Постанова

від 15.10.2019 по справі 911/2191/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2019 р. Справа№ 911/2191/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 15.10.2019,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 (повний текст складено 03.09.2018)

у справі №911/2191/16 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1) Київської обласної ради;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки ;

3) Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави (далі, прокурор або позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Київської обласної ради (далі, відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки (далі, відповідач-2) про:

- визнання незаконними та скасування пункту 2.1.1., пункту 3, пункту 4.1. рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання мисливських угідь площею 49,3 тис. га Товариству з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки та укладення договору про умови ведення мисливського господарства;

- визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 залучено до участі у справі в якості іншого відповідача - Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі, відповідач-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська обласна рада, всупереч статтям 22, 23 Закону України Про мисливське господарство та полювання , прийняла рішення від 19.02.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, а тому таке рішення відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України має бути визнане судом незаконним та скасоване. Протиправне рішення Київської обласної ради, у свою чергу, призвело до незаконного укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, у зв`язку з чим останній має бути визнаний судом недійсним як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор, посилаючись на положення частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру , зазначив, що неправомірні дії Київської обласної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки порушують інтереси держави, оскільки останніми не лише абсолютно проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування, а й обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні мисливського господарства ТОВ Мисливські стежки .

Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 (суддя Цюкало Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області №160-12-XXIV від 19.02.2004 в частині оскаржуваних пунктів 2.1.1., 3, 4.1. та договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013 суперечать положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , оскільки погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано. При цьому, приймаючи до уваги, що прокурору стало відомо про порушення інтересів держави в частині укладення Договору про умови ведення мисливського господарства від 17.07.2007 та прийняття рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області у строк не пізніше 13.07.2009, зважаючи на звернення до суду із позовом 14.07.2016 (відбиток штемпеля поштового відділення), суд першої інстанції дійшов висновку про пропущення строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України, та відмовив у задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 у справі №911/2191/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У даній постанові касаційний господарський суд підтвердив обґрунтованість висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції стосовно того, що рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області №160-12-XXIV від 19.02.2004 та укладений на його виконання договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, суперечать положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , оскільки погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано. Суд встановив, що прокурором доведено належними і допустимими доказами, а судами першої і апеляційної інстанцій встановлено і підтверджено той факт, що надання спірних мисливських угідь в користування відбулось з порушенням встановленого законодавством порядку.

Водночас, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що відповідачі належними і допустимими доказами не довели, а суди абсолютно безпідставно дійшли до висновку, який ґрунтується виключно на припущеннях, про доведеність факту надання Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства відповіді за №03-01/942 від 08.07.2009 на вимоги прокурора №№1858, 1859 від 03.07.2009, оскільки докази направлення і отримання прокурором вказаної відповіді в матеріалах справи відсутні. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій з приводу пропуску прокурором строків позовної давності щодо заявлених ним вимог є передчасними. Також, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тій обставині, що прокурор просив визнати недійсним договір від 05.02.2013, укладений на виконання рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області .

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у даній справі у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення суд зазначив, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на момент ухвалення відповідачем-1 спірного рішення надавалися у користування обласними радами за поданням Держкомлісгоспу України, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Таким чином, діюче на той час законодавство не покладало обов`язок на Київську обласну раду отримувати погодження з власниками або землекористувачами земельних ділянок. Після отримання подання Держлісгоспу України Київська обласна рада діяла виключно в межах діючого на той момент законодавства. Чинним на момент ухвалення рішення законодавством саме на органи Держлісгоспу України покладено обов`язок організовувати ведення мисливського господарства, в тому числі оформлення подання та всіх супутніх документів для можливості розглядом Київською обласною радою питання про надання мисливських угідь у користування. Оспорюване позивачем Рішення, як слідує з його преамбули, прийнято відповідно до статті 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , отже з урахуванням подання Держлісгоспу України та погодженням Київської обласної державної адміністрації, тобто в порядку, встановленому чинним (на момент ухвалення рішення) законодавством.

Також суд зазначив, що позивачем у позовній заяві взагалі не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави прийнятим Київською обласною радою рішенням та яким чином обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ Мисливські стежки та не вказано, інтереси яких користувачів земельних ділянок порушено. Крім того, позивачем не надано до суду доказів щодо незгоди осіб (установ чи організацій), чиї права (щодо передачі ТОВ Мисливські стежки спірних мисливських угідь) начебто порушені.

У порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивачем в позовній заяві не доведено законність втручання у право мирного володіння ТОВ Мисливські стежки , а також ніяким чином не визначено, яким чином позбавлення ТОВ Мисливські стежки права користування мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу. Враховуючи вищевикладене, вимога позивача щодо визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ Мисливські стежки , залишена без задоволення.

Твердження прокурора про те, що отримання відповідей від сільських та селищних рад є моментом, з якого прокуратура стала обізнаною про вчинення порушення судом першої інстанції відхилені та зазначено, що органи прокуратури були обізнані набагато раніше, ніж стверджують, про те, що ТОВ Мисливські стежки було надано у користування мисливські угіддя та на якій самі території розміщенні вказані мисливські угіддя. Таким чином, органами прокуратури було допущено пропуск строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, Заступник прокурора Київської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги прокурора зводяться до того, що судом першої інстанції не було враховано вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 15.11.2017, та невірно застосовано приписи статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України. Так, жодним із відповідачів не надано доказів на підтвердження проінформованості прокурора про порушення інтересів держави до моменту отримання інформації від сільських рад Вишгородського району в квітні-травні 2016 року.

Прокурор стверджує, що про допущені порушення він не міг довідатись лише з тексту оскаржуваного рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 Про закріплення мисливських угідь на території Київської області . Відтак, факт і обставини допущених при прийнятті оспорюваного рішення порушень виявлені лише за результатами аналізу отриманої інформації від сільських рад Вишгородського району, у зв`язку з чим позовна давність для звернення до суду з даним позовом не пропущена.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 10.12.2018, зазначає наступне:

- позивачем при зверненні з позовною заявою до суду допущено пропуск встановлених чинним законодавством строків звернення до суду. У позовній заяві, як і в апеляційній скарзі, на обґрунтування непропущення строків позовної давності позивачем вказується, що органам прокуратури стало відомо про факт порушення в квітні-травні 2016 року, однак не зазначено, коли про це стало відомо особам, чиї права порушені;

- прийняте рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області №160-12-XXIV від 19.02.2004 не суперечить положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , оскільки мисливські угіддя розташовані поза межами населених пунктів та відповідно до статті 122 та статті 83 Земельного кодексу України сільські, селищні та міські ради не були власниками або користувачами (розпорядниками) в розумінні статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , а суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності порушень зі сторони Київської обласної ради;

- позивачем у позовній заяві необґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави прийняттями оспорюваного рішення та яким чином обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ Мисливські стежки та взагалі не вказано, інтереси яких користувачів земельних ділянок порушено;

- вимога прокурора про визнання недійсним договору задоволенню не підлягає, оскільки позивачем у порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у позовній заяві не доведено законність втручання у право мирного володіння ТОВ Мисливські стежки спірним майном (мисливським угіддями).

Відповідачі -2, -3 відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Руденко М. А., суддів: Дідиченко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2018 у справі №911/2191/16 апеляційну скаргу прийнято до провадження вказаною колегією суддів, розгляд призначено на 22.01.2019.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 №09.1-08/317/19 у зв`язку із перебуванням судді Пономаренка Є.Ю., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 було змінено склад колегії суддів на наступний: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 до провадження у визначеному складі суддів.

У судовому засіданні, призначеному на 22.01.2019, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г. заявлено про самовідвід у справі №911/2191/16, який обґрунтований тим, що під час автоматизованого розподілу справи даної справи не було враховано спеціалізацію суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у справі №911/2191/16 заяву про самовідвід суддів Руденко М.А., Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г. від розгляду апеляційної скарги Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 задоволено. Матеріали справи №911/2191/16 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2019 справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді: Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2019 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І. та справу призначено до розгляду на 05.03.2019.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 та від 02.04.2019 розгляд справи відкладався у зав`язку з неявками у судове засідання представників відповідачів -2, -3.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2019 №09.1-08/1114/19 у зв`язку із перебуванням суддів Тищенко А.І. та Скрипки І.М. у відпустці, які не є головуючими суддями (суддями-доповідачами), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2019 справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2019 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Кравчук Г.А.; призначено справу до розгляду на 04.06.2019.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 №09.1-08/1537/19 у зв`язку із перебуванням судді Кравчука Г.А. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2019 справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.

Враховуючи вищевикладене, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.; призначено справу до розгляду на 02.07.2019.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2019 розгляд справи відкладено на 03.09.2019.

У судовому засіданні 03.09.2019 від судді Іоннікової І.А. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи №911/2191/16, яка мотивована тим, що за її участі як головуючої судді у складі Київського апеляційного господарського суду 12.07.2017 було прийнято постанову у даній справі, яка в подальшому була скасована постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 у даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2019 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід у справі №911/2191/16 задоволено, справу №911/2191/16 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення заміни відведеного судді відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2019 №09.1-08/3456/19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2019 справу №911/2191/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Враховуючи вищевикладене, з метою здійснення подальшого розгляду апеляційної скарги визначеним складом суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 прийнято апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.; розгляд справи призначено на 15.10.2019.

У судовому засіданні 15.10.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 15.10.2019 з`явились представники прокуратури та відповідача-1.

Представники відповідачів -2 та -3 у судове засідання вкотре не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення Товариству з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки та Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства, зокрема, копії ухвали Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 про призначення справи до розгляду на 15.10.2019.

Таким чином, відповідачі -2, -3 були належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги на рішення суду в даній справі, а тому колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідачів -2, -3.

Представник прокуратури в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги прокурора з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району від 11.02.2004 №12 погоджено дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки на користування землями площею 7000 га в межах сільської ради терміном на 25 років для ведення мисливського господарства.

17.02.2004 Любимівською сільською радою (в особі сільського голови), Глібівською сільською радою (в особі сільського голови), Димерівською селищною радою (в особі селищного голови), Козаровицькою сільською радою (в особі сільського голови), 18.02.2004 Катюжанською селищною радою (в особі селищного голови), 18.02.2004 Ровівською сільською радою (в особі сільського голови) укладено з ТОВ Мисливські стежки угоди-погодження, за якими відповідні ради не заперечували проти використання земельних ділянок, які знаходяться на їх території, для ведення мисливського господарства.

19.02.2004 Київською обласною радою прийнято рішення Про закріплення мисливських угідь на території Київської області №160-12-XXIV (далі по тексту -- Рішення), відповідно до п.п. 2, 2.1, 2.1.1. якого надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років ТОВ Мисливські стежки площею 49,3 га в межах згідно Додатком 1.

Згідно пункту 3 даного Рішення, зокрема, ТОВ Мисливські стежки зобов`язано забезпечити в мисливських угіддях, наданих їм у користування, проведення необхідних заходів, передбачених Законом України Про мисливське господарство та полювання .

Відповідно до п.п. 4, 4.1 Рішення зобов`язано Київське державне лісогосподарське об`єднання Київліс укласти в установленому порядку договори, зокрема, з ТОВ Мисливські стежки про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування.

Згідно додатку №1 до рішення відповідачу-2 надано у користування мисливські угіддя в межах Вишгородського району Київської області.

27.02.2004 між Київським державним лісогосподарським об`єднанням Київліс та ТОВ Мисливські стежки укладено Договір про умови ведення мисливського господарства, згідно з пунктом 1.1. якого рішенням Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області надано ТОВ Мисливські стежки терміном до 19.02.2029 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 49,3 тис.га, у тому числі: лісові угіддя 25,4 тис.га, польові 17,6 тис.га, водно-болотні 6,3 тис.га.

17.07.2007 вищевказаний Договір переукладався з Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та 05.02.2013 з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, однак, підставою для укладення договору - рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV, предмет договору, площа земельної ділянки та строк дії договору залишилися незмінними.

Згідно листа Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області від 12.05.2016 №1007-1010-99.2.1452/2-16 земельні ділянки ТОВ Мисливські стежки загальною площею 49,3 тис.га розташовані на території Любимівської сільської ради, Ровівської сільської ради, Рядня-Димерської сільської ради, Толокунської сільської ради, Ясногородської сільської ради, Сухолуцької сільської ради, Глібівської сільської ради, Козаровицької сільської ради, Димерської селищної ради та частково на території Катюжанської (с. Гута Катюжанська), Демидівської, Вахівської та Литвинівської сільських рад.

Однак, листами Ровівської, Сухолуцької, Толокунської, Козаровицької, Демидівської, Ясногородської, Глібівської, Катюжанської сільських рад та Димерської селищної ради не підтверджено прийняття рішень про надання у користування відповідних мисливських угідь.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор зазначав, що Київська обласна рада, всупереч статтям 22, 23 Закону України Про мисливське господарство та полювання , прийняла рішення від 19.02.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, а тому таке рішення відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України має бути визнане судом незаконним та скасоване. Протиправне рішення Київської обласної ради, у свою чергу, призвело до незаконного укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, у зв`язку з чим останній має бути визнаний судом недійсним як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених сторонами

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття постанови Вищого господарського суду України та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, враховуючи вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2017 у даній справі, дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Отже, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників або користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства.

Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя.

Отже, рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області № 160-12-XXIV від 19.02.2004 в частині оскаржуваних п. 2.1.1., п. 3, п. 4.1. суперечить статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання .

Колегія суддів зазначає, що у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами, суди мають враховувати, що за змістом статті 75 Лісового кодексу України, статті 24 Закону України Про тваринний світ , частини 1 статті 22, частини 2 статті 23 Закону України Про мисливське господарство та полювання питання щодо надання та припинення права користування земельною ділянкою лісового фонду та мисливськими угіддями для потреб мисливського господарства належить виключно до компетенції обласної ради.

Відповідно до статті 10 Закону України Про мисливське господарство та полювання до повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема, вирішення відповідно до цього Закону питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відповідно до закону вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України Про місцеве самоврядування сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Законодавець чітко визначив, що на сесії сільської ради вирішується питання виключно щодо регулювання земельних відносин, що пов`язані з розпорядженням та наданням у користування земельних ділянок, які належать територіальній громаді (земельні ділянки комунальної власності).

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Колегія суддів зазначає, що угоди-погодження між сільськими (селищними) радами (в особі їх голів) та ТОВ Мисливські стежки , а також рішення виконавчого комітету Глібівської сільської ради №12 від 11.02.2004 не є рішеннями відповідних рад, як колегіальних органів місцевого самоврядування, та відповідно до Закону України Про мисливське господарство та полювання вирішення питань, що стосуються надання у користування мисливських угідь, до повноважень виконавчих органів рад або голів таких рад, не віднесено.

Викладене вище та аналіз зазначених правових норм дає підстави стверджувати, що ТОВ Мисливські стежки не було отримано погодження всіх власників (користувачів) відповідних земельних ділянок, що суперечить положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання .

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженому рішенні, про те, що діюче на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладало обов`язку на Київську обласну раду отримувати погодження з власниками або землекористувачами земельних ділянок, суперечать вищенаведеним правовим нормам.

Крім того, суд касаційної інстанції, направляючи дану справу на новий розгляд, підтвердив обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції стосовно того, що ТОВ Мисливські стежки всупереч положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання не було отримано погодження власників (користувачів) відповідних земельних ділянок.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки , колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання передбачено, що умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь. Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Типовий договір про умови ведення мисливського господарства, затверджений наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 №153, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.12.1996 за №735/1760.

Тобто, укладений на виконання рішення Київської обласної ради Про закріплення мисливських угідь на території Київської області № 160-12-XXIV від 19.02.2004 договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, суперечить положенням статті 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання , оскільки погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано.

Отже, прокурором доведено, що пункти 2.1.1., пункт 3, пункт 4.1. рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання мисливських угідь площею 49,3 тис.га Товариству з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки та укладення договору про умови ведення мисливського господарства та переукладений на підставі цього рішення договір від 05.02.2013 про умови ведення мисливського господарства порушують права держави, адже спірні мисливські угіддя передано у користування особі із порушенням встановленого законом порядку.

Стосовно заяви відповідача-2 про застосування на підставі статті 267 Цивільного кодексу України наслідків спливу строків позовної давності до заявлених прокурором вимог (том 1, а.с. 134), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом частини 2 статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату подання позовної заяви (07.07.2016), у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України у редакції станом на дату подання позовної заяви прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Колегія суддів зазначає, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Прокурор у запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності та апеляційній скарзі зазначає, що довідався про порушення вимог законності щодо надання ТОВ Мисливські стежки мисливських угідь у користування лише з моменту отримання інформації від сільських рад Вишгородського району в квітні-травні 2016 року та саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, на захист яких він і звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Так, прокурор посилається на положення частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, колегія суддів наголошує, що за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, отже, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Так, позивач при зверненні із позовною заявою до суду повинен обґрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вкажуть на час, з якого останньому стало відомо про порушення його права (аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі №6-152цс14 та від 03.02.2016 у справі №6-75цс15 ).

Колегією суддів встановлено, що в.о. міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області звертався до відповідача-3 із листами від 03.07.2009 №1858 та №1859 (том 1, а.с. 161-162), у яких, посилаючись на проведення перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства в діяльності мисливських господарств Київської області, просив надати інформацію про загальну площу мисливських угідь Київської області та про всіх користувачів мисливських угідь, а також надати копії договорів про умови ведення мисливського господарства та про спільну діяльність або взаємодію щодо розвитку та використання мисливських угідь по Київській області у строк до 12 години 08.07.2009.

Також у матеріалах справи міститься лист відповідача-3 №03-01/942 від 08.07.2009, у якому вказано, що на виконання вказаних запитів відповдічаем-3 надається в.о. міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області перелік користувачів мисливських угідь, експлікацію мисливських угідь, копії договорів про умови ведення мисливського господарства та копії договорів, якими передбачається спільна діяльність або взаємодія щодо розвитку та використання мисливських угідь.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення прокурору вказаної відповіді на запит.

Водночас, колегія суддів зазначає наступне.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 №3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , який діяв до 12.04.2011, наказом Генеральної прокуратури України від 12.04.2011 №3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , який діяв до 07.11.2012, наказом Генеральної прокуратури України від 07.11.2012 Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів , який діяв до 31.12.2014, з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України Про прокуратуру було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів.

Отже, прокурор, який ще у липні 2009 року розпочав перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства в діяльності мисливських господарств Київської області, та у випадку неотримання ним відповіді на його запити від 03.07.2009 №1858 та №1859 у строк до 12 години 08.07.2009 мав би, з огляду на покладений на нього обов`язок щодо щомісячного здійснення перевірок законності правових актів відповідних органів згідно вищевказаних наказів, вчиняти подальші дії щодо отримання необхідної інформації.

Відтак, прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися про обставини порушення прав держави спірним рішенням відповідача-1 від 19.02.2004 ще у 2009 році, однак звернувся до суду лише 07.07.2016 (про що свідчить відмітка поштового штемпеля на конверті, у якому позовна заява була надіслана до господарського суду), тобто зі спливом строку позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України.

Отже, позовна давність за заявленою позивачем вимогою про визнання незаконними та скасування пункту 2.1.1., пункту 3, пункту 4.1. рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV Про закріплення мисливських угідь на території Київської області в частині надання мисливських угідь площею 49,3 тис. га Товариству з обмеженою відповідальністю Мисливські стежки та укладення договору про умови ведення мисливського господарства була ним пропущена, що є підставою для відмови у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Водночас, колегія суддів зазначає, що право користування відповідними мисливськими угіддями було надано ТОВ Мисливські стежки на підставі рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV та договору від 27.02.2004 і переукладення даного договору на підставі та в межах строку, визначеного вказаним рішенням, у даному випадку не змінювало та не створювало нового юридичного факту щодо набуття ТОВ Мисливські стежки відповідного права, а лише було спрямовано на заміну однієї сторони договору новим уповноваженим державним органом, тобто факт порушення закону та інтересів держави у даному випадку є один та він відбувся 27.02.2004, і він є продовжуваним та фактично право користування відповідними мисливськими угіддями лише заново посвідчувалося договорами від 17.07.2007 та від 05.02.2013, а відтак строк позовної давності не може застосовуватись до останнього договору окремо, так як він не є самостійною підставою виникнення зазначеного права, а має правовим наслідком виключно заміну одного з учасників (в особі державного органу) у вже існуючому правовідношенні.

Нездійснення своєчасного прокурорського реагування на ненадання, як стверджує прокурор, відомостей на його запити 2009 року, призводить до наслідків, визначених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Як уже зазначалося, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про пропущення строку позовної давності, передбаченого статтею 257 Цивільного кодексу України, щодо заявлених прокурором у даній справі вимог.

Водночас, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурором у відповідності до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України не було подано клопотання про поновлення строків позовної давності для звернення в суд за захистом порушеного права в даній справі.

Пропуск прокурором строків позовної давності щодо заявлених ним вимог є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що про порушення вимог законодавства йому стало відомо лише в квітні-травні 2016 року колегію суддів відхиляються, оскільки спростовуються вищенаведеними обставинами справи та нормами законодавства.

Поруч із вищевикладеним колегія суддів вважає за необхідне додатково звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (дані по тексту - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право користування мисливськими угіддями для ТОВ Мисливські стежки є правом на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Наведені положення Конвенції покладають на суд обов`язок дослідження того, чи не призведе задоволення позову до надмірного, невиправданого втручання державою у право відповідача-2, чи має таке втручання легітимну мету та чи не призведе таке втручання до порушення принципу пропорційності між переслідуваною метою - забезпечення належного порядку відчуження (передання у користування) мисливських угідь, та наслідками, до яких таке втручання може привести по відношенню до набувача права користування землею.

Відповідаючи на питання чи можна вважати виправданим, у спосіб прийняття судом відповідного рішення, в тому числі про задоволення позову про визнання договору про умови ведення мисливського господарства недійсним, позбавлення відповідача-2 права користування мисливськими угіддями, суд дійшов наступних висновків.

Дійсно, Конвенція з прав людини та основоположних свобод надає державі право втручатися, в тому числі у право власності (інше майнове право) приватної особи, але лише за для досягнення легітимної мети, яким в даному випадку є захист суспільних інтересів, дотримання законності під час розпорядження землею, державною власністю.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. При цьому, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України від 20.10.2011 (заява №29979/04).

Суд розуміє, що мисливські угіддя передано у користування відповідача-2 із порушенням відповідної процедури і таке порушення вчинене саме відповідачем-1, що не забезпечив дотримання належного порядку надання їх у користування.

Але задоволення позову про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства з цих підстав призведе до ситуації, коли всі ризики та негативні наслідки від дій держави будуть покладені на відповідача-2, що поставить його у становище потерпілої особи, яка потерпіла від дій держави двічі, перший раз ставши заручником поведінки відповідача-1, як державного органу та другий, коли суд, як державний орган, з метою захисту інтересів держави задовольнить позов прокурора (до речі також носія державних функцій).

Зважаючи на ступінь необхідного втручання держави в особі судових органів, з метою дотримання справедливого балансу між інтересами держави та приватними інтересами відповідача-2, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову в даній справі про визнання недійсним договору також з огляду на вищенаведені обставини.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

За таких обставин решту аргументів учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги прокурора не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів, враховуючи, що резолютивна частина оскарженого рішення є правильною, вважає, що останнє підлягає залишенню без змін, однак з підстав, викладених у мотивувальній частині даної постанови.

Апеляційна скарга Заступника прокурора Київської області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №911/2191/16 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2191/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.10.2019.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка