Постанова

від 23.10.2019 по справі 907/121/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2019 р. Справа №907/121/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Кравчук Н.М.

Мирутенка О.Л.

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Елікорм за вих. № 31 від 21.08.2019

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 (повний текст рішення складено 09.08.2019, м. Ужгород, суддя Ремецькі О.Ф.)

у справі № 907/121/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Віамін Україна , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Елікорм , м. Мукачево Закарпатської області

про стягнення суми 1 291 246,87 грн.

за участі представників :

від позивача : Кривошей О.І. - керівник;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ :

ТзОВ Віамін Україна звернулось до Господарського суду Закарпатської області із позовом до ТзОВ Елікорм про стягнення 1 291 246,87грн., у тому числі 769 698,47 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару за договором поставки №35/2014 від 30.05.2014 з урахуванням положень додаткових угод, а також 520 831,43грн. - 35% за користування товарним кредитом та 716,97 грн. - пені, посилаючись на порушення вимог ст.ст. 11, 16, 509, 536, 626, 655, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 283 Господарського кодексу України (враховуючи заяву про уточнення позовних вимог б/н від 19.07.2019).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 у справі № 907/121/19 позов ТзОВ Віамін Україна задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув з ТзОВ Елікорм на користь ТзОВ Віамін Україна 1 291 246,87 грн., а саме: 769 698,47 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, а також 520 831,43 грн. - 35% за користування товарним кредитом та 716, 97 грн., 30 115,96 судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань в частині оплати за поставлений позивачем товар, згідно договору.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ТзОВ Елікорм подало апеляційну скаргу за вих. № 31 від 21.08.2019, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 скасувати та прийняти нове рішення, в якому врахувати реальний розмір заборгованості станом на дату винесення рішення, а також зменшити розмір штрафних санкцій у частині стягнення 35 % річних за користування товарним кредитом.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення за відсутності відповідача, який не був обізнаний про розгляд справи.

Крім цього апелянт стверджує, що суд не звернув уваги на те, що в період з 21.07.2019 по 21.08.2019 ним було сплачено на користь позивача заборгованість за отриманий товар в сумі 101 00,00 грн., однак останній безпідставно зараховував зазначену суму в погашення пені.

Також, апелянт зазначає, що розмір штрафних санкцій у даній справі становить більш як 65 % загальної суми заборгованості і є неспіврозмірний з сумою прострочки за отриманий товар. Апелянт вважає, що суд першої інстанції мав би зменшити розмір штрафних санкцій.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від 17.09.2019, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 залишити без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновки суду першої інстанції не спростовує.

До відзиву позивачем додано звіти № 1 за 2018 рік та 2019 рік (1 і 2 квартали). Позивач стверджує, що зазначені документи не були подані до суду першої інстанції, оскільки судом не досліджувалось питання щодо наявності збитків у ТзОВ Віамін Україна , у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, згідно договору. Зазначені документи подані позивачем для спростування тверджень апелянта в апеляційній скарзі. Зазначені документи долучені до матеріалів справи.

Відповідачем подано до суду клопотання про відкладення № 46 від 22.10.2019, в якому просить відкласти розгляд справи, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання. Дане клопотання колегією суддів відхилене, оскільки не документально обґрунтованим.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2014 року між ТзОВ АГРАВІА АГ (постачальник) ТзОВ Елікорм (покупець) було укладено договір поставки №35/2014.

У подальшому між сторонами було підписано дві додаткові угоди до договору, а саме: додаткова угода №1 від 12.09.2014, якою сторони виклали п.5.2. договору в новій редакції; додаткова угода №2 від 05.01.2017р., якою сторони внесли зміни до преамбули договору щодо назви постачальника (замість постачальника ТзОВ АГРАВІА АГ на ТзОВ Віамін Україна ).

За умовами п. 1.1. договору постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупця певний товар, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.

Відповідно п.1.2. договору предметом постачання є премікси, вітамінні комплекси, ферменти, готові корми, дезінфікуючі засоби, засоби для силосування, ветеринарні препарати, вакцини обладнання, згідно видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно п. 2.1. договору сторони передбачили, що кількість та асортимент товару передбачається в видаткових накладних на кожну поставку.

Відповідно до п. 3.4. договору товар постачається постачальником на умовах DDP: Закарпатська область, Мукачівський р-н, с. Ракошино, вул. Заводська, 25, Комбікормовий завод (згідно Інкотермс 2010 ). Сторони в окремих випадках можуть домовитись про інші умови поставки.

За умовами п. 4.1. та п. 4.3. договору сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, які вказуються в рахунках та видаткових накладних на кожну окрему поставку. Загальна сума кожної поставки зазначається у відповідній видатковій накладній. Сума договору складає суму вартості всього товару, що постачається постачальником покупцю на умовах договору протягом терміну його дії. Загальна сума договору не обмежується.

За умовами п. 9.6. договору рахунки на оплату товару передаються покупцю за допомогою факсимільного зв`язку, оригінал рахунку надається постачальником разом з товаром, що постачається. Якщо покупець прийняв товар (підписав відповідну видаткову накладну) - вважається, що він отримав оригінал рахунку і не може у випадку не оплати товару в строк посилатися на те, що в нього відсутній рахунок на оплату відповідної поставки.

Порядок та строки розрахунків визначаються, зокрема, п. 5.1. договору та п. 5.2. договору в редакції визначеній в угоді №1, згідно яких розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України. Строк оплата поставленого товару складає 50 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший порядок не встановлено у додаткових угодах до даного договору.

Термін дії договору визначається п.6.1. та п.6.2. договору, за умови яких цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Якщо сторони після спливу терміну дії договору продовжують співпрацювати в сфері, визначеній розділом 1 цього договору, та не заявляють про зміну або припинення умов договору, вважається, що даний договір автоматично пролонгований на наступний календарний рік.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору поставки товару ним поставлено, а відповідачем отримано товар що підтверджується CMR від 21.05.2018 на суму 1 070 269, 20 грн.; CMR від 28.05.2018 на суму 797 475, 00 грн.; ВН №101 від 12.06.2018 на суму 17 100,00 грн.; ВН №104 від 26.06.2018 на суму 288 268,99 грн.; ВН №121 від 24.07.2018 на суму 104 435,89 грн. Позивач зазначає, що всього було поставлено товару по вказаним вище первинним документам на загальну суму 2 277 549,08 грн. Зазначений факт не заперечується відповідачем.

14 вересня 2018 року відповідач листом вих.№1/14.09 від 14.09.2018 підтвердив заборгованість перед позивачем згідно договору поставки № 35/2014 від 30.05.2014 на загальну суму 2 530 000 грн.

З метою досудового врегулювання спору 11.02.2019 позивач рекомендованим поштовим відправленням №0103049760489 направив відповідачу досудову вимогу (вих. №240719 від 24 січня 2019р.), в якій просив належним чином виконати свої обов`язки з оплати отриманого товару та негайно сплатити заборгованість в розмірі 1 570 000,01 грн. Також разом з вимогою відповідачу направлявся Акт звірки взаємних розрахунків у вдвох екземплярах.

Проте, дана вимога, залишена відповідачем без належного реагування.

Впродовж слухання справи у суді першої інстанції відповідачем частково проводилась оплата заборгованості, що підтверджується матеріалами справи, в зв`язку з чим, позивач стверджує, що сума заборгованості становить 1 291 246, 87грн., у тому числі 769 698,47грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару, а також 520 831,43грн. 35% за користування товарним кредитом та 716,97грн. пені.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір поставки товарів №35/2014, з додатковими угодами до нього.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за поставлений позивачем товар на підставі CMR від 21.05.2018 на суму 1 070 269, 20 грн. ; CMR від 28.05.2018 на суму 797 475грн.; ВН №101 від 12.06.2018 на суму 17 100 грн.; ВН №104 від 26.06.2018 на суму 288 268,99 грн.; ВН №121 від 24.07.2018 на суму 104 435,89грн. Відповідач не заперечує факт отримання зазначеного товару на загальну суму 2 277 549,08 грн.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 5.2. договору (викладеного в редакції додаткової угоди №1) зазначається, що строк оплати поставленого на умовах даного договору товару складає 50 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший порядок оплати не встановлено у додаткових угодах до даного договору. Моментом поставки товару вважається його, фактична передача, яка визначається відповідно до дати, вказаної у видатковій накладній.

Матеріали справи не містять відомостей, що відповідач розрахувався у встановлені договором строки та в повному обсязі перед позивачем за отриманий товар, згідно договору поставки від 30.05.2014 № 35/2014.

Враховуючи те, що відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов`язання перед позивачем згідно договору, відтак суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з ТзОВ Елікорм на користь ТзОВ Віамін Україна 769 698,47 грн. заборгованості по оплаті вартості поставленого товару.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 вищезазначеного Закону України розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 7.2. договору у разі порушення терміну розрахунку покупець за вимогою постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період такого прострочення, за кожен день затримки.

В п. 7.4 договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань згідно цього договору, здійснюється включно до моменту виконання такого зобов`язання винною стороною

Згідно п. 7.6. договору у випадку, якщо покупець отримав товар до повної оплати його ціни і прострочення платежу перевищить 7 календарних днів, товар вважається переданим на умовах товарного кредиту. За користування товарним кредитом покупець перераховує і оплачує постачальнику відсотки у розмірі 35 % річних від ціни неоплаченого товару. Відсотки нараховуються і оплачуються, починаючи з 8 календарного дня прострочення платежу за поставлений товар покупцем і закінчуючи в день його повної оплати. Відсотки оплачуються в день остаточної оплати ціни товару.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку розрахунку позовних вимог та встановлено, що судом першої інстанції підставно стягнуто з відповідач на користь позивача 716 97грн. пені (за період з 23.02.2019 по 19.07.2019) та 520 831,43 грн. 35 % річних за користування товарним кредитом (за період з 16.07.2018 по 19.07.2019).

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення за відсутності відповідача, який не був обізнаний про розгляд справи не підтверджується матеріалами справи. Адже, з повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що відповідач отримував кореспонденцію суду та був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи.

Твердження апелянта про те, що суд не звернув уваги на те, що в період з 21.07.2019 по 21.08.2019 ним було сплачено на користь позивача заборгованість за отриманий товар в сумі 101 00,00 грн., яка безпідставно зарахована останнім в погашення пені, судом оцінюються критично. Адже, відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Необґрунтованими є твердження апелянта про те, що суд першої інстанції мав би зменшити розмір штрафних санкцій. Адже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 276, 280, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Елікорм за вих. № 31 від 21.08.2019 відмовити.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 24.07.2019 у справі № 907/121/19 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.10.2019.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Кравчук Н.М.

суддя Мирутенко О.Л.