Постанова

від 23.10.2019 по справі 372/190/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 372/190/16-ц

провадження № 61-24795св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Обслуговуючий кооператив Житлово-експлуатаційне об`єднання Веста , Обухівська міська рада Київської області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Березовенко Р. В., Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У січні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-експлуатаційне об`єднання Веста (далі - ОК ЖЕО Веста ), Обухівської міської ради Київської області про визнання недійсними свідоцтв про право власності та визнання права власності, посилаючись на те, що 17 травня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-будівельний кооператив Моноліт (далі - ТОВ ВБК Моноліт ) та ОСОБА_1 було укладено попередній договір № 110-б, за умовами якого сторони зобов`язалися в подальшому укласти основний договір, згідно з яким ОСОБА_1 (після сплати вартості нерухомого майна в сумі 669 024 грн) буде передано у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 25 травня 2005 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_5 також було укладено попередній договір № 112-а, за умовами якого сторони зобов`язалися в подальшому укласти основний договір, згідно з яким ОСОБА_5 (після сплати вартості нерухомого майна в сумі 829 462,50 грн) буде передано у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Зазначені фізичні особи виконали взяті на себе зобов`язання - сплатили обумовлені у правочинах грошові суми. 15 березня 2007 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 43-а, а 24 квітня 2008 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_1 - договір купівлі-продажу майнових прав АДРЕСА_3 , предметами яких було придбання вищевказаного нерухомого майна ( ОСОБА_5 - квартири АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 - квартири АДРЕСА_5 ). Згідно з договором від 12 травня 2010 року, укладеним між ТОВ ВБК Моноліт , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , до останнього перейшли всі права та обов`язки, які належали ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 43-а від 15 березня 2007 року. Однак згодом позивачам стало відомо, що 30 липня 2012 року Обухівською міською радою Київської були видані ОК ЖЕО Веста свідоцтва про право власності, в тому числі на спірні квартири, що свідчить про порушення їх прав та законних інтересів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати недійсними свідоцтва про право власності на вищевказане нерухоме майно, видані 30 липня 2012 року Обухівською міською радою Київської області на ім`я ОК ЖЕО Веста ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_2 - на квартиру АДРЕСА_4 .

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням, в якому просила залучити її до участі у справі, посилаючись на те, що вона як член ОК ЖЕО Веста є співвласником спірного майна. У випадку ухвалення судом рішення про задоволення позову її права та інтереси можуть бути порушені.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 23 лютого 2016 року, внесеною в журнал судового засідання, вказане клопотання задоволено. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року у складі судді Мори О. М. позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 30 липня 2012 року, видане Обухівською міською радою Київської області на ім`я ОК ЖЕО Веста , на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , реєстраційний номер майна: 37256191. Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 30 липня 2012 року, видане Обухівською міською радою Київської області на ім`я ОК ЖЕО Веста , на трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 , реєстраційний номер майна: 37255159. Визнано за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6 , реєстраційний номер майна: 37256191. Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 , реєстраційний номер майна: 37255159. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі № 372/2301/13-ц встановлено, що ТОВ ВБК Моноліт як замовник будівництва житлового будинку АДРЕСА_8 мало право укладати договори купівлі-продажу майнових прав. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули майнові права на спірні квартири на законних підставах, то отримання ОК ЖЕО Веста свідоцтв про право власності на ці об`єкти нерухомості порушує права позивачів як власників вказаного майна. Доводи відповідача про те, що ОК ЖЕО Веста правомірно набув право власності на спірні квартири за актами прийому-передачі від 14 березня 2011 року, за якими йому були передані майнові права на об`єкти інвестування від Приватного акціонерного товариства Девелоперська компанія МС-Інвест (далі - ПрАТ ДК МС-Інвест ), яке, у свою чергу, отримало майнові права на спірне майно на підставі укладеного з ТОВ ВБК Моноліт договору про інвестування будівництва житлового будинку від 01 червня 2005 року, суд не взяв до уваги, оскільки судовими рішеннями Господарського суду Київської області від 20 липня 2010 року у справі № 10/111-10 та Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі № 372/2301/13-ц було встановлено, що ОК ЖЕО Веста не могло набути від ПрАТ ДК МС-Інвест майнові права на квартири в будинку АДРЕСА_8 як на окремі об`єкти цивільних прав в силу відсутності в ПрАТ ДК МС-Інвест таких прав. Позивачами не пропущена трирічна позовна давність, оскільки вони дізналися про оформлення ОК ЖЕО Веста права власності на квартири лише 28 жовтня 2015 року, коли отримали інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОК ЖЕО Веста задоволено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивачі вчиняли будь-які дії з метою оформлення на себе права власності на спірні квартири у встановленому законом і договорами купівлі-продажу порядку. Таким чином, місцевий суд дійшов помилково висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки обраний позивачами порядок набуття права власності не передбачений укладеними між сторонами договорами та порушує вимоги закону.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули майнові права на спірні квартири на законних підставах, а тому отримання ОК ЖЕО Веста свідоцтв про право власності на ці об`єкти нерухомості порушує їх права як власників указаного майна. ОК ЖЕО Веста не могло набути від ПрАТ ДК МС-Інвест майнові права на квартири в будинку АДРЕСА_8 як на окремі об`єкти цивільних прав в силу відсутності в ПрАТ ДК МС-Інвест таких прав. Позивачі намагалися оформити на себе право власності на спірні квартири, однак не змогли цього зробити через те, що таке право вже зареєстроване за ОК ЖЕО Веста . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких згідно зі статтею 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень провадиться реєстрація права власності, яке вони посвідчують. У зв`язку з цим суд відповідно до частини першої статті 21, статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнає незаконним і скасовує такий акт, виданий владним органом, повністю або частково, якщо він суперечить актам цивільного законодавства та порушує цивільні права або інтереси.

У квітні 2017 року ОК ЖЕО Веста подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Право власності на новостворене майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію. Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу. За змістом пункту 1 розділу 2 договорів купівлі-продажу майнових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України, позивачі не довели, що вони є саме власниками спірного нерухомого майна і це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також те, що вони втратили документи, які засвідчують їх право власності. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 177, 190, 331, 392 ЦК України й дійшов помилкового висновку про визнання права власності за позивачами на об`єкти інвестування. Таким чином, позивачами неправильно обрано спосіб захисту своїх порушених прав. В ситуації, яка склалася, ОК ЖЕО Веста є неналежним відповідачем, оскільки спір фактично пов`язаний із стягненням грошових коштів внаслідок невиконання ТОВ ВБК Моноліт договірних зобов`язань.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 372/190/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.

Судами встановлено, що 17 травня 2005 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_1 було укладено попередній договір № 110-б, за умовами якого сторони зобов`язалися в подальшому укласти основний договір, згідно з яким ОСОБА_1 (після сплати вартості нерухомого майна в сумі 669 024 грн) буде передано у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

25 травня 2005 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_5 також було укладено попередній договір № 112-а, за умовами якого сторони зобов`язалися в подальшому укласти основний договір, згідно з яким ОСОБА_5 (після сплати вартості нерухомого майна в сумі 829 462,50 грн) буде передано у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Довідками ТОВ ВБК Моноліт від 03 квітня 2007 року № 51-1 та від 21 травня 2008 року № 205-1, а також квитанціями до прибуткових касових ордерів підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у повному обсязі сплати визначені у вищевказаних договорах грошові суми.

15 березня 2007 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 43-а, предметом якого були майнові права на об`єкт нерухомості - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно з актом прийому-передачі майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва від 03 квітня 2007 року ТОВ ВБК Моноліт передало ОСОБА_5. майнові права на вищевказану квартиру.

24 квітня 2008 року між ТОВ ВБК Моноліт та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 178-а, предметом якого були майнові права на об`єкт нерухомості - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з актом прийому-передачі майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва від 21 травня 2008 року ТОВ ВБК Моноліт передало ОСОБА_1 майнові права на вищевказану квартиру.

В підпункті 3 пункту 1 договору купівлі-продажу майнових прав № 43-а зазначено, що під терміном майнові права сторони розуміють всі права на об`єкт нерухомості -відповідну квартиру, яка належить продавцю на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 22 серпня 2006 року № 62/04-03/06, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю управління містобудування і архітектури та розвитку інфраструктури Київської обласної державної адміністрації, та полягають у праві продавця набути право власності на об`єкт нерухомості після введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та оформлення відповідних правовстановлюючих документів. Майнові права відчужуються покупцю, який у зв`язку з цим оформлює право власності на об`єкт нерухомості на себе.

Аналогічне положення міститься і в договорі купівлі-продажу майнових прав № 178-а.

12 травня 2010 року між ТОВ ВБК Моноліт , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір, за умовами якого ОСОБА_2 прийняв на себе всі права та обов`язки, що належали ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу майнових прав від 15 березня 2007 року № 43-а разом з усіма додатками та попереднім договором від 25 травня 2005 року № 112-а, які є невід`ємними частинами основного договору.

02 березня 2012 року ОК ЖЕО Веста звернувся до Обухівської міської ради Київської області з листом, в якому просив ухвалити рішення щодо оформлення на його членів права власності на квартири в житловому будинку АДРЕСА_8 , прийнятого в експлуатацію 28 лютого 2012 року.

Рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 06 березня 2012 року № 196 вирішено оформити право власності на квартири членів ОК ЖЕО Веста - інвесторів будівництва житлового будинку АДРЕСА_8 у зв`язку з його прийняттям до експлуатації.

На підставі вказаного рішення 30 липня 2012 року Обухівська міська рада Київської області видала ОК ЖЕО Веста свідоцтва про право власності на нерухоме майно, в тому числі на спірні квартири.

Заперечуючи проти позову та посилаючись на правомірність набуття права власності, ОК ЖЕО Веста надав:

- договір на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01 червня 2005 року № 02/06/05, укладений між ТОВ ВБК Моноліт як замовником та ПрАТ ДК МС-Інвест як інвестором, згідно з яким замовник передав, а інвестор прийняв на себе обов`язки з фінансування будівництва об`єкта інвестування, який розташований на земельній ділянці поблизу житлового будинку АДРЕСА_8 ;

- акти прийому-передачі, за якими ПрАТ ДК МС-Інвест передало ОК ЖЕО Веста майнові права на об`єкти інвестування.

Однак рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі № 372/2301/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 березня 2014 року, та в подальшому - ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2014 року, встановлено, що об`єкт інвестування, розташований на земельній ділянці поблизу житлового будинку АДРЕСА_8 , є житловим будинком під № АДРЕСА_8 , замовником будівництва якого на час укладення з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . вищевказаних попередніх та основних договорів було ТОВ ВБК Моноліт , яке мало право укладати правочини щодо об`єкта незавершеного будівництва.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі № 372/2301/13-ц також встановлено, що ПрАТ ДК МС-Інвест не отримувало дозвільної документації на будівництво житлового будинку АДРЕСА_8 та не виступало замовником цього будівництва. Крім того, ПрАТ ДК МС-Інвест не виконало умов договору на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01 червня 2005 року № 02/06/05, у зв`язку з чим не набуло прав на квартири.

Відсутність у ПрАТ ДК МС-Інвест прав замовника будівництва та невиконання ним умов договору на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01 червня 2005 року № 02/06/05 також знайшло своє підтвердження в рішенні Господарського суду Київської області від 20 липня 2010 року у справі № 10/111-10, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 жовтня 2010 року.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, порядок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначений законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами ЦК України не передбачено.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 6 додатку 2 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5, чинного на момент видання оспорюваних свідоцтв про право власності на нерухоме майно, до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Тобто свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

У справі, яка переглядається, правовстановлюючим документом є рішення Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 06 березня 2012 року № 196, на підставі якого були видані свідоцтва про право власності, законність яких може бути підтверджена (не підтверджена) судом при вирішенні спору щодо дійсності рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, без вирішення питання про визнання недійсним рішення про оформлення права власності на спірне майно за ОК ЖЕО Веста (позивачі такої вимоги не заявляли) не може бути вирішено й питання про недійсність оспорюваних свідоцтв про право власності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Задовольняючи позов, місцевий суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довели ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачами не було надано доказів на підтвердження того, що вони зверталися у встановленому законом і договорами купівлі-продажу порядку щодо оформлення на себе права власності на спірні квартири.

Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не застосували належним чином вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не врахували, що в цій справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 пред`явили позов з підстав, передбачених статтею 392 ЦК України, та просили визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно і визнати за ними право власності на це майно. Вимога про визнання права власності взагалі не підлягає задоволенню, а вказане право - захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України, оскільки позивачі отримали лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, тобто права власності на спірне нерухоме майно в них у встановленому законом порядку не виникло.

При цьому позовних вимог про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 06 березня 2012 року № 196, на підставі якого були видані оспорювані свідоцтва , позивачі не заявляли і презумпцію правомірності набуття ОК ЖЕО Веста права власності на спірне майно на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування не спростували.

Згідно з вищезгаданими договорами купівлі-продажу майнових прав, укладеними між ТОВ ВБК Моноліт як продавцем з однієї сторони та ОСОБА_5 і ОСОБА_1 як покупцями з іншої сторони (відповідно договір від 15 березня 2007 року № 43-а та договір від 24 квітня 2008 року № 178-а) майнові права на об`єкти нерухомості за цими договорами передаються продавцем покупцям шляхом підписання акта після введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків (пункт 3.1). При цьому одночасно з підписанням акта продавець надає покупцям документи, необхідні для оформлення ними права власності на об`єкти нерухомості, а саме: завірену своєю печаткою копію акта вводу в експлуатацію об`єкта капітального будівництва; технічний паспорт на об`єкт нерухомості (пункт 3.6). У випадках невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договорами винна сторона відшкодовує потерпілій стороні всі збитки, спричинені такими її винними діями (бездіяльністю) (пункт 7.1).

Умовами вказаних договорів сторони узгодили взаємні права та обов`язки, а також відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань. В договорах відсутня умова про можливість набуття покупцями права власності на об`єкти інвестування у випадку порушення продавцем своїх обов`язків, але передбачені інші правові наслідки такого порушення.

Однак позивачі не заявляли будь-яких вимог до ТОВ ВБК Моноліт , з яким вони перебували у договірних відносинах щодо придбання спірного нерухомого майна і яке не виконало своїх договірних зобов`язань.

За таких обставин пред`явлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги до ОК ЖЕО Веста , Обухівської міської ради Київської області, з якими у позивачів не було договірних відносин, про визнання недійсними свідоцтв про право власності та визнання права власності на спірні об`єкти нерухомого майна не підлягають задоволенню.

З огляду на неправильне застосування судами обох попередніх інстанцій норм статей 331, 392 ЦК України Верховний Суд дійшов висновку, що в позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно відмовити, однак з інших наведених вище правових підстав.

Згідно із частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню (рішення суду першої інстанції - з виходом за межі доводів касаційної скарги) з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 жовтня 2016 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-експлуатаційне об`єднання Веста , Обухівської міської ради Київської області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними свідоцтв про право власності та визнання права власності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов