Рішення

від 17.10.2019 по справі 1.380.2019.001380

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001380

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Лепех А.М.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Цуняк І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 20 квітня 2018 року №669 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що детальний план території у межах населеного пункту конкретизує та деталізує генеральний план населеного пункту та не може суперечити положенням генерального плану. Вважає, що детальний план території, затверджений оскаржуваним рішенням відповідача, суперечить генеральному плану м.Новояворівськ та не відповідає даним державного земельного кадастру, а рішення Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 20 квітня 2018 року №669 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) є протиправним. Позивач вказує, що не оприлюднення замовником повної інформації щодо запропонованого проекту містобудівної документації та не проведення громадських слухань по даному питанню позбавило його та інших жителів міста прийняти участь в таких слуханнях та подати свої зауваження і пропозиції, як це передбачено ч. 5, 7 ст. 21 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності . ОСОБА_1 стверджує, що оскаржуване рішення відповідача відповідає ознакам нормативно-правового акта наведеним вище та стосується всіх фізичних і юридичних осіб, в тому числі жителів міста Новояворівськ та його зокрема. Позивач зазначив, що детальний план території, затверджений оскаржуваним рішенням відповідача може привести до негативних наслідків у майбутньому.

Відповідач проти позову заперечив, подав письмовий відзив, у якому зазначив, що позивач не виявив бажання ознайомитись з даним проектом містобудівної документації в період визначений законодавством та не був позбавлений права ознайомитись із містобудівною документацією. Позивачем не надано доказів звернення із зауваженнями та/або пропозиціями щодо проекту ДПТ, представленого для обговорення чи доказів того, що зауваження та/або пропозиції громадськості щодо проекту ДПТ не розглянуті та/або не враховані. ОСОБА_1 не вказує відомості про застосування оскаржуваного рішення до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано це рішення міської ради. Позивачем не зазначено як саме оскаржуване рішення порушує права, свободи та інтереси позивача. До Новояворівської міської ради не надходили пропозиції до детального плану території від позивача у визначені строки, що також свідчить про відсутність факту порушення прав та інтересів позивача.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі з врахуванням особливостей провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначених у ст. 264 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши думку позивача, представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

13.03.2018 року проект рішення Новояворівської міської ради Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) був опублікований на офіційному сайті Новояворівської міської ради.

15.03.2018року у часописі Яворівщина №21-22(2718-2719) опубліковано повідомлення про початок розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації - Детальний план території у північно-східній частині м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) щодо визначення планувальної організації і функціонального призначення та впорядкування цієї території для містобудівних потреб з метою будівництва багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення, будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу, будівництва та обслуговування будівель торгівлі м.Новояворівська Яворівського району Львівської області .

21.03.2018 року проект рішення з відповідними матеріалами, а саме з проектом містобудівної документації (Детальний план території у північно-східній частині м.Новояворівська Яворівського району, Львівської області (біля в`їзного знаку міста)) було розглянуто на засіданні комісії з питань використання земель, благоустрою території та захисту навколишнього середовища. За результатами розгляду комісією рекомендовано Новояворівській міській раді прийняти рішення про Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) .

За результатами розгляду комісією рекомендовано Новояворівській міській раді прийняти рішення Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) .

20.04.2018 року Новояворівською міською радою прийнято рішення №669 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) .

Рішення Новояворівської міської ради №669 від 20.04.2018 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) опубліковано на офіційному сайті ради 23.04.2018.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи вказаний спір суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьев проти України 2 ).

Європейський суд з прав людини у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

З урахуванням наведених правових норм суд здійснює розгляд справи по суті, оскільки іншого порядку розгляду зазначеної категорії справ діючим законодавством не встановлено.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, визначено статтею 264 КАС України, відповідно до частини першої якої встановлені нею правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Відповідно до частини другої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Новояворівської міської ради від 20 квітня 2018 року №669 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста ) , проте не вказує відомості про застосування оскаржуваного рішення до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано це рішення міської ради.

Повноваження Новояворівської міської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Земельним кодексом України, законами України Про місцеве самоврядування в України , Про основи містобудування , Про регулювання містобудівної діяльності .

Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону України Про основи містобудування до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Порядок розроблення містобудівної документації, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Частиною першої статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території; детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Згідно з частиною четвертою статті 19 цього ж Закону детальний план території визначає: принципи планувально-просторової організації забудови; червоні лінії та лінії регулювання забудови; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; черговість та обсяги інженерної підготовки території; систему інженерних мереж; порядок організації транспортного і пішохідного руху; порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що детальний план території є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати та доповнювати положення останнього.

Відповідно до пункту 2.9 ДБН 360-92 Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень для досягнення високого соціально-економічного ефекту формування планувальної структури міста треба прагнути до компактного розвитку його плану, що досягається підвищенням інтенсивності використання території під основні функції. При цьому треба враховувати неоднорідність функціонально-планувальних якостей міських територій, які значною мірою визначаються різною інтенсивністю їх освоєння і неоднаковими умовами транспортної доступності.

Пунктом 3.4 ДБН Б.1.1-14:2012 визначається, що використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

За функціональним використанням детальним планом території охоплені:

- землі транспортної інфраструктури - вулична мережа автодорога Львів-Краковець, залізнична колія Львів-Старичі

- землі житлової та громадської забудови - ділянка ПП Польтраст ;

- землі запасу Новояворівської міської ради.

На зазначеній території об`єднано кілька форм використання, тому її можна віднести до багатофункціональної/ поліфункціональної зони використання.

Суд зазначає, що передбачене детальним планом території функціональне призначення території (території житлової - громадської забудови, території загального користування-вулиці та проїзди, землі транспортної інфраструктури, землі рекреації ) не суперечить генеральному плану м.Новояворівська, а є уточненням його положень щодо планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини населеного пункту, не змінюють функціональне зонування його територій, що відповідає вимогам статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Суд встановив, що метою даного детального плану території є аналіз існуючої забудови та розробка варіанту планувальної структури в північно-східній частині м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) з метою будівництва багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення, та об`єктів транспортної інфраструктури, функціонального зонування території із установленням червоних ліній вулиць та встановленням планувальних обмежень.

На території опрацювання детального плану розміщена ділянка ПП Польтраст . На даний час право оренди на проектовану земельну ділянку належить ПП Польтраст згідно договору оренди №356 від 28.09.2011р. Відповідно до Договору №356 оренди землі від 28.09.2011 року об`єктом оренди є земельна ділянка, площею 3,0 гектара (кадастровий №4625810500:04:009:0067) житлової та громадської забудови. Відповідно до п.14 зазначеного Договору цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови за видами використання, які визначаються орендарем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації і документації із землеустрою.

Суд зазначає, що зазначеним детальним планом території визначаються земельні ділянки, що відводяться для будівництва багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення, та об`єктів транспортної інфраструктури, а саме:

Ділянка №1, що перебуває на праві оренди в ПП Польтраст , пропонована під будівництво багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення;

Ділянка №2 пропонована для відводу під будівництво багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення;

Ділянка №3 пропонована для відводу під будівництво об`єктів транспортної інфраструктури (шино монтаж, автомийка на 1 пост);

Ділянка №4 пропонована для відводу під будівництво об`єктів транспортної інфраструктури (станція технічного обслуговування на 3 пости, автомийка на 1 пост);

З метою забезпечення ефективного використання земельного фонду міста ділянки №2,3,4 виставляються Новояворівською міською радою на земельні торги (у формі аукціону з продажу права власності)

В межі детального плану потрапляють:

- Землі загального користування - вулиці та дороги місцевого значення

- Землі житлової та громадської забудови - ділянка ПП Польтраст

- Землі транспортної інфраструктури

- Землі запасу Новояворівської міської ради.

Суд звертає увагу на те, що, цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель) в розумінні Земельного кодексу України та функціональне призначення території в розумінні генерального плану, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста, визначеної містобудівною документацією, зокрема генеральним планом, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Так, стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно з Договором №356 оренди землі від 28.09.2011 року об`єктом оренди є земельна ділянка, площею 3,0 гектара (кадастровий №4625810500:04:009:0067) житлової та громадської забудови. Відповідно до п.14 зазначеного Договору цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови за видами використання, які визначаються орендарем самостійно в межах вимог, встановлених законом для використання земель цієї категорії з урахуванням містобудівної документації і документації із землеустрою.

Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту ч. 1 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 5 даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій (в даному випадку Новояворівською міською радою відповідно до статті 19 Земельного кодексу України у рішення №1026 від 29.10.2010 року зазначено, що ПП Полтраст надано в оренду вище вказану земельну ділянку за рахунок земель житлової та громадської забудови м.Новояворівська), тобто категорія землі - землі житлової та громадської забудови), а не види використання земельних ділянок.

Такі ж правові висновки викладено в Постанові Вреховного Суду від 21.06.2018 року у справі №826/4504/17, Постанові Верховного Суду від 22.11.2018 року у справі №826/14323/16.

Нормами Земельного кодексу України передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. При цьому, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Мета детального плану полягає в уточненні у більш великому масштабі положень, відображених у генеральному плані населених пунктів та схеми планування території районів. Детальний план використовують при формуванні принципів планування організації забудови, при уточненні цільового призначення території, при виявленні й уточненні природних ресурсів, якими володіє територія, для застосування їх у різних видах діяльності.

Детальний план уточнює та доповнює положення генерального плану і являється передумовою для передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб та зміни цільового призначення таких земель.

ДПТ це намір раціонального використання території, - на час розгляду та вирішення справи по суті права позивача ніяким чином не порушено. Висновок позивача про імовірне порушення права є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, ДПТ затверджений відповідно до основних техніко - економічних показників щодо визначення планувальної організації і функціонального призначення та впорядкування цієї території для містобудівних потреб для подальшого розроблення документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об`єктів містобудування.

Представник відповідача зазначив, що на підставі рішення Новояворівської міської ради №669 від 20.04.2018 надано дозвіл Новояворівській міській раді 11.10.2018 рішеннями №776,777,778 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які виставляються на земельні торги в м. Новояворівську (біля в`їзного знаку міста), а також рішенням №779 від 11.10.2018 надано дозвіл ПП Польтраст на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по зміні виду цільового призначення орендованої земельної ділянки, площею 3,00 га. Дані проекти землеустрою проходять процедуру погодження та в подальшому будуть подані на затвердження сесії міської ради.

Щодо посилань позивача на порушення порядку проведення громадських слухань обговорення ДПТ слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №3038-VI громадським слуханням підлягають розроблені в установленому порядку проекти містобудівної документації на місцевому рівні: генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій, детальні плани територій.

За змістом ч. 3 ст. 21 Закону №3038-VI сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи зобов`язані забезпечити: 1) оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення містобудівної документації на місцевому рівні з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; 2) оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні та доступ до цієї інформації громадськості; 3) реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні (у разі її утворення); 4) узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками містобудівної документації на місцевому рівні через погоджувальну комісію; 5) оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації на місцевому рівні.

Згідно з ч. 5-6 вказаної статті оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні є підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування. Пропозиції громадськості мають бути обґрунтовані в межах відповідних законодавчих та нормативно-правових актів, будівельних норм, державних стандартів і правил та надаватися у строки, визначені для проведення процедури громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються.

Відповідно до частини восьмої статті 21 Закону №3038-VI для розгляду спірних питань, що виникають у процесі громадських слухань, може утворюватися погоджувальна комісія. Погоджувальна комісія протягом двох тижнів після її створення розглядає спірні питання, зафіксовані у протоколі громадських слухань, та ухвалює рішення про врахування або мотивоване відхилення цих пропозицій (зауважень).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що громадські слухання містобудівної документації на місцевому рівні відбуваються шляхом, зокрема, оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, надання особам, які мають право на подання пропозицій до проектів містобудівної документації на місцевому рівні, строку для подання таких пропозицій; безпосереднє подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування; утворення погоджувальної комісії у разі необхідності та, відповідно, оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.

Врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації є результатом двостороннього процесу. За відсутності факту реалізації громадськістю свого права на подання пропозицій до містобудівної документації у передбаченому законом порядку у відповідача відсутній обов`язок з їх розгляду та, відповідно, врахування.

Така ж правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 22.11.2018 року у справі №826/14323/16.

