Рішення

від 24.10.2019 по справі 545/1685/19

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 24.10.2019 Справа № 545/1685/19

Провадження №2/554/2302/2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 жовтня 2019 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

Головуючого - судді Г.В.Андрієнко,

за участю секретаря- О.В.Карабаш,

за участю позивача- ОСОБА_5,

за участю адвоката- А.О.Строгової

за участю представника відповідача- В.О .Пожидаєва , М .М . Кононенка

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, Полтавської районної ради про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2019 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до Комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, у якому просить визнати незаконними дії КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги по видачі наказу №62-к від 07.06.2019 року про звільнення позивача з посади головного лікаря на підставі п.1 ст.40 КЗпП України без попереднього повідомлення ОСОБА_5 про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю та пропонування іншої роботи; скасувати наказ №62-к від 07.06.2019 року про звільнення ОСОБА_5 з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України та поновити ОСОБА_5 на посаді головного лікаря КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги з дня звільнення; стягнути з КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги на користь ОСОБА_5 5000,00 грн. відшкодування моральної шкоди; стягнути з КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги 5000,00 грн. витрат на юридичну допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.06.2019 року він отримав копію наказу від 07.06.2019 року про звільнення з посади головного лікаря КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги . Вважає, що звільнення було незаконним та таким, що порушує його права. При цьому відповідач порушив вимоги ч.2 ст.40 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України, не запропонувавши працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Зазначає, що його звільнили у зв`язку зі скороченням штату, у той же час на підприємстві була вільна посада Медичний директор , для зайняття якої позивач підходив за всіма умовами, а саме має необхідний стаж роботи, освіту, кваліфікацію, однак вільна вакансія запропонована не була. Отже, роботодавець на порушення наведених норм законодавства не запропонував вільної посади та не попередив позивача про відсутність роботи за його професією. На підставі викладеного, звернувся за судовим захистом та просить задовольнити позов.

10 липня 2019 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області вищевказану позовну заяву ОСОБА_5 передано за підсудністю до Октябрського районного суду м.Полтави (а.с.14).

Дана справа надійшла до Октябрського районного суду м.Полтави 26.07.2019 року (а.с.17).

29 липня 2019 року ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.20-21).

23 листопада 2018 року до суду відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву, у якому відповідач з позовом не погодився, позовні вимоги не визнає, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, щодо тверджень позивача про те, що його звільнення відбулося незаконно через те, що йому не було запропоновано вільної посади, зокрема, посади Медичний директор , а також не було попереджено про відсутність роботи за його професією, то на виконання рішення 22 сесії сьомого скликання Полтавської районної ради від 22.03.2019 року №22/УІІ-788 та згідно Статуту в новій редакції був прийнятий наказ №-66 від 08.04.2019 року про внесення змін до штатного розпису відповідача з 11 червня 2019 року, ліквідувавши штатні посади, зокрема, посаду головного лікаря, яку обіймав ОСОБА_5 Відповідач посилався на те, що 10.04.2019 року ОСОБА_5 під розпис був ознайомлений та попереджений про скорочення посади головного лікаря у зв`язку з ліквідацією посад, крім того, 08.04.2019 року особисто отримав повідомлення про це. Таким чином, відповідач належним чином повідомив позивача про його звільнення та про відсутність вакантної посади для нього. ОСОБА_5 було запропоновано подати заяву та пройти конкурс на штатну посаду Медичного директора , 27.05.2019 року позивач подав відповідну заяву, а 30.05.2019 року забрав свою заяву та додані документи, а тому сторона відповідача вважає, що ОСОБА_5 був звільнений з роботи без порушень вимог трудового законодавства. Щодо компенсації моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. відповідач вважає, що ОСОБА_5 в позовній заяві не зазначено жодного доказу та не наведено жодного факту, який би підтверджував заподіяння йому моральних страждань, які б стали підставою для стягнення моральної шкоди. Також відсутні будь-які докази в обґрунтування вимоги про стягнення понесених витрат на правничу допомогу. На підставі викладеного, а також доводів, викладених у відзиві, відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.28-30).

