Постанова

від 29.10.2019 по справі 640/6249/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6249/19 Головуючий у 1 інстанції - Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Маріо Груп до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Маріо Груп звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.09.2018 № 0049081409.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДФС у м. Києві 05.09.2018 проведена фактична перевірка ТОВ Маріо Груп (код ЄДРПОУ 40881011), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13-А.

За результатами вказаної перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт (довідку) перевірки від 13.09.2018, за висновками якого встановлено порушення ТОВ Маріо Груп статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів від 19.12.1995 № 481/19-ВР.

На підставі вказаних висновків акта перевірки ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 25.09.2018 № 0049081409, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України і згідно статті 17 Закону № 481/19-ВР застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів у розмірі 70 140, 25 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС України.

ДФС України за результатами розгляду скарги ТОВ Маріо Груп прийнято рішення від 30.11.2018 № 38903/6/99-99-11-06-01-251, яким податкове повідомлення-рішення від 25.09.2018 № 0049081409 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що обставини даної справи свідчать про відсутність у діях позивача ознак складу правопорушення, за яке спірним рішенням податкового органу до ТОВ Маріо Груп застосовано штрафні санкції, що обумовлює безпідставність та протиправність спірного акту індивідуальної дії.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів .

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити перевірки і звірки платників податків.

Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактична перевірка - це перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських, або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом в т.ч. і щодо дотримання норм законодавства про виробництво і обіг підакцизних товарів.

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та наявності в тому числі і такої обставини, як - отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливе порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки, відповідно до пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України, здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу, тобто за умови пред`явлення або надіслання платнику податків таких документів як направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як вбачається з пункту 80.7 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Закон України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.

Частинами 35 та 36 статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів передбачено, що зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта підприємницької діяльності таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру, а внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб`єкта підприємницької діяльності з обов`язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. До заяви додаються нотаріально засвідчена копія ліцензії на відповідний вид діяльності, виданої заявнику, та документ, що підтверджує право користування цим приміщенням.

Відповідно до абзаців 21, 22 статті 1 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Єдиний державний реєстр місць зберігання (Єдиний реєстр) - перелік місць зберігання, який ведеться органами доходів і зборів і містить визначені цим Законом відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Згідно абзацу дев`ятого частини 2 статті 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів у разі зберігання спирту або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру, до суб`єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17 000 гривень.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб`єкта господарювання з обов`язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по-батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Довідка про внесення місця зберігання до Єдиного реєстру видається суб`єкту господарювання, що здійснює господарювання за наявності ліцензії, що є підтвердженням реєстрації місця зберігання підакцизної групи товарів як алкогольних, так і тютюнових виробів.

Досліджуючи правомірність застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 70 140, 00 грн. на підставі встановленого під час перевірки факту зберігання алкогольних напоїв у місці зберігання, не внесеного до Єдиного реєстру, суд зазначає наступне.

Метою правового регулювання відносин із зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів є забезпечення контролю за їх виробництвом і обігом. Нарівні з місцями виробництва, оптової та роздрібної торгівлі алкогольних напоїв, які вказуються у ліцензіях на право здійснення відповідних видів діяльності, законодавець запровадив реєстрацію їх місця зберігання у Єдиному державному реєстрі для забезпечення повного контролю за процесом виробництва і реалізації підакцизної продукції.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 28.05.2002 № 251 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання (далі - Порядок № 251).

Згідно з пунктом 2.1 Порядку № 251 до Єдиного реєстру вносяться, зокрема, місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

За правилами пункту 2.2 названого Порядку № 251 заява про внесення місця зберігання алкогольних напоїв або тютюнових виробів до Єдиного реєстру подається за формою згідно з додатком 2.

До заяви додаються: документ, що підтверджує право користування цим приміщенням, та довідка про відповідність місця зберігання спирту установленим вимогам, видана Департаментом або його регіональними управліннями, - у разі реєстрації місця зберігання спирту; нотаріально посвідчена копія ліцензії на відповідний вид діяльності, копія документа, що підтверджує право користування приміщенням (договір оренди, свідоцтво на право власності та інше).

Системний аналіз вказаних правових норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що штрафні санкції за зберігання алкогольних напоїв та/або тютюнових виробів у місцях, не внесених до Єдиного реєстру, можуть бути застосовані до суб`єктів, що здійснюють оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями та/або тютюновими виробами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 820/212/16, від 26.02.2019 у справі № 825/1574/15-а, від 26.12.2018 у справі № 803/454/17, від 12.06.2018 у справі № 813/3034/17.

Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається, що у позивача наявна ліцензія на оптову чи роздрібну торгівлю алкогольними напоями, а також того, що позивач здійснює торгівлю вказаними видами продукції. Дані факти також не ставляться під сумнів податковим органом в апеляційній скарзі.

Отже, за умови відсутності у позивача ліцензії на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність застосування до ТОВ Маріо Груп штрафних санкцій за порушення норм ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , оскільки останній не є суб`єктом даного правопорушення.

Таким чином, оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у діях ТОВ Маріо Груп ознак складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів , то відсутні правові підстави для притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу за порушення порядку зберігання алкогольних напоїв.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 25.09.2018 № 0049081409 та наявність підстав для його скасування, що вірно встановлено судом першої інстанції.

При цьому, проаналізувавши аргументи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.09.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 30.10.2019.