Судом встановлено, що розроблений проект ДПТ виносився на громадське обговорення, про що замовником розміщено 15.03.2018 у часописі Яворівщина №21-22(2718-2719) повідомлення про початок розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації - Детальний план території у північно-східній частині м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) щодо визначення планувальної організації і функціонального призначення та впорядкування цієї території для містобудівних потреб з метою будівництва багатоквартирних житлових будинків з приміщеннями громадського призначення, будівництва та обслуговування готельно-розважального комплексу, будівництва та обслуговування будівель торгівлі м.Новояворівська Яворівського району Львівської області .

Зокрема, у спосіб та протягом строку, що визначені у вказаному оголошенні, Новояворівською міською радою приймалися пропозиції громадськості для їх розгляду та врахування у проекті ДПТ, що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом громадських слухань щодо розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті містобудівної документації - Детальний план території у північно - східній частині м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) .

Позивачем не надано доказів звернення із зауваженнями та/або пропозиціями щодо проекту ДПТ, представленого для обговорення чи доказів того, що зауваження та/або пропозиції громадськості щодо проекту ДПТ не розглянуті та/або не враховані.

Судом встановлено, що до Новояворівської міської ради не надходили пропозиції до детального плану території від позивача у визначені строки, що також свідчить про відсутність факту порушення прав та інтересів позивача.

У судовому засіданні ОСОБА_1 зазначив, що Детальний план території у північно - східній частині м.Новояворівська може призвести до негативних наслідків у майбутньому.

При цьому суд зазначає, що обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача.

Разом з тим, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд дійшов висновку, що твердження позивача щодо протиправності рішення Новояворівської міської ради з огляду на те, що в майбутньому це може призвести до чогось є надуманим і голослівним.

Суд зазначає, що позивач вказує про порушення на майбутнє його права та інтересу.

Суд наголошує, що порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права); вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування.

Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового акта, суд вважає, що право на оскарження нормативно-правового акта суб`єкта владних повноважень надано особі, що належать до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.

Оскільки, ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин, то таке рішення міської ради не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення з цим адміністративним позовом.

Доводи позивача щодо можливого впливу рішення на коло його прав та інтересів на майбутнє, не спростовують зазначеного висновку суду.

Суд вважає, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження нормативно-правових актів не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки.

Суд повторюється, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

На думку суду наведені положення не дозволяють скаржитися щодо нормативно-правового акта або певних обставин абстрактно, лише тому, що позивач вважає начебто певні положення норм положення впливають на його правове становище на майбутнє.

Вказаний висновок зроблений з урахуванням практики ЕСПЛ, що викладена у його Рішенні від 30 жовтня 2014 року по справі ШВИДКА ПРОТИ УКРАЇНИ , заява № 17888/12, остаточним стало 30.01.2015, у п. 54 якого вказав, що Конвенція покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.

Таким чином посилання позивача на можливе порушення його прав в майбутньому свідчать, що спір заявлений передчасно, а тому вимоги не можуть бути задоволені на майбутнє.

Надавши оцінку наведеним доводам позивача та матеріалам справи і наведеним вище нормам діючого законодавства, суд дійшов висновку, що вказані доводи позивача є необґрунтованими, оскільки він звернувся до суду як фізична особа, а, отже, не є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано це Рішення або його відповідна норма, у зв`язку з чим рішення Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області від 20 квітня 2018 року №669 Про затвердження детального плану території північно-східної частини м.Новояворівська (біля в`їзного знаку міста) не порушує його прав та інтересів.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-1115во10, та Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 01.02.2018 у справі 800/502/17 (800/659/16), від 27 лютого 2018 року у справі № 821/778/17, від 19.06.2018 у справі № 805/2979/17-а, від 27.11.2018 у справі №826/5221/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 807/20/18 (П/9901/457/18) та від 30.10.2018 у справі № 800/473/17 (П/9901/464/18), від 15.11.2018 у справі № 9901/751/18

Верховний Суд неодноразово наголошував, що Суди повинні дотримуватись встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб. Не допускається постановлення рішень, що передбачають: неправомірне обмеження прав, свобод та законних інтересів інших осіб, у тому числі обмеження публічної компетенції державних органів, їх посадових чи службових осіб; задоволення вимог осіб, які не є суб`єктами відповідних правовідносин.

Отже, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду. Таким чином, обов`язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати з сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 264, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області (81053, Львівська область, Яворівський район, м. Новояворівськ, вул. Шевченка, 2) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2019.

Суддя Р.М. Брильовський