Постанова

від 29.10.2019 по справі 910/6005/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2019 р. Справа№ 910/6005/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс

на рішення Господарського суду міста Києва

від 16.07.2019

у справі №910/6005/19 (суддя Балац С.В.)

за позовом Споживчого товариства УТФ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс

про стягнення 3 682,17 грн.

В С Т А Н О В И В:

Споживче товариство УТФ (далі - СТ УТФ, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (далі - ТОВ Комплекс Агромарс , відповідач) про стягнення 3 682,17 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки соєвих бобів № 158/2017/КАМ/0від 17.05.2017 в частині своєчасної оплати отриманого товару, відтак просило стягнути з відповідача на його користь 893,73 грн. пені, 107,25 грн. 3 % річних та 2 681,19 грн. втраченої вигоди.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказував, що позивачем не здійснено надання повного пакету документів на підставі п. 4.4 Договору, а податкову накладну не зареєстровано належним чином.

Крім цього, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі №910/6005/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс на користь Споживчого товариства УТФ 3 % річних в сумі 65, 64 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921, 00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Комплекс Агромарс оскаржило його в апеляційному порядку, просило частково скасувати та ухвалити нове, яким в частині стягнення 3% та судового збору відмовити в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апелянта зводяться до того, що він не погоджується з зобов`язанням оплатити поставлений товар протягом 7 календарних днів з дати поставки товару, тобто до 03.08.2017, адже п. 7.2 Договору сторони погодили 100% після оплату протягом 7 календарних днів, зокрема, за умови реєстрації податкової накладної в єдиному реєстрі податкових накладних. Оскільки податкові накладні зареєстровано 04.08.2017, саме з цієї дати, на переконання апелянта, він повинен протягом 7 календарних днів здійснити оплату отриманого товару, тобто до 12.08.2017. Проте враховуючи проведені ним оплати 07.08.2017, апелянт вважав, що виконав взяті на себе зобов`язання у встановлені та погоджені сторонами в Договорі строки. Крім цього, безпідставними, на думку апелянта, є стягнення з нього судового збору в повному розмірі, а саме, в сумі 1 921, 00 грн.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, всі визначені договором умови оплати, зокрема, реєстрація податкових накладних, були виконані позивачем вчасно, а отже й строк оплати був визначений вірно. Крім цього, зазначив, що відповідно до п. 7.2 Договору строк оплати товару відраховується не від дати реєстрації податкової накладної, а від дати поставки товару. Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій сторони відповідача, суд за приписами чинного ГПК України має право покласти судові витрати на цю сторону в повному обсязі.

Враховуючи ціну позову у даній справі (3 682,17 грн.), яка становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відсутність клопотань учасників справи про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), апеляційний суд дійшов висновку, що дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Разом з цим, в судове засідання апеляційної інстанції 29.10.2018 з`явився представник відповідача, представник позивача не з`явився не зважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали про призначення розгляду справи, яка отримана уповноваженим представником 01.10.2019, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, відтак апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в частині стягнення 3% та судового збору відмовити в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 17.05.2017 між СТ УТФ (позивач, постачальник за договором) та ТОВ Комплекс Агромарс (відповідач, покупець за договором) укладено Договір поставки соєвих бобів від 17.05.2017 № 158/2017/КАМ/0 (далі - Договір), за умовами п. 3.1 якого в порядку та на умовах, визначених Договором, постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений позивачем товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Відповідно до п. 4.4 Договору в момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортну накладну (ТТН), видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Розділом 7 Договору сторони визначили вартість, строки та порядок розрахунків, зокрема:

- вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється позивачем на кожну окрему партію товару (п. 7.1 Договору);

- розрахунок за товар здійснюється на умовах 100 % вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом 7 календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки товару відповідачу; за умови отримання оригіналів документів згідно п. 4.4 Договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних (п. 7.2 Договору).

За змістом п. 8.3 Договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Договір згідно п. 11.1 набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором поставки в силу приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

За змістом ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання своїх зобов`язань за Договором та на його умовах позивач поставив, а відповідач отримав товар загальною вартістю 266 211,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 8 від 27.07.2017 на суму 117 118,00 грн. та № 9 від 27.07.2017 на суму 149 093,00 грн., які підписано уповноваженими представниками та скріплено печатками сторін, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вище згадувалось, п.7.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 100 % вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом 7 календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки товару відповідачу; за умови отримання оригіналів документів згідно п. 4.4 Договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за умовами п.7.2 Договору 100 % вартість замовленого товару за накладними № 8 від 27.07.2017 та № 9 від 27.07.2017 відповідач повинен був сплатити не пізніше 03.08.2017.

Разом з цим, цим пунктом сторони погодили, що оплата проводиться, зокрема, за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних, що фактично є відкладальною умовою для здійснення такої оплати.

За змістом п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1246 від 29.12.2010 (далі - Порядок) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Таким чином, податкова декларація складається в електронній формі та направляється для реєстрації до Єдиного реєстру податкових накладних.

За приписами п. 13, 14 Порядку за результатами перевірок, визначених п. 12 Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Примірник квитанції в електронній формі зберігається в ДФС.

У разі зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування (п. 17 Порядку) формується квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Така квитанція одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

У випадку зупинення реєстрації або відмови в реєстрації, відповідач автоматично отримав би таке повідомлення. Одночасно відповідач здійснив розрахунок за поставлений товар, що свідчить про настання умов для розрахунку за товар та обізнаність відповідача про здійснення позивачем реєстрації податкових накладних.

Як встановлено матеріалами справи, податкові накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 04.08.2017, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно прострочення виконання цього зобов`язання мало місце з 05.08.2018. Відповідно доводи апелянта щодо відсутності прострочення з його сторони як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Разом з цим, судом першої інстанції безпідставно не враховано погоджену сторонами відкладальну умову оплати у вигляді дати реєстрації податкової накладної, відтак суд допустився помилки, що прострочення виконання грошового зобов`язання мало місце з 04.08.2017.

При цьому, матеріалами справи встановлено, що 07.08.2017 відповідачем була здійснена повна оплата за поставлений за Договором товар згідно платіжних доручень № 2019587476 та № 2019587487 від 07.08.2017, що свідчить про здійснення ним оплати з простроченням встановленого Договором строку.

Учасники господарських відносин в силу приписів ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, 3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

За змістом п. 8.3 Договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Як вище згадувалось, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач має право на нарахування пені з урахуванням встановлених судом періодів прострочення здійснення оплати поставленого товару.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), перебіг позовної давності починається згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна вимога про стягнення пені пов`язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов`язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов`язання за кожен день такого прострочення, строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Позовна давність на підставі ч.3 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Оскільки позивач за даним позовом звернувся до суду 10.05.2019, строк позовної давності в частині стягнення з відповідача пені за період з 04.08.2017 по 06.08.2017 сплинув у відповідні дні періоду з 04.08.2018 по 06.08.2018, а оскільки 07.08.2017 зобов`язання відповідачем виконане, то нарахування пені за 07.08.2017 є безпідставним, тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 107,25 грн. 3 % річних.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних з урахуванням початку періоду прострочення виконання грошового зобов`язання з 100% оплати вартості товару, не включаючи день оплати в період прострочення, а саме з 05.08.2017 по 06.08.2017, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 37,19 грн. 3% річних, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

Крім цього, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 681,19 грн. втраченої вигоди, яка виникла з зв`язку з відсутністю у позивача можливості розмістити кошти за продаж товару на депозитному рахунку, отже позивач не одержав доходи, які міг одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару у встановлений Договором строк.

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч.4 ст. 623 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів вжиття ним заходів щодо одержання заявленої вигоди, як і не підтверджено реальності таких доходів, його вимоги базуються на розрахунку можливого прибутку щодо ймовірного розміщення позивачем тих грошових кошті, які мав би сплатити відповідач у встановлений договором строк на депозитному рахунку.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 2 681,19 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які, як вище згадувалось, не доведено належними та допустимими доказами, відтак не підлягають задоволенню.

Крім цього, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 3 000, 00 грн, які за результатами розгляду справи місцевим судом не було розглянуто.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За приписами ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.

За приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено матеріалами справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав копії Договору № 13/03/19 про надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 13.03.2019, акту надання послуг № 27 від 11.04.2019 на суму 3 000, 00 грн., платіжного доручення № 1351 від 29.03.2019 на суму 3 000, 00 грн.

Разом з цим, надані Договір та акт надання послуг в загальному розмірі 3 000, 00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведено, документально обґрунтовано та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд в додатковій постанові від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вище згадувалось, за змістом акту надання послугу № 27 від 11.04.2019 вартість наданих адвокатом послуг загалом становить 3 000, 00 грн., проте, зважаючи на принцип співрозмірності, критерії пропорційності та розумності, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з ціною позову та наданими адвокатом послугами, відтак вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 30,30 грн.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, судове рішення - частковому скасуванню з викладенням його резолютивної частині в новій редакції, а саме щодо частково задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 37,19 грн. 3% річних.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним покладення на відповідача на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України витрат по сплаті судового збору за подання позову в повному обсязі, такі підлягають стягнення з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 19,40 грн.

З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги підлягає стягненню 1 246, 83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 у справі №910/6005/19 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Споживчого товариства УТФ до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс про стягнення 3 682,17 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства УТФ (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) 37,19 грн. 3% річних, 19,40 грн. судового збору за подання позовної заяви та 30,30 грн. витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

В іншій частині позову відмовити. .

Стягнути з Споживчого товариства УТФ (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ідентифікаційний код 30160757) 1 246, 83 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6005/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.10.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко