Рішення

від 16.10.2019 по справі 910/8612/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2019Справа № 910/8612/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Нечая О.В., за участі секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/8612/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АЛЬТАІР-М

(01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71/7; ідентифікаційний код: 31958675)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР

(02140, м. Київ, вул. Єлизавети Чавдар, буд. 32, кімната 7; ідентифікаційний код: 39634258)

про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 1 676 729,15 грн,

Представники сторін:

від позивача: Жигун С.С., ордер КС № 512393 від 14.08.19;

від відповідача: Кемінь В.В., довіреність б/н від 11.09.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАІР-М" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГ-БУД-ПАРТНЕР" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки в розмірі 1 676 729,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань по оплаті товару, поставленого позивачем на підставі Договору поставки №54т/16-Гл від 26.04.2016, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка, з урахуванням нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат, складає 1 676 729,15 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 відкрито провадження у справі № 910/8612/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 в порядку, визначеному статтями 120 - 121 ГПК України, сторін повідомлено про те, що підготовче засідання, призначене на 31.07.2019 не відбудеться, у зв`язку з перебуванням судді Нечая О.В. у відпустці, підготовче засідання призначено на 14.08.2019.

31.07.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовче засідання 14.08.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 14.08.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, у відповідності до приписів ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 11.09.2019.

23.08.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 11.09.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 11.09.2019 судом задоволено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.09.2019.

24.09.2019 до суду від відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив.

У підготовче засідання 25.09.2019 з`явились представники сторін.

У підготовчому судовому засіданні 25.09.2019 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.10.2019.

У судове засідання 09.10.2019 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 09.10.2019 суд на місці ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 16.10.2019.

У судове засідання 09.10.2019 представник позивача з`явився, надав усні пояснення по суті спору, надав суду для долучення до матеріалів справи письмову промову, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 09.10.2019 з`явився, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Альтаір-М (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торг-Буд-Партнер (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 54т/16-Гл (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця утеплювач, мінеральну вату, матеріали для зовнішнього та внутрішнього оздоблення (далі - товар), згідно з його замовленнями, у відповідній кількості, визначеної якості та за узгодженою вартістю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування товару, кількість, асортимент, комплектність та інші технічні вимоги до товару, його вартість визначається у наданих постачальником покупцю відповідних накладних на товар, які після підписання сторонами стають невід`ємною частиною цього Договору (* під терміном накладна на товар за цим Договором розуміється видаткова накладна, товарна накладна або будь-який інший документ первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує передачу товару від постачальника покупцеві).

Вартість товару встановлюється відповідно до узгоджених покупцем прайс-листів (рахунків-фактур) та зазначається сторонами у специфікаціях та/або накладних на товар, які є невід`ємною частиною цього Договору. Загальна вартість поставленого товару за цим Договором складає суму вартості товару, вказану у накладних на товар, складених та підписаних сторонами протягом строку дії цього Договору (п. п. 1.3, 1.4 Договору).

Аналогічне положення визначене у пункті 3.1 Договору, відповідно до якого вартість одиниці товару погоджується у рахунках - фактурах і накладних на товар, які є невід`ємною частиною цього Договору. Вартість кожної окремої партії товару, що передається покупцеві, вказується у накладних на відповідну партію товару.

В свою чергу, з метою отримання оплати за поставлений товар постачальник, у відповідності до приписів пункту 2.9 Договору, в момент поставки зобов`язаний передати покупцю: оригінал рахунку-фактури; накладну на товар; документи на підтвердження якості товару.

Позивач зазначає суду про те, що ним було здійснено поставку товару, проте відповідачем не було вчасно та в повному обсязі здійснено оплату за поставлений товар, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 1 594 201,91 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначає про безпідставність доводів позивача та про те, що на даний час існує у відповідача переплата за Договором.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч. ч. 1, 3 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Проаналізувавши зміст Договору, судом встановлено, що за своєю юридичною природою він є договором поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено в ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, метою складання первинних документів є фіксація факту здійснення господарської операції.

Видаткова накладна є первинним документом, який містить всі необхідні ознаки, визначені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та фіксує факт отримання/передачі товарів або послуг.

Окрім того, безпосередньо умовами Договору, а саме, пунктом 1.2, визначено видаткову накладну документом, що підтверджує передачу товару від постачальника покупцеві та на підставі якого покупцем здійснюється оплата за поставлений позивачем товар.

Матеріали справи містять копії низки видаткових накладних, в яких є посилання на Договір, проте, такі накладні не підтверджують факт отримання товару саме відповідачем, оскільки підписані від покупця невідомою уповноваженою особою декількох юридичних осіб, які не є а ні сторонами Договору, а ні сторонами даного спору.

Інших первинних документів на підтвердження здійснення поставки позивачем товару за Договором саме відповідачу матеріали справи не містять.

Вказане унеможливлює встановлення судом найменування товару, його кількості, асортименту, комплектності та інших технічних вимог до товару та вартості товару, який фактично було поставлено позивачем відповідачу та який, відповідно, було прийнято ним за Договором, який є єдиною підставою виникнення правовідносин між сторонами даного спору, у відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України та безпосередньо підстав позову, визначених позивачем.

Щодо банківських виписок, доданих позивачем до позовної заяви на підтвердження здійснення відповідачем часткової оплати за поставлений позивачем товар за Договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої Наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Проте, з банківських виписок, доданих позивачем до позовної заяви, встановити на підставі яких саме рахунків або видаткових накладних відповідачем було здійснено оплату за поставлений позивачем товар не видається за можливе, оскільки в призначенні платежу у всіх банківських виписках зазначено тільки те, що сплата відбувалась на підставі Договору, проте без деталізації товару, за який було сплачено кошти покупцем, на підставі яких первинних документів здійснювалась така оплата і за який період.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, суд звертає увагу, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя і четверта статті 13 ГПК України).

Також суд звертає увагу, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції на думку суду є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

На позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Проте, позивачем не було доведено суду належними доказами факту здійснення поставки товару відповідачу за Договором, що унеможливлює задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 1 594 201,91 грн.

Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, за умовами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що судом не встановлено факт порушення відповідачем грошового зобов`язання в частині оплати поставленого товару через відсутність у справі належних доказів, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, є також необґрунтованими.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно з ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.10.2019

Суддя О.В. Нечай