Рішення

від 28.10.2019 по справі 826/748/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2019 року № 826/748/15

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, позов товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп (далі також - ТОВ Рентал Груп , позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві) - задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року № 0003532201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 56 862, 50 грн., з якої за основним платежем - 45 490, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 372, 50 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року № 0003542201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 20 465, 00 грн., з якої: за основним платежем - 16 372, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 093, 00 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року по справі № 826/748/15 (провадження № К/9901/8330/18, К/9901/8334/18) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі № 826/748/15 скасовано та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 826/748/15 була розподілена на суддю Вовка П.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 24 вересня 2019 року, зокрема, замінено неналежного відповідача ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на належного Головне управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС м. Києві, відповідач) та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без правових підстав, за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства.

16 жовтня 2019 року на адресу суду надійшла заява представника позивача, з якої вбачається, що товариство підтримує заявлені позовні вимоги.

Відповідачем було надано письмові пояснення по суті позовних вимог, з урахуванням постанови Верховного Суду від 08 серпня 2019 року.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається із матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 03 червня 2014 року № 983, пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20, п. 77.4 статті 77, п. 82.1 статті 82 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) проведено планову виїзну перевірку ТОВ Рентал Груп (код ЄДРПОУ 35081565) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 01 серпня 2014 року №362/26-57-22-01/35081565 (далі також - акт перевірки).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 статті 138, п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 219 084, 00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 277 790, 00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість (далі також - ПДВ) на загальну суму 237 659, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року:

- № 0003532201, яким ТОВ Рентал Груп збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 297 073, 00 грн., у тому числі, за основним платежем - 237 659, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 59 414, 75 грн. за платежем: ПДВ;

- № 0003542201, яким ТОВ Рентал Груп збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 273 855, 00 грн., у тому числі, за основним платежем - 219 084, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 54 771, 00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств;

- № 0003522201, яким ТОВ Рентал Груп зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 277 790,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України (тут і далі по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 статті 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 статті 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 статті 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

В той же час, згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 статті 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з п. 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу (пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п. 201.10 статті 201 ПК України).

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно з ч. 1 статті 3 Закону № 996-ХІV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну первинний документ наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 (постанова від 04 вересня 2018 року) Верховним Судом було сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

У той же час, пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорам.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Так, відповідно до акту перевірки, відповідач пов`язує порушення з боку позивача вимог ПК України з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ПрАТ Атолл Холдінг , ТОВ Сервіслюкс .

При вирішенні даної справи судом враховані висновки касаційної інстанції наведені в постанові від 08 серпня 2019 року щодо відсутності доказів проведення позивачем фіктивних господарських операцій із ПрАТ Атолл Холдінг .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ Рентал Груп (замовник) та ПрАТ Атолл Холдінг (виконавець) було укладено договір на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01 січня 2009 року № 11208-13 (т. 1, а.с. 102-105). Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов`язується власними силами та на власний ризик здійснювати надання послуг з супроводу та обслуговування (надалі - послуг) програмно-інформаційної системи змовника на базі 1С Підприємство 7.7.

Щомісячна вартість послуг згідно договору становить 2 000, 00 грн., в тому числі ПДВ 333, 33 грн., що розраховується, відповідно до додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду додаткові угоди № 1, № 1-1, № 2, № 3, № 4, додаток № 1 (порядок визначення щомісячної вартості послуг) (т. 1, а.с. 106-112), акти приймання - передачі наданих послуг (т. 1, а.с. 113-170).

Крім того, між ТОВ Рентал Груп (замовник) та ТОВ Сервіслюкс (виконавець) було укладено договір про надання послуг (виконання робіт) від 05 травня 2012 року № 0515/01 (т. 1, а.с. 171). Згідно умов даного договору, виконавець на завдання замовника зобов`язується надати послуги по автомийці автотранспорту замовника, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплати їх у відповідності з умовами даного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т. 1 а.с. 172-192).

Крім того, позивач надав суду виписку з ЄДР та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ПрАТ Атолл Холдінг та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ Сервіслюкс (т. 1, а.с. 258-260), опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 10 жовтня 2013 року (т. 1, а.с. 262-264), оборотно-сальдові відомості по рахунку (т. 1, а.с. 265-273, 274-278).

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд дійшов висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем його контрагентами не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Між тим, направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у своїй постанові від 08 серпня 2019 року наголосив на необхідності дослідження питання реальності господарських операцій позивача саме з ТОВ Сервіслюкс та вказав наступне: договір та акти від імені ТОВ Сервіслюкс підписані директором ОСОБА_1 , в той час як відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , останній стверджував, що у січні 2012 року погодився зареєструвати ТОВ Сервіслюкс на своє ім`я за грошову винагороду в розмірі 3000,00 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що документи фінансово-господарської діяльності товариства не підписував та нікого не уповноважував на такі дії.

На підставі зазначеного суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що враховуючи, що договір та акти від імені ТОВ Сервіслюкс підписані невідомою особою, оскільки ОСОБА_1 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Сервіслюкс , то первинні документи не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з таким товариством, відтак позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту.

Між тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи є судове рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс та чи набрало таке рішення, за наявності, законної сили. За відсутності такого рішення суд може використати показання ОСОБА_1 , допитавши його як свідка .

В контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що ухвалою від 24 вересня 2019 року відповідач зобов`язувався надати суду, зокрема, протокол допиту свідка ОСОБА_1 , на який посилається контролюючий орган в акті перевірки від 01 серпня 2014 року №362/26-57-22-01-10/35081565, а також судове рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс та чи набрало таке рішення, за наявності, законної сили.

Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 9 статті 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Разом з тим, на виконання наведених вимог відповідачем не було долучено до матеріалів справи ані протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , ані судового рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс .

Оцінюючи наведені доводи відповідача, які, зокрема, були відображені в акті перевірки позивача, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 статті 77 КАС України, як вже зазначалось, таких доказів як вироки надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого статтею 74 КАС України, частиною 2 якої визначено, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На думку суду, сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій. Як встановлено судом з наявних в матеріалах справи первинних документів, правильність складання яких під сумнів відповідачем на ставиться, господарські операції в рамках договорів позивача з його контрагентами фактично відбулись та спричинили реальні правові наслідки, за якими позивачем було сформовано податковий облік, в тому числі і податковий кредит.

Крім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому як було вже зазначено вище, необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів. Проте під час з огляду справи таких фактів встановлено не було.

Наведена правова позиція узгоджується з обов`язковими до врахування висновками Верховного Суду, наведеними у його постанові від 05 лютого 2019 року по справі №810/1967/16.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 67; код ЄДРПОУ 35081565) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0003532201 форми Р , № 0003542201 форми Р , № 0003522201 форми П від 15 серпня 2014 року.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп понесені ним витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві у розмірі 1 827, 00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк