Постанова

від 23.01.2020 по справі 905/1131/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2020 р. Справа № 905/1131/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Білецька А.М. , суддя Чернота Л.Ф.

при секретарі судового засідання Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Тимошенко Д.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1548 від 26.08.2016; ордер на надання правової допомоги серія ХВ №000526 від 13.02.19,

відповідача - Трегубов А.П. (директор), паспорт серія НОМЕР_1 від 14.08.95, наказ №1-к від 03.11.09,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.3543) на рішення господарського суду Донецької області від 18.10.2019 (суддя Бокова Ю.В., повний текст складено 28.10.2019) у справі №905/1131/19

за позовом Українсько - Німецького товариства з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім", Донецька область,

м. Лиман,

про стягнення збитків в сумі 109 376,16 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Українсько - Німецьке товариство з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" про стягнення збитків в сумі 109 376,16 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем (як замовником) зобов`язань за договором № 06/04/2018 від 06.04.2018 на перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України та договору-заявки №1 від 06.04.2018, що полягало у неналежному митному оформленні вантажу. Вказані обставини, як зазначає позивач, унеможливили доставку ним (як перевізником) вантажу до місця призначення - в м.Коркільруа (Франція), внаслідок чого позивачем понесено збитки у розмірі 109 376,16 грн. за зворотну доставку вантажу в Україну.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.10.2019 у справі №905/1131/19 в позові відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування витрат на зворотне перевезення вантажу на територію України в розмірі 68 839,66, суд першої інстанції встановив, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог чеки та квитанції на придбання пального, оплату доріг та проживання водія у готелі на території Франції є неналежними доказами, оскільки складені на іноземній мові, а позивачем не додано їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою.

Стосовно позовних вимог про відшкодування добових на відрядження водія ОСОБА_1 в сумі 40 536,50 грн., місцевий господарський суд вказав на те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми грошових коштів, а також наказу про відрядження водія, в якому, відповідно до п.2.1. Положення про відрядження, затвердженого наказом ТОВ Українсько-німецького товариства "Рефавтотранс" (ЛТД) № 1-П від 03.01.2018, повинно бути визначено порядок відшкодування витрат, пов`язаних з відрядженням.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що згідно вступної частини оскаржуваного рішення його ухвалено 16.10.2019, проте, останнє судове засідання відбулось 18.10.2019, що, на думку позивача, свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є підставою для скасування рішення суду.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що ним надані належні докази на підтвердження здійснених ним витрат на придбання пального, оплату доріг та проживання водія в готелі на території Франції, а саме засвідчені копії складених іноземною мовою чеків та квитанцій, з яких можливо встановити дату та вартість сплачених коштів. Позивач зазначає, що обов`язок з перекладу цих документів на українську мову не передбачений вимогами чинного законодавства.

Крім того, як зазначає позивач, відповідно до ст.3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг касовий чек видається покупцю, а тому висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідні витрати понесені саме за його рахунок, є безпідставними.

Позивач додав до апеляційної скарги оригінали чеків та квитанцій та їх переклад українською мовою. Позивач посилається на те, що вказані докази не є самостійними, оскільки копії чеків та квитанцій були подані суду першої інстанції у встановлений ГПК України строк, суд першої інстанції дослідував у судових засіданнях їх оригінали, а тому відсутні підстави для відмови в їх долученні до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження.

Також позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу добових на відрядження водія ОСОБА_1 та зазначає про те, що судом першої інстанції не було надано оцінку платіжним дорученням №6299, №6300, №6301, №6308, №6352, №6492, №6536 та видатковому касовому ордеру №121, які підтверджують позовні вимоги в цій частині. Стосовно ненадання суду наказу про відрядження водія ОСОБА_1 , позивач зазначає про те, що відповідно до ч.2 ст.14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

В судовому засіданні 23.01.2020 представник позивача підтримав вказані доводи апеляційної скарги.

Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів позивача заперечує та зазначає, зокрема, про те, що позивач порушив умови укладеного між сторонами договору, а саме, не доставив вантаж у пункт призначення, після отримання оплати транспортних послуг самостійно прийняв рішення покинути територію Франції та повернути вантаж в Україну. Відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними доказами факт понесення ним збитків у заявленому розмірі.

У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 23.01.2020 відповідач просив суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

06.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" (далі - замовник, відповідач) та Українсько - Німецьким Товариством з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" (далі - перевізник, позивач) укладено договір №06/04/2018 на перевезення у міжнародному автомобільному сполученні та по території України (далі- договір) (а.с.51 т.1).

Вказаний договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають при організації та виконанні перевезень вантажів автомобільним транспортом по Україні та за її межами, і розрахунках за ці перевезення між перевізником, з одного боку, і експедитором з іншого боку (п.1.1 договору).

Взаємовідносини замовника і перевізника регулюються положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ) і протоколу до Конвенції КДПВ від 05.07.1978. У випадку незастосування Конвенції КДПВ сторони керуються положеннями цього договору і законодавством України (п.2.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору, замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії договору здійснювати від імені замовника і за рахунок замовника перевезення вантажів.

Згідно п.4.3 договору, замовник зобов`язаний забезпечити належне оформлення та надання перевізнику (при необхідності) товарно-транспортних накладних, митних та інших супровідних документів, необхідних для безперешкодного проїзду автомобіля через державні кордони.

Розмір оплати за перевезення вантажів і надання послуг узгоджується окремо при підтвердженні заявки на перевезення, яка є невід`ємною частиною договору. Плата за перевезення включає в себе: транспортний тариф, вартість TIR-carnet, інші витрати, пов`язані з доставкою вантажу одержувачу (п. 6.1. договору).

За умовами п. 6.7. договору замовник компенсує перевізнику витрати, пов`язані з наданням послуг, непередбачених цим договором та/або транспортним замовленням на перевезення вантажу, при попередньому узгодженні таких витрат з замовником.

В п.9.7 договору визначено, що після отримання заявки перевізником зміни в маршруті перевезення вантажу, адрес вантажовідправника/вантажоотримувача можливе тільки за взаємною згодою сторін. При цьому сторона, яка ініціює такі зміни, зобов`язана своєчасно, але не пізніше, ніж за 24 години до настання вищевказаних змін, повідомити другу сторону в письмовій або усній формі, і в письмовій формі узгодити оплату додаткових витрат в зв`язку з такими змінами.

Договір набирає чинності з дня його підписання, діє до 31 грудня 2018 року і може бути розірваний на вимогу однієї із сторін у відповідності до вимог чинного законодавства, тільки після повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 12.1. договору).

06.04.2018 сторони підписали договір - заявку №1 (а.с.55 т.1), відповідно до якої, перевізник від свого імені зобов`язався за дорученням та за рахунок замовника надати власні транспортні засоби або укласти договори з третіми особами (виконавцями) для організації перевезення вантажів, а також проводити повний розрахунок з виконавцями за рахунок коштів, отриманих від замовника, на погоджених умовах:

Маршрут: Дніпро - Новомосковськ - Коркільруа (Франція);

Дата завантаження: 10.04.2018;

Адреса завантаження: згідно вказівок замовника;

Відправник: ТОВ "Донагрохім";

Найменування вантажу: масло кам`яновугільне для просочення деревини класу ADR 3 (далі - вантаж) у еврокубах, загальна вага 22000 кг;

Митний перехід: Дорохуск -Ягодин;

Адреса розмитнення: згідно СМR;

Термін доставки: 20.04.2018;

Адреса розвантаження: згідно СМR.

Вартість транспортних послуг складає 3000 євро по курсу Національного банку України на момент замитнення вантажу (п.4.1 договору-заявки №1).

11.04.2018 відповідачем було виставлено покупцю (вантажоотримувачу) товару- ООО VITEX SAS рахунок - фактуру №01/exp/18/INVOICE на оплату товару в сумі 13530 євро (а.с.56 т.1).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №06/04/2018 та договору - заявки №1 від 06.04.2018 позивачем було здійснено перевезення вантажу, на підтвердження чого надано суду міжнародну товарну - транспортну накладну CMR №299619 від 11.04.2018 (а.с.57 т.1) та декларацію Т1 (а.с.58 т.1).

Із вказаних документів вбачається, що 20.04.2018 транспортний засіб позивача разом з вантажем перетнув митний контроль Волинської митниці ДФС та прибув в зону митного контролю Франції 26.04.2018.

Позивач зазначає про те, що при розмитненні вантажу на території Франції, з`ясувалось, що він не може бути розмитнений, про що французькою митницею в декларації Т1 зроблено запис (а.с.58-59 т.1), а саме: пломбу зірвано митним управління та замінено на АХ316А; в прийомі товару відмовлено у місці призначення; повернуто до початкового експедиційного офісу для повторного початкового транзиту та розвантаження.

Також позивачем надано суду сертифікат Компанії "ВІТЕКС" від 11.06.2018, в якому зазначено про те, що французька митниця відмовила в імпорті товару, оскільки постачальник не надав необхідні документи для відправки вантажу до Євросоюзу, упаковка товару не відповідала вимогам і не була маркована за європейськими стандартами (а.с.61-62 т.1).

Як стверджує позивач, він неодноразово направляв відповідачу листи з проханням вирішити питання щодо митного оформлення вантажу у митному органі Франції та надати вказівки щодо подальших дій відповідача як перевізника.

На підтвердження своїх доводів позивач надав суду листи на адресу відповідача:

-№35 від 02.05.2018, в якому просив оплатити простій автомобіля та витрати на зворотній проїзд до м.Варшава, узгодити з французькою та польською митницею питання про закриття декларації Т1 на автомобіль для подальшої переадресації вантажу в Литву (а.с.65 т.1);

-№36 від 03.05.2018, в якому повідомив про необхідність прибуття в Дорохуск (Польща) для закриття декларації Т1 та просив узгодити з ліцензійним складом Польщі це питання (а.с.66 т.1);

№38 від 04.05.2018, в якому повідомив про необхідність закриття декларації Т1 в м.Дорохуск та надання документів для реекспорту вантажу (а.с.67 т.1);

-№39 від 07.05.2018, в якому повідомив про прибуття автомобіля в м.Дорохуск 05.05.2018 та зазначив про те, що польська митниця закрила декларацію Т1 та направила транспортний засіб на територію України; просив повідомити адресу ліцензійного складу, де можливо розвантажити автомобіль (а.с.68-69 т.1);

-№44 від 15.05.2018, в якому просив оплатити доставку вантажу в розмірі 1500 євро, оформити документи для повернення вантажу на митну територію України, узгодити вартість перевезення з повернення вантажу (а.с.70 т.1);

-№50 від 23.05.2018 та №53 від 04.06.2018, в якому зазначено перелік документів для здійснення доставки товару в Литву (а.с.76, 77 т.1);

-претензію №52 від 31.05.2018, в якій просив оплатити послуги з транспортування вантажу з м.Коркільруа (Франція) до Дорохуск (Польща) в розмірі 78712,70 грн. (а.с.72 т.1). До матеріалів справи надано поштову накладну від 31.05.2018, фіскальний чек від 31.05.2018 та повідомлення про вручення відповідачу вказаного листа 06.06.2018 (а.с.73-75 т.1);

-№57 від 07.06.2018, в якому повідомив про те, що автомобіль знаходиться на митниці 32 доби та просив вирішити питання про його розвантаження (а.с.79 т.1).

До матеріалів справи надано фіскальні чеки ПАТ Укрпошта від 07.06.2018, опис вкладення до цінного листа від 07.06.2018 та повідомлення про вручення відповідачу зазначених в описі документів (а.с.80-82 т.1).

Також позивач надав суду лист відповідача №77 від 02.05.2018, в якому він запропонував вантажоотримувачу - ООО VITEX SAS розмістити товар на ліцензійному складі однієї із країн Євросоюзу, або закрити на митниці декларацію Т1 та відкрити нову на Литву, або видати довіреність польській експедиції на оформлення нової декларації Т1 (а.с.64 т.1).

Позивач вказує на те, що відповідачем не було вирішено питання митного оформлення вантажу, що унеможливило його передачу вантажоотримувачу, а також не було надано відповіді на листи перевізника із запитами щодо його подальших дій.

Як зазначає позивач, у зв`язку із вказаними обставинами, ним, відповідно до ст.14 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, було прийнято рішення повернути вантаж на територію України замовникові, в результаті чого позивач поніс збитки.

Позивач вже звертався до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" про стягнення збитків на загальну суму 296191,59 грн. за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №06/04/2018 на перевезення у міжнародному автомобільному сполученні та по території України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 у справі №905/1456/18 (а.с.25 т.1) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" на користь Українсько - Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" збитки та штрафу на загальну суму 26265,72 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 905/1456/18 рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 скасовано в частині відмови у стягненні 147 224,27 грн. та прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донагрохім" на користь Українсько - Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Рефавтотранс" 147224,27 грн. штрафу. В іншій частині рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 залишено без змін (а.с.37 т.1).

Під час розгляду справи №905/1456/18 судами досліджувалися обставини виконання сторонами умов договору №06/04/2018 від 06.04.2018 та договору-заявки №1 від 06.04.2018, здійснення Українсько - Німецьким ТОВ "Рефавтотранс" перевезення вантажу на підставі товарно-транспортної накладної CMR №299619 від 11.04.2018.

В рішеннях у справі №905/1456/18 судами встановлено протиправну поведінку ТОВ Донагрохім (замовника) у вигляді недотримання обов`язку, передбаченого п.4.3 договору, із забезпечення належного оформлення та надання перевізнику (позивачу) товаро-транспортних накладних, митних та інших супровідних документів, необхідних для безперешкодного проїзду автомобіля через державні кордони.

Як зазначено в рішеннях судів у справі №905/1456/18, відмова органів митного контролю Франції у розмитненні товару зумовила зворотне повернення перевізника на територію України разом із вантажем, що не було передбачено умовами договору.

В судових рішеннях у справі №905/1456/18 встановлено, що:

- з 04.05.2018 по 22.06.2018 автомобіль перевізника знаходився на території прикордонного пункту пропуску Дорохуск (Польща)- Ягодин (Україна),

- 01.07.2018 повернутий вантаж доставлено в зону дії Донецької ДФС на митний термінал ТОВ "Гранд Терра Інвест",

-з 01.07.2018 по 13.07.2018 автомобіль перевізника разом із вантажем перебував на митному терміналі у м.Маріуполь,

- 13.07.2018 вантаж отримано замовником.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору №06/04/2018 від 06.04.2018, за рішеннями судів у справі №905/1456/18 з Українсько - Німецького ТОВ "Рефавтотранс" на користь ТОВ "Донагрохім" стягнуто збитки, понесені на офіційний переклад документів - 504 грн; на послуги митного терміналу Донецької митниці - 4900 грн; витрати на Ай-Карнет - 986,90 грн., штраф за простій транспортного засобу у Дорохуск (Польща) з 04.05.2018 по 22.06.2018 в загальній сумі 147224,27 грн; штраф за простій транспортного засобу на Донецькій митниці в м.Маріуполь з 01.07.2018 по 13.07.2018 - в загальній сумі 19874,82 грн.

Судовими рішеннями у справі №905/1456/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на перевезення вантажу за маршрутом Коркільруа (Франція) - Дорохуск (Польща) в розмірі 56337,76 грн. та витрат на перевезення вантажу за маршрутом Дорохуск (Польща) - Маріуполь (Україна) у розмірі 41236,80 грн., з посиланням на їх недоведеність.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 905/1456/18 набрала законної сили.

Звертаючись до суду з цим позовом у справі №905/1131/19, позивач просить стягнути з відповідача збитки в сумі 109 376,16 грн., які складаються з наступного:

1) витрати на зворотну доставку вантажу з Колькільруа (Франція) до прикордонного пропуску Ягодин (Україна) в сумі 1526,02 євро, що по курсу курс НБУ станом на 04.05.2018 (31,40 грн. за 1 євро) складає 47 917,03 грн., з яких:

- 850 л. дизельного пального, придбаного на території Європейського Союзу на суму 1071,75 євро,

- 660 л. дизельного пального, придбаного в Польщі на суму 3293,4 пол. злотих по курсу 4,02 = 819,25 євро ,

- 190 л. дизельного пального, придбаного в Німеччині на суму 252,5 євро,

- оплата доріг Франції на суму 186 євро;

- оплата тунелю в Бельгії на суму 19 євро;

- оплата доріг в Бельгії на суму 50 євро;

- оплата доріг та паркінгу в Польщі на суму 284 пол. злотих по курсу 4,03 = 70,47 євро;

- оплата доріг в Голландії на суму 8 євро;

- оплата готелю у Франції на суму 120,8 євро

2) 758 л. палива в сумі 20922,63 грн., придбаного для доставки вантажу по маршруту на дорогу п/п Ягодин - Маріуполь (Донецька митниця, де вантаж був переданий відповідачу) - Київ.

3) добові водія ОСОБА_1 на відрядження по зворотному маршруту-40 536,50 грн.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог в частині відшкодування витрат на зворотну доставку вантажу з м.Колькільруа (Франція) до прикордонного пропуску Ягодин (Україна) в сумі 1526,02 євро по курсу 31,40 (курс НБУ станом на 04.05.2018), що в еквіваленті складає 47 917,03 грн., а також відшкодування витрат на дизельне пальне на дорогу по маршруту п/п Ягодин - Маріуполь (Донецька митниця, де вантаж був переданий відповідачу) - Київ в сумі 20922,63 грн. посилається на долучені до позовної заяви документи (а.с. 116-121 т.1), а саме:

- чеки № 42167 від 22.04.2018, № 754232 від 02.05.2018, № 0270771108 від 02.05.2018 на підтвердження придбання 850 л дизельного пального на території Європейського Союзу на суму 1071, 75 євро;

- квитанції № 14/024258956325, № 48480, № 8611, № 9622 на підтвердження оплати доріг Франції на суму 186 євро;

- квитанцію № 82103 на підтвердження оплати тунелю в Бельгії в сумі 19 євро;

- квитанцію № 1114624 на підтвердження оплати доріг в Бельгії на суму 50 євро;

- квитанції № 285956, № 421589, № 385956, № 421056, № 5839 на підтвердження оплати доріг та паркінгу в Польщі на суму 284 пол. злотих по курсу 4,03 = 70,47 євро;

- квитанцію № 0591 на підтвердження оплати доріг в Голландії на суму 8 євро;

- квитанцію № 00268 від 28.04.2018 на підтвердження оплати готелю у Франції на суму 120,8 євро.

- фіскальні чеки.

В наданих позивачем до апеляційної скарги перекладах вказаних квитанцій та чеків українською мовою, перекладачем вказано про те, що деякі із них нечитаємі (а.с.186 т.2).

На підтвердження позовних вимог в частині відшкодування добових водія ОСОБА_1 в сумі 40 536,50 грн. позивачем надано суду платіжні доручення № 6299 від 27.04.2018 на суму 5000 грн., № 6300 від 27.04.2018 на суму 5000 грн., №6301 від 27.04.2018 на суму 1550 грн., № 6308 від 03.05.2018 на суму 6600 грн., №6352 від 16.05.2018 на суму 5600 грн., № 6492 від 27.06.2018 на суму 3000 грн., №6536 від 11.07.2018 на суму 8160 грн. та видатковий касовий ордер № 121 від 17.07.2018 на суму 5626,50 грн. (а.с.122-129 т.1).

Відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що ним було належним чином виконано умови договору №06/04/2018 від 06.04.2018 та договору-заявки №1 від 06.04.2018.

Як зазначає відповідач, вантаж не був розмитнений французькою митницею, оскільки автомобіль перевізника не відповідав стандартам для перевезення небезпечних вантажів, що підтверджується листом Компанії "ВІТЕКС" від 29.03.2019 (а.с.28 т.2).

На думку відповідача, наданий позивачем сертифікат Компанії "ВІТЕКС" від 11.06.2018 та товарно-транспортна накладна СМR №299626 від 26.04.2018 на повернення вантажу з Франції до України (а.с.234 т.1) є підробними.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на лист Компанії "ВІТЕКС" від 04.02.2019, в якому остання повідомила про те, що СМR №299626 від 26.04.2018 не складала і не підписувала; сертифікат від 11.06.2018 нікому не видавала (а.с.214 т.1).

Відповідач зазначає про відсутність його вини у поверненні перевізника разом із товаром на територію України, оскільки замовник не надавав вказівку на відповідний зворотний маршрут, а рішення про виїзд з території Франції та повернення вантажу на територію України України перевізник прийняв самостійно.

До матеріалів справи відповідач надав лист №35 від 04.06.2018, в якому він, у відповідь на лист №52 від 31.05.2018, повідомив позивача про те, що ТОВ Донагрохім не надавалася письмова заявка (відповідно до п.3.1 договору) на переміщення транспортного засобу з вантажем в будь-якому напрямку, в тому числі, з Франції, у зв`язку з чим вимоги позивача про відшкодування його додаткових витрат є незаконними (а.с.226 т.1). Вказаний лист відповідач направив позивачу електронною поштою (а.с.227 т.1).

Також листом №37 від 21.06.2018 відповідач повідомив позивача про те, що власник товару - Компанія "ВІТЕКС" надала вказівку на перенаправлення товару в Литву, що підтверджується сертифікатом останньої від 14.05.2018 (а.с.228-231 т.1).

В листі позивачу №39 від 02.07.2018 відповідач вказав на те, що перевізник, не чекаючи отримання переоформлення транзитних документів для відправлення вантажу в Литву, виїхав з території Франції без договору-заявки (а.с.232-233 т.1).

Відповідач надав до матеріалів справи платіжні доручення №176 від 23.04.2018 на суму 48785,05 грн. (а.с.195 т.1) та №190 від 27.04.2018 на суму 48500 грн. (а.с.196 т.1) як докази оплати ним позивачу послуг з перевезення вантажу, відповідно до умов договору №06/04/2018 від 06.04.2018 та договору-заявки №1 від 06.04.2018.

Відповідач вважає, що він повністю розрахувався з позивачем за надані послуги, а позивачем не доведено наявність складу цивільного правопорушення для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Стосовно вимог позивача про відшкодування вартості проживання водія в готелі на території Франції в розмірі 120,8 євро, відповідач зазначає, що ним було направлено електронний лист в готель для підтвердження факту проживання та оплати водієм перевізника рахунку №00268 від 28.04.2018, у відповідь на який, готель повідомив про те, що не виписував вказаний рахунок, не отримував оплату, проживання не було (а.с.143-144 т.2).

Судова колегія враховує наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частина перша статті 225 Господарського кодексу України передбачає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

За змістом статті 623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.12.2018 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі №905/1456/18 (які набрали законної сили) встановлено факт неналежного виконання ТОВ Донагрохім (замовником) умов п.4.3 договору №06/04/2018 від 06.04.2018, а саме, щодо митного оформлення вантажу, що зумовило неможливість доставки вантажу до місця призначення - м.Коркільруа (Франція) та необхідність зворотного повернення перевізника на територію України разом із вантажем.

Отже, обставини протиправної поведінки відповідача та його вини у вимушеному поверненні перевізника разом із вантажем з території Франції на територію України встановлено судовими рішеннями у справі №905/1456/18, є преюдиційними для цієї справи №905/1131/19 в силу приписів ч.4 ст.75 ГПК України, а тому не потребують повторного доказування.

Разом із тим, в постанові апеляційного суду у вказаній справі №905/1456/18 надано правову оцінку сертифікату компанії Вітекс від 11.06.2018 (подану суду позивачем) та зазначено, що він не є належним доказом на підтвердження обставин, які в ньому зафіксовані.

При дослідженні обставин понесення позивачем додаткових витрат, зумовлених протиправною поведінкою відповідача, судова колегія враховує наступне.

Відповідно до 2.2. договору №06/04/2018 від 06.04.2018, взаємовідносини замовника і перевізника ґрунтуються на положеннях Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів.

В ч.1 ст. 14 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (далі- Конвенція) зазначено, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

Незважаючи на це, якщо обставини дозволяють виконати перевезення на умовах, відмінних від передбачених у вантажній накладній, і якщо перевізник не зміг вчасно одержати інструкції від особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до статті 12, перевізник повинен вжити заходів, які він вважає найбільш придатними в інтересах особи, яка має право розпоряджатись вантажем (ч.2 ст.14 Конвенції).

За положеннями ч.1 ст.12 Конвенції, відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.

Статтею 15 Конвенції передбачено, що якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника.

Перевізник має право на відшкодування витрат, викликаних запитом про надання інструкцій чи виконання таких інструкцій, якщо такі витрати не є наслідком його власних дій або недогляду (ч.1 ст.16 Конвенції).

В п.9.7 договору сторони узгодили, що зміни в маршруті перевезення вантажу після отримання перевізником заявки можливе тільки за взаємною згодою сторін.

З наведеного вбачається, що у разі неможливості прибуття вантажу до місця призначення, перевізник зобов`язаний запитати у відправника (або одержувача товару) інструкції, узгодити зміни в маршруті та додаткові витрати, і лише у разі неможливості своєчасного отримання таких інструкцій, перевізник має право прийняти самостійне рішення щодо своїх подальших дій.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що отримавши відмову органів митного контролю Франції у розмитненні вантажу, він інформував відповідача про вказані обставини та надавав йому запити щодо подальших інструкцій як засобами телефонного зв`язку, так і шляхом направлення листів №35 від 02.05.2018, №36 від 03.05.2018, №38 від 04.05.2018, №44 від 15.05.2018 та претензіями №39 від 07.05.2018 та №52 від 31.05.2018 (а.с.65-79 т.1).

За твердженням позивача, відповідач на вказані листи не відповів, інструкцій щодо подальших дій перевізнику не надав, у зв`язку з чим позивач, відповідно до ч.2 ст.14 Конвенції, прийняв рішення про повернення вантажу замовнику на територію України.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що листи, на які посилається позивач (№35 від 02.05.2018, №36 від 03.05.2018, №38 від 04.05.2018, №39 від 07.05.2018, №44 від 15.05.2018, №50 від 23.05.2018, №52 від 31.05.2018) були направлені ним відповідачу поштою 07.06.2018 , що підтверджується описом вкладення до цінного листа та штампом ПАТ Укрпошта на ньому (а.с.80 т.10, повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.81), фіскальними чеками ПАТ Укрпошта від 07.06.2018 (а.с.82 т.1).

При цьому, як вбачається з листа Волинської митниці ДФС від 27.06.2018 (а.с.104 т.1) та встановлено судовими рішеннями у справі № 905/1456/18, в період з 04.05.2018 по 22.06.2018 транспортний засіб перевізника перебував у зоні митного контролю пункту пропуску Ягодин .

Таким чином, листи позивача із запитами щодо його подальших дій були направлені відповідачу лише 07.06.2018, тобто, вже під час знаходження транспортного засобу перевізника на території України в пункті пропуску Ягодин .

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що отримавши 26.04.2018 від французької митниці відмову у розмитненні вантажу, ним було виконано вимоги ч.1 ст.14 Конвенції щодо направлення вантажовідправнику запитів для отримання інструкцій.

За наведеного, судова колегія приходить до висновку про те, що позивач, в порушення ч.1 ст.14 Конвенції та п.9.7 договору, самостійно, без узгодження своїх дій із відправником, прийняв рішення про повернення транспортного засобу разом із вантажем на територію України.

Відповідач зазначає про те, що листом №37 від 21.06.2018 він повідомив відповідача про те, що власник товару - Компанія Вітекс надала вказівку на перенаправлення товару до UAB "COCOS LT YANKEE WOODS", Литва, що підтверджується сертифікатом Компанії Вітекс від 14.06.2018 (а.с.228-231 т.1).

Однак, як зазначає відповідач, позивач не виконав цю вказівку та не направив товар в Литву.

Судова колегія враховує, що сторонами не доведено складання договору-заявки на перенаправлення вантажу безпосередньо до UAB "COCOS LT YANKEE WOODS", Литва, як це передбачено п.3.1 договору від 06.04.2018 № 06/04/2018.

Відповідачем надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти (а.с.227 т.1) як доказ направлення позивачу листа №37 від 21.06.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України, електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Отже, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Надана відповідачем роздруківка з електронної пошти не є належним доказом направлення позивачу листа №37 від 21.06.2018, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом відповідача.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про те, що не є можливим для суду прийняти до уваги докази повідомлення позивача відповідачем про перенаправлення вантажу безпосередньо до UAB "COCOS LT YANKEE WOODS", Литва, з узгодженням оплати додаткових витрат, так і письмового узгодження сторонами зміни маршруту перевезення, як того вимагає пункт 9.7 договору.

Вказані обставини також встановлено в постанові Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі №905/1456/18.

За наведеного, посилання відповідача на невиконання позивачем його інструкцій зі зміни маршруту та направлення вантажу до Литви є безпідставними та не підтверджені документально.

За приписами ч.1 ст.16 Конвенції та умов п.6.7 договору, позивач має право на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням послуг, які не були передбачені договором, лише у разі узгодження своїх дій та таких витрат з відправником .

У даному випадку позивач самостійно, без узгодження з відповідачем своїх дій та без направлення останньому запитів для отримання інструкцій, прийняв рішення про повернення вантажу на територію України.

При цьому, позивач на власний розсуд визначив маршрут перевезення вантажу з Франції на територію України, оскільки в матеріалах справи відсутні докази його узгодження з відповідачем.

До матеріалів справи надано подорожній лист №016007 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні (а.с.146 т.1) із завданням доставити вантаж з м.Дніпро до м.Коркільруа (Франція).

У вказаному документі містить відмітки про маршрут перевезення з м.Дніпро до м.Коркільруа (Франція), а також з м.Коркільруа (Франція) до автомобільного пункту пропуску Ягодин .

Із подорожнього листа вбачається, що маршрут початкового слідування автомобіля з України до Франції є іншим, ніж той, що обрав позивач, повертаючись на територію України, оскільки на зворотному маршруті автомобіль слідував через Бельгію (м.Де-Панне).

Позивачем заявлено до відшкодування витрати на оплату доріг та тунелю в Бельгії, втім, не обґрунтовано необхідність слідування саме таким маршрутом чи узгодження такого маршруту з відповідачем.

Крім того, з подорожнього листа №016007 не вбачається, що автомобіль слідував через територію Голландії.

Втім, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на оплату доріг в Голландії.

Також в матеріалах справи міститься подорожній лист №016029 вантажного автомобіля в міжнародному сполученні (а.с.142 т.1) із завданням доставити вантаж від автомобільного пункту пропуску Ягодин до м.Маріуполь.

Як встановлено судовими рішеннями у справі №905/1456/18 та не заперечується сторонами, 01.07.2018 повернутий вантаж доставлено в м.Маріуполь та 13.07.1018 передано відповідачу.

Втім, в подорожньому листі №016029 містяться відмітки про подальше слідування автомобіля за маршрутом: м.Маріуполь - м.Запоріжжя - м.Києв - м.Харків- м.Полтава- м.Київ, тобто, вже після передачі вантажу відправнику.

Позивачем заявлено позовні вимоги про відшкодування витрат на пальне, зокрема, на дорогу за вказаним маршрутом до м.Києва.

Враховуючи, що 13.07.2018 вантаж був повернутий відправнику в м.Маріуполь, вимоги позивача про відшкодування відповідачем вартості витрат для подальшого переміщення автомобіля без вантажу по території України до м.Києва є необґрунтованими.

Судова колегія зазначає, що саме на позивача покладено обов`язок доведення розміру завданих збитків.

Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування.

За положеннями ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З наведених положень вбачається, що належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт понесених позивачем витрат на придбання пального, оплату доріг та проживання в готелі є первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України Про судоустрій та статус судів судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

За положеннями ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.

Отже, у разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст. 79 Закону України Про нотаріат .

Позивачем на підтвердження позовних вимог в частині відшкодування витрат на оплату доріг у Франції, доріг та тунелю в Бельгії, доріг та паркінгу в Польщі, доріг в Голландії, готелю в Франції надано суду першої інстанції копії чеків №42167 від 22.04.2018, №754232 від 02.05.2018, №0270771108 від 02.05.2018, квитанції №14/024258956325, №48480, №8611, №9622, квитанцію №82103, квитанцію №1114624, квитанцію №285956, №421589, №385956, №421056, №5839, квитанцію №0591, квитанцію №00268 (а.с.116-121 т.1).

Суд першої інстанції правильно встановив, що вказані докази не можуть прийняті судом як належні, оскільки складені на іноземній мові, а позивачем не додано їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою.

В апеляційній скарзі позивач зазначає що подані ним докази є належними, оскільки з них можливо встановити дату та вартість сплачених коштів, а їх переклад на українську мову не передбачено вимогами чинного законодавства.

Судова колегія не погоджується з такими доводами позивача, оскільки відсутність перекладу на українську мову документу, складеного на іноземній мові, унеможливлює встановлення судом змісту такого документу, дії, яка вчинена на підставі вказаного документу, особи, якою вона була вчинена та на користь кого.

Крім того, прийняття в якості належних доказів документів, складених іноземною мовою без перекладу суперечить приписам статті 10 ГПК України, а тому посилання позивача на відсутність таких вимог у чинному законодавстві є помилковими.

До апеляційної скарги позивач додав оригінали вказаних чеків та квитанцій та їх переклад українською мовою.

Позивач посилається на те, що додані до апеляційної скарги докази не є самостійними, оскільки копії чеків та квитанцій були подані суду першої інстанції у встановлений ГПК України строк, суд першої інстанції дослідував у судових засіданнях їх оригінали, а тому відсутні підстави для відмови в їх долученні до матеріалів справи на стадії апеляційного провадження.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивачем не обґрунтовано та не доведено об`єктивну неможливість подання суду першої інстанції перекладу поданих ним доказів українською мовою.

Посилання позивача на те, що надані ним суду апеляційної інстанції переклади документів не є самостійними доказами колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ці докази не були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, а надані суду тільки під час апеляційного провадження у цій справі.

За таких обставин, надані позивачем переклади чеків та квитанцій українською мовою не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині відшкодування витрат на зворотну доставку вантажу в розмірі 68839,66 грн. та відсутність підстав для їх задоволення.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення добових водія ОСОБА_1 в сумі 40 536,50 грн., колегія суддів зазначає наступне.

До матеріалів справи надано Положення про відрядження, затверджене наказом ТОВ Українсько-німецького товариства "Рефавтотранс" (ЛТД) № 1-П від 03.01.2018 (далі-Положення) (а.с.131 т.1).

Відповідно до п. 2.1. Положення при направленні працівника у відрядження оформляється наказ, у якому зазначається, зокрема, така інформація:

- пункти призначення;

-найменування підприємства, установи, організації, куди направляється працівник;

- мета і строк відрядження;

- порядок відшкодування витрат, пов`язаних із відрядженням.

Згідно п. 6.2. Положення, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, відшкодовуються вартість проїзду до місця призначення і назад і витрати на наймання житлового приміщення в порядку, передбаченому цим Положенням.

В п.4.1 Положення зазначено перелік витрат, які відшкодовуються працівникам товариства, направленим у відрядження, за наявності документів, що підтверджують здійснені витрати.

Добові виплачуються за кожну добу відрядження, включаючи день вибуття та прибуття з відрядження (п.4.3 Положення).

Витрати на відрядження, не підтверджені оригіналами відповідних документів (крім добових витрат), працівникові не компенсуються (п.4.4 Положення).

Пунктом 5.1. Положення передбачено, що після повернення з відрядження працівник за формою та у порядку, передбаченому наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження форми звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та Порядку його складання" від 28.0.09.2015 № 841, подає звіт про використання коштів, виданих на відрядження, а також:

- оригінали квитків на проїзд та інші проїзні документи (квитанції про оплату постільної білизни, на перевезення багажу тощо);

- оригінали рахунків (квитанцій) на наймання житлового приміщення, бронювання місць у готелях та отримання побутових послуг із чіткою печаткою організації (штампом "сплачено"), фіскальним чеком або квитанцією до прибуткового касового ордера;

- документи про отримання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного терміналу тощо) разом із не витраченим залишком готівки;

- у разі відрядження працівника за кордон до країн, з якими встановлено візовий режим, - ксерокопії сторінок закордонного паспорта з прізвищем відрядженого працівника, позначками про перетин кордону і візою країни відрядження;

- інші документи, що підтверджують витрати у відрядженні.

Позивачем на підтвердження позовних вимог в цій частині не надано суду наказу про відрядження водія ОСОБА_1 , в якому, відповідно до п.2.1 Положення повинен бути визначений порядок відшкодування витрат на відрядження.

Позивачем надано суду видатковий касовий ордер №121 від 17.07.2019 (а.с.129 т.1), в якому зазначено про те, що він складений на підставі авансового звіту про використання коштів на відрядження.

Однак, зазначений звіт про використання коштів на відрядження позивачем суду не надано, у зв`язку з чим неможливо встановити, які саме витрати було компенсовано водію та чим вони підтверджуються.

Надані позивачем платіжні доручення № 6299 від 27.04.2018 на суму 5000 грн., № 6300 від 27.04.2018 на суму 5000,00 грн., № 6301 від 27.04.2018 на суму 1550,00 грн., № 6308 від 03.05.2018 на суму 6600,00 грн., № 6352 від 16.05.2018 на суму 5600,00 грн., № 6492 від 27.06.2018 на суму 3000,00 грн., № 6536 від 11.07.2018 на суму 8160,00 грн. (а.с.122-128 т.1) містять призначення платежу перерахування коштів на відрядження ОСОБА_1. .

Вказані платіжні доручення складені під час перебування водія ОСОБА_1 у відрядженні, зокрема, на території Франції.

Отже, вказані суми грошових коштів є авансовими платежами, отриманими для здійснення поточних витрат під час службового відрядження та не є доказами понесення працівником реальних витрат.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про недоведеність позовних вимог в частині відшкодування відповідачем добових водія ОСОБА_1 в розмірі 40536,50 грн. та відмову в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Донецької області.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що згідно вступної частини оскаржуваного рішення, його ухвалено 16.10.2019, проте, останнє судове засідання відбулось 18.10.2019, що, на думку позивача, свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є підставою для скасування рішення суду.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.10.2019 у справі №905/1131/19 оголошено перерву в розгляді справи до 18.10.2019 (а.с.151 т.2).

18.10.2019 Господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, що підтверджується вступною та резолютивною частиною рішення (а.с.156 т.2) та протоколом судового засідання (а.с.155 т.2).

В повному тексті рішення суду зазначено про те, що його ухвалено 16.10.2019.

Проте, ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.11.2019 у справі №905/1131/19 (а.с.163 т.2) виправлено допущено технічну описку в повному тексті рішення Господарського суду Донецької області від 18.10.2019 та зазначено: Вважати вірною дату винесення рішення -18.10.2019 замість 16.10.2019 .

Отже, зазначення в повному тексті рішення суду дати його ухвалення - 16.10.2010 є технічною опискою суду першої інстанції, яка була виправлена ухвалою суду від 19.11.2019.

За таких обставин, посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 18.10.2019 року у справі №905/1131/19 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення

Рішення господарського суду Донецької області від 18.10.2019 року у справі №905/1131/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.02.2020р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя А.М. Білецька

Суддя Л.Ф. Чернота