт Банк до ФГ Михайлик , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ПАТ Юніон Стандарт Банк звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 24/04-15 у розмірі 2 021 874,59 грн.

На обґрунтування вимог позивач зазначив, що за вказаним кредитним договором ФГ Михайлик отримало кредит у розмірі 1 200 000,00 грн строком до 13 січня 2016 року зі сплатою 30 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язання того ж дня банк уклав з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори поруки № 27/04-15-П-1, 27/04-15-П-2 та 27/04-15-П-3, відповідно до яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати разом з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань за кредитним договором.

У зв`язку із неналежним виконанням ФГ Михайлик умов зазначеного договору станом на 28 вересня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 2 021 874,59 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованості за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 370 422,34 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 63 086,65 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року позов ПАТ Юніон Стандарт Банк задоволено частково: стягнуто солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_5 на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4000,00 грн; стягнуто солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_2 на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4000,00 грн; стягнуто солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_3 на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 у розмірі 1 602 365,60 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, заборгованість за відсотками - 388 365,60 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 10 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 4 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тим, що у зв`язку із порушенням боржником кредитного зобов`язання, яке забезпечене порукою, боржник і поручителі несуть відповідальність перед кредитором як солідарні боржники.

При цьому суд вважав, що заборгованість позичальника підтверджена належними доказами відповідно до цивільних процесуальних норм і відповідачами не спростована.

Водночас суд зробив висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з посиланням на наявність істотних обставин, пов`язаних з фінансово-матеріальним становищем відповідачів.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ Юніон Стандарт Банк задоволено частково: рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року у частині відмови у задоволенні позову ПАТ Юніон Стандарт Банк до ФГ Михайлик , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення боргу щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн та пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 59 086,65 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 стягнуто на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_5 пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн; стягнуто солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_2 на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн; стягнуто солідарно з ФГ Михайлик та ОСОБА_3 на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк пеню за несвоєчасне повернення кредиту - 360 422,34 грн та пеню за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн. Виключено з першого абзацу резолютивної частини рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року слово частково та збільшено загальний розмір стягнутих коштів до 2 021 874,59 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині щодо стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 360 422,34 грн і пені за несвоєчасне повернення процентів - 59 086,65 грн та ухвалюючи у цій частині нове рішення, апеляційний суд вважав, що відсутні правові підстави для зменшення розміру пені, передбачені частиною третьою статті 551 ЦК України. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що оскільки загальний розмір пені складає 27,29 % від загального розмірі боргу за кредитом і процентами, при цьому розмір пені щодо прострочення сплати кредиту складає 30,87 % від суми боргу, а розмір пені щодо прострочення сплати процентів складає 16,24 % від суми відповідного боргу, то розміри пені як загалом, так і у відповідних частинах є істотно меншими від сум боргу.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У квітні 2017 року представник ФГ Михайлик та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, неналежним чином дослідили надані докази у їх сукупності, зокрема, що стосується розміру заборгованості.

Разом з тим, вирішуючи спір у частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ФГ Михайлик на користь ПАТ Юніон Стандарт Банк , суди попередніх інстанцій помилково вважали, що справа в цій частині позовних вимог підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник між юридичними особами, а тому у цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 05 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Суди встановили, що за договором про відкриття кредитної лінії від 14 квітня 2015 року № 27/04-15 і додатковою угодою № 1 до цього договору ПАТ Юніон Стандард Банк надало ФГ Михайлик кредит у розмірі 1 200 000,00 грн строком по 13 січня 2016 року зі сплатою 30 % річних.

Відповідно до графіка повернення кредиту такий належало сплатити трьома платежами по 400 000,00 грн кожен 05 листопада та 05 грудня 2015 року, а також 13 січня 2016 року.

Умовами договору передбачалося, зокрема, що:

- у разі невиконання чи несвоєчасного виконання позичальником боргових зобов`язань за договором банк має право нарахувати та стягнути, а позичальник - сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент такої сплати, від суми невчасно виконаного (невиконаного) платежу за кожний день з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені (несвоєчасне погашення заборгованості), до дати припинення цих обставин; нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування простроченої заборгованості без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості; понесені збитки відшкодовуються стороною у повному розмірі понад неустойку (пункт 6.1);

- у випадку порушення позичальником пунктів 5.2.4 - 5.2.7, 5.2.9, 5.2.17 - 5.2.18 позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1000,00 грн за кожен випадок порушення (пункт 6.2);

- до усіх вимог, що випливають з цього договору, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (пункт 8.3).

Також умовами договору передбачено право банку вимагати у разі порушення зобов`язань позичальником дострокового повернення кредиту та сплати всієї суми заборгованості за договором включно зі штрафними санкціями (пункти 2.4, 3.7).

Виконання зобов`язань позичальником забезпечено порукою ОСОБА_5 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з кожним із яких банк уклав 14 квітня 2015 року окремий договір поруки (№ 27/04-15-П-1, 27/04-15-П-2 і 27/04-15-П-3 відповідно). За умовами договорів поруки кожен із поручителів поручився перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором і зобов`язався солідарно із ним відповідати перед кредитором у повному обсязі за порушення (невиконання) зобов`язань боржником, сплативши заборгованість (пункти 2.1, 2.2, 3.2 договорів поруки).

Пунктом 5.1 кожного з договорів поруки сторони узгодили, що порука діє з моменту укладення договору протягом усього строку користування кредитом та до моменту, що наступить пізніше: припинення строку дії кредитних договорів, належного виконання усіх вимог кредитора; непред`явлення кредитором вимоги про погашення поручителем заборгованості позичальника не тягне припинення поруки; кредитор вправі пред`явити вимогу поручителю про погашення заборгованості позичальника протягом 3-х років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості позичальника.

До усіх вимог, що випливають з договору поруки, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність (пункт 5.5. кожного з договорів поруки).

Умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.

Позичальник порушив свої зобов`язання за кредитним договором і спричинив виникнення боргу станом на 28 вересня 2016 року у загальному розмірі 2 021 874,59 грн, із яких: прострочена заборгованість за кредитом - 1 200 000,00 грн, прострочена заборгованість за нарахованими з 14 квітня 2015 року по 27 вересня 2016 року процентами - 388 365,60 грн, пеня за період з 14 квітня 2015 року по 27 вересня 2016 року: за несвоєчасну сплату кредиту - 370 422,34 грн, за несвоєчасну сплату процентів - 63 086,65 грн.

Згідно з наданими позивачем розрахунками заборгованість за платежами, передбаченими кредитним договором, виникла у позичальника з 06 липня 2015 року внаслідок неповної сплати у відповідний строк процентів за кредитом.

Останній платіж на погашення процентів здійснено 07 вересня 2015 року.

18 грудня 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ Юніон Стандард Банк Біла І. В. направила поручителям ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 письмові вимоги № 976-п, 977 і 078 у п`ятиденний строк з дня одержання вимог достроково повернути всю наявну заборгованість позичальника ФГ Михайлик за кредитним договором, яка станом на 08 грудня 2015 року становила 1 200 000,00 грн - за кредитом, 86 991,79 грн - за процентами, 18 514,08 грн - пеня, а всього - 1 305 505,87 грн.

Про запровадження у ПАТ Юніон Стандард Банк тимчасової адміністрації відповідачам стало відомо у жовтні 2015 року.

Згідно з письмовими поясненнями голови ФГ Михайлик після введення тимчасової адміністрації в банку позичальник здійснював погашення заборгованості за кредитним договором шляхом перерахування коштів на визначений у додатковій угоді рахунок, однак кошти були повернуті обслуговуючим банком у зв`язку з неправильними реквізитами, а про зміну реквізитів для сплати заборгованості ані позичальник, ані поручителі не повідомлялися (а. с. 105-108, 123-126).

Разим з цим суд установив, що 11 листопада 2015 року ФГ Михайлик платіжним дорученням № 146 переказало зі свого рахунку № НОМЕР_1 у ПАТ Райффайзен Банк Аваль 1000,00 грн на рахунок № НОМЕР_2 одержувачу - ПАТ Юніон Стандард Банк , код ЄДРПОУ 20305925, із призначенням платежу - погашення процентів за користування кредитом згідно з кредитним договором від 14 квітня 2015 року без ПДВ (а. с. 136).

18 листопада 2015 року вказані грошові кошти повернуті на рахунок платника із фіксацією в банківській виписці неправильного зазначення реквізитів одержувача як підстави для повернення платежу (а. с. 137, 138).

Суд установив, що грошові кошти переказувалися за неналежними реквізитами одержувача, оскільки таким за рахунком № НОМЕР_2 у ПАТ Юніон Стандард Банк є ФГ Михайлик , код ЄДРПОУ 34991359, а не ПАТ Юніон Стандард Банк , код ЄДРПОУ 20305925.

Таким чином, указані грошові кошти апріорі не могли бути зараховані вказаному в платіжному дорученні одержувачу на рахунок, відкритий іншій юридичній особі як рахунок для видачі кредиту. Саме за цим рахунком клієнта ФГ Михайлик (з урахуванням інших транзитних і технічних рахунків) відбувався рух і облік коштів за кредитним договором.

Вирішуючи питання юрисдикійності спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом, передбачалася, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

У справі, що розглядається, позивач заявив вимоги до таких осіб: позичальника за кредитним договором, яким є ПАТ Юніон Стандарт Банк , та поручителів - ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів збігається з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме, у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 ЦК України, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до позичальника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителів - фізичних осіб порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Така правова позиція вже неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18,від 20 червня 2018 року № 14-224цс18, від 31 жовтня 2018 року № 14-309цс18 та інших, і підстав для відступу від такої правової позиції не вбачається.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей спір, ініційований у суді та розглянутий судами першої й апеляційної інстанцій на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Тому помилковим є посилання у касаційній скарзі на те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичними особами.

Стосовно висновків судів по суті вирішеного спору слід зазначити таке.

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частинами першою, другою статті 543 ЦК України в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина перша статті 625 ЦК України).

Разом з тим згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення статті 616 ЦК України також передбачають право суду зменшити розмір збитків та неустойки за умови, якщо порушення виконання зобов`язання сталося з вини кредитора.

За правилами частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 4 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах; стаття 12 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

За приписами статті 57 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Аналогічні норми містяться у статті 76 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Статтею 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Такі ж вимоги передбачені у статті 89 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за кредитним договором відповідачами належним чином не виконані.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 28 вересня 2016 року заборгованість позичальника перед банком становила 2 021 874,59 грн, із яких: 1 200 000,00 грн - основний борг, 388 365,60 грн - відсотки, 370 422,34 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 63 086,65 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Установлено, що відповідно до графіка повернення кредиту такий належало сплатити трьома платежами по 400 000,00 грн кожен 05 листопада та 05 грудня 2015 року, а також 13 січня 2016 року, проте доказів здійснення жодного з таких платежів у справі немає.

Указаний розмір заборгованості не спростований відповідачами.

Посилання відповідачів на неможливість сплати за кредитом через уведення в банку тимчасової адміністрації Фондом, припинення функціонування відділення банку в Закарпатській області суд вважав необгрунтованими, зазначивши, що попри введення такої адміністрації та припинення функціонування підрозділу банку в області реквізити для сплати коштів не змінювалися, а коли були змінені - то нові реквізити були повідомлені боржникам. Крім того, необхідна інформація була доступна на офіційних сайтах банку та Фонду. Також суд зазначив, що у справі немає доказів про об`єктивні перешкоди для позичальника та/або поручителів сплачувати борг у можливих межах, у тому числі частково, з моменту виникнення прострочення за кредитним договором як до, так і після введення в банку тимчасової адміністрації. Разом з цим суд зазначив, що переказ незначної суми порівняно з розміром отриманих кредитних коштів одержувачу на рахунок, який належить відправнику коштів, не свідчить про добросовісні дії, спрямовані на виконання зобов`язання у розумінні вимог статей 3, 13, 14, 509 ЦК України.

Також суд належно оцінив, що під час розгляду справи відповідачі не заперечували факти виникнення боргу за кредитним договором і виникнення у кредитора права на стягнення боргу та неустойки, не надали доказів на спростування розміру заборгованості.

Заперечуючи проти позову, відповідачі просили зменшити розмір пені.

Суд першої інстанції зробив висновок про можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, враховуючи фінансово-матеріальне становище відповідачів, що підтверджується відповідними доказами.

Зокрема, суд керувався тим, що згідно з відомостями з виписки відповідача ФГ Михайлик (а. с. 126) залишок коштів на рахунку фермерського господарства складає 145,65 грн.

Загальна сума доходу відповідача ОСОБА_5 за період з вересня 2015 по серпень 2016 року склала 24 144,00 грн, що підтверджується відповідною довідкою (а. с. 127). Відповідач ОСОБА_2 мав таку ж суму доходу за аналогічний період.

Відповідач ОСОБА_3 за 2015 рік отримала загальний дохід у розмірі 108 493,55 грн.

Також суд установив, що відповідач ФГ Михайлик намагалося належним чином виконувати взяті за кредитним договором зобов`язання (а. с. 134-141), однак в силу незалежних від волі позичальника об`єктивних обставин сплачені ним кошти не були зараховані в рахунок погашення заборгованості.

Згідно з довідкою, яка міститься на а. с. 142, ФГ Михайлик до введення тимчасової адміністрації в банківській установі сплачувало відсотки за користування кредитними коштами.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Дослідивши зібрані у справі докази й надавши їм належну оцінку, застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову та, зокрема, зменшення розміру пені, зазначивши при цьому, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з указаними висновками, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилку в застосуванні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Під час перегляду справи в апеляційному суді статтею 309 ЦПК України передбачалося, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, статтею 303 ЦПК України передбачалося, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга цієї статті).

Однак усупереч наведеній процесуальній нормі апеляційний суд вдався до переоцінки доказів, які, на його думку, суд першої інстанції неправильно оцінив, тобто вийшов за межі наданих цивільним процесуальним законом повноважень, не зазначивши, чому він вважає, що висновок суду першої інстанції про компенсаторну функцію неустойки, тобто, що при визначенні розміру неустойки слід керуватися принципами розумності і справедливості, а неустойка не може бути засобом збагачення - не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції послався на можливість зменшення розміру неустойки не у зв`язку з тим, що цей розмір перевищує розмір заборгованості, а за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Такими обставинами суд першої інстанції вважав поведінку кредитора та майновий стан позичальника і поручителів. Наявність цих обставин судом апеляційної інстанції не спростовано.

Таким чином, підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, встановлених статтею 309 ЦПК України, апеляційний суд не мав.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 259, 263, 400, 402, 403, 409, 413, 415-419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу представника Фермерського господарства Михайлик та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2017 року скасувати, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. С. Золотніков