Рішення

від 16.10.2019 по справі 905/1131/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.10.2019 Справа № 905/1131/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Українсько - Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" (03040, місто Київ, вулиця Стельмаха, будинок 10 А; код ЄДРПОУ 25590882)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНАГРОХІМ" (84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Студентська, будинок 3, квартира 3; код ЄДРПОУ 36731172)

про стягнення збитків в сумі 109 376,16 грн.,-

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Українсько - Німецьке товариство з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНАГРОХІМ" про стягнення збитків в сумі 109 376,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 06/04/2018 від 06.04.2018 на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України та Договору-заявки №1 від 06.04.2018, а саме щодо митного оформлення вантажу, що унеможливило доставку вантажу до місця призначення, внаслідок чого позивачем понесено збитки у розмірі 109 376,16 грн. за зворотну доставку вантажу в Україну.

Представник позивача протягом розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача протягом розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що замовником було виконано належним чином умови договору № 06/04/18 від 06.04.2018. На думку відповідача, першопричиною не розмитнення вантажу є те, що позивач свідомо приховав інформацію щодо транспортного засобу підписаного ним договору-заявки № 1 від 06.04.2018 про перевезення небезпечного вантажу класу ADR 3 чим порушив статтю 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Автомобіль DAF НОМЕР_1 та причеп НОМЕР_2 , як з`ясувалось на французькій митниці, не відповідає вимогам небезпечним транспортним стандартам і не мав права перевозити небезпечний вантаж класу безпеки 6.1. Крім того, на думку відповідача, представлена позивачем копія сертифікату ТОВ VITEX SAS від 11.06.2018 є підробкою. Відповідач протягом розгляду справи наголошував на тому, що перевізником не було виконано умови сертифікату (письмового повідомлення) від 14.05.2018, яким було перенаправлений транспортний засіб до UAB COCOS LT YANKEE WOODS , тобто перевізником було самостійно прийнято рішення про залишення м. Коркільруа, Франція, без будь-яких вказівок зі сторони власника.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

06.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" (далі - замовник, відповідач) та Українсько - Німецьким Товариством з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" (далі - перевізник, позивач) укладено договір №06/04/2018 на перевезення у міжнародному автомобільному сполученні та по території України.

Предметом договору є порядок взаємовідносин, що виникають при організації та виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом по Україні та за її межами, і розрахунках за ці перевезення між перевізником, з одного боку, і експедитором з іншого боку. Замовник виступає за дорученням від імені та за рахунок резидента або нерезидента України. Замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії договору здійснювати від імені замовника і за рахунок замовника перевезення вантажів. При виконанні зобов`язань за договором перевізник не має право вступати в договірні відносини з третіми особами (п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору передбачено, що взаємовідносини замовника і перевізника ґрунтується на положеннях Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) і протоколу до Конвенції КДПВ від 05.07.1978. У випадку незастосування Конвенції КДПВ сторони керуються положеннями цього договору і законодавством України.

Розмір оплати за перевезення вантажів і надання послуг узгоджується окремо при підтвердженні заявки на перевезення, яка є невід`ємною частиною договору. Плата за перевезення включає в себе: транспортний тариф, вартість TIR-carnet, інші витрати, пов`язані з доставкою вантажу одержувачу (п. 6.1. договору).

Згідно п. 6.7. договору замовник компенсує перевізнику витрати, пов`язані з наданням послуг, непередбачених цим договором та/або транспортним замовленням на перевезення вантажу, при попередньому узгодженні таких витрат з замовником.

Відповідно до п. 9.7. договору зміни в маршруті перевезення вантажу, адрес вантажовідправника/вантажоотримувача після отримання заявки перевізником можливе тільки за взаємною згодою сторін. При цьому сторона, яка ініціює такі зміни, зобов`язана своєчасно, але не пізніше, ніж за 24 години до настання вищевказаних змін, повідомити другу сторону в письмовій або усній формі, і в письмовій формі узгодити оплату додаткових витрат в зв`язку з такими змінами.

Згідно з п. 10.1. претензії та суперечки, які стосуються виконання цього договору будуть вирішуватися сторонами шляхом переговорів і консультацій.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє до 31 грудня і може бути розірваний на вимогу однієї із сторін у відповідності до вимог чинного законодавства, тільки після повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 12.1. договору).

На виконання умов договору №06/04/2018 від 06.04.2018 було оформлено договір - заявку №1 від 06.04.2018, відповідно до якої перевізник від свого імені зобов`язується за дорученням та за рахунок замовника надати власні транспортні засоби або укладати договори з третіми особами (виконавцями) для організації перевезення вантажів, а також проводити повний розрахунок з виконавцями з коштів отриманих від замовника, на погоджених умовах(т.2 а.с.14):

Маршрут: Дніпро - Новомосковськ - Коркільруа (Франція);

Дата завантаження: 10.04.2018;

Адреса завантаження: згідно вказівкам замовника; відправник: ТОВ "Донагрохім"; відповідальна особа відправника вантажу, вага розміри місць, загальний обсяг: масло кам`яновугільне для просочення деревини класу ADR 3 (далі - вантаж) у еврокубах, загальна вага 22000 кг;

Митний перехід: Дорохуск -Ягодин; адреса розмитнення: згідно СМR;

Термін доставки: 20.04.2018; адреса розвантаження: згідно СМR;

Як встановлено рішенням господарського суду Донецької області від 03.12.2018 по справі № 905/1456/18 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 по справі № 905/1456/18, неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 06/04/2018 від 06.04.2018 на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України та Договору-заявки, а саме щодо митного оформлення вантажу, ухиленням від усунення недоліків та прийняття вантажу, зумовило необхідність зворотного повернення перевізника на територію України та спричинило необхідність сплати ним заявлених додаткових витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №06/04/2018 на перевезення у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 06.04.2018 позивач, посилаючись на ст. 14 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та ст. 924 Цивільного кодексу України, просить стягнути збитки на дорогу назад до України, в сумі 109 376,16 грн. які складаються з наступного:

1) витрати на зворотну доставку вантажу з Колькільруа (Франція) до прикордонного пропуску Ягодин (Україна) в сумі 1526,02 євро, що по курсу курс НБУ станом на 04.05.2018 (31,40 грн. за 1 євро) складає 47 917,03 грн., з яких:

- 850 л. дизельного пального, придбаного на території Європейського Союзу на суму 1071,75 євро,

- 660 л. дизельного пального, придбаного в Польщі на суму 3293,4 пол. злотих по курсу 4,02 = 819,25 євро ,

- 190 л. дизельного пального, придбаного в Німеччині на суму 252,5 євро,

- оплата доріг Франції на суму 186 євро;

- оплата тунелю в Бельгії на суму 19 євро;

- оплата доріг в Бельгії на суму 50 євро;

- оплата доріг та паркінгу в Польщі на суму 284 пол. злотих по курсу 4,03 = 70,47 євро;

- оплата доріг в Голландії на суму 8 євро;

- оплата готелю у Франції на суму 120,8 євро

2) 758 л. палива в сумі 20922,63 грн., придбаного для доставки вантажу по маршруту на дорогу п/п Ягодин - Маріуполь (Донецька митниця, де вантаж був переданий відповідачу) - Київ.

3) добові водія ОСОБА_1 на відрядження по зворотному маршруту становлять 40 536,50 грн.

Оскільки відповідач відмовився у добровільному порядку відшкодувати вищезазначені збитки, позивач звернувся із даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Нормами статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, у разі порушення ним господарського зобов`язання або встановлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Так, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі №3-72гс12).

Частиною першою статті 929 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 316 Господарського кодексу України та частиною першою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Абзацом другим частини першої статті 929 Цивільного кодексу України та абзацом другим частини першої статті 316 Господарського кодексу України передбачено, що договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до статті 14 Конвенції якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12. Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній накладній, і якщо перевізник не зміг вчасно одержати інструкції від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до статті 12, перевізник повинен вжити заходів, які він вважає найбільш придатними в інтересах особи, яка має право розпоряджатись вантажем.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Статтею 10 Конституції України передбачено, що державною мовою в Україні є українська мова.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України Про судоустрій та статус суддів судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Згідно приписів ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються, зокрема, в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

У разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст. 79 Закону України Про нотаріат .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі №910/247/18 та постанові Вищого господарського суду України від 01.08.2017 по справі № 904/3872/15.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог в частині відшкодування витрат на зворотну доставку вантажу з Колькільруа (Франція) до прикордонного пропуску Ягодин (Україна) в сумі 1526,02 євро по курсу 31,40 (курс НБУ станом на 04.05.2018), що в еквіваленті складає 47 917,03 грн., а також відшкодування витрат на дизельне пальне на дорогу по маршруту п/п Ягодин - Маріуполь (Донецька митниця, де вантаж був переданий відповідачу) - Київ в сумі 20 922,63 грн. посилається на долучені до позовної заяви документи (а.с. 116-121), а саме:

- чеки № 42167 від 22.04.2018, № 754232 від 02.05.2018, № 0270771108 від 02.05.2018 на підтвердження придбання 850 л дизельного пального на території Європейського Союзу на суму 1071, 75 євро;

- квитанції № 14/024258956325, № 48480, № 8611, № 9622 на підтвердження оплати доріг Франції на суму 186 євро;

- квитанцію № 82103 на підтвердження оплати тунелю в Бельгії в сумі 19 євро;

- квитанцію № 1114624 на підтвердження оплати доріг в Бельгії на суму 50 євро;

- квитанції № 285956, № 421589, № 385956, № 421056, № 5839 на підтвердження оплати доріг та паркінгу в Польщі на суму 284 пол. злотих по курсу 4,03 = 70,47 євро;

- квитанцію № 0591 на підтвердження оплати доріг в Голландії на суму 8 євро;

- квитанцію № 00268 на підтвердження оплати готелю у Франції на суму 120,8 євро.

- фіскальні чеки (а.с. 121).

Разом із тим, суд не приймає вищезазначені докази (чеки № 42167 від 22.04.2018, №754232 від 02.05.2018, № 0270771108 від 02.05.2018, квитанції № 14/024258956325, №48480, № 8611, № 9622, квитанцію № 82103, квитанцію № 1114624, квитанції № 285956, № 421589, № 385956, № 421056, № 5839, квитанцію № 0591, квитанцію № 00268) як належні з огляду на те, що документи складені на іноземній мові, а позивачем не додано їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Наведені обставини зумовлюють неможливість дослідження судом вищезазначених доказів та, відповідно, неможливість визначення правомірності заявлених позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд зазначає, що згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Позивачем не надано жодних належних і допустимих первинних документів які відповідають вимогам зазначеним вище та які фіксують факти здійснення господарських операцій.

З наданих суду доказів понесення витрат для придбання пального в сумі 20 922,63 грн. по маршруту п/п Ягодин - Маріуполь (Донецька митниця, де вантаж був переданий відповідачу) - Київ, та 47 917,03 грн. витрат на зворотну доставку вантажу з Колькільруа (Франція) до прикордонного пропуску Ягодин (Україна) не вбачається, що вказані оплати здійснювались безпосередньо позивачем. Позивачем не надано доказів, що відповідні витрати були понесені саме за його рахунок.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення добових водія ОСОБА_1 в сумі 40 536,50 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем в обґрунтування вищезазначених позовних вимог надано платіжні доручення № 6299 від 27.04.2018 на суму 5000,00 грн., № 6300 від 27.04.2018 на суму 5000,00 грн., № 6301 від 27.04.2018 на суму 1550,00 грн., № 6308 від 03.05.2018 на суму 6600,00 грн., № 6352 від 16.05.2018 на суму 5600,00 грн., № 6492 від 27.06.2018 на суму 3000,00 грн., № 6536 від 11.07.2018 на суму 8160,00 грн. та видатковий касовий ордер № 121 від 17.07.2018 на суму 5626,50 грн.

Статтею 121 Кодексу законів про працю України встановлено гарантії і компенсації при службових відрядженнях. Так, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовими відрядженнями.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).

Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Вимоги щодо надання коштів на відрядження встановлено підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 розділу IV Податкового кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, пов`язаними із службовими відрядженнями у межах України та за кордон.

Згідно п. 3 Порядку складання звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 841 від 28.09.2015 Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання (далі - порядок) звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів така сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або при поданні зазначеного Звіту.

Дія абзаців першого та другого цього пункту поширюється також на витрати, пов`язані з відрядженням чи виконанням деяких цивільно-правових дій, оплачених з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або іменних чеків, інших платіжних документів.

При цьому, якщо під час службового відрядження платник податку отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає Звіт і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження. Відрядженій особі - платнику податку, який застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі, а строк подання платником податку Звіту не перевищив десяти банківських днів, за наявності поважних причин роботодавець (самозайнята особа) може продовжити такий строк до двадцяти банківських днів (до з`ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

Згідно наявного в матеріалах справи Положення про відрядження, затвердженого наказом ТОВ Українсько-німецького товариства Рефавтотранс (ЛТД) № 1-П від 03.01.2018 добові виплачуються за кожну добу відрядження (включаючи день вибуття та прибуття з відрядження).

Відповідно до п. 2.1. положення при направленні працівника у відрядження оформляється наказ, у якому зазначається, зокрема, така інформація:

- пункти призначення;

- найменування підприємства, установи, організації, куди направляється працівник;

- мета і строк відрядження;

- порядок відшкодування витрат, пов`язаних із відрядженням.

Згідно п. 4.4. вищезазначеного положення витрати на відрядження, не підтверджені оригіналами відповідних документів (крім добових витрат), працівникові не компенсуються.

Пунктом 5.1. положення передбачено, що після повернення з відрядження працівник за формою та у порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України Про затвердження форми Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання від 28.0.09.2015 № 841, подає Звіт про використання коштів, виданих на відрядження, а також:

- оригінали квитків на проїзд та інші проїзні документи (квитанції про оплату постільної білизни, на перевезення багажу тощо);

- оригінали рахунків (квитанцій) на наймання житлового приміщення, бронювання місць у готелях та отримання побутових послуг із чіткою печаткою організації (штампом сплачено ), фіскальним чеком або квитанцією до прибуткового касового ордера;

- документи про отримання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного терміналу тощо) разом із не витраченим залишком готівки;

- у разі відрядження працівника за кордон до країн, з якими встановлено візовий режим, - ксерокопії сторінок закордонного паспорта з прізвищем відрядженого працівника, позначками про перетин кордону і візою країни відрядження;

- інші документи, що підтверджують витрати у відрядженні.

Згідно п. 6.2. вищезазначеного положення працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, відшкодовуються вартість проїзду до місця призначення і назад і витрати на наймання житлового приміщення в порядку, передбаченому цим положенням.

Діючим законодавствам передбачено, що підприємства, організації, установи незалежно від форми власності та видів діяльності можуть видавати своїм працівникам аванси під звіт для здійснення цими особами таких витрат, за якими явка прямих кредиторів у каси означених вище підприємств неможлива або має певні труднощі.

Підзвітні суми (аванси) видаються на витрати, пов`язані зі службовими відрядженнями, та на оперативні й адміністративно-господарські витрати підприємства. У визначені законодавцем строки підзвітна особа має подати керівнику підприємства звіт про використання отриманих як аванс коштів разом із документами, які підтверджують правильність указаних у звіті грошових платежів.

Чинна форма такого звіту затверджена наказом Державної податкової адміністрації України № 996 від 23.12.2010, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 за № 44/1872.

Пунктом 15 Наказу №59 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59 Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон встановлено, що підтверджуючими документами, що засвідчують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат є розрахункові документи відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та Податковим кодексом України.

Суд зазначає, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку добових на відрядження водія ОСОБА_1 , а також наказу про його відрядження, у якому, з огляду на приписи п. 2.1. положення повинен був бути визначний порядок відшкодування витрат, пов`язаних з відрядженням. Згідно наявного в матеріалах справи видаткового касового ордеру № 121 від 17.07.2019, додатком до нього є авансовий звіт про використання коштів на відрядження. Між тим, вказаний звіт позивачем під час розгляду даної справи до суду надано не було.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови і у задоволенні позовних вимог в частині стягнення добових водія ОСОБА_1 в сумі 40 536,50 грн.

Проаналізувавши надані позивачем під час розгляду даної справи документи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення ним збитків у заявленому розмірі.

Відтак, за висновками суду, позивачем не доведено обставин наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати на підставі ст. ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Українсько - Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" до товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНАГРОХІМ" про стягнення збитків в сумі 109 376,16 грн. - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 18.10.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2019

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова