Постанова

від 24.10.2019 по справі 600/768/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 600/768/17Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/817/997/19 Доповідач - Сташків Б.І. Категорія - 307000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Сташків Б.І.

суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін-позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 600/768/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2019 року, ухваленого суддею Гриновець О.Б., повний текст рішення виготовлено 14 серпня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за законом,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за законом.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку загальною площею 1,48 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала останній на підставі сертифікату на право на земельну частку пай серії ТРв„–0105743 , виданого на підставі рішення Козівської РДА від 27.08.1996 року №275, яка розташована на території Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області. Позивач зазначала, що вона зверталася до нотаріальної контори для оформлення права власності, однак їй було відмовлено у зв`язку із втратою оригіналу зазначеного сертифікату та роз`яснено право звернення до суду. На підставі вказаного, просила визнати за нею право власності на спадкове майно а саме: земельну ділянку загальною площею 1,48 га в умовних кадастрових гектарах сертифікат на право на земельну частку пай серії ТР в„–0105743 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на підставі рішення Козівської РДА від 27.08.1996 року №275, розташований на території Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за законом відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням від ОСОБА_1 , поступила апеляційна скарга, в якій позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення , яким задовольнити її позовні вимоги.

У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не врахування усіх обставин справи.

Зокрема скаржник зазначає, що при розгляді справи було допущено порушення її прав з огляду на те, що суд помилково прийшов до висновків про недостовірність підстав позову, а саме, щодо її рідної сестри - ОСОБА_4 , зазначивши, що позивач не є єдиним спадкоємцем померлої ОСОБА_3 , водночас суд вказує у рішенні, що ОСОБА_4 відмовилась від спадщини, а отже вважає , що інших спадкоємців крім неї немає.

Також апелянт вказує, що суд зазначає про втрату позивачем документа, який посвідчує право спадкодавця на земельну ділянку (пай)-сертифікат, а згодом відмічає, що сертифікат на земельну частку (пай) не посвідчує право власності на земельну ділянку, а лише підтверджує право ОСОБА_3 на земельну частку(пай) у землі, яка перебуває у колективній власності, не дивлячись на те, що земля, яка надана членам КСП вже не може перебувати у колективній власності, і спадкоємці, згідно ст. 1218 ЦК України, мають право спадкувати і права спадкодавця, а формально віднісся до розгляду справи.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що вона фактично позбавляється законного права на спадкове майно, так як іншої можливості оформити свої права на це майно у неї немає, оскільки нотаріус також відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Конюхівської сільської ради вказує, що позовні вимоги визнає і просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, з підстав викладених в ній.

У судове засідання не з`явився представник відповідача Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області, однак подав заяву, в якій просить слухати справу без участі відповідача, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує та просить задовольнити її апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі наступного.

Відповідно до ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області області про визнання права на пай суд виходив з того, що позивачка не залучила належного відповідача, іншого спадкоємця, яка є рідною сестрою позивачки, право власності ніким не оспорюється, позивачкою не втрачено документа, який посвідчує право спадкодавця на земельну частку(пай), позивачка не довела, що спірна земельна ділянка була у власності матері ОСОБА_3 і не подала будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог та судом, під час розгляду справи, таких доказів не здобуто.

Колегія суддів не може погодитись з вищезазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення, суд вирішує такі питання:1)чи мали місце обставини (факти),якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;. 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3( які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11?рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, для того щоб скористатися захистом статті 1 Протоколу № 1 особа повинна мати хоч якесь право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції.

В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Згідно зі статтями 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та відповідно до вище зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Водночас відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Судова колегія прийшла до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення помилково керувався нормами цивільного права передбачені ЦК України 2004 року.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 (мати позивачки) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення даної справи підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР, чинні на той час щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом.

Відповідно до положень статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно статті 529 ЦК Української РСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК Української РСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Судом встановлено, що позивач є донькою ОСОБА_3 , яка змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 06 травня 1972 року, у зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 06 травня1972 року (а.с.9).

ОСОБА_3 27 серпня 1996 року було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ТР в„–0105743 на підставі рішення Козівської районної державної адміністрації від 27 серпня 1996 року №275, який посвідчує, що ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності колгоспу Діброва (а.с.10).

ОСОБА_1 09 серпня 2017 року зверталася до Козівської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав, де нотаріусом повідомлено позивача, що свідоцтво про право на спадщину їй не може бути видано у зв`язку з пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини та не довела, що на момент смерті проживала із спадкодавцем, а також у зв`язку із втратою позивачем відповідного правовстановлюючого документа-сертифікату(а.с.14).

Відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст.79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , як при житті так і після смерті матері ОСОБА_3 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , доглядала за нею, допомагала по господарству, обробляла земельні ділянки, після її смерті продовжує утримувати житловий будинок та господарські будівлі,продовжувала обробляти земельні ділянки, передала земельний пай в оренду та отримує орендну плату по сьогоднішній день, забрала і використовує речі домашньої обстановки та вжитку(меблі, посуд)

Ці обставини підтвердила і визнала позовні вимоги Конюхівська сільська рада, подавши свій відзив на позов.(а.с. 26).

За таких обставин судова колегія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 , після смерті матері вступила у фактичне володіння спадковим майном, а тому не пропустила строк позовної давності для прийняття спадкового майна і вважає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, тобто на дані правовідносини позовна давність не поширюється.

Посилання в рішенні на те, що позивачка подала недостовірну інформацію, що є єдиною спадкоємицею померлої ОСОБА_3 ,оскільки в неї є рідна сестра ОСОБА_4 , яка є ще одним спадкоємцем, не може бути підставою для відмову у позові, з підстав не залучення неналежного відповідача.

Відповідно до статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Як вбачається зі змісту статей 33, 119 ЦПК України 2004 року на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Із змісту заяви ОСОБА_4 від 11 липня 2017 року, підпис якоі посвідчений секретарем виконавчого комітету Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області, вбачається, що остання не прийняла спадщину, відмовилась від спадщини на користь своєї сестри - ОСОБА_1 (а.с.12). Тобто, сестра ОСОБА_4 не зверталася із заявою про прийняття спадщини, відмовляється від спадкового майна в користь позивачки, а тому її право не є порушеним.

Спадкова справа щодо майна померлої не заводилася.

Колегія вважає, що належним відповідачем у спорі про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі за №185/10105/15-ц.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції не встановив факту оспорювання чи невизнання права позивача на спадкування належного ОСОБА_1 права на земельну частку (пай).

Разом з тим суд першої інстанції правомірно послався на частину1 статті 392 ЦК України закріплено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до Козівської державної нотаріальної контори 09 серпня 2017 року з метою оформлення спадкових прав 09 серпня 2017 року, проте їй було відмовлено з підстав пропуску для подання заяви про прийняття спадщини, не доведеності спільного проживання із спадкодавцем на момент смерті, та у зв`язку із втратою позивачем відповідного правовстановлюючого документа(сертифікату), у зв`язку з чим рекомендувала звернутися до суду для визнання права власності на спадкове майно (а.с.14).

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Під час розгляду справи судом та дослідження доказів, судом першої інстанції встановлено наявність у позивача оригіналу зазначеного сертифікату, на підставі якого завірено наявну в матеріалах справи копію такого.

Таким чином, виданий ОСОБА_1 , як члену КПС "Діброва", сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом для виділення земельної частки (паю) в натурі.

Статтею 6 ЗК України від 15 березня 1991 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що державою гарантується право приватної власності, у тому числі члену колективного сільськогосподарського підприємства на земельну частку (пай).

У пункті 17 Розділу Х Перехідних положень ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

За таких обставин, судова колегія прийшла до висновку, що відмова нотаріальною конторою позивачці у видачі свідоцтва на право власності на спадкове майно і є підставою для звернення до суду за захистом порушеного права. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Така позиція узгоджується постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі за №529/1101/17.

Колегія суддів не погоджується з доводами суду на те, що наявний в матеріалах справи сертифікат на земельну частку (пай) не посвідчує право власності на конкретну земельну ділянку, а лише підтверджує право ОСОБА_1 на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 просила визнати за нею право на земельну частку (пай), а вимоги про виділення земельної ділянки із земель, позивачкою не заявлялись. Такі вимоги входять до компетенції Козівської районної державної адміністрації, а тому до участі у справі вони не залучалися і її права не порушуються. Така позиція узгоджується у постанові Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі за №619/2559/17.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права.

Таким чином, у порушення статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, не дослідив та не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що мають значення для правильного вирішення спору та не вирішили спір відповідно до вимог закону.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи ( рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до ч. 1 ст 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, про задоволення позову ОСОБА_1 до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за законом.

Керуючись ст.ст.367,376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 06 серпня 2019 року- скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовом ОСОБА_1 до Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області про визнання права власності на спадкове майно за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (зареєстрована в АДРЕСА_1 , ІНПП НОМЕР_2 ) право власності на спадкове майно, а саме: земельну ділянку загальною площею 1,48 га. в умовах кадастрових гектарах, сертифікат на право на земельну частку пай серії ТР в„–0105743 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на підставі рішення Козівської РДА від 27 серпня 1996 року № 275, розташованої на території Конюхівської сільської ради Козівського району Тернопільської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного тексту постанови - 29 жовтня 2019 року.

Головуючий: Сташків Б.І.

Костів О.З.

Судді: Щавурська Н.Б.