Рішення

від 16.10.2019 по справі 922/1906/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1906/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД і К", м. Харків про про звільнення земельної ділянки за участю представників:

позивача - Сінько Ю.Ю. (довіреність №08-21/20/2-19 від 02.01.2019);

відповідача - Литвиненко В.В. (ордер ХВ №1507/19-002 від 15.07.19, адвокат).

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/1906/19 за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД і К" про звільнення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:09:001:0078 по АДРЕСА_2 від розміщеного на ній об`єкту - тимчасової споруди із логотипом "Салтівський м`ясокомбінат", який знаходиться на місці тимчасових споруд 7 та 8, зазначених у кадастровому плані спірної земельної ділянки 2009 року, ця споруда використовується ТОВ "ТД і К".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче засідання на 15.07.2019 р.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.09.2019 року закрито підготовче провадження у справі №922/1906/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2019 року.

18.09.2019 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 02.10.2019 року.

02.10.2019 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні до 09.10.2019 року.

09.10.2019 року судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 16.10.2019 року.

24.07.2019 року відповідач надав до суду відзив на позов (вх.№17927, а.с.51), в якому проти позову заперечував, зазначивши, що кадастровий план спірної земельної ділянки 2009 року є застарілим та не відображає реальних даних, оскільки план 2011 року не містить тимчасових споруд 7 та 8, більш того, актом від 05.04.2019 року обстеження земельної ділянки не виявлено ніяких порушень.

09.10.2019 року відповідач надав до суду додаткові пояснення (вх.№24206, а.с.114) щодо відповіді від ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" від 02.10.2019 року №24/34 на адвокатський запит з приводу власника споруди з логотипом "Салтівський м`ясокомбінат", яка розташована по АДРЕСА_2, відповідач просить відмовити в позові.

З відповіді (а.с.115-116) вбачається, що орендована ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" споруда з логотипом "Салтівський м`ясокомбінат", яка розташована по АДРЕСА_2, є об`єктом капітального будівництва, а саме нежитловим приміщенням літ. В-1.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи; суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Суд дійшов висновку про визнання поважними причини ненадання доказів в підготовчому провадженні, та про їх долучення до матеріалів справи, виходячи з наступного.

Відповідь на адвокатський запит була надана відповідачем 02.10.2019 року, тобто, під час розгляду справи по суті. Отже, відповідач не мав можливості подати даний доказ раніше.

З відповіді вбачається, що ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" користується та орендує спірну споруду, ця будівля має літ. В-1 та має власника.

Таким чином, рішення по цій справі може вплинути на права та обов`язки як орендаря так й власника спірної будівлі.

Згідно з ст.42 ГПК України, учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.2 ст.79 ГПК України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Враховуючи вищевикладене, суд з метою ефективного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави визнає поважними причини ненадання доказів в строк, та долучає їх до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.10.2019 року позивач позов підтримував та просив його задовольнити.

У судовому засіданні 16.10.2019 року відповідач проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

На підставі рішення Харківської міської ради від 25.02.2009 року № 24/09 між Харківською міською радою та ТОВ ТДіК укладено договір оренди землі, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Харків в Державному реєстрі земель від 06.02.2012 року № 631010004000359, на земельну ділянку площею 0,3028 га по АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування торговельного майданчика строком до 01.02.2014 (далі - Договір).

До вказаного Договору була укладена додаткова угода від 31.10.2014 року, якою строк дії договору був подовжений до 01.02.2019 року.

Відповідно до кадастрового плану 2009 року земельної ділянки по АДРЕСА_2 вбачається, що на вказаній земельній ділянці розташовано 12 об`єктів нерухомості, 5 із яких - капітальні нежитлові, 5 - тимчасові споруди та 2 - споруди під проїздами, проходами та площадками.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:09:001:0078 по АДРЕСА_2 використовується для експлуатації торговельного майданчика.

У позові зазначено, що у Додатку до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 19.12.2013 року №НВ-6300792272013 відображений кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:09:001:0078 по АДРЕСА_4, на якому схематично зображені умовні межі об`єктів нерухомого майна, розташованих на вказаній земельній ділянці. Із даного плану також вбачається, що об`єкти 7 та 8 є окремими тимчасовими спорудами (далі-ТС). На місці розташування тимчасових споруд № 7 та 8 (згідно кадастрового плану земельної ділянки по АДРЕСА_2 у м. Харкові ) розташована одна тимчасова споруда з логотипом Салтівський м`ясокомбінат без паспорту прив`язки ТС, що є порушенням Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244 (далі-Порядку), оскільки пункт 2.31 Порядку передбачає, що розміщення ТС самовільно забороняється.

Проте, з відповіді ТОВ Салтівський м`ясокомбінат (а.с.115-116) вбачається, що орендована ТОВ "Салтівський м`ясокомбінат" споруда з логотипом "Салтівський м`ясокомбінат", яка розташована по АДРЕСА_2, є об`єктом капітального будівництва, а саме, нежитловим приміщенням літ. В-1 та має власника.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.06.2019 року №169938993 право власності на:

- нежитлову будівлю літ. Н-1 площею 21,2 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 16.11.2007 № 5641;

- нежитлову будівлю літ. В-1 площею 65,4 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08.06.2016 №2098;

- нежитлові приміщення підвалу № 1,2,4,5,6,7, III, IV; 1-го поверху №1-15, 15а, І в літ. А-2 площею 437,7 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.07.2012 № 1492;

- нежитлове приміщення підвалу № 3 в літ. А-2 площею 12,3 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ТОВ ТД і К на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 17.08.2007 у справі № 2-8339/07;

- нежитлові будівлі: літ. Е-1 площею 20,8 кв.м., літ. Ж-1 площею 20,9 кв.м., літ. 3-1 площею 27,7 кв.м., літ. М-1 площею 27,7 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.04.2009 № 1086;

- нежитлову будівлю літ. Д-1 площею 20,8 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ТОВ ТД і К на підставі договору купівлі- продажу від 06.12.2013 № 3203.

Таким чином, спірну нежитлову будівлю літ. В-1 площею 65,4 кв.м. по АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08.06.2016 №2098, а ТОВ Салтівський м`ясокомбінат її орендує.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не є власником чи користувачем вищезазначеного спірного нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

Вищезазначене повністю спростовує твердження позивача, викладені у позові.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування", в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 ст.60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м.Харкова як власник спірної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Частиною 1 ст.124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 120 Земельного кодексу України унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює Конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, позовні вимоги є неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи, і тому не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 80, 86, 129, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "25" жовтня 2019 р.

Суддя К.В. Аріт