Постанова

від 31.10.2019 по справі 922/1718/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2019 р. Справа № 922/1718/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О.,

без повідомлення учасників справи,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (вх.№2725 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2019, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Ємельяновою О.О., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 02.08.2019, у справі №922/1718/19

за позовом Приватного підприємства "Голден-Фарм", м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа, Харківська обл.,

про стягнення 166 240, 07грн

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Голден-Фарм" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" заборгованості в сумі 166 240, 07грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 01.07.2016 щодо оплати вартості поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.07.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 23.08.2019) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" на користь Приватного підприємства "Голден-Фарм" 166 240, 07грн основного боргу та 2 493, 60грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що факт отримання товару позивачем на суму 166 240, 07грн підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін копіями видаткових накладних; поряд із цим, відповідач за товар, отриманий по накладним, не розрахувався, доказів належної сплати суду не надав.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю; судові витрати просить покласти на позивача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що він визнає отримання товару за зазначеними в позові накладними, проте, вважає, що заборгованість відсутня з таких підстав:

- позивачем не врахована здійснена відповідачем 08.02.2019 оплата у розмірі 5 000, 00грн;

- не враховано повернення товару на суму 23 310, 78грн згідно перелічених в апеляційній скарзі накладних на повернення товару в липні та вересні 2018 року;

- не реалізований товар на суму 137 929, 29грн в порушення пункту 6.2. договору поставки не був вивезений позивачем у встановлений договором 5-денний строк, тому згідно з пунктом 6.3. договору, відповідач не несе відповідальності за збереження товару.

Апелянт також вважає наданий позивачем акт звірки не належним документом на підтвердження розміру заборгованості, оскільки він не підписаний відповідачем; як вказує апелянт, він сповіщав позивача про необхідність вивезення товару шляхом надсилання письмового повідомлення факсом, однак, такі докази у нього (апелянта) не збереглись; апелянт також посилається на те, що щомісячні звіти про реалізований товар він надсилав позивачу, однак, таких доказів не може надати суду у зв`язку з їх відсутністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за таких підстав, відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.09.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" на рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2019 у справі №922/1718/19 та постановлено здійснити її розгляд у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено позивачу строк до 18.10.2019 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту; встановлено учасникам справи строк до 18.10.2019 для подання заяв і клопотань.

Згідно матеріалів справи, ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була отримана сторонами у справі, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.181-182).

У встановлений судом строк заяв і клопотань від учасників справи не надійшло.

16.10.2019 від позивача до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9788), зазначає, що накладні на повернення, які вказані відповідачем, враховані в сумі боргу, що відображено в акті звірки взаєморозрахунків, однак, не мають відношення до даної справи, оскільки відповідно до накладних, перелік яких вказано в позові та отримання товару за якими відповідач визнає, не було повернуто відповідачем та не було за них сплачено грошові кошти. Як вказує позивач, на підтвердження доводів апеляційної скарги відповідачем не було надано доказів, що товар не було реалізовано. Вважає, що не сплата боргу відповідачем свідчить про ухилення від виконання умов договору поставки. За таких обставин, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 30.07.2019 - без змін.

Відповідно до частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В силу статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, які суд визнає достатніми для розгляду апеляційної скарги у спрощеному провадженні, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, а також викладені у відзиві заперечення позивача щодо апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2016 між Приватним підприємством "Голден-Фарм" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (покупцем) був укладений договір поставки №01/06/01-Я-79, згідно умов якого, постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця визначений договором товар, а покупець - прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до пункту 5.1. договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем в міру реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому договорі або внесення грошових коштів у касу постачальника. Оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору та відповідної видатково-прибуткової накладної, за якою передавався товар. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату відповідної випадково-прибуткової накладної (пункти 5.2., 5.3. договору).

Пунктом 5.4. договору встановлено, що покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 днів з моменту здійснення першої поставки за дійсним договором факсом (044) 501-04-98, електронною поштою за наступною адресою alex@goldefarm.com.ua.

Відповідно до пункту 6.1. договору, граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню за рахунок постачальника.

Згідно пункту 10.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом одного року. Договір автоматично пролонгується на той самий строк, на який його було укладено, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його.

Термін дії права сторін на автоматичну пролонгацію дії дійсного договору не обмежений (пункт 10.2. договору).

Доказів розірвання договору поставки від 01.07.2016 сторонами до матеріалів справи не надано.

Сторонами у відповідності до пункту 1.2. договору було складено та підписано специфікацію.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, позивачем було здійснено поставку товару відповідно до видаткових накладних, а саме: №2840-2288 від 26.01.2017 на суму 1 029, 67грн; №2840-2288 від 26.01.2017 на суму 1 029, 67грн; №22883-20784 від 22.06.2017 на суму 2 256, 40грн; №32020-22256 від 11.09.2017 на суму 8 149, 70грн; №32228-22431 від 12.09.2017 на суму 4 106, 81грн; №32228-22431 від 12.09.2017 на суму 4 106, 81грн; №32620-26022 від 14.09.2017 на суму 5 536, 08грн; №32728-26082 від 15.09.2017 на суму 7 018, 16грн; №33439-26609 від 22.09.2017 на суму 4 708, 85грн; №33602-26698 від 25.09.2017 на суму 5 784, 01грн; №34185-27100 від 27.09.2017 на суму 3 246, 96грн; №34287-27158 від 28.09.2017 на суму 5 198, 41грн; №34360-27216 від 29.09.2017 на суму 3 222, 16грн; №34361-27217 від 29.09.2017 на суму 2 473, 21грн; №34496-27268 від 02.10.2017 на суму 8 030, 94грн; №37531-29133 від 02.10.2017 на суму 4 987, 44грн; №35784-28098 від 10.10.2017 на суму 6 176, 62грн; №36985-28877 від 18.10.2017 на суму 2 745, 98грн; №37004-28888 від 18.10.2017 на суму 2 382, 01грн; №37005-28889 від 18.10.2017 на суму 2 319, 30грн; №38011-29457 від 25.10.2017 на суму 157, 92грн; №38012-29458 від 25.10.2017 на суму 301, 18грн; №38013-29459 від 25.10.2017 на суму 358, 70грн; №38014-29460 від 25.10.2017 на суму 358, 70грн; №38015-29461 від 25.10.2017 на суму 538, 06грн; №38016-29462 від 25.10.2017 на суму 200, 78грн; №38017-29463 від 25.10.2017 на суму 380, 14грн; №38018-29464 від 25.10.2017 на суму 200, 78грн; №38019-29465 від 25.10.2017 на суму 358, 70грн; №38020-29466 від 25.10.2017 на суму 717, 41грн; №39047-30193 від 01.11.2017 на суму 1 747, 75грн; №39048-30194 від 01.11.2017 на суму 1 759, 97грн; №39142-30221 від 02.11.2017 на суму 2 388, 73грн; №39292-30270 від 03.11.2017 на суму 1 516, 18грн; №39511-30348 від 06.11.2017 на суму 1 179, 18грн; №40149-30917 від 09.11.2017 на суму 2 912, 78грн; №40150-30918 від 09.11.2017 на суму 2 492, 16грн; №40234-31020 від 10.11.2017 на суму 2 905, 10грн; №41965-32700 від 22.11.2017 на суму 1 277, 14грн; № 41966-32701 від 22.11.2017 року на суму 1404,95 грн.; №41967-32702 від 22.11.2017 на суму 1 509, 34грн; №41968-32703 від 22.11.2017 на суму 1 018, 67грн; №45595-35259 від 15.12.2017 на суму 2 217, 18грн; №45596-35260 від 15.12.2017 на суму 1 993, 97грн; №45600-35264 від 15.12.2017 на суму 2 153, 16грн; №45684-35384 від 15.12.2017 на суму 1 433, 45грн; №45689-35392 від 15.12.2017 на суму 1 467, 30грн; №45712-35404 від 15.12.2017 на суму 1 199, 39грн; №45719-35408 від 18.12.2017 на суму 1 093, 46грн; №45916-35503 від 18.12.2017 на суму 1 130, 38грн; №46439-35972 від 20.12.2017 на суму 835, 04грн; №47278-36442 від 26.12.2017 на суму 1 678, 13грн; №47279-36443 від 26.12.2017 на суму 1 856, 27грн; №47625-36712 від 27.12.2017 на суму 718, 60грн; №47649-36722 від 27.12.2017 на суму 860, 80грн; №7874-4767 від 20.02.2018 на суму 4 431, 92грн; №9016-5428 від 01.03.2018 на суму 3 504, 16грн; №11149-6897 від 13.03.2018 на суму 2 900, 98грн; №11661-7326 від 15.03.2018 на суму 3 246, 08грн; №11765-7492 від 15.03.201 на суму 5 630, 26грн; №11810-7508 від 15.03.2018 на суму 3 768, 12грн; №23576 від 12.06.2018 на суму 3 814, 27грн; №23583 від 12.06.2018 на суму 1 006, 16грн; №23587 від 12.06.2018 на суму 3 197, 81грн; №23600 від 12.06.2018 на суму 4 484, 00грн; №24500 від 19.06.2018 на суму 1 493, 84грн; №24507 від 19.06.2018 на суму 1 089, 42грн; №25208 від 23.06.2018 на суму 2 164, 80грн; №25234 від 23.06.2018 на суму 1 814, 09грн.

Усього було поставлено товар за цими видатковими накладними на загальну суму 166 240, 07грн.

Однак, відповідач за поставлений товар з позивачем не розрахувався.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що відповідач в апеляційній скарзі визнає отримання товару згідно зазначених у позовній заяві видаткових накладних з 26.01.2017 по 23.06.2018 на суму 166 240, 07грн, копії яких додані позивачем до позовної заяви.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, пояснення учасників справи, їх представників.

З огляду на те, що сам апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, визнає отримання товару за видатковими накладними на суму 166 240, 07грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем була здійснена передача відповідачу товару на суму 166 240, 07грн згідно доданих до позовної заяви видаткових накладних.

Однак, як вказує апелянт, позивачем не була врахована здійснена відповідачем 08.02.2019 оплата у розмірі 5 000, 00грн, при цьому, апелянт не надав суду жодних доказів сплати цих коштів на рахунок позивача.

Поряд з цим, апеляційним господарським судом встановлено, що у матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків за період з 24.03.2017 по 30.06.2019, який позивач 04.07.2019 надіслав відповідачу, однак, який останнім підписаний не був.

Із цього акту звірки, який фактично є розрахунком заборгованості відповідача, вбачається, що позивач здійснюючи розрахунок заборгованості врахував зазначену апелянтом оплату 08.02.2019 на суму 5 000, 00грн, зокрема, на сторінці 110 матеріалів справи містяться посилання на такий платіж.

Натомість, саме апелянт, посилаючись на здійснення такої оплати мав належним чином користуватись своїми процесуальними правами і усі належні і допустимі докази в обґрунтування своїх доводів і заперечень щодо позовних вимог подати суду першої інстанції, чого відповідачем здійснено не було.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що частина товару на суму 23 310, 78грн була вивезена позивачем в липні та вересні 2018 року відповідно до накладних на повернення товару: 04.07.2018 - на суму 2 852, 92грн, 10.07.2018 - на суму 31, 32грн, 07.09.2018 - на суму 5 200, 27грн, 07.09.2018 - на суму 7 366, 52грн, 07.09.2018 - на суму 9, 96грн, 13.09.2018 - на суму 7 849, 79грн.

Однак, в обґрунтування вказаних доводів в порушення вимог статей 73-74 Господарського процесуального кодексу України апелянтом не надано суду жодних доказів, які б підтверджували вищевикладені обставини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частинами 3, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Тобто, ці копії накладних мали бути подані суду першої інстанції, чого відповідачем здійснено не було.

Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами.

При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як вказує апелянт, позивач не врахував ці накладні в бухгалтерському обліку або приховав факти повернення частини товару.

Однак, згідно наданого позивачем зазначеного вище акту звірки взаєморозрахунків вбачається, що позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості враховано повернення відповідачем частини товару на суму 23 310, 78грн в липні та вересні 2018 року, а саме, в акті звірки на сторінці 110 матеріалів справи містяться посилання щодо повернення відповідачем товару: перелічені апелянтом суми та дати повернення товару відображені в цьому акті.

Поряд з цим, сам апелянт посилаючись на неврахування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості повернення частини товару, не надав суду жодних доказів в обґрунтування даних доводів, що розцінюється судом апеляційної інстанції як неналежне користування апелянтом своїми процесуальними правами щодо подання доказів відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Також апеляційним господарським судом встановлено, що розділом 5 укладеного сторонами у справі договору поставки врегульовано порядок розрахунків за договором, зокрема, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем в міру реалізації, один раз в 30 (тридцять) днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

При цьому, покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 30 (тридцять) днів з моменту здійснення першої поставки за договором факсом або електронною поштою.

Тобто, за умовами договору відповідач мав кожні 30 днів надавати позивачу звіт про реалізований товар і здійснювати його плату.

Матеріали справи жодного звіту відповідача про реалізований товар не містять; відповідач таких доказів суду не надав, посилаючись на їх відсутність у нього.

Відтак, доводи апелянта, що має місце обставина нереалізованого товару на суму 137 929, 29грн належними і допустимими доказами не підтверджені, хоча, як вбачається із акту звірки взаєморозрахунків, відповідач здійснював реалізацію товару та його часткову оплату.

Відповідно до статті 6.1 договору, граничним терміном реалізації товару є 90 (дев`яносто) діб, після чого, поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню за рахунок постачальника.

З настанням строку, передбаченого пунктом 6.1 даного договору, постачальник зобов`язується здійснити повернення товару у 5-ти денний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи електронною поштою, за електронною адресою постачальника, що визначено у пункті 2.1. цього договору (пункт 6.2 договору).

Як вказує апелянт, в порушення пункту 6.2. договору поставки нереалізований товар не був вивезений позивачем у встановлений договором 5-денний строк, тому згідно з пунктом 6.3. договору, відповідач не несе відповідальності за збереження товару.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів сповіщення апелянтом позивача про реалізований товар та настання граничного терміну реалізації товару за видатковими накладними шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи електронною поштою; апелянт таких доказів суду не надав, посилаючись на їх відсутність у нього.

При цьому, судова колегія враховує специфіку спірних правовідносин, а саме постійна і регулярна реалізація відповідачем товару; відтак, умовами договору було покладено обов`язок саме на покупця надання постачальнику звіту про реалізований товар кожні 30 (тридцять) днів з моменту здійснення першої поставки і його оплата, а також повідомлення постачальника про настання граничного терміну реалізації товару за видатковими накладними для того, щоб постачальник здійснив повернення товару.

Однак, апелянт отримавши за видатковими накладними товар (апелянт визнає отримання товару за зазначеними в позовній заяві видатковими накладними на суму 166 240, 07грн), не надав суду жодних доказів подання позивачу звітів про реалізований товар, його оплати, а також сповіщення позивача про настання граничного терміну реалізації товару за видатковими накладними для повернення товару постачальником.

Жодних доказів, що товар повністю або частково, як вказує апелянт, на суму 137 929, 29грн, не був реалізований і підлягав поверненню постачальником матеріали справи не містять і апелянт таких доказів суду не надав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для викання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 вказаного Кодексу передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивачем доведено і не спростовується відповідачем, що поставка товару була здійснена відповідачу з 26.01.2017 по 23.06.2018 на загальну суму 166 240, 07грн, факт отримання товару підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін копіями видаткових накладних.

Поряд із тим, відповідач за отриманий товар, зазначений у видаткових накладних, у відповідності до розділу 5 договору поставки не розрахувався; доказів належної сплати суду не надав.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що

- позивачем не врахована оплата у розмірі 5 000, 00грн;

- не враховано повернення товару на суму 23 310, 78грн згідно перелічених в апеляційній скарзі накладних на повернення товару;

- не реалізований товар на суму 137 929, 29грн в порушення пункту 6.2. договору поставки не був вивезений позивачем у встановлений договором 5-денний строк, тому згідно з пунктом 6.3. договору, відповідач не несе відповідальності за збереження товару.

Однак, як вбачається із розрахунку позивача, ним була врахована оплата у розмірі 5 000, 00грн, як і було враховано повернення товару на суму 23 310, 78грн згідно перелічених в апеляційній скарзі накладних на повернення товару.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що в силу вимог Господарського процесуального кодексу України саме сторона, посилаючись на певні обставини в обґрунтування своїх вимог або заперечень, має ці обставини довести належними і допустимими доказами.

У даному ж випадку, як зазначено вище, апелянт отримавши за видатковими накладними товар, не надав суду жодних доказів подання позивачу звітів про реалізований товар, його оплати, а також сповіщення позивача про настання граничного терміну реалізації товару за видатковими накладними для повернення товару постачальником.

Жодних доказів, що товар повністю або частково, як вказує апелянт, на суму 137 929, 29грн, не був реалізований і підлягав поверненню постачальником матеріали справи не містять і апелянт таких доказів суду не надав.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що доказів не реалізації товару не може існувати, оскільки відповідач здійснюючи господарську діяльність, і отримавши від позивача товар відповідно до видаткових накладних, мав вести облік отриманого товару, складати звіти про реалізований товар, здійснювати його оплату і сповіщати позивача про наявність не реалізованого товару (якого саме і його кількість), і як вбачається із матеріалів справи, повернення не реалізованого товару у липні і вересні 2018 року здійснювалось відповідачем. Відтак, відповідач, користуючись належним чином своїми процесуальними правами, мав можливість надати належні і допустимі докази на підтвердження своїх доводів, що товар не був реалізований, у тому числі, дані про залишки поставленого, але не реалізованого товару, чого апелянтом здійснено не було.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 166 240, 07грн підлягають задоволенню.

Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта щодо часткової оплати за товар, часткового його повернення і не реалізації не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 30.07.2019 у справі №922/1718/19 слід залишити без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269-270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 30.07.2019 у справі №922/1718/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Л.І. Бородіна

Суддя Н.О. Мартюхіна