Ухвала

від 17.09.2019 по справі 160/3636/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

17 вересня 2019 року м. Дніпросправа № 160/3636/19

Суддя Третього апеляційного адміністративного суду Прокопчук Т.С., перевіривши на відповідність нормам Кодексу адміністративного судочинства України матеріали апеляційної скарги Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року

по адміністративній справі за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району

про застосування заходів реагування, -

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2019 року позивач Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі по тексту - ГУ ДСУНС у Дніпропетровській області) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району (далі по тексту - ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району про застосування заходів реагування.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року адміністративний позов ГУ ДСУНС у Дніпропетровській області до ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району про застосування заходів реагування задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 29 серпня 2019 року (відповідно до поштового штемпеля на конверті та відомостей інтернет-порталу Укрпошти, який забезпечує відстеження поштових відправлень за штрихкодовими ідентифікаторами /відправлення № 5310001834948/ апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району відправлена 22 серпня 2019 року) відповідач ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району оскаржив його в апеляційному порядку.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність вимогам статей 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, було встановлено, що зазначену апеляційну скаргу було подано з порушенням вимог закону, що полягають в наступному:

- в порушення вимог частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району подано апеляційну скаргу з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, встановленого законом, тобто, після закінчення строків апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року, з огляду на наступне.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що 12 липня 2019 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом у письмовому провадженні винесено рішення.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Отже, апеляційна скарга на вищевказане судове рішення суду першої інстанції повинна бути подана не пізніше 12 серпня 2019 року включно (день, який був першим робочим днем після 11 серпня 2019 року - останнього дня для оскарження вказаного судового рішення, який припав на вихідний день).

Однак, апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року до суду першої інстанції подана 22 серпня 2019 року , про що свідчать поштовий штемпель на копії конверту та відомості інтернет-порталу Укрпошти, який забезпечує відстеження поштових відправлень за штрихкодовими ідентифікаторами /відправлення № 5310001834948/, тобто з десятиденним пропуском строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Більш того, відповідно до дати, поставленої скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району на апеляційній скарзі, апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року навіть виготовлена 22 липня 2019 року, тобто, поза межами тридцятиденного строку , встановленого чинним законодавством України.

Разом з тим, скаржник ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року.

В обґрунтування клопотання зазначається, що рішення суду першої інстанції отримано скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району 08 серпня 2019 року, надаючи в підтвердження останнього роздруківку з офіційної веб-сторінки ПАТ Укрпошта та оскаржено в межах процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Розглянувши клопотання скаржника ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року вважаю його таким, що не підлягає задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Приписами статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок та строки апеляційного оскарження.

Вказаними статтями визначено події, з настаннням яких починається перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Вирішуючи клопотання, вважаю за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Дотримання вимог вказаної норми процесуального права є обов`язком для всіх учасників адміністративного процесу.

Відповідно до частини першої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Отже, поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження рішення суду без достатніх підстав буде наданням йому переваги, чим, в свою чергу, буде порушено право позивача.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд постановою від 03 квітня 2018 року у справі №804/7050/16 (адміністративне провадження №К/9901/41446/18) висловив наступну правову позицію:

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Кодексом адміністративного судочинства України дотримання скаржником строку подачі апеляційної скарги визначено обов`язковою умовою при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження. Поновлення судом пропущеного строку можливо лише за наявності обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення передбачених Кодексом адміністративного судочинства дій.

Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строк на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя не знаходить обґрунтованими доводи скаржника ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району, адже жодних підтверджуючих доказів з приводу того, що копія оскаржуваного рішення суду першої інстанції отримана скаржником саме 08 серпня 2019 року, як зазначає в апеляційній скарзі сам скаржник ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району до апеляційної скарги суду апеляційної інстанції скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району надано не було.

До того ж, матеріалами адміністративної справи факт отримання представником скаржника саме 08 серпня 2019 року, як зазначає в апеляційній скарзі сам скаржник, копії рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року, також не підтверджується через відсутність поштового повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, що, в свою чергу, унеможливлює встановлення дати отримання позивачем оскаржуваного рішення.

Також, суд звертає увагу, що долучена до апеляційної скарги роздруківка з офіційної веб-сторінки ПАТ Укрпошта , на підтвердження дати отримання судового рішення, також не дає можливість встановити таку дату.

Зазначене стає на перешкоді вирішення клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.

Інших підстав для поновлення строку апеляційного оскарження скаржником не зазначено.

При цьому, наголошую на тому, що жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району апеляційної інстанції не надано.

- в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень.

Приписами частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, коло платників, об`єкт та розмір ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України Про судовий збір від 08.07.2011 року № 3674-VІ (далі по тексту - Закон України № 3674-VІ) в редакції, чинній на момент подання позовної заяви.

Законом України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, також визначено, що судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Статтею 2 даного Закону, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, передбачено, що платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частиною 1 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання позовної заяви, визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивач ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області просить суд застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) об`єкта, а саме: будівлі ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району.

Таким чином, звернена до суду вимога про визнання дій відповідача неправомірними, свідчить про подання позову із вимогою немайнового характеру.

Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивач ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом 22 квітня 2019 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Так, відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, визначено ставку судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2019 рік від 23.11.2018 року № 2629-VIII, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 1 січня 2019 року становить 1921 грн.

З огляду на дату подання адміністративного позову, а саме 22 квітня 2019 року, про що свідчить реєстраційний штамп вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду, розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1921 грн.

При цьому позивачем ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області, як видно із матеріалів адміністративної справи, заявлено фактично одна позовна вимога немайнового характеру.

Тобто, при подачі до адміністративного суду адміністративного позову, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, у відповідності до Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання позовної заяви, мав бути сплачений судовий збір в розмірі 1921 грн.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, судовий збір справляється зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.

Як вбачається із матеріалів адміністративної справи, апеляційну скаргу скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району до суду першої інстанції подано 22 серпня 2019 року, про що свідчать поштовий штемпель на конверті та відомості інтернет-порталу Укрпошти, який забезпечує відстеження поштових відправлень за штрихкодовими ідентифікаторами /відправлення № 5310001834948/.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення в зв`язку з нововиявленими обставинами ставка судового збору встановлюється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви, скарги.

Таким чином, при подачі до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень має бути сплачено судовий збір в розмірі 2881 грн. 50 коп. (1921 грн. х 150% ).

При цьому, ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору частиною 2 статті 3 та статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, і, відповідно, повинна сплачувати судовий збір.

Натомість, в матеріалах адміністративної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про сплату скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району судового збору.

Разом з тим, скаржник ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району в апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції про відстрочення сплати судового збору, в порядку статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, вказуючи, що скаржник є неприбутковою бюджетною установою, яка утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, у зв`язку з обмеженим фінансуванням не має можливості сплатити судовий збір.

Розглянувши клопотання скаржника ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району про відстрочення сплати судового збору, а також вивчивши наведені у ньому підстави, приходжу до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави , які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Однак, оскільки, відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району клопотання про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2 Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI Про судовий збір .

Відповідно до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі , сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов`язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб`єктами владних повноважень. Неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Застосовуючи вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України та висновки Європейського суду з прав людини до конкретних обставин справи, зазначаю, що сума судового збору, яка підлягає сплаті при поданні апеляційної скарги складає 2881 грн. 50 коп., що не перевищує одного розміру мінімальної заробітної плати, а отже не є значною та надмірною, а також не становить непропорційного обмеження права доступу до суду.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов`язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для відстрочення сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суму судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб`єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду , а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони , що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки скаржником не надано суду апеляційної інстанції належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв`язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

Отже, скаржнику ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом, що містить позовну вимогу немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, необхідно сплатити судовий збір в розмірі 2881 грн. 50 коп. та надати Третьому апеляційному адміністративному суду оригінал документа на підтвердження сплати судового збору.

Судовий збір скаржнику ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району необхідно сплатити на зазначені реквізити:

- дата документа;

- отримувач коштів: УК у Шевченківському районі м. Дніпра;

- рахунок отримувача: 34317206081005;

- код класифікації доходів бюджету: 22030101;

- код отримувача (код за ЄРДПОУ): 37989274;

- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

- код банку отримувача (МФО): 899998;

- призначення платежу розрахункового документа заповнюється таким чином: службовий код (знак): « *» (зірочка); розділовий знак « ;» (крапка з комою); код ознаки судового збору « 101» ;

розділовий знак « ;» (крапка з комою); (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); розділовий знак « ;» (крапка з комою); роз`яснювальна інформація про призначення платежу у формі: «Судовий збір, за апеляційною скаргою (ПІБ та адреса (для фізичної особи) чи назва організації (для юридичної особи, яка подає апеляційну скаргу) , Третій апеляційний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)» . Використання символу « ;» не допускається.

- в порушення вимог пункту 4 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржником ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району до апеляційної скарги не додано докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Отже, апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району не відповідає вимогам статей 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, враховуючи наявність вказаних недоліків, адміністративна справа не може бути розглянута Третім апеляційним адміністративним судом.

Відповідно до частини 2 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, тобто суддя, встановивши невідповідність поданої скарги вимогам, встановленим статтею 296 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначає недоліки апеляційної скарги, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та в разі не усунення її недоліків у встановлений судом строк повертає скаргу особі, яка її подала.

Відповідно до частини 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

Таким чином, враховуючи те, що апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району подана поза межами процесуального строку, встановленого законом для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, тобто з десятиденним пропуском строку на апеляційне оскарження даного судового рішення, а питання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ставилося із зазначенням підстав, визнаних суддею неповажними через відсутністю жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, а також враховуючи те, що апеляційна скарга ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району не відповідає вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю за необхідне апеляційну скаргу ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району залишити без руху, надавши скаржнику ТЦСО (надання соціальних послуг) Софіївського району десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали.

Керуючись статтями 169, 295, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними наведені скаржником Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року.

Апеляційну скаргу Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 року по адміністративній справі за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району про застосування заходів реагування - залишити без руху.

Надати скаржнику Територіальному центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Софіївського району десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії даної ухвали для усунення вищевказаних недоліків апеляційної скарги в порядку та спосіб, зазначений в мотивувальній частині цієї ухвали, шляхом звернення до Третього апеляційного адміністративного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та вказати поважні підстави з наданням відповідних доказів, а також шляхом надання Третьому апеляційному адміністративному суду оригінала документа на підтвердження сплати судового збору та приведення апеляційної скарги у відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, які зазначені в цій ухвалі судді (надати докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності).

Роз`яснити особі, яка подала апеляційну скаргу, що в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження разом з зазначенням поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з наданням відповідних доказів або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

В разі не виконання ухвали і не усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк в частині надання Третьому апеляційному адміністративному суду оригінала документа на підтвердження сплати судового збору та в частині приведення апеляційної скарги у відповідність вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, які зазначені в цій ухвалі судді, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

При усуненні недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, апеляційна скарга буде вважатися поданою в день первинного її подання до адміністративного суду.

Копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надіслати особі, яка її подала.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Т.С. Прокопчук