Постанова

від 30.10.2019 по справі 640/6225/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 жовтня 2019 року

Київ

справа №640/6225/19

адміністративне провадження №К/9901/20990/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М., суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року (головуючий суддя - Бояринцева М.А.)

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (головуючий суддя - Беспалов О.О., судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

у справі № 640/6225/19

за заявою арбітражного керуючого ОСОБА_1

про забезпечення позову до подання позовної заяви.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог заяви

До Окружного адміністративного суду міста Києва 10 квітня 2019 року надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій вона просила зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2019 року № 994/5 Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 .

Цю заяву ОСОБА_1 обгрунтовувала тим, що наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2019 року № 994/5 її позбавлено гарантованого статтею 41 Конституції України права на працю і забезпечення засобів до існування, а також тим, що цей наказ прийнятий без встановлених статтею 112 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом підстав, що свідчить про його очевидну протиправність. Вважає, що дія вказаного наказу є підставою для заміни її як арбітражного керуючого під час вирішення відповідних клопотань та заяв у суді, що унеможливить відновлення її прав на здійснення діяльності в межах тих ліквідаційних процедур та справ про банкрутство, в яких вона бере участь.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю ухвалою від 22 квітня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив і зупинив дію наказу Міністерства юстиції України від 28 березня 2019 року № 994/5 Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 (далі - наказ № 994/5 ).

Ця ухвала мотивована тим, що з прийняттям наказу № 994/5 ОСОБА_1 . фактично позбавлено можливості виконувати повноваження ліквідатора та отримувати дохід від своєї професійної діяльності. Суд взяв до уваги те, що внаслідок дії зазначеного наказу господарськими судами прийматимуться рішення про заміну заявника на інших осіб, а тому прийшов до висновку, що відновлення прав заявника на здійснення діяльності в межах ліквідаційних процедур та справ про банкрутство, в яких вона бере участь, буде неможливим. Також суд зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 .

Водночас, суд першої інстанції не надавав оцінку доводам заявника щодо очевидної протиправності наказу № 994/5, оскільки ці обставини підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 червня 2019 року залишив ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року без змін.

Так, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо того, що з видачею наказу № 994/5 заявника фактично позбавлено можливості виконувати повноваження ліквідатора та отримувати дохід від своєї професійної діяльності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовити повністю.

Касаційна скарга, зокрема, обґрунтована тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права. Так, скаржник вважає, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. До того ж, забезпеченням позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення, а ознаки протиправності відповідного наказу повинні встановлюватись при вирішенні справи по суті. Також скаржник наголосив на тому, що згідно з вимогами закону, арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали про призначення його таким до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що дія наказу № 994/5 порушила б гарантоване їй Конституцією України право на працю, може позбавити її будь-яких засобів до існування, тобто небезпека порушення її прав є очевидною. Також вважає, що внаслідок дії зазначеного наказу буде завдана шкода правам та інтересам інших учасників проваджень у справах про банкрутство, оскільки призведе до збільшення строків ліквідаційних процедур, та, як наслідок, збільшення витрат пов`язаних з провадженнями у справах про банкрутство.

Відтак, заявник просить залишити без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

IІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України ) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Діяльність арбітражного керуючого регулюється Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , який був чинний на час прийняття наказу № 994/5.

Відповідно до статті 1 цього Закону, арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

Згідно з положеннями частин четвертої, п`ятої статті 113 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов`язаний припинити діяльність з дня внесення до Єдиного державного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України запису про припинення його повноважень. Рішення державного органу з питань банкрутства про позбавлення арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) може бути оскаржено арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дію.

Відповідно до частин першої, третьої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача , за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції (частина третя статті 150 КАС України).

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, на порушення яких, серед іншого, вказував скаржник, Верховний Суд виходить з такого.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150 -153 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Верховний Суд наголошує, що зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Водночас, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Підстави забезпечення позову передбачені частиною другою статті 150 КАС України. Так, однією з підстав є те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тому в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву про забезпечення позову, обґрунтовували це тим, що ОСОБА_1 послалася на відсутність інших засобів для існування, крім доходу від здійснення повноважень арбітражного керуючого, які зупинені наказом № 994/5. За цих умов, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що з прийняттям цього наказу заявника фактично позбавлено можливості виконувати повноваження ліквідатора та отримувати дохід від своєї професійної діяльності.

Однак, зробивши висновки про наявність підстав для забезпечення позову, суди не визначили в чому будуть полягати дії, спрямовані на поновлення прав ОСОБА_1 , не надали оцінку складності таких дій, в результаті чого можна було б визначити співмірність застосування того заходу забезпечення позову, про який просив заявник за обставин цієї справи, в тому числі з огляду на те, що до моменту припинення повноважень арбітражний керуючий прирівнюється до службової особи підприємства - боржника.

Крім того, заявник не надав, а суди не витребували будь-яких підтверджень відсутності у ОСОБА_1 чи членів її сім`ї інших джерел доходу, що свідчило б про скрутне матеріальне становище, яке б склалося внаслідок виконання оскаржуваного наказу.

Тобто, суди не звернули увагу на те, що до заяви про забезпечення позову не було надано доказів, які б підтверджували викладені у ній обставини.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2019 року у справі № 809/195/18 та від 10 вересня 2018 року у справі № 804/8343/17.

Водночас, у відповідь на доводи ОСОБА_1 , Верховний Суд зауважує, що питання заміни арбітражного керуючого вирішується в судовому порядку і вибуття заявника в цьому статусі з процедур банкрутства, санації, ліквідації не унеможливлює їх подальше здійснення іншими особами (арбітражними керуючими), визначеними господарськими судами, відповідно до правил процесуального закону.

Окрім іншого, в силу частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається лише у разі порушення прав, свобод чи інтересів позивача, тобто особи, яка звернулася/буде звертатися з позовом про захист своїх прав . Відтак, Верховний Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 , викладені у відзиві на касаційну скаргу, про можливі порушення прав інших осіб як учасників проваджень у справах про банкрутство, оскільки процесуальний законом передбачає можливість застосування забезпечення позову лише у зв`язку порушенням прав позивача.

Отже, Верховний Суд вважає, що зазначені у заяві про забезпечення позову доводи не свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 151 КАС України.

Відтак, як суд першої, так і апеляційної інстанцій, допустили порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні заяви арбітражного керуючого ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………………………….

………………………………….

………………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж .М. Мельник-Томенко ,

Судді Верховного Суду