Постанова

від 29.10.2019 по справі 242/6455/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/2683/19

242/6455/18

Головуючий у 1-й інстанції Владимирська І.М.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Попової С.А.,

суддів: Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Комунального підприємства «Комунальник» Селидівської міської ради

на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 липня 2019 року, ухваленого в складі судді Владимирської І.М., повний текст рішення складено 18 липня 2019 року,

по цивільній справі

за позовом ОСОБА_1

до Комунального підприємства «Комунальник» Селидівської міської ради

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до колишнього роботодавця - КП «Комунальник» Селидівської міської ради, з яким він перебував у трудових правовідносинах з вересня 2014 року, працюючи на посаді водія 3-го класу. 20.06.2017р. він уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового складу з Міністерством оборони України строком на 3 роки. В порушення норм діючого трудового законодавства, без дотримання його гарантій, унормованих Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 3 ст. 119 КЗпП України, 26.06.2018р. за наказом № 66-к відповідач звільнив його з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату. Наказ про звільнення вмотивований закінченням строку дії договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів на території м. Гірник, смт. Курахівка, смт. Цукурине. З урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 1-4, а.с. 91, 105) позивач просив поновити строк для звернення до суду, визнати незаконним та скасувати наказ № 66-к про звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.06.2018 року по день ухвалення рішення.

У відзиві на позову заяву (а.с. 28-30) роботодавець вказував, що на конкурсних засадах КП «Комунальник» Селидівської міської ради, уповноважений органом місцевого самоврядування, уклав 5 договорів про надання послуг з вивезення побутових відходів, строк яких закінчувався по 27.06.2018р., що призвело до змін в організації виробництва. 09.01.2018р. винесено наказ про скорочення штату. По телефону ОСОБА_1 був повідомлений про його звільнення 09.03.2018р, і надіслано «Новою поштою» повідомлення про прийдешнє звільнення за місцем проходження ним служби, яке не було отримано позивачем, про що був складений відповідний акт, і додатково за місцем служби позивача йому спрямовано 19.06.2018р. повідомлення про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України 30.06.2018р. У зв`язку із припиненням дії договорів про надання послуг з вивезення побутових відходів, розірванням договорів з оренди вантажного транспорту, з 01.07.2018р. КП «Комунальник» Селидівської міської ради повністю припинило надавати послуги. Через це за наказом від 29.06.2018р. позивач був звільнений за п. 1 ст. 40 з виплатою на картку всіх належних сум і компенсацією. Після скорочення штату на підприємстві залишились працювати в.о.директора на 0,5 ставки і головний бухгалтер на 0,5 ставки. Роботодавець не погоджується із заявленим позивачем клопотанням про поновлення строку на звернення до суду із даним позовом, оскільки йому спрямовувалась кореспонденція і за місцем служби, і за місцем проживання, а також працівник підприємства його попереджував про прийдешнє звільнення за телефоном, що вказує на те, що він знав своєчасно про своє звільнення у червні 2018 року.

Позивачем подано відповідь на відзив (а.с. 88-90).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 18 липня 2019 року у позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду із позовом до КП «Комунальник» Селидівської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Комунальник» Селидівської міської ради від 29 червня 2018 року за № 66-к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади водія за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія КП «Комунальник» Селидівської міської ради з 29.06.2018 року.

Стягнуто з КП «Комунальник» Селидівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 червня 2018 року по 18 липня 2019 року в сумі 41764,80грн без врахування податків та обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнуто з КП «Комунальник» Селидівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 704,80грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебуває на військовій службі, бере участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а тому, із врахуванням особливостей проходження військової служби, був обмежений у вільних діях та у можливостях скористатись своїм правом на звернення із позовом до суду з дотриманням процесуального строку. Керуючись положеннями ст.ст. 40, 42, 42-9, 43, ч. 2 ст. 235 КЗпП України, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вказаних норм, оскільки КП «Комунальник» Селидівської міської ради не було виконано свого обов`язку щодо пропонування позивачеві іншої роботи на підприємстві та всіх наявних на підприємстві вакансій, не враховано право позивача, який за своїм соціальним статусом є учасником бойових дій, на переважне залишення на роботі, відсутність відомостей про належне попередження позивача про його вивільнення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі (а.с. 165-166) відповідач КП «Комунальник» Селидівської міської ради, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга вмотивована наступними доводами: відповідач не мав змоги залишити позивача на роботі, оскільки після скорочення штату в новому штатному розписі підприємства залишились тільки виконуючий обов`язки директора (0,5 ставки) та головний бухгалтер (0,5 ставки), будь-яких посад та робочих місць на підприємстві не залишилось взагалі ці довідки судом проігноровані; законом не унормовано заборони звільняти мобілізованих працівників; не можна поновити працівника на неіснуючу посаду, в даному випадку суд своїм рішенням створив окреме робоче місце; в суді були надані показання свідків щодо наявності у позивача можливості в період його перебування в м. Селидове звернутись своєчасно до суду, що було підставою для відмови у поновленні пропущеного строку для звернення позивача за судовим захистом, але суд цьому належну оцінку не надав.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Процедура розгляду справи апеляційним судом

Враховуючи положення ч. 13 ст. 7, ч. 4 ст. 274, ч. 1 ст. 368 ЦПК України, розгляд даної справи в силу ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30.10.2019р. відмовлено в задоволенні клопотання апелянта - КП «Комунальник» Селидівської міської ради про призначення справи до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, зважаючи на малозначність, нескладність справи, достатності у справі матеріалів і доказів, що вказують на права і обов`язки сторін, невідзначення в апеляційній скарзі посилань на нові докази, або докази, в залученні яких судом було необґрунтовано відмовлено, а також беручи до уваги відсутність відзиву на апеляційну скаргу, проти якого відповідачем слід було б надати пояснення в суді апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із КП «Комунальник» Селидівської міської ради, працюючи на посаді водія 3 класу з вересня 2014 року. Наказом по підприємству № 66-К від 29.06.2018р. «Про скорочення штату», вмотивованим закінченням строку дії договору на надання послуг з вивезення твердих побутових відходів на території АДРЕСА_1 , позивача звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 29.06.2018р. (а.с. 8, 9, 10-13, 61, 62). Із звільненим працівником призведено розрахунок і йому вручено трудову книжку (а.с. 106-111).

До звільнення за позивачем зберігалося місце роботи, посада та середній заробіток на підставі укладення ним 20 червня 2017 року контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки (а.с. 14, 15, 56). За довідкою № 4539 від 13.11.2018р. військової частини НОМЕР_1 позивач з 01.07.2018р. по теперішній час приймає участь в складі сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (а.с. 16, 17).

Згідно наказу № 1-К від 09.01.2018р. інспектора з контролю зобов`язано повідомити під розписку працівників ділянок підприємства, зокрема, ОСОБА_1 , про наступне звільнення з 09.03.2018р. за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57, 58).

25.01.2018р. підприємством заактовано неотримання ОСОБА_1 повідомлення КП «Комунальник» Селидівської міської ради повідомлення про майбутнє звільнення (а.с. 59).

Згідно довідки КП «Комунальник» Селидівської міської ради з 01.07.2018р., з 01.01.2019р. кількість працівників у штатному розкладі складає: в.о. директора 0,5 од., головний бухгалтер 0,5 од. (а.с. 63, 80).

2. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

За змістом ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій (п. 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до роз`яснень в п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 09.11.1992 року (з подальшими змінами на момент виникнення спірних правовідносин), розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Суд вважав доведеними обставини і, беручи до уваги зібрані по справі письмові докази, пояснення свідків, колегія суддів з цим погоджується, що роботодавцем не доведено переконливими, достовірними, належними і допустимими доказами дотримання унормованої трудовим законодавством процедури звільнення позивача, зокрема, як неможливості перевести його на іншу роботу, так і факту належного його персонального повідомлення про прийдешнє звільнення за два місяці.

Дійсно, з наданих відповідачем матеріалів договорів про надання послуг з вивезення побутових відходів на території АДРЕСА_1 , строк яких закінчувався 01.07.2018р. (а.с. 35-55), договорів розірвання оренди вантажних транспортних засобів, що використовувались відповідачем в роботі, враховуючи задекларовані в Статуті КП «Комунальник» Селидівської міської ради (а.с. 31-34) види діяльності підприємства (в числі інших, вивезення твердих побутових відходів), вбачаються ознаки змін в організації виробництва.

Але в конкретних спірних відносинах підлягали встановленню, окрім наведеного, обставини, чи дійсно у зв`язку зі змінами в організації виробництва відбулося скорочення штату працівників, тобто чи наявна була підстава для звільнення позивача за п. ст. 40 КЗпП України в оскаржуваному наказі № 66-к від 29.06.2018р. «Про скорочення штату» (а.с. 9).

Проте, за відсутності штатного розпису працівників на момент попередження працівників про звільнення (за два місяці до звільнення) і станом на дату звільнення позивача, що як першоджерело не був представлений суду першої інстанції, відсутності відомостей про загальну кількість працівників, наявність або відсутність структурних підрозділів, ділянок підприємства, не можна пересвідчитись, що дільниця, на якій працював позивач ліквідована, як наголошує у змісті апеляційної скарги відповідач і що пояснювала в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 . Жодного доказу цьому не надано.

Сам по собі наказ від 09.01.2018р. про скорочення штату, оспорюваний наказ № 66-к про звільнення поряд із позивачем і інших працівників (а.с. 61), та довідка про кількість працівників КП «Комунальник» Селидівської міської ради з 01.07.2018р. і з 01.01.2019р. у штатному розписі: в.о. директора 0,5 од., головний бухгалтер 0,5 од. (а.с. 63, 80) - не вказують, який штат працівників був станом на момент попередження про звільнення 09.01.2018р. або згодом за два місяці до фактичного звільнення позивача станом на 29.04.2018р.

До того ж, роботодавцем не підтверджено належними відомостями факту зменшення фонду оплати у зв`язку із скороченням штату працівників на підприємстві. А також, з огляду на задекларований відповідачем у своїх запереченнях проти позову масовий характер звільнення працівників на підприємстві, не надано відповідачем відомостей, хоча і опосередкованого, але важливого значення, щодо повідомлення роботодавцем в порядку виконання ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України до відому державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також звітування про їх фактичне звільнення, в тому числі і позивача.

А відтак, не можна в межах вирішення даної справи впевнено стверджувати, що на підприємстві відповідача дійсно відбулося скорочення штату працівників.

Крім того, в ході розгляду справи судом першої інстанції роботодавцем не було представлено книги наказів для вчинення перевірки щодо вивільнюваних посад, прийняття нових працівників на роботу у період попередження. У зв`язку з цим відсутні можливості пересвідчитись в дотриманні роботодавцем правила переважного залишення на робочому місці позивача, що має підтверджений відповідним посвідченням соціальний статус учасника бойових дій (а.с. 17).

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Зважаючи на положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, станом на день попередження позивача про майбутні зміни, він повинен був бути ознайомлений з переліком усіх вакантних посад, у тому числі у зазначеному відділі; позивачу повинна була бути запропонована будь-яка з вказаних вакантних посад, рівнозначна тій, яку він займав, або нижча за його згодою.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Разом з тим, суд вірно встановив, що відповідач не вчинив зазначених дій, чим порушив вимоги ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України.

Частина 1 ст. 49-2 КЗпП України передбачає персональне повідомлення вивільнюваного працівника не пізніше ніж за два місяці до звільнення.

Як з`ясовано, уповноваженими особами роботодавця так і не було виконано наказу по підприємству № 1-К від 09.01.2018р. щодо письмового повідомлення ОСОБА_1 про наступне звільнення з 09.03.2018р. за п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 57, 58).

Повідомлення роботодавця в листі від 19.06.2018р. (а.с. 62), по-перше, не було вручене позивачеві, по-друге, не відповідає за датою його видання двомісячному терміну попередження про прийдешнє звільнення.

А телефонне повідомлення вивільнюваного позивача працівником ОСОБА_2 із пропозицією прибути до роботодавця не можна вважати належним засобом доказування в сенсі конструкції ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України і такий доказ не можна віднести до числа допустимих у відповідності з ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини, поясненням та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, і дійшов вірного висновку про недоведення відповідачем факту неможливості перевести позивача за його згодою на іншу роботу на підприємстві у всіх його ділянках, що вказує на незаконність звільнення позивача і наявність правових підстав для поновлення його на посаді, яку він займав на момент звільнення.

Доводи апеляційної скарги роботодавця щодо неможливості поновлення позивача на неіснуючій посаді не відповідають положенням ч. 1 ст. 235 КЗпП України, за якою незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. Цим доводам, що були викладені у відзиві відповідача на позову заяву, суд надав належну оцінку, з використанням усталеної судової практики.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на відсутність поважних причин у позивача на своєчасне звернення до суду із даним позовом, зважаючи на показання свідків, які бачили позивача в м. Селидове, але ж ОСОБА_1 не скористався своїм правом звернутись до суду.

Однак, підстав для переоцінки доказів і спростування мотивів суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення пропущеного позивачем з поважних причин строку звернення до суду із даним позовом, колегія суддів не вбачає, зважаючи на здійснення ОСОБА_1 з моменту укладення контракту у червня 2017 року громадського обов`язку з захисту незалежності і територіальної цілісності держави у лавах Збройних Силу України (а.с. 136-137) та відсутності даних про те, що позивач в період його звільнення з роботи 29.06.2018р. і до дня подання позову у грудні 2018 року звільнявся від несення військової служби.

За доведенням порушення роботодавцем права позивача на працю недотриманням передбачених законом процедур, є наявними правові підстави (ч. 2 ст. 235 КЗпП України), як вірно визначився суд, для прийняття рішення про виплату звільненому позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення і по день прийняття судом першої інстанції такого рішення (загалом 264р.д.), з розрахунку середньоденної заробітної плати 158,20грн. (а.с. 99), що в грошовому виразі до стягнення з відповідача становить 41764,80грн.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків судів першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди роботодавця з висновками суду щодо їх оцінки.

За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Комунальник» Селидівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 18 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31 жовтня 2019 року.

Головуючий С.А.Попова

Судді С.А.Зайцева

О.М.Пономарьова