Постанова

від 22.10.2019 по справі 826/16130/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16130/17 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В :

08.12.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Компаіня Технополіс (надалі - ТОВ Компаіня Технополіс , відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК (надалі - ТОВ Техстайл ІНК , відповідач-2) про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ Компаіня Технополіс та ТОВ Техстайл ІНК , за результатами якого складено податкові накладні від 23.12.2016 № 172, від 27.12.2016 № 206 та від 30.12.2016 № 273.

Позов обґрунтовано тим, що директором підприємства ТОВ Техстайл ІНК у період з 12.07.2016 по 21.01.2017 був ОСОБА_1 відносно якого Солом`янським районним судом м.Києва від 27.06.2017 постановлено вирок щодо скоєння ним злочину за ч.1 статті 205 КК України, внаслідок чого позивач вважає, що вищенаведений правочин є недійсним, тому посилаючись на статті 203, 215 та 228 ЦК України просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.02.2019 у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючі рішення у справі суд першої інстанції зазначив, що вказаний вирок суду не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Техстайл ІНК та ТОВ Компанія Технополіс , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду кримінальної справи № 760/3798/17, отже наведений вирок суду не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність обвинуваченої за вироком особи до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Компанія Технополіс , і позивачем не доведено, що в діях відповідачів наявний умисел щодо укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, зокрема те, що обставини встановлені при розгляді кримінальної справи підтверджують нереальність здійснення господарської операції між підприємствами, внаслідок чого до бюджету не було сплачено суму ПДВ.

Відповідачем 1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції, зазначивши, що у вироку Солом`янського районного суду м.Києва у справі 760/3798/17 не надавалась оцінка господарській операції між ТОВ Техстайл ІНК та ТОВ Компанія Технополіс , а лише встановлено факт перереєстрації ТОВ Техстайл , внаслідок чого не підлягають застосування положення ч.6 статті 78 КАС України, оскільки вказана норм поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок.

Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, отже задоволенню не підлягає за огляду на таке.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ Техстайл ІНК зареєстроване як юридична особа, у період з 12.07.2016 по 21.01.2017 директором на підприємстві значився ОСОБА_1 (104)

ТОВ Компаіня Технополіс також є юридичною особою, директор ОСОБА_2 (а.с.79).

05.12.2016 ТОВ Компаіня Технополіс (покупець) та ТОВ Техстайл ІНК (продавець) уклали договір поставки № 0512 (а.с.50).

Вказаний договір надано ТОВ Компаіня Технополіс , завірений належним чином, крім того відповідачем 1 надані документи на підтвердження виконання умов договору, а саме: видаткові накладні від 21.12.2016, 23.12.2016, 26.12.2016, 27.12.2016, 30.12.2016, 05.01.2017, 05.04.2017, оборотно-сальдова відомість по рахункам 105, 207, 631, 361 та 281, рахунки-фактури, платіжні доручення 143-178).

Відповідно до вказаного договору були оформлені податкові накладні від 23.12.2016 № 172, від 27.12.2016 № 206, від 30.12.2016 № 273 щодо поставки товару на загальну суму 107457, 72 грн.

Вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 у справі №760/3798/17 ОСОБА_1 визнано винуватим за статтею 205 ч.1 КК України, призначено покарання у виді штрафу у розмірі 8500грн., затверджено угоду про визнання винуватості від 22.02.2017 (а.с.8).

У вказаному вирок зазначено, що ОСОБА_1 в липні 2016 року, перебуваючи в м. Києві, вступив у попередню змову з невстановленою досудовим слідством особою, яка запропонувала останньому здійснити реєстрацію на його ім`я в органах державної влади, за грошову винагороду, суб`єкта підприємницької, отже ТОВ Техстайл ІНК було створено без наміру здійснювати в подальшому статутну господарську діяльність та з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення у сфері господарської діяльності.

Вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень п.1.1 статті 1 Податкового кодексу України (надалі ПК України) вказаний закон регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 41.1. статті 41 ПК України встановлено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи .

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Суд першої інстанції зазначив, що з аналізу наведених правових положень можно зробити висновок, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а в даному випадку отримавши вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 27.06.2017 у справі № 760/3798/17, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, проте позивачем не надано доказів здійснення ним такого податкового контролю діяльності відповідачів.

Крім того, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 цієї статті передбачено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювані правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи норми, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, що встановлює порядок визнання господарського зобов`язання недійсним, а саме: господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені правові норми, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Матеріалами справи не підтверджено умисел товариств укладання правочину із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою.

Посилання позивача на вирок суду не є з огляду на положень ч.6 статті 78 КАС України належним доказом, оскільки обставини встановлені при розгляді кримінальної справи мають наслідки лише для особи відносно якої постановлено вирок.

Отже, аналізуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно ч.1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що всі наведені доводи апелянта є такими, що не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Повне судове рішення складено 28.10.2019 р.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2019 р. у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Технополіс , Товариства з обмеженою відповідальністю Техстайл ІНК про визнання правочину недійсним - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель