Рішення

від 30.10.2019 по справі 826/17204/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 жовтня 2019 року № 826/17204/18

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Канат до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.04.2018 року-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Інтер-Канат (02081, м. Київ, вул. Причальна, 5-а, код ЄДРПОУ 37062518) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), в якому просить суд податкове повідомлення-рішення №0019941404 від 19.04.2018 року, видане Головним управління ДФС у м. Києві, скасувати, як таке, що суперечить чинному законодавству України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ґрунтується виключно на основі хибного тлумачення відповідачем чинного законодавства України. В основу результатів акту документальної перевірки покладені не встановлені судом факти, а здобуту на досудовому слідстві інформацію, яка має бути перевірена, доведена та зафіксована вироком суду.

Відповідач із такими твердженнями позивача не погодився, надав відзив на позовну заяву, де зазначив, що контролюючим органом правомірно встановлено неможливість здійснення господарських операцій з продажу товару, в зв`язку із відсутністю факту отримання товару по ланцюгу постачання, що посвідчує безпідставне формування відповідного активу та доказує відсутність фактичного продажу товару.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому навів спростування доводів відповідача.

Ухвалою суду від 13 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, з 16 по 22 березня 2018 року, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 06.03.2018 №3514 проводилась позапланова невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Канат з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Арсенал Пром за лютий, березень 2017 року, ТОВ Евантес Компані за березень 2017 року.

За результатами перевірки складено Акт №303/26-15-14-04-03/37062518 від 29.03.2018 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення ТОВ Інтер-Канат п.44.1 ст.44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 89027 грн.

За результатами перевірки відповідачем 19 квітня 2018 року було складене податкове повідомлення-рішення №0019941494, згідно якого збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 89027 грн та застосовані штрафні санкції на суму 22 256,75 грн.

Не погоджуючись із висновками відповідача, позивач оскаржив винесене податкове повідомлення-рішення до ДФС України, проте, за результатами розгляду скарги, рішенням №21902/6/99-99-11-01-02-25 від 2706.2018 року податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Незгода позивача із прийнятим рішенням зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II ПК України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон №996), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З врахуванням цього судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, по господарських операціях, які стосуються спірних правовідносин.

Судом на підставі наданих позивачем копій первинних документів встановлено, що між ТОВ Інтер-Канат та ТОВ Арсенал Пром 10.02.2017 року було укладено договір поставки, за яким постачальником поставлено покупцю сталеві канати, троси та комплектуючі до них.

Вищевказані товари були оплачені ТОВ Інтер-Канат наступним чином:

- 15 720,00 грн - платіжним дорученням № 2318 від 23.02.2017 р.;

- 25 579,20 грн - платіжним дорученням № 2317 від 23.02.2017 р.;

- 40 581,00 грн - платіжним дорученням № 2339 від 14.03.2017 р;

- 132 000,00 грн - платіжним дорученням №2343 від 15.03.2017р;

- 72 540,00 грн - платіжним дорученням №2353 від 21.03.2017р;

- 51 444,00 грн - платіжним дорученням №2359 від 23.03.2017р.

Суми ПДВ за вказаними платежами були віднесені позивачем до податкового кредиту, на підстави виданих ТОВ Арсенал Пром податкових накладних № 145 від 13.02.2017, №146 від 20.02.2017 року, №264 від 24.02.2017 року, № 25 від 02.03.2017 року, № 60 від 13.03.2017 року.

Відповідач не визнає витрати, здійснені позивачем в рамках даного договору у лютому і березні 2017 року в сумі 337 864,20 грн і, відповідно суму заявленого податкового кредиту з ПДВ у розмірі 56310,70 грн, оскільки вважає договір таким, що не спрямований на реальне настання наслідків.

Крім того, між позивачем та ТОВ Евантес Компані 25 лютого 2017 року було укладено договір купівлі-продажу № 25/02/17, за яким продавцем було продано сталеві канати та комплектуючі до них. Вищевказані товари були оплачені наступним чином:

-97 932,90 грн - платіжним дорученням №2344 від 15.03.2017 р;

- 33 300,00 грн - платіжним дорученням № 2361 від 24.03.2017р;

- 7 800,00 грн - платіжним дорученням №2362 від 24.03.2017р;

- 50 005,92 грн - платіжним дорученням №2379 від 29.03.2017р;

- 7 257,00 грн - платіжним дорученням № 3 від 28.03.2017 р.

Суми ПДВ за вказаними платежами були віднесені позивачем до податкового кредиту на підставі виданих ТОВ Евантес Компані податкових накладних № 36 від 03.03.2017, № 49 від 14.03.2017 року, № 105 від 22.03.2017року. Відповідач також не визнає вказані витрати, понесені позивачем, зазначаючи, що укладений договір є таким, що не спрямований на реальне настання наслідків.

В обґрунтування своїх висновків посадові особи ГУ ДФС у м. Києві посилаються на те, що в Єдиному реєстрі судових рішень зареєстровані ухвали Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2017 у справі № 640/12309/7 та Жовтневого районного суду м. Харкова від 30.11.2017 року у справі № 639/7088/17 по кримінальним провадженням ЄРДР № 12017220500001999 щодо розкрадання державних коштів відносно осіб, які ведуть діяльність від імені ТОВ Евантес Компані , та ЄРДР №32017220000000110, щодо внесення невстановленими особами завідомо неправдивих відомостей в установчі та реєстраційні документи ТОВ Арсенал Пром .

Щодо вказаних заперечень стосовно реальності господарських операцій з посиланням на документи про кримінальному провадженню, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідності до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, одним із критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних управлінських функцій є те, що воно має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі Булвес АД проти Болгарії (заява №3991/03, §70).

Так, ЄСПЛ вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов`язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

Суд звертає увагу, що ухвали судів, з якими відповідач пов`язує нереальність господарських операцій, є ухвалами про надання тимчасового доступу до речей і документів, тобто процесуальні документи, які дають змогу органу досудового розслідування збирати докази по справі.

Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17, зазначив, що порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Посилання контролюючого органу на кримінальні провадження відкриті відносно контрагентів платника податків не містять обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов`язань у відносинах з контрагентами або обставини, які б свідчили про нереальність господарських операцій (наприклад, постанови Верховного Суду від 05.06.2018 справа №809/1139/17, від 26.06.2018 справа №808/2360/17).

Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у контролюючого органу інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи. Невиконання обов`язку щодо належного підписання первинного документа, складеного однією особою і переданого іншій особі може позбавляти цей документ статусу первинного або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документа, або в разі фактичної відсутності господарської операції. При цьому, відсутність об`єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

В такому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нездійснення господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Таких підстав відповідачем не зазначено.

Представник відповідача зазначив, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься інформація відносно ТОВ "Терас План" та ТОВ Арсенал Пром , як учасника кримінального провадження, під час якого досудовим слідством встановлено, що вказаними підприємствами формувався незаконний податковий кредит.

Проте, проведення досудових розслідувань в силу приписів кримінального-процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, а наявність порушеної кримінальної справи, до моменту прийняття судом вироку не є доказом наявності або відсутності в діях особи складу злочину.

Отже, лише та обставина, що правоохоронними органами проводиться досудове розслідування за фактом створення і діяльності фіктивних підприємств не є однозначним свідченням нереальності досліджуваних судом господарських операцій. У даному випадку дослідженню можуть підлягати на загальних засадах протоколи допиту відповідних осіб, покази свідків, первинні документи, які мають відношення до досліджуваних господарських операцій, однак таких доказів не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Враховуючи те, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано свої обов`язки з декларування податків, неможливості зі своєї сторони забезпечити дотримання постачальниками своїх обов`язків щодо декларування податків і той факт, що платник податків (позивач) не знав та не міг знати про недобросовісність своїх контрагентів, суд вважає, що позивач не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальниками їх обов`язків.

Судом перевірено правосуб`єктність сторін на час укладення спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Обставини щодо того, що контрагенти позивача на час здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані та були платниками податку на додану вартість, представником відповідача не спростовувалась.

Крім того, факт здійснення реальної господарської операції з придбання товарів підтверджується подальшою реалізацією цих товарів на адресу:

- ТОВ Побужський феронікелевий комбінат , що підтверджується видатковими накладними № РН-0000041, РН-0000043 від 03.02.2017, товарно-транспортною накладною № 2 від 13.02.2017 та податковими накладними №9,10,11;

- ТОВ Кроква , що підтверджується податковою накладною № РН-0000055 від 14.02.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 29 від 07.02.2017 року та податковою накладною № 17;

-ПП Електрон-АН що підтверджується видатковою накладною № РН-0000056 від 14.02.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 18 від 10.03.2017 року та податковою накладною № 23;

- філія ТОВ Метінвест-СМЦ у м. Кривій Ріг, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000060 від 14.02.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей №00348 від 14.02.2017 року та податковими накладними № 25, 30;

-ТОВ Домобудівний комбінат №4 , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000077 від 28.02.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей №300 від 28.02.2017 року та податковою накладною № 27;

- ТОВ НАВА ЛТД , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000078 від 28.02.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей №4 від 04.02.2017 року та податковою накладною № 34;

-ТОВ Метал Імпорт Груп , що підтверджується видатковою накладною №РН-0000087 від 03.03.2017, довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 144 від 03.03.2017 та податковою накладною № 9;

- ТОВ Група компаній Альфа і Омега , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000122 від 28.03.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей №33 від 21.03.2017 року та податковою накладною № 41;

- ТОВ Мостобудівний загін №112 , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000121 від 27.03.2017 року та податковою накладною № 48;

-АК Харківобленерго , що підтверджується видатковими накладними № РН-0000100, РН-0000101 від 15.03.2017 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей № 001/17/276 від 15.03.2017 року, товаро-транспортною накладною № 5 від 15.03.2017 року та податковими накладними № 24,54

- ТОВ Метал Імпорт Груп , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000093 від 06.03.2017 року довіреністю на отримання матеріальних цінностей №148 від 06.03.2017 року та податковою накладною № 16.

Наведені вище документи, які були додані до матеріалів справи та проаналізовані судом під час прийняття рішення по справі, свідчать про реальність здійснених операцій між позивачем та його контрагентами та подальшою реалізацією їх іншим контрагентам.

Надану відповідачем ксерокопію пояснення ОСОБА_1 , суд до уваги не бере, оскільки вони не відповідають критеріям належності та допустимості у розумінні КАС України.

Так законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України). Якщо показання отримані та, відповідно, протокол допиту складений із порушенням вимог КПК України, такий протокол допиту буде документом, отриманий із порушенням закону, і не може вважатися допустимим доказом в адміністративному судочинстві. Однак, чи були показання отримані, а, відповідно, і протокол складений із порушенням приписів КПК України, може бути встановлено лише під час судового розгляду того чи іншого кримінального провадження, а саме під час безпосереднього дослідження судом показань відповідно до приписів ст.ст. 23, 95 КПК України.

Тобто показання і протоколи допитів, якщо їх відомості не підтверджені особою у судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи і не сприйняті судом безпосередньо, не є доказами у кримінальному провадженні і не можуть бути підставою для винесення вироку.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем долучена до справи ксерокопія пояснень ОСОБА_1 , а не протокол допиту, що свідчить про те, що процесуального статусу свідка, потерпілого, підозрюваного чи обвинуваченого дана особа не набула.

Також вказаний письмовий доказ не приймається до уваги судом з тієї підстави, що він спростовується наявною в матеріалах справи нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_1 від 06.12.2017 року, в якій він просить вважати раніше подані заяви стосовно його непричетності до господарської діяльності ТОВ Арсенал Пром недійсними та свідчення такими, що не мають юридичної сили, оскільки він їх надавав під тиском працівників податкової міліції та національної поліції, які дали підписати заздалегідь підготовлені пояснення.

Суд звертає увагу, що відповідач в акті перевірки зазначає про те, що допитаний у якості свідка керівник ТОВ Арсенал Пром пояснив, що ніколи підприємницькою діяльністю не займався та будь-які фінансово-господарські документи не підписував .

Аналіз пояснень ОСОБА_1 , які були долучені до матеріалів справи, свідчить про те, що вони були надруковані на аркуші формату А4, а не написані власноруч. Крім того, пояснення оформленні у вигляді викладеного тексту, а не на бланку протоколу допиту свідка, з відповідними обов`язковими реквізитами, як зазначає в акті перевірки відповідач. Тому суд критично відноситься до змісту та форми таких пояснень.

Також суд вважає за необхідне відзначити, що сам факт заперечення вказаною особою її участі в господарській діяльності ТОВ Арсенал Пром не може бути беззаперечним свідченням безтоварності спірних операцій, натомість факт поставки позивачу ТМЦ підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, натомість доказів про наявність фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними контролюючим органом, всупереч вимог процесуального закону, надано не було.

Аналогічні правові позиції щодо питань складених протоколів допиту під час досудового розслідування та стосовно реальності господарських операцій, які мають підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами викладені Верховним Судом у постановах від 16.01.2018 у справі № 2а-7075/12/2670, від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17, від 06.11.2018 у справі № 822/551/18 та постанові від 05.02.2019 у справа № 813/123/16 відповідно.

За ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного повідомлення-рішення, що є підставою для задоволення позову. При цьому суд, відповідно до положень ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне у резолютивній частині рішення зазначити про протиправність спірного індивідуального акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Канат (02081, м. Київ, вул. Причальна, 5-а, код ЄДРПОУ 37062518) задовольнити повністю;

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0019941404 від 19.04.2018 року, видане Головним управління ДФС у м. Києві;

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інтер-Канат (02081, м. Київ, вул. Причальна, 5-а, код ЄДРПОУ 37062518) судові витрати у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот грн) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.Г. Вєкуа