Під час розгляду справи позивачем було доповнено позовну заяву та зазначено про те, що 06.03.2019 року його було поновлено після незаконного звільнення на посаді головного лікаря з дня звільнення, тобто з 29.10.2018 року, а 07.06.2019 року було знову звільнено з посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_5 зазначив, що після його поновлення на посаді за згаданим рішенням суду він був допущений до виконання своїх обов`язків і продовжував їх виконувати відповідно до умов контракту протягом тривалого часу. 29.01.2019 року строк контракту закінчився, однак роботодавець зі свого боку не вчинив жодних дій, які б свідчили про намір припинити трудові відносини саме у зв`язку із закінченням строку контракту, тобто, на думку позивача, погодився з тим, що контракт було продовжено на тих самих умовах на той самий строк. Таким чином, вважає, що контракт є продовженим на строк, на який його було укладено, а саме на п`ять років, разом із тим, після продовження контракту позивач повинен був працювати на посаді головного лікаря до закінчення строку дії трудового контракту, і лише після цього заклад мав право провести конкурс на заміщення посад генеральний директор та медичний директор . Зауважує, що внесення змін до Статуту відповідача із внесенням посади Медичний директор відбулося 22.03.2019 року, тобто, через 3 місяці після набрання чинності Наказом МОЗ №1977 від 01.01.2019 року та після його поновлення на посаді Головний лікар за рішенням суду. У зв`язку із цим вважає, що у роботодавця в даному випадку не відбулося змін в організації виробництва і праці, водночас, було введено посаду іншу за назвою, але аналогічною за змістом із посадою головного лікаря, а тому підстави для звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України відсутні. Роботодавцем була порушена процедура звільнення та не дотримано гарантій, встановлених законодавством для працівників. Крім цього, доповнив існуючі позовні вимоги вимогою про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з розрахунку 948,07 гривень за кожен робочий день згідно наданого розрахунку, а також просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5100,00 грн. (а.с.67-69).

Відповідачем надано до суду додаткові пояснення, згідно з якими зазначено про таке. 30.05.2019 року відбувся конкурс на посаду медичного директора КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради. 10.06.2019 року було ліквідовано посаду головного лікаря та відповідно посади його заступника з експертизи тимчасової непрацездатності та заступника головного лікаря з охорони дитинства та материнства, а 11.06.2019 року свої обов`язки почав виконувати медичний директор, який раніше працював на посаді заступника головного лікаря з охорони дитинства та материнства, також з цього дня приступив до роботи й заступник медичного директора з експертизи тимчасової непрацездатності за переведенням згідно з наказом №65-к від 11.06.2019 року. Позивачу неможливо було запропонувати посаду заступника медичного директора з охорони дитинства та материнства, оскільки він не є сімейним лікарем і не є педіатром, а за своїм фахом є хірургом, що унеможливлює заняття ним вказаної посади за невідповідністю кваліфікаційним вимогам (а.с.97-99).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5 та його представник - адвокат Строгова А.О. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та письмових доповненнях до позову. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача - КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради - адвокат Пожидаєв В.О. позовні вимоги не визнав, заперечував проти позову з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позовну заяву та письмових доповненнях до відзиву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача - Полтавської районної ради Кононенко М.М. у судовому засіданні з позовом не погодився, заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що звільнення позивача з роботи здійсненого відповідно до вимог трудового законодавства, при цьому не було порушено жодних гарантій працівника та в цілому була дотримана процедура під час звільнення, а тому наказ про звільнення є законним, а отже, підстави для його скасування та задоволення інших вимог позивача відсутні. У зв`язку з цим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за безпідставністю.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення відповідачів, надавши належну правову оцінку зібраним доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони: позивач ОСОБА_5 (а.с.7) та відповідач КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради перебували між собою у трудових відносинах, та позивач працював у відповідача на умовах строкового трудового договору (контракту) від 29.01.2014 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.9).

Відповідно до рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06.03.2019 року встановлено, що 29.01.2014 року Полтавська районна рада в особі голови районної ради Степаненка Василя Івановича , з однієї, та ОСОБА_5 , з другої сторони, уклали контракт про призначення ОСОБА_5 на посаду головного лікаря комунального закладу Полтавський районний центр первинної медичної допомоги на строк 5 років в період з 29.01.2014 року по 29.01.2019 року. 11.08.2015 року Комунальний заклад Полтавський районний центр первинної медичної допомоги перейменовано в Комунальний заклад Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги . Рішенням 17 сесії 7 скликання Полтавської районної ради реорганізовано комунальний заклад Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги шляхом перетворення у комунальне підприємство Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради. Крім цього, вбачається, що 29.10.2018 року між сторонами достроково розірвано контракт від 29.01.2014 року зі змінами, згідно з п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

За даним рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_5 було задоволено; визнано протиправним розпорядження голови Полтавської районної ради від 29.10.2018 року №236 Про дострокове розірвання контракту з головним лікарем комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради; визнано звільнення з посади головного лікаря комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради ОСОБА_5 незаконним; поновлено ОСОБА_5 на посаді головного лікаря комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради - з дня звільнення; стягнуто з Полтавської районної ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу - з дня звільнення по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі (з 29.10.2018 року по 06.03.2019 року) у розмірі 21796 грн. 32 коп. (а.с.107-109).

Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, наказом в.о. директора Комунального підприємства Полтавський районний відділ клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради № -62-к від 07 червня 2019 року Про звільнення ОСОБА_5 прийнято рішення, яким ОСОБА_5 - головного лікаря звільнити від займаної посади, у зв`язку зі скороченням штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України 10 червня 2019 року, виплатити компенсацію за невикористану відпустку за період з 29.10.2018 року по 20.03.2019 року в розмірі 12 календарних днів та за період з 21.03.2019 року по 10.06.2019 року в розмірі 8 календарних днів, разом 20 календарних днів та виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку. Підставою для видачі цього наказу зазначено наказ №20-к від 08.04.2019 року про попередження працівників щодо скорочення (а.с.10).

Також у трудову книжку позивача внесено запис № 38 від 10 червня 2019 року про звільнення з посади головного лікаря у зв`язку зі скороченням штату згідно з п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.9).

Із даним наказом позивач ОСОБА_5 не згоден, вважає дії відповідача по його винесенню незаконними, зокрема, просить наказ скасувати та поновити його на посаді головного лікаря з дня звільнення.

Щодо позовних вимог про визнання звільнення позивача незаконним, скасування наказу та поновлення позивача на роботі суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Так, відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Із частини 3 статті 21 КЗпП України вбачається, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як встановлено у судовому засіданні, на час укладення контракту в 2014 році позивач ОСОБА_5 дав згоду на укладення особливої форми трудового договору контракту, тим самим погодившись на певні обмеження, пов`язані з цим, адже доказів протилежного суду не надано.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 посилається на незаконність та безпідставність його звільнення за наказом №-62-к від 07.06.2019 року через те, що роботодавець не повідомив позивача про відсутність роботи за його професією чи спеціальністю та не запропонував йому іншої роботи на КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, а тому вказував, що це порушує трудові права позивача та суперечить ч.1 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України може бути скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови дотримання власником вимог ч.2 ст.40, ст.ст.42, 49-2 КЗпП України.

Враховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом України в ухвалі від 28.01.2009 року у справі № 6-14292св08, нормами трудового законодавства не передбачено право суду перевіряти доцільність скорочення працівників, оскільки власник підприємства або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, ці питання стосуються суто внутрішньої господарської діяльності окремого суб`єкта господарювання і не є предметом доказування у судових спорах.

У позовній заяві ОСОБА_5 стверджує, що на підприємстві не відбулося жодних змін в організації виробництва і праці, а лише змінилася назва попередньої посади, які він займав, а тому, на його думку, відсутні підстави для звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.

Слід зазначити, що найменування професій (посад), які передбачаються у штатному розписі, визначаються згідно з Випуском 78 Охорона здоров`я Довідника кваліфікаційних характеристик професій (ДКХП) працівників, який розроблено з урахуванням змін державних стандартів щодо класифікації професій та чинної номенклатури посад медичних працівників системи Міністерства охорони здоров`я України. Випуск побудовано відповідно до структури Класифікатора професій (ДК 003:2005). До нього увійшли кваліфікаційні характеристики керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців та робітників, які є специфічними для галузі охорони здоров`я.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 31 жовтня 2018 року № 1977 затверджено зміни до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 Охорона здоров`я . До Випуску включено нові кваліфікаційні характеристики: медичний директор. З Випуску виключено кваліфікаційні характеристики таких посад для нових призначень після 01 січня 2019 року: головний лікар лікувально-профілактичного закладу; головний лікар обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень; заступник головного лікаря з медсестринства. Працівники, які обіймали посади заступника головного лікаря з медсестринства, до набрання чинності цього наказу продовжують виконувати свої обов`язки.

Цим наказом також передбачено, що особи, призначені на посади керівників у сфері охорони здоров`я до набрання чинності цим наказом, продовжують виконувати свої обов`язки до проведення нових конкурсів. Визначено, що наказ набирає чинності з 01 січня 2019 року.

Тобто, з 01 січня 2019 року в Україні фактично розмежовуються функції директора та медичного директора: директор закладу займається питаннями господарської діяльності, а медичний директор виключно питаннями медицини.

Разом із цим, рішенням 22-ї сесії сьомого скликання Полтавської районної ради №22/УІІ-788 від 22.03.2019 року затверджено Статут комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради шляхом викладення його в новій редакції (а.с.34).

Положеннями Статуту КП Полтавський РКЦ ПМД Полтавської районної ради у новій редакції передбачено, зокрема, управління підприємством, розподіл обов`язків між Директором підприємства та Медичним директором (розділ 7) тощо.

Так, відповідно до п.п.7.5-7.5.11 та п.7.5.13 Статуту медичний директор: визначає головні напрямки підприємства у медичній діяльності, затверджує плани діяльності (окрім фінансового плану) та звіти про його виконання; організовує роботу підприємства щодо надання населенню первинної медичної допомоги, згідно з вимогами нормативно-правових актів; забезпечує порядок приймання, зберігання, відпуску та обліку лікарських засобів та медичних виробів; розробляє та впроваджує на підприємстві систему безперервного удосконалення якості послуг з метою забезпечення безпеки пацієнтів, своєчасності допомоги, економічної ефективності у медичній сфері, досягнення найкращих результатів на основі наукових знань та приписів доказової медицини; координує зовнішню та внутрішню взаємодію підрозділів підприємства первинної медицини; забезпечує контроль за веденням та зберіганням медичної та іншої медичної документації; подає пропозиції директору підприємства про прийняття на роботу, звільнення з роботи медичного персоналу підприємства, а також інші, передбачені законодавством про працю рішення в сфері трудових відносин. Забезпечує раціональний добір кадрів медичного персоналу та дотримання ними прав внутрішнього трудового розпорядку; створює умови підвищення фахового і кваліфікаційного рівня медичних працівників та відповідає за організацію безперервного професійного розвитку медичного персоналу, згідно із затвердженим в установленому порядку штатним розписом; подає пропозиції директору підприємства про призначення та звільнення з посади заступника медичного директора з ЕТН; забезпечує дотримання медичним персоналом на підприємстві вимог законодавства про охорону праці, санітарно-гігієнічних та протипожежних норм і правил, створення належних умов праці; несе відповідальність за збитки по наданню первинної медичної допомоги, завдані підприємству з вини медичного директора в порядку, визначеному законодавством; самостійно вирішує питання медичної діяльності підприємства за винятком тих, що віднесені законодавством та Статутом до компетенції Засновника, Органу управління та директора Підприємства (а.с.35-49).

Отже, матеріалами справи встановлено скорочення посади головного лікаря, що підтверджується штатним розписом та установчими документами.

За таких обставин, зміни в штатному розписі КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради й виведення посади головного лікаря та введення замість неї до штатного розпису посади медичного директора , свідчить про зміни в організації роботи та законність відповідних змін в штатному розписі судом у даній справі не перевіряється.

Посилання позивача на те, що у роботодавця не відбулося змін в організації виробництва і праці, які полягають лише у зміні назви займаної посади, через що нібито відсутні підстави для звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1 Закону України Про зайнятість населення вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.

У правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, зазначено, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як вбачається з наказу в.о. директора КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради Удовіченко Н. М. №-66 від 08.04.2019 року, на виконання рішення 22 сесії сьомого скликання Полтавської районної ради від 22.03.2019 року №22/УІІ-788 та згідно Статуту в новій редакції внесено зміни до штатного розпису комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради з 11.06.2019 року, ліквідувавши штатні посади: головний лікар; заступник головного лікаря з охорони дитинства та материнства; заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності - всього 3 штатні одиниці; введено до штату підприємства з 11.06.2019 року 3 штатні одиниці, а саме: медичний директор, заступник медичного директора з охорони дитинства та материнства, заступник медичного директора з експертизи тимчасової непрацездатності; крім того, ухвалено відповідно до чинного законодавства України, не пізніше шіж за 2 (два) місяці, ознайомити та попередити ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про скорочення; розробити відповідний штатний розпис у новій редакції, який вводиться в дію з 11.06.2019 року (а.с.53-54).

Згідно з наказом в.о. директора КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради Удовіченко Н. М . №-20-к від 08.04.2019 року Про попередження працівників наказано попередити працівників про скорочення у зв`язку з ліквідацією посад шляхом вручення повідомлення та ознайомити з даним наказом під підпис, зокрема, і ОСОБА_5 - головного лікаря (а.с.52).

Судом установлено, що ОСОБА_5 відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України був попереджений за 2 (два) місяці про майбутнє звільнення із займаної посади головного лікаря за п.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться 10.06.2019 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, що підтверджується повідомленням від 08.04.2019 року №1 Про скорочення , яке позивач отримав у цей же день, про що свідчить особистий підпис про ознайомлення (а.с.51).

Відповідно до статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 від 22 червня 1982 року Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Стороною відповідача доведено відсутність вакантних посад на підприємстві на час звільнення позивача, та наявними матеріалами справи підтверджується той факт, що у відповідача фактично не було об`єктивної можливості запропонувати позивачу ОСОБА_5 іншу роботу на даному підприємстві з дня попередження його про наступне вивільнення і до дати його звільнення, які б останній міг виконувати за своїм кваліфікаційним рівнем.

Зокрема, посада заступника медичного директора з охорони дитинства та материнства ОСОБА_5 не пропонувалась у зв`язку з тим, що він не відповідає кваліфікаційним вимогам цієї посади, передбаченими посадовою інструкцією (а.с.101-105), не є сімейним лікарем, не здобував спеціальність за напрямом педіатрія, а за фахом є хірургом, що унеможливлює зайняття ним вказаної посади.

Інших вакантних посад, які б відповідали вимогам, які існують на цьому підприємстві відповідно до кваліфікації ОСОБА_5 та займаної ним посади головного лікаря, у тому числі в інших структурних підрозділах, протягом вказаного періоду, і які існували на день звільнення, з наданого до суду штатного розкладу, затвердженого Головою Полтавської районної ради, не вбачається та у судовому засіданні не встановлено (а.с.116-130).

Також встановлено, що 27.05.2019 року позивач ОСОБА_5 подавав заяву про участь у конкурсі на зайняття посади медичного директора КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, однак, 30.05.2019 року вказану заяву та пакет документів до неї позивачем було відкликано, про що свідчить надана ним розписка про повернення документів (а.с.33).

Крім того, згідно зі ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров`я керівником закладу охорони здоров`я незалежно від форми власності може бути призначено лише особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу охорони здоров`я здійснюються відповідно до законодавства. Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.7.13 Статуту засновник підприємства укладає і розриває контракт з Директором підприємства та Медичним директором та здійснює контроль за його виконанням.

Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1094 від 27.12.2017 року.

Аналіз положень нормативних актів свідчить про те, що керівники комунального закладу охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту.

А відтак, суд не вправі перебирати на себе функції, якими наділені, уповноважені на це органи, зокрема щодо призначення медичного директора, який повинен бути призначений виключно на конкурсній основі, тобто, за умови оголошення та проведення відповідного конкурсу.

Рішення конкурсної комісії щодо визначення переможцем конкурсу на заняття посади медичного директора КП Полтавський РКЦ ПМД Полтавської районної ради , як і наказ про призначення відповідної особи на дану посаду, ніким не оспорювалися, отже є дійсними, а тому зазначена посада не є вакантною, що виключає можливість призначення позивача на цю посаду.

За таких обставин, позивачем заявлено вимоги, які не можуть бути задоволені судом, оскільки вирішення наведеного питання належить до дискреційних повноважень відповідача виключно за результатами проведеного конкурсу, процедура та результати якого позивачем не оспорювалися та не є предметом розгляду даної справи.

Як було зазначено вище, 10.06.2019 року штатну посаду головного лікаря, а також посади його заступника з експертизи тимчасової непрацездатності та заступника головного лікаря з охорони дитинства та материнства на вказаному підприємстві було ліквідовано.

В подальшому, за наслідками оголошеного відповідачем конкурсу з 16.08.2019 року свої обов`язки почала виконувати медичний директор ОСОБА_9 (а.с.61-62), а також заступник медичного директора з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_10 , яка була переведена з посади заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності за наказом №65-к від 11.06.2019 року (а.с.100).

Разом із тим, суд враховує ту обставину, що строк дії контракту ОСОБА_5 закінчив свою дію 29.01.2019 року, та у встановленому порядку продовжений на новий строк не був.

Натомість, у своїх доводах позивач вважає укладений з ним трудовий договір (контракт) від 29.01.2014 року таким, що продовжений на строк, на який його було укладено, а саме на п`ять років, у зв`язку з тим, що після поновлення на посаді за рішенням суду від 06.03.2019 року продовжував виконувати покладені на нього трудові обов`язки протягом тривалого часу та з 29.01.2019 року роботодавець не припинив трудові відносини у зв`язку із закінченням строку контракту.

Разом з тим, суд вважає, що таке посилання не ґрунтується на законі, а наведені позивачем обставини щодо виконання ним трудових обов`язків на підприємстві після 29.01.2019 року викликані передусім тривалістю розгляду судової справи №545/3269/18 за його позовом щодо оскарження розпорядження про дострокове розірвання з ним згаданого контракту від 29.01.2014 року, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Після вирішення даного спору між сторонами відповідачем здійснено виконання відповідного рішення суду від 06.03.2019 року та через короткий період часу 08.04.2019 року позивача ОСОБА_5 було повідомлено про наступне звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України.

Так, на виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області у справі №545/3269/18 згідно з розпорядженням Голови Полтавської районної ради №47 від 20.03.2019 року ОСОБА_5 було поновлено на посаді головного лікаря КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради з 21 березня 2019 року, про що внесено запис №27 у трудовій книжці позивача (а.с.9, 96, 107-109).

Крім того, позивач за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору, така дія договору була тимчасовою, разом із тим зазначені ним обставини не впливають на строк дії укладеного контракту, який був обумовлений сторонами та мав закінчитися 29.01.2019 року.

За таких обставин, посилання ОСОБА_5 на те, що укладений з ним трудовий договір (контракт), після його поновлення на роботі за рішенням суду, з 29.01.2019 року був укладений ще на 5 років, є безпідставними.

З урахуванням наведеного вище, наказ відповідача №-62-к від 07.06.2019 року про звільнення ОСОБА_5 є законним та виданий з дотримання вимог трудового законодавства. Крім того, наказ підписаний особою, яка мала законні повноваження його підписувати.

Як встановлено в судовому засіданні, про припинення трудових відносин із ОСОБА_5 у зв`язку зі скороченням штату (п.1 ст.40 КЗпП України) позивач був обізнаний завчасно та з наказом №-62-к від 07 червня 2019 року про звільнення він був належним чином ознайомлений 10.06.2019 року під розпис (а.с.50, зворотній бік а.с.50).

Крім того, обставин, передбачених статтею 42 КЗпП України відносно позивача протягом судового розгляду не встановлено, доказів цього не надано.

На підставі наведеного, суд приходить до переконання про те, що даний наказ виданий відповідно до чинного законодавства про працю та не порушує прав та трудових гарантій позивача.

Оскільки наказ про звільнення ОСОБА_5 №-62-к від 07.06.2019 року є законним, саме звільнення позивача у зв`язку зі скороченням штату проведено у відповідності із вимогами чинного законодавства, а тому підстав для його визнання незаконним у суду немає.

Суд вважає, що в такому випадку відсутні й підстави для поновлення ОСОБА_5 на роботі.

Суд також вважає, що при звільненні позивача ОСОБА_5 з посади головного лікаря відповідачем було дотримано вимоги ст.ст.22, 36, ч.2 ст.40, ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України, які передбачають підстави припинення трудового договору. Докази, які б свідчили про те, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача в цій частині відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що позивач усвідомлював наслідки укладення контракту, який був укладений за його заявою, а тому позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідачем не була врахована його попередня робота, суд вважає необґрунтованим з тих підстав, що ця обставина не може бути безумовною підставою при вирішенні питання про поновлення на роботі без урахування всіх обставин звільнення.

Встановивши відсутність підстав для визнання незаконним звільнення та відсутність протиправних дій відповідача щодо цього, суд не вбачає підстав для застосування положень ст.235 КЗпП України щодо стягнення з КП Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому в цій частині в задоволенні позову також слід відмовити за безпідставністю.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає про таке.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст.237-1 КЗпП України.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до абз. 2 п.5 постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки звільнення ОСОБА_5 є законним і обгрунтованим, то відсутня така підстава завдання моральної шкоди як протиправність діяння заподіювача такої шкоди, а також причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, та оскільки позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є похідними від первинних позовних вимог про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, у задоволенні яких відмовлено, а тому вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.4 ст.77 ЦПК України суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов є безпідставним, в зв`язку з чим не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Так, позивачем заявлено позовні вимоги про визнання незаконним дій по винесенню наказу про звільнення з роботи, його скасування та поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Як зазначено у п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, суд враховує, що оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв`язку з чим зазначені судові витрати за рахунок відповідача не компенсуються.

Крім того, згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, а тому суд вважає судовий збір у розмірі 3073,60 грн. за вимогами даної позовної заяви віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 235, 237-1, 252 КЗпП України, ст. ст. ст. ст.12.13,81, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Комунального підприємства Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, Полтавської районної ради про визнання дій незаконними, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди-відмовити.

Судові витрати в сумі 3073,6 грн. віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи , якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Полтавського апеляційного суду або через Октябрський районний суд м. Полтави.

У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Найменування сторін:

позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Комунальне підприємство Полтавський районний клінічний центр первинної медичної допомоги Полтавської районної ради, код ЄДРПОУ 38525759, місцезнаходження за адресою: вул.Стрітенська, буд.58б, м.Полтава.

відповідач: Полтавська районна рада, код ЄДРПОУ 21049708, місцезнаходження за адресою: вул.Шевченка, буд.5, м.Полтава.

Повне судове рішення складено 29 жовтня 2019 року.

Суддя: Г.В. Андрієнко