Постанова

від 17.10.2019 по справі 757/25592/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 757/25592/19-ц Номер провадження 22-ц/824/13609/2019 Головуючий у суді першої інстанції С.В. Вовк Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 17 жовтня 2019 року місто Київ

Номер справи 757/25592/19-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання: Горак Ю.М.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач держава Україна в особі Державної казначейської служби України

відповідач держава Україна в особі Міністерства юстиції України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

апеляційну скаргу держави Україна в особі Міністерства юстиції України, подану представником Дудник Анною Олексіївною ,

апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України, подану представником Орленком Андрієм Олександровичем ,

апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 ,

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року,ухваленеу складі судді Вовка С.В., в приміщенні Печерського районного суду міста Києва, повне рішення суду складено 12.08.2019,-

в с т а н о в и в :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, держави Україна в особі Міністерства юстиції України, треті особи: Міністерство закордонних справ України, Генеральна прокуратура України, ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про відшкодування майнової та моральної шкоди. В обґрунтування зазначив, що 03.03.2014 Генеральною прокуратурою України надіслано лист Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_27, в якому було зазначено, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями, в якому було вказано й прізвище ОСОБА_1 . Крім цього, у листі вказувалось, що в ході розслідування протиправних діянь начебто встановлені факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України. 05.03.2014 рішенням Ради Європейського Союзу № 2014/119/CFSP щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів у зв`язку з ситуацією в Україні, до ОСОБА_1 було застосовано санкції (обмежувальні заходи). Урядом Канади 05.03.2014 відносно ОСОБА_1 були застосовані аналогічні обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) SOR72Q14-44, відповідно до положень Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Freezing of Assets of Corrupt Foreign Officials Act). Зазначені санкції були застосовані на підставі листа Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року №14/1/1-58вих-14 за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_10 , направленого Прем`єр-міністру Канади, в якому було зазначено про те, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями , серед яких був названий і ОСОБА_1 У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України. (…) . Позивач зазначив, що на момент направлення ГПУ зазначеного листа в Канаду, він не перебував у процесуальному статусі підозрюваного, відносно нього були відсутні розслідування, а застосування Урядом Канади обмежувальних заходів та у подальшому їх збереження було здійснено на підставі офіційних листів української влади в яких містилася недостовірна інформація стосовно ОСОБА_1 08.07.2014 Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки за підписом заступника Генерального прокурора України ОСОБА_12 було також надіслано лист, в якому ГПУ повідомило, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42014100000000209 від 06.03.14 за ч.2 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), ч.1 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становища) стосовно зловживання на посаді заступника Глави Адміністрації Президента України своїм службовим становищем при працевлаштуванні завідувачем кафедри конституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та заволодіння коштами у вигляді заробітної плати на цій посаді, не виконуючи фактично ніякої роботи, а також зайнятті по квоті з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ посади члена Вищої ради юстиції України. Позивач стверджував, що на момент поширення Генеральною прокуратурою України інформації, яка містилася в листі заступника ГПУ ОСОБА_12 від 08.07.2014 ОСОБА_1 також не мав у вказаному кримінальному провадженні жодного процесуального статусу. Він не перебував у процесуальному статусі підозрюваного і відносно нього були відсутні інші розслідування. Незважаючи на твердження Генеральної прокуратури України про те, що відносно ОСОБА_1 здійснюються кримінальні розслідування і встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України, правоохоронні органи не здійснювали повідомлень і не приймали рішень про підозру ОСОБА_1 05.03.2015 санкції, які були застосовані Радою Європейського Союзу були скасовані за ініціативою Ради ЄС без судового рішення, однак ОСОБА_1 продовжив судовий процес проти Ради Європейського Союзу і 26 жовтня 2015 року своїм рішенням визнав незаконним та скасував Рішення Ради Європейського Союзу №2014/119/CFSP щодо застосування санкцій, а також стягнув 15 500 Євро в якості компенсації витрат, що були згодом перераховані Генеральним Секретаріатом ЄС на його рахунок в українському Ощадбанку. Не дивлячись на те, що ОСОБА_1 не перебував в процесуальному статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного в жодній країні світу, включно з Україною, не мав в Канаді майна або рахунків і ніколи не був в Канаді, Канадські органи влади відмовилися скасувати обмежувальні заходи. Позивач зазначав, що під час здійснення ним юридичних процедур щодо оскарження і скасування у Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади та після одержання Рішення Федерального Суду Канади від 11 грудня 2018 року, йому стало відомо, що посадовою особою Посольства України в Канаді до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з 2016 по 2018 рік направлялося чотири ноти. У даних нотах Посольство України в Канаді з посиланням на Генеральну прокуратуру України, стверджувалося що відносно ОСОБА_1 проводяться досудові розслідування, де він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому ОСОБА_1 має залишатися у переліку осіб, на яких поширюється дія Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна). Посадові особи Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посол України в Канаді поширювали інформацію про проведення розслідувань, пов`язаних з ОСОБА_1 вже в той час, коли він не перебував в статусі підозрюваного, оскільки ще 01.03.2016 Генеральна прокуратура України закрила єдине кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України, а у будь-яких інших кримінальних провадженнях він не мав і не має жодного процесуального статусу. Факти здійснення у згаданих листах Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді кримінальних проваджень прямо сприяли збереженню обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 , оскільки Уряд Канади, розглядаючи питання їх скасування чи збереження, врахував саме офіційні листи української влади. Офіційні листи української влади оцінювалися офіційними особами Канади як такі, що вказують на існування незавершених кримінальних проваджень, в рамках яких тривають процедури притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за нібито вчинення протиправних дій. Поширення службовими особами Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді недостовірної інформації про те, що ОСОБА_1 начебто має відношення до кримінальних проваджень, що відносно нього проводяться досудові розслідування, здійснювалося на запит Канадської влади стосовно необхідності збереження імені ОСОБА_1 у Списку осіб, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) від 05.03.2014, SOR/2014-44). Згадування прізвища ОСОБА_1 в контексті розслідування кримінальних справ до яких він не має жодного відношення прямо свідчить про суттєве втручання в його права та законні інтереси. Факти здійснення згаданих в листах Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді кримінальних проваджень прямо сприяли збереженню обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 , оскільки Уряд Канади, розглядаючи питання їх скасування чи збереження, враховував саме офіційні листи української влади.

Позивач у позові зазначив, що листи, які направлялися українською владою оцінювалися офіційними особами Канади як такі, що вказують на існування незавершених кримінальних проваджень, в рамках яких тривають процедури притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за нібито вчинення протиправних дій. Як наслідок, необґрунтоване застосування та збереження заходів (санкцій) Урядом Канади до позивача, який є публічною особою на підставі недостовірної інформації і широке інформаційне висвітлення такого факту тягнуть за собою підрив його авторитету і завдають шкоди його честі і репутації серед значної частини суспільства, а також професійного та ділового співтовариства. Це призводить до формування недовіри до нього і обмеження його соціальних зв`язків, негативно впливає на можливість формувати і розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного і ділового характеру. Широке інформаційне висвітлення самого факту застосування та збереження обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади до позивача, а також поширення недостовірної інформації зі сторони посадових осіб державних органів підтверджується численними публікаціями як українських так і іноземних ресурсів. Позивач зазначав, що до застосування обмежувальних заходів у нього була велика кількість міжнародних контактів, оскільки він приймав участь у різних робочих групах, зустрічах і заходах європейських інституцій, зокрема з питань удосконалення законодавства. Таким чином, факт внесення і збереження прізвища ОСОБА_1 до санкційного списку спричинив негативні наслідки і звузив можливість його комунікації з представниками міжнародного співтовариства. За висновком спеціаліста в галузі психологічного дослідження, позивачу спричинено моральну шкоду, орієнтовний розмір грошової компенсації якої становить 432 мінімальних заробітних плат, що відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік становить 1 802 736,00 грн.

З урахуванням наведених у позовній заяві аргументів позивач вважає, що внаслідок протиправних дій органів державної влади і їх посадових осіб, йому завдано моральну шкоду, яку з урахуванням поданих письмових доказів, виходячи із часу та зусиль, необхідних для відновлення його прав, засад розумності, виваженості і справедливості, він оцінює і просить суд стягнути у сумі 1 800 000,00 грн. Також крім відшкодування моральної шкоди, позивач просив суд відшкодувати майнову шкоду, яку він вимушено поніс внаслідок необхідності здійснення юридичного захисту своїх прав на території Канади, а саме у зв`язку із оскарженням в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій), які були застосовані до нього 05 березня 2014 року Урядом Канади на підставі поширення органами державної влади і їх посадовими особами недостовірної інформації стосовно нього.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 1 800 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб. Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 5 005 005,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальних збитків, які завдані незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб. Стягнуто з держави Україна на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, держава Україна в особі Міністерства юстиції України, через свого представника Дудник А.О. , подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ненадання вірної оцінки доказам, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення ототожнив усі органи державної влади та їх повноваження, зокрема Генеральну прокуратуру України, Міністерство закордонних справ України та Міністерство юстиції України, не зазначивши належний орган який повинен нести відповідальність та до якого, у свою чергу, належить компетенція здійснювати ті дії, які, на думку позивача, завдали матеріальну та моральну шкоду. Вказали, що Міністерство юстиції України не порушувало прав та інтересів позивача та не допускало неправомірних рішень, дій та бездіяльності у його відношенні. Суд у рішенні не навів обґрунтування щодо порушеного права позивача саме Міністерством юстиції України. Вважають, що суд безпідставно задовольнив позов, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність такого порушення з боку Міністерства юстиції України.

Крім того у скарзі зазначено, що суд прийняв доводи позивача про те, що поширення протягом тривалого часу недостовірної інформації про начебто проведення відносно нього розслідувань та начебто перебування його в статусі підозрюваного, повністю змінило звичайний уклад його життя та призвело до моральної шкоди. Суд першої інстанції, зазначаючи доказ поданий позивачем, на підтвердження завданої моральної шкоди, як висновок спеціаліста в галузі психологічного дослідження, порушив вимоги чинного законодавства та порядок призначення експертизи відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України. Міністерство юстиції України вважає, що рішення суду першої інстанції не містить мотивів чому суд прийняв такий доказ як висновок спеціаліста ОСОБА_13 та чому суд при визначенні ступеню завданої моральної шкоди поклався на інформацію, викладену у цьому висновку. Представник Міністерства юстиції України стверджував, що висновок проведення психологічного дослідження ОСОБА_13 є неофіційним документом громадянина України без підтвердження його кваліфікації та компетенції викладати таку інформацію та використовувати в суді такі письмові докази.

Судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні не враховано, що обов`язок доказування наявності заподіяння моральної шкоди в даній справі покладається на позивача, а позивач не надав суду прямих доказів про те, що він відчував страждання, факту заподіяння моральної шкоди саме Міністерством юстиції України також не міститься в оскаржуваному рішенні.

Судом першої інстанції хибно встановлено наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, не надано оцінки тим обставинам, що рішення судів на які посилається позивач, як на доказ неправомірності дій органу державної влади винесені відносно Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України. Міністерство юстиції України не було учасником таких судових правовідносин та в матеріалах справи відсутні докази стосовно неправомірності дій Міністерства Юстиції України щодо позивача.

Спірні правовідносини, з якими позивач пов`язує вказані у позові витрати, виникли із його зверненням до Міністерства закордонних справ Канади, Міністерства закордонних справ та Федерального суду. Достеменно не відомо чи відшкодовувались позивачем зазначені витрати на його представництво з вказаних органів.

Генеральна прокуратура України, не погоджуючись із рішенням суду, через свого представника Орленка А.О. , подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що неправомірність дій Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України встановлено судовими рішеннями національних судів та Європейського суду з прав людини тощо. Проте докази, які суд поклав в основу рішення, не відповідають критерію допустимості. Судом не враховано той факт, що на виконання рішення Печерського районного суду м. Києві від 23.05.2017 року у справі №757/20627/17-ц, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації, Генеральна прокуратура України 26.06.2017 року направила до Офісу Прем`єр-Міністра Канади повідомлення із спростуванням інформації, проте Канадські органи влади обмежувальні заходи не скасували. При цьому, судом проігноровано ту обставину, що санкції, на скасування яких позивачем докладено значних зусиль, жодним державним органом України не застосовувалися. Натомість такі санкції до ОСОБА_1 було застосовано Урядом Канади на підставі Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних чиновників.

Рішення Міністра закордонних справ Канади щодо відмови у наданні рекомендацій про виключення позивача зі Списку до Закону визнано обґрунтованим Федеральним судом Канади. При цьому, питання процесуального статусу ОСОБА_1 у кримінальному провадженні на території України взагалі не було предметом дослідження судом.

Вважає, що оскільки рішення Уряду Канади не залежить від будь-яких дій органів влади України, надання такими органами до Уряду Канади інформації стосовно позивача не тягло за собою обов`язкового застосування санкцій до позивача, а тому не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ними, що безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції. Висновки суду про протиправність дій Генеральної прокуратури України не відповідають фактичним обставинам справи. Судом не надано належної оцінки інформації, відображеній у листах Генеральної прокуратури України, адресованих зовнішньополітичному відомству України, яка була достовірною та відповідала актуальному на час її поширення стану кримінального провадження. Судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, як наслідок рішення суду про наявність підстав для задоволення позову про відшкодування шкоди є необґрунтованим. Зазначає, що позивачем жодних належних та допустимих доказів протиправності дій посадових осіб Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України, зокрема, відповідних судових рішень, надано не було, що також свідчить про безпідставність позовних вимог. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд виходив з того, що позивач впродовж багатьох років є публічною особою. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що безпідставне поширення інформації про нього як про особу, яка причетна до скоєння злочинів, негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточуючих. Разом з тим, межа допустимої критики відносно публічної особи є значно ширшою, а тому така особа повинна бути готова до неї. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Звернуто увагу, що Генеральною прокуратурою України не порушено принципу презумпції невинуватості, закріпленого у п.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, положення кримінального процесуального кодексу закону, оскільки в листах на запити Уряду Канади містилася достовірна інформація про кримінальні провадження. При цьому жодних посилань на вину позивача в цих листах не містилося. Висновок спеціаліста щодо обчислення моральної шкоди, покладений в основу рішення суду не є належним доказом у розумінні ст. 77 ЦПК України, він місить неточності щодо розміру розрахункової моральної шкоди.

Судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги ст. 22, 1173, 1174 ЦК України в частині відшкодування з Держави Україна матеріальних збитків. Позивач не був обмежений у праві самостійно без участі юристів оскаржувати протиправність дій державних органів, що нібито призвело до порушення його прав. Позивачем не доведено, що витрати на юридичних консультантів є обов`язковими і невідворотними для відновлення його нібито порушеного права. Рішенням Федерального суду Канади обмежувальні заходи, застосовані Урядом Канади до ОСОБА_1 не знято, тому витрати на канадських адвокатів стосовно представництва його інтересів в Уряді та суді Канади не можуть вважатися витратами зробленими або які особа мусить зробити на відновлення свого порушеного права , оскільки порушення такого права судом Канади не встановлено.

Крім того зазначив, витрати на оплату юридичних та консультативних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов`язкового характеру та необхідних ознак збитків. Підставою для понесення витрат з оплати послуг юридичних консультантів став відповідний правочин, укладений з волевиявлення позивача, а тому відсутній будь-який прямий причинний зв`язок між діями органів влади України та будь-якими збитками позивача.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що застосування до позивача санкцій Урядом Канади, йому заподіяно шкоду органом державної влади України, її посадовими та службовими особами, яка підлягає відшкодуванню відповідно до ст. 1173, 1174 ЦК України.

Також вказує, що Генеральною прокуратурою України до суду першої інстанції подавалася обґрунтована заява про відвід судді Вовка С.В., яка судом безпідставно не задоволена. Наведені порушення, допущені судом першої інстанції, відповідно до п.п.1, 3, 4 ч. 1 п. 2 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не звернув увагу на те, що Посольство України в Канаді не є самостійним суб`єктом зовнішніх зносин, не здійснює представництво України за кордоном від власного імені, а лише виконує представницькі функції під керівництвом Міністерства закордонних справ України. Посольство України діє не від власного імені, а на підставі вказівок Міністерства закордонних справ України. Вказав, що він не має жодного відношення до запровадження санкції щодо ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що санкції були запроваджені Урядом Канади ще 05.03.2014 року, тоді як він був призначений Надзвичайним і Поважним Послом України в Канаді Указом Президента України № 552/2015 від 22.09.2015 року і відповідно до Наказу Міністерства закордонних справ України № 2146-щс від 01.12.2015 року з 08.12.2015 року був відряджений до Посольства України в Канаді на час довготермінового відрядження. А тому не відповідає за будь-які дії до 08.12.2015 року, а також за будь-які дії Посольства України в Канаді та Міністерства закордонних справ України. У зв`язку з відсутністю у його діях складу правопорушення, він не може бути притягнутий до відповідальності за фактом внесення ОСОБА_1 до санкційного списку Уряду Канади. Крім того вказав, що Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі.

Посилається на те, що докази, які долучені до позовної заяви є неналежними, недопустимими, недостовірними, а також недостатніми.

Доказ понесених витрат на адвокатів МакКарті Тетро (Канада), який доданий позивачем, а саме копія звіту з нотаріальним перекладом на українську мову з загальною сумою понесених витрат не містить інформації з приводу оплати позивачем послуг адвокатів. Рішення суду першої інстанції не містить інформації щодо дослідження оригіналів доказів, а додані позивачем роздруківки з Інтернет - сайтів достовірно не доводять факту розміщення відповідної інформації.

Також вказав, що суд першої інстанції неправомірно прийняв висновок спеціаліста в галузі психологічного дослідження ОСОБА_13 від 16.05.2019 року як належний доказ, оскільки такий висновок здійснений з порушенням законодавства України про проведення експертиз, а тому не може вважатися допустимим доказом у справі.

Вважає, що позивачем не доведено витрати, які він зробив або має зробити для відновлення свого порушеного права, оскільки з наданих останнім документів вбачається, що ним не здійснено оплату послуг адвокатів МакКарті Тетро (Канада), строк проведення такої оплати не визначено. До того ж, майнова шкода у зв`язку з захистом позивача на території Канади, а саме у зв`язку з оскарженням у Федеральному суді Оттави, Онтріо (Канада) обмежувальних заходів (санкцій) має визначатись у цьому суді, а не в інших судових процесах.

Зокрема ОСОБА_4 зазначив, що Рішенням Федерального суду Оттави, Онтаріо (Канада) у справі № Т-1689-17 від 11.12.2018 року встановлено правомірність введення обмежувальних заходів у відношенні позивача, застосованих на підставі листа Генеральної прокуратури України від 03.03.2014 року, а направлення ОСОБА_4 у період з березня 2016 року по липень 2018 року Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади інформації стосовно позивача не впливає на ухвалене Рішення Федеральним судом Оттави, Онтаріо (Канада). Висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки застосування і збереження Урядом Канади санкцій не пов`язано з офіційними листами державних органів адже санкції Урядом Канади запровадженні у 2014 році, відповідно, листи Посольства України в Канаді в період 2016-2018 років не впливали на їх запровадження. Збереження чи припинення санкцій Урядом Канади не залежить від направлених Посольством України в Канаді листів.

Також, як на безпідставність ухваленого судом рішення, посилається на відсутність причинного зв`язку між поширенням Посольством України в Канаді та застосуванням Урядом Канади обмежувальних заходів (санкцій) шляхом включення його прізвища у санкційний список, оскільки Посольством України в Канаді самостійно не приймалося рішення про направлення нот до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а також самостійно не визначався зміст інформації у направлених нотах.

Звернув увагу, що суд першої інстанції належним чином не сповіщав його про розгляд справи, чим порушив його право на справедливий суд.

Держава Україна, в особі Державної казначейської служби України, подала відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, у якому зазначено, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні. На думку ДКС України, судом першої інстанції безпідставно завищено розмір морального відшкодування, а основний доказ, який покладений судом в основу встановлення наявності у позивача моральної шкоди та її розміру є висновок проведення психологічного дослідження спеціалістом ОСОБА_13 , який не може бути безумовною підставою для встановлення факту заподіяння позивачу моральної шкоди та правильності здійснення розрахунку її розміру. Також у відзиві зазначено, що на підтвердження завдання позивачу матеріальної шкоди не надано документально підтверджених витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Міністерство закордонних справ України подало відзив на апеляційні скарги держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4 , у якому зазначило, що суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, понесених ним моральних страждань, за відсутності встановлення причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди. Матеріали справи не містять доказів спричинення ОСОБА_1 Міністерством закордонних справ України та його посадовими особами моральної шкоди. Позивачем не доведено оплату вказаних послуг адвокатів. Листи МЗС та ноти Посольства України в Канаді, які направлялися уповноваженим органам Канади, не слугували підставою для застосування/продовження санкцій стосовно ОСОБА_1 . У відзиві зазначено, що Міністерство закордонних справ України просить рішення Печерського районного суду м. Києва скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення позовних вимог, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Також, ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4 , у якому вказав, що Держава Україна в особі Міністерства юстиції України була залучена до участі у справі в якості співвідповідача як особа, яка наділена повноваженнями бути представником інтересів держави Україна, що випливає із Положення про Міністерство юстиції України, а тому, наявність порушення саме Міністерством юстиції України прав та охоронюваних законом інтересів позивача у даній справі не є необхідним.

Стосовно зауважень Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та ОСОБА_4 щодо прийняття судом як доказу висновок спеціаліста в галузі психологічного дослідження ОСОБА_13 , ОСОБА_1 вказав, що для підтвердження спричиненої моральної шкоди ним, крім висновку спеціаліста психолога ОСОБА_13 , було надано суду значний обсяг доказів, які підтверджують заподіяння моральної шкоди, про що відображено у рішенні суду першої інстанції. Під час вирішення питання про відшкодування шкоди судом було встановлено всі три обов`язкові умови, а саме неправомірні дії органів державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Факт неправомірних дій органів державної влади щодо поширення завідомо неправдивої інформації про нібито його причетність до будь-яких кримінальних правопорушень чи його перебування у процесуальному статусі підозрюваного на час направлення відповідних офіційних листів у суді першої інстанції було повністю доведено та підтверджено як судовим рішеннями Європейського Суду, яке постановлено в м. Люксембурзі так і рішеннями національних судів, що також відображено у рішенні суду першої інстанції.

На підставі досліджених письмових доказів, судом першої інстанції було правильно встановлено, що протягом 2014, 2016, 2017, 2018 року та станом на 2019 рік, Генеральною прокуратурою України та іншими правоохоронними органами не проводилися ніякі слідчі чи будь-які процесуальні дії щодо нього як підозрюваного або обвинуваченого, його не залучали до участі у жодних кримінальних провадженнях, стосовно нього не проводилися слідчі дії та жодні розслідування.

Вказав, що ним було подано докази, які підтверджують заявлені вимоги. Зокрема, висновок від 16.05.2019 за результатами психологічного дослідження, зроблений спеціалістом ОСОБА_13 , містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. До висновку спеціаліста психолога ОСОБА_13 було додано копію диплому про перепідготовку ОСОБА_13 ДСК ЕК №000510 про те, що йому присвоєно кваліфікацію психолога-практика, копію диплома НОМЕР_1 кандидата психологічних наук зі спеціальністю юридична психологія.

Стосовно посилання на те, що суд першої інстанції помилково встановив наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди, позивач вказав, що він звернувся до суду із вимогою про стягнення з держави Україна на його користь матеріальних збитків, які завдані незаконними діями органів державної влади в особі Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб. Наведені у позовній заяві доводи та додані докази, повністю підтверджують розмір реальних збитків, які понесені і в повному обсязі були ним оплачені.

Також, посилання в апеляційних скаргах на те, що рішення Уряду Канади про застосування відносно позивача обмежувальних заходів (санкцій) не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку, оскільки не тягло за собою обов`язкового застосування санкцій не ґрунтується на доказах, які були надані позивачем в обґрунтування своєї позиції, вірна оцінка яким була надана судом першої інстанції. Оскільки саме направлення державними органами офіційних листів з інформацією стосовно причетності (імовірної) причетності позивача до кримінальних правопорушень, до яких він не мав і не має жодного відношення створили підґрунтя для сприйняття канадською владою його як особи, стосовно якої здійснюється низка кримінальних проваджень. Така інформація, носила стверджувальний характер та мала на меті створити передумови для застосування, а пізніше і для збереження відносно позивача міжнародних санкцій, що в результаті і відбулося без жодних законних на те підстав.

Вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив у рішенні, що поширення недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 має прямий зв`язок із застосуванням Урядом Канади 05 березня 2014 року щодо нього обмежувальних заходів (санкцій) шляхом включення його прізвища до відповідного Акту, а у подальшому їх збереження, що чітко прослідковується у кожному листі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, в яких вони акцентували увагу Уряду Канади на необхідність збереження обмежувальних заходів у відношенні позивача.

У відзиві ОСОБА_1 стосовно посилання в апеляційній скарзі Генеральної прокуратури України на положення міжнародного законодавства в контексті того, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати зазначено, що норми міжнародного законодавства та рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається Генеральна прокуратура України, встановлюють необхідність публічним особам бути більш толерантними до висловлювання критики, проте, не встановлюють, що публічна особа, права якої порушені поширенням про неї саме недостовірної інформації, не має права на судових захист своїх порушених прав. Свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням спрямованим, зокрема, на захист репутації чи прав інших осіб, тому посилання представника ГПУ на норми міжнародного законодавства та рішення Європейського суду з прав людини щодо висловлювання критики у відношенні публічних осіб є недоречними та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки третіми особами було поширено не критику діяльності позивача, а фактичні твердження, що підлягають спростуванню у судовому порядку.

Посилання представника ГПУ на те, що колишня спільна робота представника позивача ОСОБА_20 та судді Вовка С.В. в одному суді викликає обґрунтовані сумніви у неупередженості та об`єктивності судді, а також посилання ГПУ на досудове розслідування у кримінальному провадженні та звернення прокуратури до ВККСУ з клопотанням про відсторонення судді Вовка С.В. від посади судді Печерського районного суду м. Києва не підтверджують упередженості судді Вовка С.В . , а є нічим іншим як припущенням ГПУ, яке не ґрунтується на нормах закону, а тому не свідчить про порушення судом норм процесуального права. Заяви про відвід були вирішені судом у відповідності до вимог діючого законодавства, судові рішення ухвалені за результатами розгляду даних заяв є законними та обґрунтованими.

Крім того, у даній цивільній справі ОСОБА_4 разом із Генеральною прокуратурою України, Міністерством закордонних справ України та посадовими особами Генеральної прокуратури і Міністерства закордонних справ України був залучений до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів у відповідності до ст. 53 ЦПК України. Необхідність залучення ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи було обумовлено тим, що він разом з іншими посадовими особами підписував офіційні листи з інформацією про наявність кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 , з метою збереження його прізвища у Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) SOR72Q14-44.

ОСОБА_1 . вважає, що у разі задоволення даного позову, рішення у справі може вплинути на права та обов`язки третіх осіб, у тому числі, шляхом звернення держави Україна із зворотною вимогою (регресу) до зазначених осіб, у тому числі до ОСОБА_4 .

Щодо посилання ОСОБА_4 на те, що подані позивачем докази не засвідчені належним чином, надані до позовної заяви матеріали, які роздруковані з Інтернет - сайту є неналежними та недопустимими, оскільки роздруківки сторінок з мережі Інтернет достовірно не доводять факту розміщення відповідної інформації, а головне не свідчать про особу, що таку інформацію розмістила, у відзиві зазначається наступне.

Позивач вказав, що ним разом із позовною заявою було надано роздруківки сторінок з мережі Інтернет в порядку ст. 100 ЦПК України, подані суду докази зберігаються в мережі Інтернет за посиланнями, які вказані у роздруківках цих доказів, вони містять дані про обставини, що мають значення для справи, а також були посвідчені представником позивача. Такі докази є належними і допустимими і відповідають критерію електронного доказу.

Щодо посилання ОСОБА_4 на те, що судом першої інстанції було порушено його права на справедливий суд і про те, що нібито суд його належним чином не сповіщав про судові засідання, позивач у відзиві зазначив, що судом першої інстанції у відповідності до ст. 128 ЦПК України надсилалися ОСОБА_4 судові повістки за його місцем проживання, а саме за адресою, яка також вказана апелянтом в апеляційній скарзі.

На заперечення ОСОБА_4 , що він не має жодного відношення до запровадження Урядом Канади до позивача обмежувальних заходів (санкцій) позивач, в особі представника, у відзиві вказав на те, що листи Посольства України в Канаді безпосередньо сприяли збереженню зазначених санкцій, оскільки урядові структури Канади, розглядаючи питання їх скасування чи збереження, враховують саме твердження, викладені в офіційних листах тих державних органів України, які зверталися до Уряду Канади з проханням застосувати санкції до позивача.

Позивач зазначив, що твердження апелянтів про те, що обмежувальні заходи застосовуються до осіб, які ймовірно привласнили майно без доказів, які б підтверджували таке привласнення, а лише при наявності припущення про можливе привласнення майна не ґрунтується на нормах Конституції України та КПК України, які мали бути застосовані третіми особами при поширенні інформації про досудові розслідування та можливу причетність до них позивача.

Представник відповідача держави Україна в особі Міністерства юстиції України Дудник А.О. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала подану апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Проти задоволення апеляційних скарг, поданих Генеральною прокуратурою України та ОСОБА_4 не заперечувала.

Представник третьої особи Генеральної прокуратури України Орленко А.О. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав, рішення суду першої інстанції просив скасувати як незаконне і необґрунтоване. Не заперечував проти задоволення апеляційних скарг держави Україна в особі Міністерства юстиції України і ОСОБА_4

Представники третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_18 підтримали подану апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав, рішення суду першої інстанції просили скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Не заперечували проти задоволення апеляційних скарг держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, посилаючись на підстави викладені у відзиві.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача держави Україна в особі Державної казначейської служби України Тимофеєва Т.М. не заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, поданих державою Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральною прокуратурою України, ОСОБА_4 . Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, з урахуванням викладених у відзиві обставин.

Представник третьої особи Міністерства закордонних справ України та його посадових осіб - Пономаренко А.О. не заперечувала проти задоволення апеляційних скарг держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4 , рішення суду першої інстанції просила скасувати як незаконне і необґрунтоване, з урахуванням викладених у відзиві обставин, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені у апеляційних скаргах держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4 . Своїм правом на подачу відзиву не скористався. Рішення суду просив скасувати як незаконне та необґрунтоване, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Представники позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_20 . , ОСОБА_11 заперечували проти задоволення апеляційних скарг, рішення суду просили залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про дату, час і місце судового засідання повідомлялися у відповідності до вимог закону, за адресою місця роботи, яка міститься в матеріалах справи, будь-якої іншої адреси їхнього проживання матеріали справи не містять. Судову повістку - повідомлення було отримано уповноваженою особою Генеральної прокуратури України, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями. Проте у судове засідання суду апеляційної інстанції зазначені треті особи не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили. Будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції на час розгляду справи від вказаних осіб не надходило, адресу місця свого проживання вони суду не повідомили.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4. не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Суд встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а саме: неправомірність дій органів державної влади, в особі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим у справі обставинам, зібраним по справі доказам, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 03 березня 2014 року Генеральна прокуратура України листом №14/3/1-58вих-14, за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_10 , повідомила Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки ОСОБА_23 про те, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених колишніми високопосадовцями, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишнім Радником Президента України. У листі зазначалося, що у ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне проведення за межі України. Дослівно: У зв`язку з цим, звертаємося до Вас із проханням підтримати зусилля України щодо встановлення, арешту та повернення до нашої держави протиправно виведених активів, сприяючи прийняттю відповідного політичного рішення .

Листом від 03 березня 2014 року №14/1/1-58вих14 Генеральна прокуратура України повідомила Прем`єр міністру Канади ОСОБА_25 про те, що правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених, зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишнім Радником Президента України. Також в цьому листі зазначено: У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України. (…) .

Рішенням Ради Європейського Союзу №2014/119/CFSP 05 березня 2014 року щодо обмежувальних заходів, спрямованих проти певних осіб, організацій та органів у зв`язку з ситуацією в України, до ОСОБА_1 було застосовано санкції (обмежувальні заходи).

05 березня 2014 року відносно ОСОБА_1 Урядом Канади були застосовані аналогічні обмежувальні заходи (санкції) шляхом включення його прізвища до відповідного Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) SOR72Q14-44, відповідно до положень Закону Канади про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб. Зазначені санкції застосовані на підставі листа Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року № 14/1/1-58вих14 за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_10 , направленого Прем`єр-міністру Канади.

Листом від 08 липня 2014 року за підписом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_12 Генеральна прокуратура України повідомила Верховному представнику Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки пані ОСОБА_27 про те, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42014100000000209 від 06.03.14 за ч.2 ст. 191 КК України (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем), ч.1 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем) стосовно зловживання на посаді заступника Глави Адміністрації Президента України своїм службовим становищем при працевлаштуванні завідувачем кафедри конституційного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та заволодіння коштами у вигляді заробітної плати на цій посаді, не виконуючи фактично ніякої роботи, а також зайнятті по квоті з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ посади члена Вищої ради юстиції України.

Санкції, які були застосовані Радою Європейського Союзу були скасовані за ініціативою Ради ЄС без судового рішення (згідно з повідомленням від 06 березня 2015 року).

У листі від 27.02.2017 № 14/5-30473-14 заступник Генерального прокурора України Єнін Є.В. до Державного секретаря Міністерства закордонних справ України зазначав наступне: стосовно ноти канадського зовнішньополітичного відомства із зверненнями від імені уряду Канади щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_1 повідомив, що департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100060000228 від 22.01.2014 за фактами організації ОСОБА_28 перевищення влади та службових повноважень, перевищення влади ОСОБА_29 та іншими працівниками правоохоронних органів, ….., що призвело до масових жертв серед протестуючих, тобто до настання тяжких наслідків, в тому числі за фактами умисних вбивств та замахів на умисні вбивства…..; - в рамках зазначеного кримінального провадження та виділеного з нього кримінального провадження № 42014000000001048 від 10.10.2014 здійснюється досудове розслідування, в тому числі за фактом створення злочинної організації з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, керівництва такої організації та участі у ній, участі у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організації, керівництва та сприяння зустрічей представників злочинних організацій та організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності та координації дій об`єднань злочинних організацій та організованих груп…; - здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 від 06.03.2014 за фактами погроз народному депутату ОСОБА_30 , зловживання владою службовою особою Адміністрації Президента України, заволодіння у період з 02.04.2010 по 20.02.2014 грошовими коштами Київського національного університету імені Т.Шевченка та Київського національного університету імені В.Гетьмана .

У вказаному листі заступник Генерального прокурора України Єнін Є.В. зазначив, що враховуючи, що ОСОБА_1 у період з 2010 по 2014 роки обіймав посади першого заступника та заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою Адміністрації Президента, його імовірна причетність до наведених вище злочинів перевіряється, а тому Генеральна прокуратура України не вбачає підстав для вирішення питань про виключення ОСОБА_1 з Канадського санкційного списку.

Заступник Генерального прокурора України Стрижевська А.А. у листі від 08.12.2017 року № 14/2/1-30473-14 до державного секретаря Міністерства закордонних справ України стосовно звернення канадського зовнішньополітичного відомства щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_1 проінформувало про те, що Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальних провадженнях № 12014100060000228 від 22.01.2014, № 42014000000001048 від 10.10.2014, № 4201700000000815 (27.11.2017 виділено з кримінального провадження № 42014100000000209).

У рамках повідомлення про вказані кримінальні провадження, заступник ГПУ ОСОБА_8 . вказала, що з огляду на те, що ОСОБА_1 у період з 2010 по 2014 рік обіймав посади першого заступника та заступника Глави Адміністрації Президента України - керівника Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, радника Президента України - керівника Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента, його ймовірна причетність до вчинення вищевказаних злочинів перевіряється і перебування ОСОБА_1 у канадському санкційному списку та, як наслідок, блокування його активів сприятиме забезпеченню можливого відшкодування збитків, заподіяних злочинами, до яких може бути причетний ОСОБА_1 . Також службова особа ГПУ ОСОБА_8 вважала за доцільне звернути увагу МЗС Канади на той факт, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2017 року не впливає на розслідування злочинів, до вчинення яких може бути причетний ОСОБА_1 .

У листі від 19.06.2018 № 14/2/1-18вих-18 до Міністерства закордонних справ України, Посольства України в Канаді заступник Генерального прокурора України Єнін Є.В. проінформував про стан кримінального переслідування ОСОБА_1 , яке було пов`язано із тим, що ним і його представниками вживаються заходи з метою зняття санкцій, накладених Урядом Канади.

Так, заступник Генерального прокурора України Єнін Є.В. повідомив про те, що Департаментом спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 за фактами погроз народному депутату ОСОБА_30 , зловживання владою одним із керівників Адміністрації Президента України, заволодіння у період з 02.04.2010 по 02.02.2014 грошовими коштами Київського національного університету ім. Т.Шевченка та Київського національного університету ім. Гетьмана, за фактами можливого одержання колишньою службовою особою Адміністрації Президента України неправомірної вигоди в особливо великих розмірах, підроблення підпису ОСОБА_1 в нотаріальній довіреності, підроблення рішень ІІІ Всеукраїнського з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ якими призначено трьох членів Вищої ради юстиції, та подальшого використання, за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст. 346, ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 191, ч.3 ст. 368-2, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 358, ч. 1 ст. 353 КК України.

У наведеному листі ОСОБА_7 вказав, що питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 у цьому кримінальному провадженні може бути вирішено після проведення усіх необхідних слідчих (розшукових) дій. Також повідомив, що детективам НАБУ доручено здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №4201700000000815 за фактом одержання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах.

Крім того судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 листопада 2014 року, яке в частині змінено рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року у справі № 757/23765/14-ц визнано недостовірною, такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену в листі Генеральної прокуратури України від 08 липня 2014 року на ім`я Верховного представника Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, а саме Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 . З метою спростування недостовірної інформації, зобов`язано Генеральну прокуратуру України повідомити Європейську службу зовнішньої дії про ухвалене рішення суду протягом місяця з дня набрання ним законної сили.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2017 року у справі № 757/20624/17-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації.

Даним рішенням суду визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, викладену у листі Генеральної прокуратури України від 03 березня 2014 року за підписом виконуючого обов`язки Генерального прокурора України ОСОБА_10 на ім`я Прем`єр Міністра Канади ОСОБА_25 наступного змісту: Правоохоронними органами України розпочато ряд кримінальних проваджень за фактами злочинів, вчинених зазначеними нижче колишніми високопосадовцями. (…) . ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колишній Радник Президента України; (…). У ході розслідування даних протиправних діянь встановлено факти привласнення значних сум державних активів та їх подальше протиправне переведення за межі України (…) . Зазначеним рішенням Печерського районного суду м. Києва також було зобов`язано Генеральну прокуратуру України з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Офіс Прем`єр-міністра Канади, в якому повідомити про прийняте рішення із викладенням його резолютивної частини.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09 березня 2016 року листом за № 610/6144-994-38 заступник міністра з питань європейської інтеграції Міністерства закордонних справ України ОСОБА_32 у зв`язку з нотою МЗС Канади щодо подальшого перебування у санкційному списку ОСОБА_1 з посиланням на роз`яснення Генеральної прокуратури України, направив до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1

Листом № 620/6144-994-30, 02.03.2017 за підписом в.о. директора департаменту Америки Міністерства закордонних справ України ОСОБА_6 щодо можливого виключення ОСОБА_1 з санкційного списку Канади, з посиланням на Генеральну прокуратуру України направлено до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1

10 січня 2018 року листом за № 620/6144-600-30 за підписом в.о. директора Департаменту Америки Міністерства закордонних справ України ОСОБА_6 щодо підстав для подальшого перебування ОСОБА_1 в санкційному списку, з посиланням на Генеральну прокуратуру України направлено до Посольства України в Канаді інформацію стосовно наявності кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 .

Крім того, судом першої інстанції вірно було встановлено, що посадовою особою Посольства України в Канаді до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади було направлено чотири ноти, а саме: 15 березня 2016 року № 6114/22-012-21; 06 березня 2017 року № 6114/22-012-17; 11 січня 2018 року № 6114/22-012-2; 10 липня 2018 року № 6114/22-012-70, в яких з посиланням на інформацію отриману від Генеральної прокуратуру України, стверджувалося, що відносно ОСОБА_1 проводяться досудові розслідування, де він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому він має залишатися у переліку осіб, на яких поширюється дія Закону про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) №SOR/2014-44.

У ноті від 15.03.2016 зазначено, що … наразі проводяться два розслідування, пов`язані з ОСОБА_1 : Він підозрюється у привласненні державного майна через зловживання службовим становищем (Кримінальний кодекс України, ст. 191 п.3); Генеральна прокуратура України підтверджує інформацію про причетність … пана ОСОБА_1 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 р.р., а також в організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей (Кримінальний Кодекс України, ст. 27 п.3, ст. 365 п. 3, ст. 115 п. 1, 5, 12). … Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_1 повинно залишатися у Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) .

У ноті від 06.03.2017 зазначено, що …наразі проводиться два розслідування , пов`язані з ОСОБА_1 : Він підозрюється у привласненні державного майна через зловживання службовим становищем; Генеральна прокуратура України підтверджує інформацію про причетність … пана ОСОБА_1 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 рр., а також до організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей. Розслідування за двома справами тривають зараз. Тому Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_1 повинно залишитися у Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна), SOR/2014-44

У ноті від 11.01.2018 зазначено, що …наразі проводяться два розслідування, пов`язані з ОСОБА_1 : він підозрюється у незаконному збагаченні через зловживання службовим становищем (розслідування проводиться Національним антикорупційним бюро України); Генеральна прокуратура України підтверджує про причетність … пана ОСОБА_1 , до зловживання владою, що призвело до численних жертв і смертей під час мирних протестів в Україні зимою 2013-2014 р.р., а також до організації умисних вбивств, вчинених у спосіб, що є небезпечним для великої кількості людей.

Розслідування за двома справами, у яких може брати участь ОСОБА_1 , тривають зараз, а дія рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 лютого 2017 року не поширюється на них.

Тому Генеральна прокуратура України продовжує вважати, що ім`я пана ОСОБА_1 повинно залишатися у Списках до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб, оскільки заморожування його активів сприятиме компенсуванню шкоди, яку було нанесено злочинами, до яких може бути причетний ОСОБА_1 .

У ноті від 10.07.2018 зазначено, що Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000209 за фактами загроз народним депутатам України, зловживання владою одного з керівників Адміністрації Президента України, а також привласнення коштів Київського національного університету та Київського та Київського національного економічного університету на загальну суму 137639.02 грн., можливого привласнення сум незаконних виплат колишнім співробітником Адміністрації Президента України в особливо великих розмірах (незаконне збагачення), підробка підпису пана ОСОБА_1 у нотаріально засвідченій довіреності невстановленою особою, підробка рішень 3-го Всеукраїнського Конгресу представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, якими затвердили трьох членів Вищої ради юстиції та їх подальше використання на підставі пункту 1 статті 346, п. 1 ст. 364, п. 3 ст. 191, п. 3 ст. 368-2, п. 1, 3, 4 ст. 358, п. 1 ст. 353 Кримінального Кодексу України.

Пан ОСОБА_1 може бути притягнутий до відповідальності за цим кримінальним провадженням після проведення всіх необхідних слідчих дій.

Рішенням Генерального прокурора України від 30 листопада 2017 року слідчим Національного антикорупційного бюро України було доручено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000004815 про те, що в період з липня 2011р. по 31 грудня 2013р. посадова особа, яка займала посаду Радника Президента України - начальника Головного управління із судової реформи і судової системи, а пізніше - Радника Президента України, отримав незаконні виплати на загальну оціночну суму 26 млн.грн. (в особливо великих розмірах) на підставі п.3 статті 368-2 КК України .

У ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року у справі № 640/17/19 задоволено позов ОСОБА_1 до Посольства України в Канаді, третя особа Міністерство закордонних справ України про визнання протиправними дій. Визнано протиправними дії Посольства України в Канаді по направленню до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з березня 2016 року по липень 2018 року інформації про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1

Окружний адміністративний суд м. Києва у даному рішенні встановив, що дії Посольства України в Канаді по направленню Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади такої інформації (викладеної у листах від 15.03.2016 № 6144/22-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70) вказують на повідомлення відповідачем інформації про неіснуючі факти та вказують та їх неправомірність, у зв`язку з порушенням відповідачем принципу законності, закріпленому статтею 19 Конституції України, статті 5 Закону України Про дипломатичну службу та принципу достовірності і повноти інформації, що встановлений ст. 2 Закону України Про інформацію .

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року, за результатами розгляду апеляційної скарги Посольства України в Канаді, Міністерства закордонних справ України, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року залишено без змін.

Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові вказав, що обмежувальні заходи було застосовано до позивача ( ОСОБА_1 ) на підставі листа Генеральної прокуратури України, який містив недостовірну інформацію про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень. При цьому, через повідомлення Посольством України в Канаді державному органу Канади інформації, яка не відповідала дійсності, про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1 , було порушено принцип презумпції невинуватості та збережено обмежувальні заходи щодо позивача, які він оспорював у Федеральному суді Канади.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.02.2019 року у справі № 540/17/19 закрито.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року у справі № 757/42/19-ц, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, Генеральної прокуратури України про захист, честі, гідності та ділової репутації, а саме визнано недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, викладену у листах Посольства України в Канаді на підставі інформації, наданою Генеральною прокуратурою України до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а саме у листі від 15 березня 2016 року № № 611422-012-21, від 06.03.2017 № 611422-012-17, від 11.01.2018 № 611422-012-2, від 10.07.2018 № 611422-012-70. Зобов`язано Міністерство закордонних справ України, з метою спростування недостовірної інформації направити лист в Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, в якому повідомити про прийняте у цій справі рішення суду з викладенням його резолютивної частини протягом 10 (десяти) календарних днів з дня набрання таким рішенням законної сили.

Печерський районний суд м. Києва у рішенні вказав, що інформація, яка поширена відповідачами про наявність відносно ОСОБА_1 на території України розслідувань, порушує принцип презумпції невинуватості, які проголошені у ст.62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 1 ст.11 Загальної декларації прав людини та п.2 ст. 14 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права.

Так, за приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди та відшкодування матеріальних збитків, позивач посилався на положення статей 1173, 1174 ЦК України, де визначені спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Колегія судів вважає, що суд першої інстанції встановив наявність трьох обов`язкових умов для відшкодування позивачу шкоди, а саме: неправомірність дій органів державної влади, в особі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та їх посадових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що органи державної влади, курсуючи інформацію між собою та надаючи її іноземним міжнародним інституціям, стверджували у своїх офіційних листах про те, що ОСОБА_1 підозрюється у низці злочинів, тобто, зокрема правоохоронні органи України, мали керуватися відповідними національними законами та діяти в їх межах. Законом, який декларує обсяг дій правоохоронного органу під час досудового розслідування є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Такий процесуальний статус, як особа щодо якої ведеться попереднє розслідування не передбачено українським законодавством. Зі змісту положень статті 1 пунктів 5, 10 частини першої статті 3 КПК України вбачається, що досудове розслідування як складова кримінального провадження здійснюється на території України лише згідно з кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, КПК України та інших законів України, а правовий зв`язок конкретної особи із досудовим розслідуванням можливий лише шляхом набуття нею конкретного правового статусу, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України.

Згадування прізвища ОСОБА_1 в контексті розслідування кримінальних справ до яких він не має жодного відношення прямо свідчить про суттєве втручання в його права та законні інтереси.

Європейський суд з прав людини у справі Мерібашвілі проти Грузії зазначив, що існує зловживання владою, коли орган влади використовує свою силу для цілі, відмінної від тієї, для якої вона була надана. Вона ґрунтується на ідеї, що влада не може вільно вибирати цілі, які вони можуть переслідувати, а повинна використовувати свої повноваження лише для досягнення цілей, для яких закон надав їй ці повноваження. Це означає дві речі: по перше, що влада повинна діяти в інтересах суспільства, а по-друге, що кожне з її повноважень повинно використовуватися лише для конкретної мети або цілі, для якої вона була надана.

Колегія суддів вважає, що факт неправомірних дій органів державної влади щодо поширення завідомо неправдивої інформації стосовно позивача про його причетність до кримінальних правопорушень чи його перебування у процесуальному статусі підозрюваного на час направлення відповідних офіційних листів у суді першої інстанції було повністю доведено та підтверджено як судовим рішеннями Європейського Суду, яке ухвалено в м. Люксембурзі так і рішеннями національних судів, що також відображено у рішенні суду першої інстанції.

Відсутність будь-яких кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 підтверджена значною кількістю листів від різних правоохоронних органів, які також відображені у рішенні суду першої інстанції.

На підставі досліджених письмових доказів, судом першої інстанції було правильно встановлено, що протягом 2014, 2016, 2017, 2018 року та станом на 2019 рік, Генеральною прокуратурою України та іншими правоохоронними органами не проводилися ніякі слідчі чи будь-які інші процесуальні дії щодо позивача як підозрюваного або обвинуваченого, його не залучали до участі у кримінальних провадженнях, стосовно нього не проводилися слідчі дії та розслідування.

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що ОСОБА_1 перебував обмежений період часу у статусу підозрюваного, стосовно нього було складено повідомлення про підозру 29 грудня 2014 року, тобто через дев`ять місяців з моменту застосування Радою Європейського Союзу обмежувальних заходів (санкцій) нібито за розкрадання державних коштів та їх незаконного переказу за межі України.

Генеральна прокуратура України постановою від 01 березня 2016 року закрила кримінальне провадження № 42014100000000209 від 06 березня 2014 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст.191 КК України, у зв`язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення його винуватості.

За таких обставин, колегія суду погоджується із висновками суду першої інстанції про доведеність факту неправомірності дій органів державної влади стосовно поширення неправдивої інформації щодо ОСОБА_1 про причетність його до кримінальних правопорушень та його перебування у процесуальному статусі підозрюваного на час направлення відповідних повідомлень (листів).

Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності моральної шкоди заподіяної позивачеві, з огляду на наступне.

Так, під час вирішення питання щодо наявності моральної шкоди судом першої інстанції було враховано практику Європейського суду з прав людини, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди .

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Стаття 56 Конституції України проголошує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Під час вирішення судом першої інстанції питання про наявність моральної шкоди, судом вірно враховано, що позивач впродовж багатьох років був публічною особою. Зокрема був народним депутатом України V та VI скликання, заступником Глави Адміністрації Президента України - Керівником Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, Радником Президента України, Першим заступником Глави Адміністрації Президента України, а тому поширення інформації про нього як про особу, яка причетна до скоєння злочинів, негативно впливає на суспільну оцінку його якостей в очах оточуючих.

З урахуванням наведених у справі доказів і обґрунтувань, колегія судів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції у тому, що поширення стосовно нього недостовірної інформації про нібито причетність до кримінальних злочинів порушує звичайний уклад життя ОСОБА_1 , спричиняє йому моральну шкоду та завдає шкоди його діловій репутації, принижує його честь і гідність.

Поширення протягом тривалого часу недостовірної інформації про начебто проведення відносно ОСОБА_1 розслідувань та начебто перебування його у статусі підозрюваного, змінило звичайний уклад його життя, це змушує його витрачати значну частину свого часу, зусиль і інших ресурсів на здійснення юридичних кроків, спрямованих на скасування застосованих до нього санкцій і реабілітацію своєї ділової репутації.

Позивач змушений здійснювати переписку з міжнародними інституціями та органами державної влади України, ініціювати судові процеси в судах Канади і України, які стосуються листів Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України та Посольства України в Канаді, що містять недостовірну інформацію та які стали підставою для застосування і збереження санкцій.

Наявність санкцій, які застосовані Урядом Канади на підставі недостовірних відомостей української влади, а саме наведених у даному позові листів третіх осіб Посольства України в Канаді, службових осіб Генеральної прокуратури України та Міністерства закордонних справ України щодо позивача, не дозволяють ОСОБА_1 мати рівний рівень політичного діалогу, він вражений в правах однієї з авторитетних країн світу, якою є Канада.

Через систематичне розповсюдження недостовірної інформації, а також політичні і кримінальні переслідування, з 2014 року ОСОБА_1 був вимушений перебувати за межами України, що також позбавило його конституційного права як громадянина України і політичного діяча можливість вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Протягом 2014, 2016, 2017, 2018 років та станом на 2019 рік, Генеральною прокуратурою України та іншими правоохоронними органами не проводилися ніякі слідчі чи будь-які процесуальні дії щодо ОСОБА_1 як підозрюваного або обвинуваченого, його не залучали до участі у жодних кримінальних провадженнях, стосовно нього не проводилися слідчі дії та жодні розслідування.

Тобто, фактично позивач протягом п`яти років перебував у невизначеному стані оскільки з одного боку державні органи називали його таким, що притягається до кримінальної відповідальності, у зв`язку із чим його права обмежуються і для нього зберігаються конкретні негативні наслідки, а з іншого боку, розслідування стосовно нього не здійснювалось, він до участі у кримінальних провадженнях не залучався.

Враховуючи наведене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі дії зі сторони органів державної влади свідчать про суттєве втручання в право на повагу до приватного життя позивача, яке мало місце у зв`язку з необґрунтованим застосуванням та збереженням щодо нього санкцій, які базуються на фактах здійснення кримінальних проваджень, до яких ОСОБА_1 не мав жодного відношення в розумінні Кримінального процесуального кодексу України.

Доводи апеляційних скарг Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та ОСОБА_4 у тому, що висновок спеціаліста щодо обчислення моральної шкоди не відповідає критеріям належності та допустимості доказів не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки суд відповідно до свого внутрішнього переконання оцінив зазначений висновок спеціаліста як достатній письмовий доказ, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості і відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Для підтвердження спричиненої моральної шкоди позивачем, крім висновку спеціаліста психолога ОСОБА_13 було надано значний обсяг доказів, які підтверджують заподіяння йому внаслідок протиправних дій органів державної влади моральної шкоди, що також відображено у рішенні суду першої інстанції.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачем разом із позовною заявою подано докази, які підтверджують заявлені ним вимоги. Зокрема, подані письмові докази містять і висновок від 16.05.2019 року за результатами психологічного дослідження, зроблений спеціалістом ОСОБА_13 .

Психологічне дослідження було проведено на підставі заяви адвоката Позивача від 16.04.2019 року з метою надання відповідей на поставлені питання стосовно визначення орієнтовного розміру компенсації моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку зі спричиненням йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, які полягають у поширенні протягом п`яти років стосовно ОСОБА_1 недостовірної інформації про начебто його причетність до низки кримінальних правопорушень, які стали підставою для застосування, а пізніше і збереження обмежувальних заходів (санкцій) Урядом Канади, а також які були підставою для їх застосування Європейським Союзом.

Дане психологічне дослідження було проведено спеціалістом в галузі психологічних досліджень ОСОБА_13 , який має вищу психологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, науковий ступінь доктора філософії за спеціальністю 19.00.06 юридична психологія , вчене звання доцента, стаж експертно-дослідницької діяльності з 1998 року.

Письмовий доказ, а саме висновок спеціаліста, містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. До висновку спеціаліста психолога ОСОБА_13 додано копію диплому про перепідготовку ОСОБА_13 ДСК ЕК №000510 про те, що йому присвоєно кваліфікацію психолога-практика, юридична психологія.

Даний доказ повністю відповідає критеріям письмового доказу відповідно до ст. 95 ЦПК України.

Згідно із висновком спеціаліста в галузі психологічного дослідження ОСОБА_13 ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду. Можливий орієнтовний розмір грошової компенсації за завдану йому моральну шкоду становить 432 мінімальних заробітних плат, що становить 1 802 736 грн.

Таким чином, колегія судів вважає, що суд першої інстанції вірно оцінив висновок спеціаліста, як достатній письмовий доказ, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Крім того, суд першої інстанції вірно встановив, що направлення держаними органами офіційних листів створили підґрунтя для сприйняття міжнародною політичною спільнотою ОСОБА_1 , як особи стосовно якої здійснюється низка кримінальних проваджень у яких він є підозрюваним у вчиненні злочинів під час перебування на держаних посадах, в результаті яких держава зазнала значних матеріальних збитків. Така інформація носила стверджувальний характер та мала на меті створити передумови для застосування до ОСОБА_1 міжнародних санкцій.

У пункті 17 зазначеного Рішення, Федеральний Суд Канади встановив, що санкції стосовно ОСОБА_1 були продовжені на підставі листів Посольства України в Канаді, які отримав Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а саме: чотири листа від Посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в липні 2018 року, які переконали Міністра в тому, що в Україні продовжується розслідування у відношенні Заявника ( ОСОБА_1 ) .

Тобто, в Рішенні Федерального Суду Канади зафіксований юридичний факт того, що листи, які отримані від Посольства України в Канаді переконали Міністра Канади в тому, що в Україні продовжуються розслідування стосовно ОСОБА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції вірно вказав у рішенні, що поширення недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 має прямий зв`язок з застосуванням Урядом Канади 05 березня 2014 року щодо нього обмежувальних заходів (санкцій) шляхом включення його прізвища до відповідного Акту, а у подальшому їх збереження, що чітко прослідковується у кожному листі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, в яких вони акцентували увагу Уряду Канади на необхідність збереження обмежувальних заходів у відношенні Позивача.

Тобто, інформування про наявність кримінальних проваджень стосовно позивача здійснювалося саме у зв`язку із зверненням канадської влади і саме з приводу необхідності збереження його прізвища у санкційному списку.

Також причинно-наслідковий зв`язок прослідковується і в додаткових доказах, які долучені до апеляційної скарги представником апелянта ОСОБА_4

ОСОБА_4 разом із апеляційною скаргою надав до апеляційного суду чотири листи, які адресовані ним до Міністерства закордонних справ України, що також підтверджують той факт, що переписка між третіми особами здійснювалася саме у зв`язку із запитами Уряду Канади з приводу необхідності подальшого перебування прізвища позивача у санкційному списку.

Колегією суддів встановлено, що представником апелянта ОСОБА_4 додано до апеляційної скарги листи від 25.01.2016 року № 6144/3-994-8дкс, від 13.01.2017 року № 6144/3-994-2дск, від 08.11.2017 року № 6144/3-994-32дск та від 16.04.2018 року в яких Посольство України в Канаді звертається до Міністерства закордонних справ України і вказує, що на адресу Посольства надійшла дипломатична нота канадського зовнішньополітичного відомства із зверненням від імені Уряду Канади щодо роз`яснення ситуації з підставами для подальшого перебування у санкційному списку … ОСОБА_1 . У цьому листі Посольство України в Канаді вказує, що уряд Канади очікує на відповідь, чи продовжує уряд України стверджувати, що ОСОБА_1 набув (привласнив) активи (нерухомість) неправомірно шляхом використання службового становища чи через особисті або ділові стосунки і чи має він бути виключений з канадського санкційного списку .

Дані листи Посольства України в Канаді, які були досліджені в апеляційному суді також свідчать про причинно-наслідковий зв`язок між поширенням третіми особами недостовірної інформації стосовно позивача та між застосуванням (продовженням) санкцій стосовно нього.

Окрім цього, представник апелянта разом із апеляційною скаргою надав докази, які викладені іноземною мовою. Судом йому було роз`яснено положення ст. 12 ЦПК України і право надати відповідний переклад поданих документів, саме з цих підстав було оголошено перерву по справі, однак представник апелянта таким правом не скористався. За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку зазначеним документам, що викладені іноземною мовою, а тому ставиться до них критично.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого задоволення судом вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди, з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як вбачається із матеріалів справи, у позовній заяві позивач вказував, що йому завдано майнову шкоду, яку він вимушено поніс внаслідок необхідності здійснення юридичного захисту своїх прав на території Канади, а саме у зв`язку із оскарженням в Федеральному Суді Канади обмежувальних заходів (санкцій) щодо нього. Така шкода складається із витрат на канадських адвокатів стосовно їх представництва інтересів ОСОБА_1 перед Міністерством закордонних справ Канади, Міністерством закордонних справ та Федеральним судом, з метою вирішення питання про безпідставне внесення прізвища ОСОБА_1 до Списку до Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна).

Доводи апеляційної скарги Генеральної прокуратури України, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та ОСОБА_4 про те, що спірні правовідносини, з якими позивач пов`язує витрати, виникли із звернення ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ Канади, Міністерства закордонних справ та Федерального суду, у матеріалах справи відсутні докази оплати витрат з оплати послуг юридичних консультантів, відсутній будь-який причинний зв`язок між діями органів влади України та будь-якими збитками позивача не спростовують висновків суду першої інстанції.

У даній справі витрати позивача мають характер понесених ним реальних збитків, які завдані йому внаслідок неправомірних дій органів державної влади та їх посадових осіб.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено наявність всіх обов`язкових умов для застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також доведеність реальних збитків позивача у зазначеному ним розмірі.

Вирішуючи спір в частині вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції вірно виходив із принципу генерального делікту, оскільки у спірних правовідносинах ні договором, ні законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, розмір реальних збитків, які понесені позивачем станом на 31 березня 2019 року внаслідок протиправних дій органів державної влади і їх посадових осіб становить 189 892,84 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (26,36грн. за 1 дол. США) станом на 20 травня 2019 року становило 5 005 005,58 грн.

Розмір реальних збитків позивача підтверджується: копією угоди, укладеної між ТОВ МакКарті Тетро (McCarthy Tetrault LLP) (Канада) та ОСОБА_1 з перекладом на українську мову; копією рахунків-фактури з детальним описом наданих послуг ТОВ МакКарті Тетро за період з квітня 2018 року по березень 2019 року, копією звіту з перекладом на українську мову від 26 квітня 2019 року ТОВ МакКарті Тетро (Канада), який наданий ОСОБА_1 про загальні витрати, що були нараховані Компанією станом на 31 березня 2019 року стосовно представництва канадських адвокатів ОСОБА_1 перед Міністерством закордонних справ Канади, Міністром закордонних справ та Федеральним судом, з метою вирішення питання про безпідставне внесення прізвища ОСОБА_1 до Списку Положень про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (України) в загальній сумі 189 892,84 дол. США.

Доводи в апеляційній скарзі Генеральної прокуратури України про те, що рішення Міністерства закордонних справ Канади стосовно відмови у наданні рекомендацій про виключення позивача зі Списку до Закону визнано обґрунтованим Федеральним судом Канади, а тому рішення Уряду Канади не залежить від будь-яких дій органів влади України та не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із ними, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції, а також аргументами позивача, що направлення державними органами офіційних листів з інформацією стосовно причетності (імовірної) причетності ОСОБА_1 до кримінальних правопорушень, до яких він не мав і не має жодного відношення створили підґрунтя для сприйняття канадською владою позивача як особи, стосовно якої здійснюється низка кримінальних проваджень.

Така інформація, носила стверджувальний характер та мала на меті створити передумови для застосування, а пізніше і для збереження до позивача міжнародних санкцій.

У пункті 17 зазначеного Рішення, Федеральний Суд Канади встановив, що санкції стосовно ОСОБА_1 були продовжені на підставі листів Посольства України в Канаді, які отримав Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади, а саме: чотири листа від Посольства України в Канаді: перше в березні 2016 року і останнє в липні 2018 року, які переконали Міністра в тому, що в Україні продовжується розслідування у відношенні Заявника ( ОСОБА_1 ) .

Тобто, в Рішенні Федерального Суду Канади зафіксований юридичний факт того, що листи, які отримані від Посольства України в Канаді переконали Міністра Канади в тому, що в Україні продовжуються розслідування стосовно ОСОБА_1 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що поширення недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 має прямий зв`язок з застосуванням Урядом Канади 05 березня 2014 року щодо нього обмежувальних заходів (санкцій) шляхом включення його прізвища до відповідного Акту, а у подальшому їх збереження, що чітко прослідковується у кожному листі Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України, в яких вони акцентували увагу Уряду Канади на необхідність збереження обмежувальних заходів у відношенні Позивача.

Посилання Генеральної прокуратури України в апеляційній скарзі на те, що межа допустимої критики відносно публічної особи є значно ширшою, а тому така особа повинна бути готова до неї не відповідає дійсності і спростовуються матеріалами справи.

У апеляційній скарзі Генеральна прокуратура України посилається на Декларацію про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя в контексті того, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до частини другої ст.10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Згідно зі ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таким чином, свобода вираження поглядів не є абсолютною, а підлягає певним обмеженням спрямованим, зокрема, на захист репутації чи прав інших осіб.

Поширення недостовірної інформації щодо особи має трактуватися як порушення її особистих немайнових прав та захищатися в судовому порядку, незалежно від перебування особи у статусі публічної особи або пересічного громадянина.

При цьому, ті обставини, що відносно позивача було поширено недостовірну інформацію в силу приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, оскільки встановлені рішеннями судів в цивільних справах, а саме:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2014 року у справі № 757/23765/14-ц, яке змінено рішенням ВССУ за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, третя особа ОСОБА_10 про захист честі, гідності та ділової репутації;

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017 року у справі № 757/20627/17-ц за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про захист честі, гідності та ділової репутації;

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2019 року № 757/42/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Міністерства закордонних справ України про захист честі, гідності та ділової репутації, яким фактично суд встановив, що відповідачі протягом останніх років повідомляли Уряду Канади недостовірну інформацію, яка стала підставою для збереження санкцій.

Доводи Генеральної прокуратури України щодо порушення норм процесуального права з огляду на те, що за наявності реального конфлікту інтересів суддею Вовком С.В. самовідвід у справі не заявлено та обґрунтовану заяву Генеральної прокуратури України про відвід судді не задоволено, колегією суддів відхиляються, як такі, що не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції та повністю спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявленого відводу судді Вовку С.В., суд законно та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про відвід.

Так, відповідно до частини 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Білуха проти України зазначено, що у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду . Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного . Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими .

Не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, які не підтверджені доказами.

Доводи Генеральної прокуратури України, які були наведені у заяві про відвід судді, містять лише припущення, а доказів, які б свідчили про достатню обґрунтованість такого припущення надано не було.

Твердження Міністерства юстиції України, що суд першої інстанції, дійшовши висновку щодо неправомірності дій державних органів, не дослідив компетенцію таких органів, не зазначив належний орган, який повинен нести відповідальність та до якого в свою чергу належить компетенція здійснювати ті дії, які на думку ОСОБА_1 завдали матеріальну та моральну шкоду, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 та ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цього органу (цієї особи).

Тобто законодавець визначив, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду у даному випадку покладається не на посадову особу чи державний орган, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якого завдано шкоду, а на Державу Україна.

Як вірно вказав у рішенні суд першої інстанції, такі підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на предмет спору Міністерство юстиції України було залучено до участі у справі як особа, яка наділена повноваженнями представляти інтереси Держави Україна. Позов про відшкодування шкоди обґрунтовано пред`явлений до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України.

Такий висновок підтверджується пунктом третім Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 в якому зазначено, що представництво інтересів держави в судах України забезпечує Міністерство юстиції України.

З огляду на те, що Міністерство юстиції України є представником Держави Україна в судах України, залучення останнього в якості співвідповідача є обґрунтованим.

Такого правового висновку щодо застосування норм права дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.03.2018 у справі № 522/3454/16-ц (провадження № 14-6цс18). Така ж позиція відображена у Постанові ВС від 20.02.2019 року № 489/515/17.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наявність порушення саме Міністерством юстиції України прав та охоронюваних законом інтересів позивача у даній справі не є необхідним.

Хибними є доводи ОСОБА_4 про те, що він не порушував імперативних норм права, не завдавав майнової шкоди, а діяв виключно в межах повноважень, а відтак не може бути притягнутий до відповідальності за фактом внесення ОСОБА_1 до санкційного списку Уряду Канади.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 був залучений до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів у відповідності до ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач обґрунтовував необхідність залучення до справи в якості третьої особи ОСОБА_4 тим, що він будучи Послом України в Канаді поряд з іншими посадовими і службовими особами підписував офіційні листи з недостовірною інформацією про наявність кримінальних проваджень стосовно ОСОБА_1 з метою збереження його прізвища у Списку до Положення про заморожування активів корумпованих іноземних посадових осіб (Україна) SOR72Q14-44.

Позивач вважав, що у разі задоволення даного позову, рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_4 , шляхом звернення Держави Україна із зворотною вимогою (регресу).

Відповідно до ч. 4 ст. 1191 ЦК України Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).

Протиправність дій Посольства України в Канаді по направленню до Департаменту закордонних справ, торгівлі та розвитку Канади у період з березня 2016 року по липень 2018 року інформацій про наявність кримінальних проваджень на території України відносно ОСОБА_1 встановлена рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.02.2019 року, яке набрало законної сили, а тому в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню у даному судовому процесі.

З огляду на докази, які наявні в матеріалах справи та аргументи учасників справи, колегія суддів вважає обґрунтованим залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 .

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтами до поданих ними апеляційних скарг, не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у своїй сукупності доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду першої інстанції. Суд надав їм належну оцінку та мотивував з яких підстав взяв до уваги одні та відхилив інші доводи сторін.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

У кожному конкретному випадку суд повинен ретельно оцінити докази й мотиви заявника, уважно вивчити обставини справи та надати мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд навів у рішенні мотиви з яких вбачав підстави для задоволення позову. Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційних скарг держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та ОСОБА_4 , які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у скаргах апеляційний суд не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційні скарги держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, ОСОБА_4 без задоволення.

З урахуванням зазначеного розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 141 ЦПК України, тобто судові витрати апелянтів відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд-

п о с т а н о в и в :

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Апеляційну скаргу держави Україна в особі Міністерства юстиції України, подану представником Дудник Анною Олексіївною , апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України, подану представником Орленком Андрієм Олександровичем , апеляційну скаргу ОСОБА_4 , подану представником ОСОБА_5 , залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 28.10.2019.

Судді

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна