Постанова від 21.10.2019 по справі 440/2445/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 р.Справа № 440/2445/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року, (ухвалене суддею Н.Ю. Алєксєєвою, повний текст якого складено 02.08.2019 року) по справі № 440/2445/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-26964-17 від 08.02.2019 р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.11.2017 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, та перебував на обліку у Лубенській ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців, 29.03.2019 р. рішенням Хорольської міської ради, припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 39-40).

08.02.2019 р. ГУ ДФС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску, та сформувало й направило ОСОБА_1 вимогу про сплату цього боргу № Ф-26964-17 від 08.02.2019 р. на суму 9828,72 грн (а.с. 12).

Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим відповідачем безпідставно сформовано і направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 р. № Ф-26964-17.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в подальшому - Закон № 2464-VI).

Згідно із п. 2 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, зазначені платники податків мають обов`язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).

До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.

Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.

Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою, оскільки перебував у трудових відносинах з ПСП "Дружба", яке сплачувало внесок з його заробітної плати.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували даний факт, зокрема, отриманих під час проведення перевірки.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, контролюючий орган мав право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з листопада 2017 року не подавав податкової та іншої звітності, оскільки, фактично, не здійснював підприємницьку діяльність, так як земельна ділянка, на якій позивач планував здійснювати підприємницьку діяльність, використовувалася сторонніми особами (а.с. 18-24).

Докази того, що позивач як фізична особа - підприємець фактично займався підприємницькою діяльністю у спірний період та отримував дохід від ведення такої діяльності у матеріалах справи відсутні. Проте наявні докази того, що єдиний внесок за позивача сплачено його роботодавцем.

Чинним законодавством не визначено обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли ця особа не веде підприємницької діяльності, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога ГУ ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 р. № Ф-26964-17 є протиправною та підлягає скасуванню, а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року по справі № 440/2445/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 28.10.2019 року