Рішення

від 21.10.2019 по справі 920/779/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.10.2019 Справа № 920/779/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., при секретарі судового засідання Гребенюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/779/19,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ КОРП (вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, м. Київ, 04119, код 42223495),

до відповідача: Приватного підприємства ЕРНЕСТ (вул. Ковпака, буд. 45, кв. 9, м.Суми, 40031, код 42925631),

про стягнення 31376,48 грн. на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України,

за участю представників сторін:

від позивача: Пєтухов А.Ю., свідоцтво серії ПТ №2403 від 23.10.2018, ордер серії ПТ №134697 від 25.07.2019;

від відповідача: Берлет С.І., директор;

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 31.07.2019 провадження у справі №920/779/19 відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 23.09.2019 у справі №920/779/19 за клопотанням відповідача призначено перше судове засідання з викликом сторін для розгляду справи по суті на 30.09.2019.

У зв`язку з відрядженням судді Соп`яненко О.Ю. судове засідання 30.09.2019 у справі №920/779/19 не відбулось, відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 04.10.2019 перше судове засідання з викликом сторін для розгляду справи по суті призначено на 21.10.2019

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 31376 грн. 48 коп., з яких: 22 050 грн. 00 коп. помилково перерахованих коштів, 463 грн. 05 коп. інфляційних збитків, 63 грн. 43 коп. - 3% річних, а також судові витрати по справі: 1 921 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 8 800 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві (вх. 2595к від 22.08.2019) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що 13.06.2019 в день внесення позивачем оплати працівник ТОВ МЕТАЛ КОРП - гр. ОСОБА_1 отримав у відповідача товар та заповнену відповідачем документацію: акт приймання-передачі , оригінал рахунку на оплату № 4 і договір. У зв`язку з відсутністю у нього печатки запропонував відповідачу забрати з собою всі примірники документації та привезти їх наступного дня, після чого на зв`язок з відповідачем не виходив. Таким чином, відповідач вважає, що виконав своє зобов`язання щодо передачі товару, зазначеного у рахунку №4 працівнику ТОВ МЕТАЛ КОРП .

Позивачем, в свою чергу, подано письмові пояснення від 29.08.2019 (вх. №3052к від 30.09.2019), в яких повідомив, що ОСОБА_1 не був та не є працівником ТОВ МЕТАЛ КОРП . До того ж, позивач ніколи не отримував від відповідача ані рахунку на оплату №4 від 25.09.2019, ані письмового договору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 13 червня 2019 року ТОВ МЕТАЛ КОРП було помилково перераховано грошові кошти в сумі 22 050 грн. 00 коп. на рахунок Приватного підприємства ЕРНЕСТ , що підтверджується платіжним дорученням № 197 від 13 червня 2019 року за оплату будівельних матеріалів згідно рахунку №4 від 29.05.2019 року.

19.06.2019 року позивач надіслав на адресу ПП ЕРНЕСТ лист - претензію про повернення помилково перерахованих грошові коштів в строк до 21.06.2019 року.

Зазначений лист-претензію відповідачем не отримано та повернуто на адресу позивача, грошові кошти в розмірі 22 050 грн. 00 коп. до цього часу позивачу не повернуто, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись зо суду за захистом порушеного права.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідач, в свою чергу, обґрунтовує свої заперечення тим, що обов`язок по передачі оплаченого позивачем товару ним виконано в повному обсязі шляхом його передачі представнику ТОВ МЕТАЛ КОРП - гр. ОСОБА_1 разом з оформленими належним чином актом приймання-передачі, оригіналом рахунку на оплату №4 та договором.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір укладається внаслідок погоджених дій кількох сторін, що зумовлює певну процедуру його вчинення. Зокрема, процес укладення договору складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт).

Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦКУ передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Тобто, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:

- ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними;

- у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).

При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Зі змісту ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, вбачається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Схоже визначення первинних документів міститься також і в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 р. №88 (далі - Положення ).

У п. 2.1 зазначеного Положення вказано, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Саме первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

В той же час, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг, при цьому на вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов`язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Так, в інформаційних листах Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, від 01.11.2011 р. №1936/11/13-11 Щодо підтвердження даних податкового обліку наголошено, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. рух активів у процесі здійснення господарської операції;

2. установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції;

3. установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Важливо наголосити, що для того, щоб документ мав силу первинного, він повинен містити всі необхідні реквізити та бути належним чином оформленим.

Так, у відповідності до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу належного виконання ним зобов`язань щодо передачі товару позивачу, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції.

Крім того, позивачем подано копії звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за квітень 2019 року, травень 2019 року, червень 2019 року, липень 2019 року, які спростовують твердження відповідача про те, що гр. ОСОБА_1 є працівником ТОВ МЕТАЛ КОРП і представником, уповноваженим на отримання товару від ПП ЕРНЕСТ .

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Враховуючи те, що судом встановлено факт безпідставного збереження відповідачем грошових коштів позивача в розмірі 22 050 грн. 00 коп., які були перераховані відповідно до платіжного доручення №234 від 23.07.2019, суд приходить до висновку про те, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 22 050 грн. 00 коп. помилково перерахованих коштів є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 463 грн. 05 коп. інфляційних збитків, 63 грн. 43 коп. - 3% річних, нарахованих за період з 21.06.2019 по 25.07.2019 відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 23.01.2012 у справі № 37/64.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012, до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Відповідно до абз.4.3.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Враховуючи те, що відповідачем грошові кошти в розмірі 22 050 грн. 00 коп. у строк, зазначеній у листі-вимозі від 19.06.2019 не повернуті, перевіривши розрахунок позовних вимог в цій частині, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 463 грн. 05 коп. інфляційних збитків, 63 грн. 43 коп. - 3% річних, нарахованих за період з 21.06.2019 по 25.07.2019.

У відповідності до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать в т.ч. витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 921 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8800 грн. 00 коп.

Згідно ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування витрат на правову допомогу позивачем подано: ордер Серії ПТ №134697 від 25.07.2019, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ПТ №2403 від 23.10.2018 р., договір №19/06/19 про надання професійної правничої допомоги від 19.06.2019.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи те, що позивачем не подано доказів документального підтвердження витрат, як-от, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 8800 грн. 00 коп. витрат на правову професійну допомогу у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства ЕРНЕСТ (вул. Ковпака, буд. 45, кв. 9, м.Суми, 40031, код 42925631) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ КОРП (вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, м. Київ, 04119, код 42223495) 22 050 грн. 00 коп. помилково перерахованих коштів, 463 грн. 05 коп. інфляційних збитків, 63 грн. 43 коп. - 3% річних , 1 921 грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Приватного підприємства ЕРНЕСТ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕТАЛ КОРП 8800 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 25.10.2019

Суддя О.Ю. Соп`яненко