Рішення

від 30.10.2019 по справі 910/12011/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2019Справа № 910/12011/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УТМК

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 73851,93 грн.

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю УТМК звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 73851,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.699)ю від 31.10.2018 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 41867,05 грн. пені, 25085,82 грн. інфляційних втрат та 6899,06 грн. трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 20.09.2019, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 30.09.2019 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 09.10.2019. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 04.10.2019.

13.09.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 10000 грн витрат на правову допомогу.

26.09.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши, що позивачем не надано суду доказів своєчасного надання відповідачу всіх обумовлених договором документів, також відповідач зазначив, що позивачем не дотримано порядку врегулювання спору в досудовому порядку, чим порушено умови договору та право відповідача на врегулювання спору в досудовому порядку, а також невірно визначено періоди нарахування штрафних санкцій. Крім того, відповідач заперечив проти вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

03.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення проти заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

17.10.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

31.10.2018 між Публічним акціонерним товариством Українська залізниця (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю УТМК (позивач, постачальник) було укладено Договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.699)ю, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.3 Договору, кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації №1, яка додається до даного договору (Додаток №1).

Згідно з п.3.1 Договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у Специфікації №1.

Пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що ціна цього договору становить 1790899,20 грн з урахуванням ПДВ 20% - 298483,20 грн.

У п.4.2 Договору визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів якості на поставлений товар.

Згідно з п.5.1.1 Договору, постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP, відповідно до ІНКОТЕРМС 2010. Товар поставляється транспортом постачальника за рахунок постачальника на склад покупця не пізніше 10 календарних днів з дня направлення повідомлення, передбаченого п.5.1.2 договору.

Відповідно до п.5.1.4 Договору датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Прийом товару здійснюється покупцем відповідно до Інструкції №П-6 від 15.06.1965 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та Інструкції №П-7 від 25.04.1966 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар (п. 5.2.1 Договору).

Відповідно до п.7.3 Договору, покупець за даним договором, у разі порушення строків оплати, сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості товару.

Пунктом 10.1 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.

В Додатку №1 до Договору (Специфікація №1) сторони погодили найменування товару, код товару за класифікатором, ГОСТ, кількість, ціну товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов зазначеного договору передав відповідачеві товар, обумовлений договором на загальну суму 1417993,80 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Видаткових накладних №115 від 05.11.2018, №119 від 05.11.2018, №121 від 08.11.2018, №139 від 19.12.2018, №14 від 07.02.2019 та копіями відповідних актів приймання-передачі товару. Вказані видаткові накладні та акти приймання-передачі підписані уповноваженими представниками обох сторін. Доказів щодо наявності спорів стосовно якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару №121 від 05.11.2018, №126 від 05.11.2018, №127 від 08.11.2018, №140 від 19.12.2018 та №17 від 07.02.2019 на загальну суму 1417993,80 грн, копії вказаних рахунків наявні в матеріалах справи.

Однак відповідач поставлений товар оплатив з порушенням обумовлених договором строків, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по рахунку позивача.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У п.4.2 Договору визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів якості на поставлений товар.

Окрім того, слід зазначити, що пунктом 5.2.1 договору встановлено, що прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією №П-6 від 15.06.65 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості та Інструкцію №П-7 від 25.04.66 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар.

Таким чином, під час приймання товару (проставляння підпису на вказаних вище видаткових накладних) відповідач (уповноважена особа відповідача) засвідчили факт отримання товарно-супровідних документів (передбачених пунктом 4.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаних норм, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6899,06 грн трьох відсотків річних та 25085,82 грн інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат проведено позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, є арифметично правильними, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку суми 3% річних позивачем допущено арифметичні помилки, відтак здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку щодо можливості часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 6869,57 грн трьох відсотків річних.

Щодо заявлених позивачем вимог стосовно стягнення з відповідача пені в розмірі 41867,05 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.7.3 Договору, покупець за даним договором, у разі порушення строків оплати, сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості товару.

В той же час, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено що при здійсненні вказаного нарахування позивачем допущено арифметичні помилки, у зв`язку з чим, здійснивши власний перерахунок заявленої до стягнення суми, суд дійшов висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення вимог позивача у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 41217,44 грн.

У той же час посилання відповідача на необґрунтованість даного позову у зв`язку з недодержанням позивачем досудового порядку вирішення цього спору не беруться судом до уваги з огляду на таке.

За умовами пункту 9.1 Договору, усі спори та розбіжності, які виникають між сторонами за цим договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів. Досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковий.

Відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується.

Частина 4 статті 13 Конституції України встановлює обов`язок держави забезпечити захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. До таких суб`єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин.

Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Крім того, згідно позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Кампус Коттон клаб щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб`єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб`єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб`єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як й інші положення Конституції України, не містить застережень щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, положення частини 2 статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Згідно частин 1, 2 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Крім того, відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтею 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зважаючи на наведені законодавчі положення, суд дійшов висновку про те, що звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати поставленого товару є правом позивача, яке не може бути обмежене з огляду на положення пункту 9.1 цього договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частковому задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн, слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано Договір №22-ЮО від 19.02.2019 про надання правової допомоги, укладений із Адвокатським об`єднанням Право Групп та Додаткову угоду від 30.08.2019, Акт приймання-передачі наданих послуг №6 від 11.09.2019 та платіжне доручення №147 від 12.09.2019 на суму 10000 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими.

В той же час, відповідно до ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із наданого позивачем Акту приймання-передачі наданих послуг №6 від 11.09.2019 вартість послуг адвоката із надання послуг протягом 9 годин становить 10000 грн.

Так, дослідивши матеріали справи та враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об`єм роботи проведеної адвокатом під час розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне обмежити розмір покладених на відповідача витрат з оплати професійної правничої допомоги адвоката сумою у 5000 грн.

Разом з тим, з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УТМК (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 55; ідентифікаційний код 39284872) 6869 (шість тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) грн 57 коп. трьох відсотків річних, 25085 (двадцять п`ять тисяч вісімдесят п`ять) грн 82 коп. інфляційних втрат та 41217 (сорок одну тисячу двісті сімнадцять) грн 44 коп. пені, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1851 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят одна) грн 31 коп. та 5000 (п`ять тисяч) грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 30.10.2019

Суддя Я.В. Маринченко