Постанова

від 20.10.2019 по справі 414/1210/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 414/1210/19

Провадження № 22-ц/810/686/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати уцивільних справах:

головуючого Єрмакова Ю.В.,

суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Луганська обласна державна адміністрація, Луганський обласний центр соціально-психологічної допомоги,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Луганського апеляційного суду

апеляційну скаргу Луганської обласної державної адміністрації

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня 2019 року ухвалене у складі судді Акулова Є.М. в м. Кремінна Луганської області

у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст скарги

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтуванняпозову зазначив,що він був прийнятий 06.04.2017 року на посаду директора Луганського обласного центру соціально - психологічної допомоги на підставі Розпорядження Голови Луганської обласної державної адміністрації від 06.04.2017 року за № 138-к відповідно до п. 5 ч. 3 ст.4, п.8 ч.3 ст. 6 Закону України " Про військово-цивільні адміністрації" та Указу Президента України від 05.03.2015 року № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій".

У зв`язку з виникненням в Україні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, продовженням особливого періоду 30.10.2017 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на 3 роки. Згідно Довідки від 07.02.2018 року № 65132 з 30 січня 2018 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 . Тим самим, він став військовослужбовцем ЗСУ сержантського складу, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 .

Задля дотримання гарантій, передбачених ч.2 та ч.3 ст. 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України Лисичанським МВК Луганської області 29.01.2018 року за вих. № 2/60 було направлено до Департаменту соціального захисту населення Луганської області державної адміністрації (тобто за місцем роботи) відповідне Повідомлення щодо необхідності дотримання трудових прав позивача. Згодом останній дізнався, що його було звільнено з займаної посади на підставі п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України, про що було винесено Розпорядження голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації Гарбуза Ю.В. від 05.03.2018 року № 124- к.

Вважає своє звільнення незаконним у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та після уточнення позовних вимог остаточно просив поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права, визнати незаконним Розпорядження голови обласної державної адміністрації від 05.03.2018 року №124-к про його звільнення, поновити його на попередній посаді, стягнути з Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги на його користь середній заробіток з 06.03.2018 року по 02.07.2019 року в сумі 95876,18 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня 2019 року поновлено строк звернення до суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 , про поновлення на роботі.

Позовні вимоги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про поновлення на роботі задоволено та визнано незаконним і скасовано розпорядження голови обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 05 березня 2018 року № 124-к про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Луганської обласної державної адміністрації.

Стягнуто з Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Луганської обласної державної адміністрації, код ЄДРПОУ 33909373, місце знаходження: 93414, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, 15-б, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за час перебування позивача на військовій службі за контрактом за період з 06.03.2018 року і на час винесення рішення судом першої інстанції 02.07.2019 року, - 95876,18 (дев`яносто п`ять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 18 копійок).

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що з огляду на встановлені правовідносини сторін щодо забезпечення збереження соціальних гарантій військовослужбовцям, а також приймаючи до уваги, що позивач виконував свій громадський обов`язок, став на захист Батьківщини в умовах кризової ситуації, є військовим, що має відповідний графік, навантаження, нетипові ситуації кожного дня, а тому не в повній мірі може своєчасно скористатися своїм правом на захист від незаконного звільнення, що є підставою для поновлення строку на звернення до суду.

Також, посилаючись на Постанову Вищого Адміністративного суду від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14) де відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період та ураховуючи наведене, та те що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, закон гарантує йому збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу, а також відповідно до положень ст. 119 КЗпП України дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги про поновлення на роботі є законними, обґрунтованими та підлягають повному задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач - Луганська обласна державна адміністрація подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Кремінського районного суду Луганської області від 02.07.2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні пред`явлених позовних вимог повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Скаржник зазначає, що судом порушено положення статті 233 КЗпП України, оскільки в судовому засіданні від 02.07.2019 року представник позивача пояснила, що трудову книжку позивач отримав у березні 2018 року, отже саме з цього періоду необхідно рахувати строк на звернення до суду. З позовом до суду позивач звернувся 25.04.2019 року, отже з спливом дванадцяти місяців після того, як позивач отримав трудову книжку.

Крім того, 21.09.2018 року позивач звертався з аналогічним позовом до Луганського окружного адміністративного суду, вказаний позов ухвалою Луганського адміністративного суду від 01.10.2018 року було залишено без руху, а ухвалою від 23.10.2018 року позов повернуто позивачу через не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.

Отже, позивач звернувся до суду з дійсним позовом поза межами строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Також позивач звертає увагу на те, що суд першої інстанції поновив позивача на посаді у органі, що не відповідає ні найменуванню юридичної особи, заявленому у позові, ні найменуванню закладу, в якому працював позивач.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 09.08.2019 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що скаржник до теперішнього часу письмово не ознайомив позивача з розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 05.03.2018 року №124-к, трудова книжка була видана без відповідного запису у відповідному журналі. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з виправленням описки щодо найменування органу в якому поновлено позивача на посаді.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 22.08.2019 року справу було призначено до апеляційного розгляду.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, до судового засідання позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

До судового засідання з`явилися представник відповідача Власов М.Л., апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Інтереси позивача у судовому засіданні представляв його представник ОСОБА_3 , проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника скаржника та представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно доч.1,2 статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Частиною 2 статті 12ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішеннясуд першоїінстанції виходивіз того,що Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатоване виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Також, посилаючись на Постанову Вищого Адміністративного суду від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14) де відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, з урахуванням наведеного та, того що позивач був прийнятий на військову службу за строковим контрактом під час особливого періоду, дія якого не закінчилася, закон гарантує йому збереження місця роботи, посади та середнього заробітку на підприємстві, в якому він працював на час вступу на військову службу.

Поновлюючи позивачу строк на звернення до суду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не просто працює, він є військовим, що має відповідний графік, навантаження, нетипові ситуації кожного дня (а.с. 98), а тому не у повній мірі міг своєчасно скористатися своїм правом на захист від незаконного звільнення, тому суд в сукупності всіх обставин та приймаючи до уваги статус ОСОБА_1 , вважає посилання сторони позивача на поважність строку пропуску на звернення до суду за захистом свого права обґрунтованим.

Судова колегія частково погоджується з такими висновками суду.

Судом встановлено, що згідно даних трудової книжки (а.с.8-15), 06.04.2017 року розпорядженням голови ОДА від 06.04.2017 року позивач призначений на посаду директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги та 05.03.2018 року звільнений у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України згідно розпорядження голови ОДА від 05.03.2018 року (а.с. 8-21).

Відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського та рядового складу від 30 січня 2018 року (а.с. 23-24) ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання строком на три роки проходити військову службу у Збройних Силах України, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби. Про це було належним чином повідомлено за місцем роботи позивача, а саме Департамент соціального захисту населення Луганської ОДА, що встановлено з повідомлення військового комісаріату (а.с. 6).

Згідно довідки від 01.04.2019 (а.с.25) ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом в Лисичанському міському військовому комісаріаті.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року - моменту оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу. Президент України рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Указ Президента України від 24 червня 2016 року № 271/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» та Указ Президента України від 26 вересня 2016 року № 411/2016 «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час третьої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15» не містять положень, які скасовують дію особливого періоду в Україні, та стосуються лише проведення звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатоване виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

В Постанові від 16 лютого 2015 року (справа № 800/582/14) Вищий Адміністративний Суд України, аналізуючи Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказав, що закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, норми права, які були застосовані при розгляді справи, судова колегія погоджується з висновком суду про те, що права позивача були порушені з боку відповідача винесенням розпорядження від 05.03.2018 року №124-к про його звільнення з займаної посади.

Проте, судова колегія вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до суду, передбачений ч.1ст.233 КЗпП України, у зв`язку з чим не може погодитися з висновком суду щодо поважності його пропуску, та як наслідок, його поновлення.

Як було вказано вище, 05.03.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, з позовом до суду він звернувся в квітні 2019 року ( згідно штампу реєстрації суду 25.04.2019 року).

Зі змісту заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 22.04.2019 року вбачається, що в кінці березня 2018 року позивачу зателефонувала бухгалтер Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги та повідомила про те, що його звільнено та йому необхідно забрати трудову книжку у відповідача. Трудову книжку позивачу було надано бухгалтером, він також не розписувався у відповідному журналі, що отримав свою трудову книжку.

В суді першої інстанції не заперечувалось, що позивач отримав трудову книжку у березні 2018 року.

21.09.2018 року позивач звернувся до Луганського адміністративного окружного суду з позовом щодо незаконності звільнення, який хвалою суду від 01.10.2018 року було залишено без руху.

23.10.2019 року Луганським окружним судом винесена ухвала про повернення позовної заяви та на його адресу повернувся адміністративний позов з додатками.

Частиною першоюстатті 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачені у положеннях статей228,233 КЗпП Українистроки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Відповідно достатті 234КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установленихстаттею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Зазначена норма не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначатися у кожному випадку, залежно від конкретних обставин.

Суд зауважує, що як поважні причини пропущення строку, встановленого у частині першійстатті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Такі поважні причини пропущення строку які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та були б підтверджені належними доказами в матеріалах справи відсутні.

Натомість, в матеріалах справи є довідка (а.с.98) з ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначені відомості щодо проходження сержантом ОСОБА_1 військової служби у Сватівському районному військовому комісаріаті та Лисичанському міському військовому комісаріаті Луганської області, в якій зазначено, що військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, мають право перебувати поза розташуванням військової частини у вільній від служби час за умови одночасної відсутності не більше ніж 30 відсотків загальної кількості військовослужбовців певної категорії.

Для військовослужбовців встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Військові навчання, бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюється у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу. Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов`язків. Військовослужбовцям військової служби за контрактом, які виконували службові обов`язки у вихідні, святкові та неробочі дня, відповідний час для відпочинку надається командиром, як правило, протягом наступного тижня.

Ведення табелю обліку робочого часу на військовослужбовців не передбачено. Сержанту ОСОБА_1 надавались чергові відпустки з 10.09.2018 року по 07.10.2018 року; з 09.04.2019 року по 11.05.2019 року.

Можливість листування сержанта ОСОБА_1 з іншими фізичними та юридичними особами у період проходження служби не обмежувалась.

Отже, з вказаної довідки, на яку посилався суд першої інстанції при визначені поважності пропуску строку для звернення до суду з позовом та поновлюючи цей строк, не вбачається обставин, які б об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду позивачем за захистом свого порушеного права у зв`язку з незаконним звільненням.

Інших доказів щодо поважності причин пропуску строку, визначеного частиною першої ст.233 КЗпП України, не надано.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року в справі «Красношапка проти України» вказано, щоробітник,який вважаєсебе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес у отриманні судового рішення щодо правомірностітакоїміритащо трудовіспорипотребуютьособливоїуваги.Розгляд справи мав незаперечне значеннядлязаявницітапредметспорувимагав швидкого винесення рішення за її скаргами.

Отже, посилання представника позивача на те, що місячний строк для звернення до суду

позивачем пропущено з поважної причини, а саме, що не було можливості постійно займатися незаконним звільненням з роботи, не є слушним, враховуючи неведені вище обставини.

Посилання представника позивача не те, що скаржник до теперішнього часу письмово не ознайомив позивача з розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 05.03.2018 року №124-к, трудова книжка була видана без відповідного запису у відповідному журналі, не впливають на обставини справи, оскільки сам факт отримання трудової книжки позивачем у березні 2018 року з відповідним записом про звільнення не оспорювався в судовому засіданні.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 761/13815/15-ц суд зауважує, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежено рішеннями суду (справа «Голдер проти Об`єднаного Королівства» від 21 лютого 1975 року, справа «Станєв проти Болгарії» від17 січня 2012 року).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про неможливість своєчасно звернутись з позовом до суду за захистом свого порушеного права, а також не встановлені та недоведені поважні причини пропуску строку, передбаченого частиною першою ст. 233 КЗпП України, які б об`єктивно свідчили про обставини, які перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском визначеногост.233 КЗпП Українистроку для звернення до суду.

Крім того, посилання скаржника на те, що суд поновив позивача на посаді у органі, що не відповідає ні найменуванню юридичної особи, заявленому у позові, ні найменуванню закладу, в якому працював позивач, також є слушними, оскільки згідно оскаржуваного рішення позивача було поновлено на посаді директора Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги Луганської обласної державної адміністрації.

Проте, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач працював у Луганському обласному центрі соціально-психологічної допомоги.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до вимогст.376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, судом визнані встановленими недоведені позивачем обставини, що мають значення для справи, а тому на підставістатті 376ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених вище.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Скаржником при зверненні до суду з апеляційною скаргою було сплачено згідно платіжного доручення №374 від 01 серпня 2019 року 2561 (дві тисячі п`ятсот шістдесят одну гривню) грн. 04 коп., апеляційна скарга задоволена, позивач звільнений від сплати судового збору, тому понесені судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають поверненню скаржнику.

Керуючись ст.367,374,376,381,382,383,384,390 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Луганської обласної державної адміністрації задовольнити.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 02 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації, Луганського обласного центру соціально-психологічної допомоги про визнання незаконним розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Повернути Луганській обласній державній адміністрації (код 00022450), судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 2561 (дві тисячі п`ятсот шістдесят одну гривню) грн. 04 коп. згіно платіжного доручення №374 від 01 серпня 2019 року (код 37944909) отримувач УК у м.Сєвєродонецьку/Луг.апел.суд/22030101.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде складено 24 жовтня 2019 року.

Головуючий Ю.В. Єрмаков

Судді В.А. Коновалова

В.М. Луганська