Постанова

від 05.02.2020 по справі 826/748/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/748/15 Суддя (судді) першої інстанції: Вовк П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого-судді Кучми А.Ю.

суддів Аліменка В.О., Ганечко О.М.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 229 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року (м.Київ, дата складання повного тексту відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рентал Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рентал Груп звернулося з позовом до суду про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.08.2014 №0003532201, № 0003542201 та № 0003522201.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті без правових підстав, за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що перевіркою позивача встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, в результаті чого податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення, які прийнято на підставі та відповідно до норм податкового законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, позов ТОВ Рентал Груп до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року № 0003532201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 56 862,50 грн, з якої за основним платежем - 45 490,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 11 372,50 грн; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року № 0003542201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 20 465,00 грн, з якої: за основним платежем - 16 372,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 4 093,00 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року по справі № 826/748/15 (провадження № К/9901/8330/18, К/9901/8334/18) постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі № 826/748/15 скасовано та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у своїй постанові від 08 серпня 2019 року наголосив на необхідності дослідження питання реальності господарських операцій позивача саме з ТОВ Сервіслюкс та вказав наступне: договір та акти від імені ТОВ Сервіслюкс підписані директором Маліним І.В., в той час як відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , останній стверджував, що у січні 2012 року погодився зареєструвати ТОВ Сервіслюкс на своє ім`я за грошову винагороду в розмірі 3000,00 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що документи фінансово-господарської діяльності товариства не підписував та нікого не уповноважував на такі дії.

На підставі зазначеного суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що враховуючи, що договір та акти від імені ТОВ Сервіслюкс підписані невідомою особою, оскільки ОСОБА_1 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ Сервіслюкс , то первинні документи не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з таким товариством, відтак позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту.

Між тим, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи є судове рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс та чи набрало таке рішення, за наявності, законної сили. За відсутності такого рішення суд може використати показання ОСОБА_1 , допитавши його як свідка .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року, зокрема, замінено неналежного відповідача ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на належного Головне управління ДФС у м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Позиція податкового органу зводиться до того, що позивачем не надано усі необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій, а саме, щодо абонентського обслуговування по актах отриманих послуг, документів, в яких наведено інформацію щодо систем, які обслуговувалися, інформації щодо наданих консультацій, які проблеми пов`язані з веденням автоматизованого обліку в Системі виникали, які консультації надавалися та інше. Таким чином, не встановлено зв`язок зазначених послуг з господарською діяльністю позивача.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 03 червня 2014 року № 983, пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20, п. 77.4 статті 77, п. 82.1 статті 82 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку ТОВ Рентал Груп з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 01 серпня 2014 року №362/26-57-22-01/35081565.

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.228 п. 14.1 статті 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 статті 138, п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 219 084,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 277 790,00 грн;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 237 659,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року:

- № 0003532201, яким ТОВ Рентал Груп збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 297073,00 грн, у тому числі, за основним платежем - 237659,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 59414,75 грн за платежем: ПДВ;

- № 0003542201, яким ТОВ Рентал Груп збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 273855,00 грн, у тому числі, за основним платежем - 219084,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 54771,00 грн за платежем: податок на прибуток підприємств;

- № 0003522201, яким ТОВ Рентал Груп зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 277790,00 грн.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу (пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту (п. 201.10 статті 201 ПК України).

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Відповідно до акту перевірки, відповідач пов`язує порушення з боку позивача вимог ПК України з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ПрАТ Атолл Холдінг , ТОВ Сервіслюкс .

Разом із тим, при вирішенні даної справи судом враховані висновки касаційної інстанції наведені в постанові від 08 серпня 2019 року щодо відсутності доказів проведення позивачем фіктивних господарських операцій із ПрАТ Атолл Холдінг .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ Рентал Груп (замовник) та ПрАТ Атолл Холдінг (виконавець) було укладено договір на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01 січня 2009 року № 11208-13 (т. 1, а.с. 102-105). Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов`язується власними силами та на власний ризик здійснювати надання послуг з супроводу та обслуговування (надалі - послуг) програмно-інформаційної системи змовника на базі 1С Підприємство 7.7.

Щомісячна вартість послуг згідно договору становить 2000,00 грн, в тому числі ПДВ 333,33 грн, що розраховується, відповідно до додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано додаткові угоди № 1, № 1-1, № 2, № 3, № 4, додаток № 1 (порядок визначення щомісячної вартості послуг) (т. 1, а.с. 106-112), акти приймання - передачі наданих послуг (т. 1, а.с. 113-170).

Крім того, між ТОВ Рентал Груп (замовник) та ТОВ Сервіслюкс (виконавець) було укладено договір про надання послуг (виконання робіт) від 05 травня 2012 року № 0515/01 (т. 1, а.с. 171). Згідно умов даного договору, виконавець на завдання замовника зобов`язується надати послуги по автомийці автотранспорту замовника, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплати їх у відповідності з умовами даного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т. 1 а.с. 172-192).

Крім того, позивач надав суду виписку з ЄДР та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ПрАТ Атолл Холдінг та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ Сервіслюкс (т. 1, а.с. 258-260), опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 10 жовтня 2013 року (т. 1, а.с. 262-264), оборотно-сальдові відомості по рахунку (т. 1, а.с. 265-273, 274-278).

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентами не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо висновків Верховного Суду викладених у постанові від 08 серпня 2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2019 року відповідач зобов`язувався надати суду, зокрема, протокол допиту свідка ОСОБА_1 , на який посилається контролюючий орган в акті перевірки від 01 серпня 2014 року №362/26-57-22-01-10/35081565, а також судове рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс та чи набрало таке рішення, за наявності, законної сили.

Разом з тим, на виконання наведених вимог відповідачем не було долучено до матеріалів справи ані протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , ані судового рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ Сервіслюкс .

Дані докази не були подані також суду апеляційної інстанції.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, які, зокрема, були відображені в акті перевірки позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. 6 статті 78 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 статті 77 КАС України, таких доказів як вироки надано не було.

При цьому, сам факт проведення досудового розслідування не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, внаслідок чого підлягає перевірці кожне податкове правопорушення і здійснення комплексного дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених, серед іншого, такою ухвалою, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

З наявних в матеріалах справи первинних документів, правильність складання яких під сумнів відповідачем на ставиться, господарські операції в рамках договорів позивача з його контрагентами фактично відбулись та спричинили реальні правові наслідки, за якими позивачем було сформовано податковий облік, в тому числі і податковий кредит.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства, а тому необхідно встановлення фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та його контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями контрагентів.

Проте під час з розгляду справи таких фактів встановлено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року по справі №810/1967/16.

Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, складені контрагентами, зареєстровані у встановленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних. Контрагенти у встановленому порядку задекларували свої податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Розбіжностей в податків звітності відповідачем не виявлено.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.08.2014 №0003532201, № 0003542201 та № 0003522201 прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242 , 243 , 251 , 308 , 310 , 315 , 316 , 321 , 322 , 325 , 328 , 329 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2019 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 10 .02.2020.

Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма Судді:В.О. Аліменко О.М. Ганечко