Постанова

від 30.10.2019 по справі 903/248/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Справа № 903/248/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача 2 Приватного акціонерного товариства "Луцький домобудівний комбінат" та апеляційну скаргу Заступника прокурора Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 6 серпня 2019 року (суддя - Шум М.С.) в справі № 903/248/19

час та місце ухвалення: 6 серпня 2019 року; м. Луцьк, пр. Волі; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:34 год; повний текст рішення складено 16 серпня 2019 року

за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави

до відповідача 1: Луцької міської ради;

відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Луцький домобудівельний комбінат"

про визнання недійсним рішення Луцької міської ради; визнання недійсним додаткової угоди до договру

за участю представників сторін:

від Прокурора - Шептіліс О.І.;

від Відповідача 1 - Іщик В.А.;

від Відповідача 2 - Ольховський М.В..

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Луцької місцевої прокуратури (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької міської ради (надалі - Відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства «Луцький домобудівельний комбінат» (надалі - Відповідач 2), в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Відповідача 1 № 31/19 від 27 вересня 2017 року «Про зменшення розміру пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат»» ; визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 29 вересня 2017 року до Договору № 81 від 25 листопада 2015 року про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, укладену між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилався на те, що спірною Додатковою угодою № 1 до Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька сторони договору фактично змінили форму сплати пайового внеску, а саме: замість перерахування Відповідачем 2 грошових коштів в бюджет, безпідставно прийнято до комунальної власності майно. Таким чином на переконання Прокурора зміст Додаткової угоди № 1 суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та є підставою для визнання недійсності правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України та незаконності рішення Відповідача 1.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 6 серпня 2019 року позовні вимоги задоволено частково (том 1, а.с. 251-254). Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 29 вересня 2017 року до Договору №81 від 25 листопада 2015 року про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, укладену між Відповідачем 1 та Відповідачем 2. В позовній вимозі щодо визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 1 від 27 вересня 2017 року №31/19 "Про зменшення розміру пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ПрАТ "Луцький домобудівельний комбінат" - відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту можлива лише шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, а використання цих коштів обмежується виключно їх цільовим призначенням. На переконання суду першої інстанції вбачається, що додатковою угодою №1 до договору №81 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, (укладеною між Відповідачем 1 та Відповідачем 2) сторони договору, зменшуючи суму коштів пайової участі з 5 277 696 грн до 4 241 301 грн, змінили форму сплати пайового внеску. Таким чином, як зазначає місцевий господарський суд в своєму рішенні, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту можлива лише шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури та не передбачає альтернативи. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що зміст оспорюваної додаткової угоди №1 до Договору №81 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що в свою чергу є підставою для визнання недійсним правочину згідно статті 215 ЦК України.

Окрім того, місцевий господарський суд у своєму рішенні зазначив, що рішення Відповідача 1 від 27 вересня 2017 року №31/19 "Про зменшення розміру пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ПрАТ "Луцький домобудівельний комбінат" є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, оскільки на його виконання укладено додаткову угоду №1 від 29 вересня 2017 року до Договору № 81 від 25 листопада 2015 року. З огляду на зазначене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що скасування такого акту не породжує наслідків для сторін договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька, оскільки наявність підстав для недійсності додаткової угоди до вказаного договору має вирішуватися окремо за нормами цивільного законодавства.

Відповідач 2 не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 3-9), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Відповідач 2 звертає увагу апеляційного суду на те, що технічними умовами від 12 липня 2017 року які видані Відповідачу 1 передбачено проведення робіт з реконструкції парку в районі вул. Конякіна-Гордіюк в м. Луцьк, що полягає у проведенні інженерної підготовки, спорудження зовнішніх інженерно-транспортних мереж, благоустрою території, забезпечення умов транспортно-пішоходного зв`язку, влаштування мощених пішоходних доріжок на основних напрямках, майданчиків. Апелянт зазначає, що Положенням про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька, визначено інженерно-транспортну інфраструктуру, як комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій. Згідно державного класифікатора будівель та споруд ДК018-2000, клас інженерних споруд (Код 2) включає в себе клас: Транспортних споруд, до складу якого входять - майдани тротуати, пішоходні зони (код 2112.5); Інші інженерні споруди (Код 24): стадіони та майданчики для зайнять спортом на відкритому повітрі (код. 2411.1); громадські сади та парки для розваг і відпочинку (код. 2412.5). Також суд першої інстнації зазначає, що у відповідності до технічних умов Відповідачем 2 було збудовано відпочинкові зони, пішохідні доріжки, площадки для зайнять спортом та відпочинку, які відповідно до Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька та Державного класифікатора є об`єктами іженерно-транспортної інфраструктури міста.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2019 року (том 2, а.с. 2) відкрито апеляційне провадження у справі № 903/248/19 за апеляційною скаргою Відповідача 2. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

Водночас, Прокурор не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним рішення Відповідача 1, також звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 22-28), в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати в цій частині та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Прокурор звертає увагу апеляційного суду на те, що установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необгрунтованість заявлених вимог. Відповідно до норм чинного законодавства, викладений у позові спосіб захисту порушеного права в частині визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування на переконання Прокурора відновить становище, яке існувало до порушення. Прокурор вважає, що місцевий господарський суд встановивши в своєму рішенні факт порушення Відповідачем 1 щодо неправильного укладення Додаткової угоди, безпідставно відмовив в задоволенні позовної вимоги щодо визнання незаконним рішення Відповідача 1.

Таким чином, як зазначає Прокурор, суд встановивши факт порушення, в подальшому, через неправильну оцінку обставин справи дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення Відповідача 1 від 27 вересня 2017 № 31/19.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2019 року (том 2, а.с. 21) відкрито апеляційне провадження у справі № 903/248/19 за апеляційною скаргою Прокурора. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

24 вересня 2019 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача 2, в котрому Прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача 2 та просить залишити без змін рішення в частині задоволення позовних вимог. Також, Прокурор зазначає, що долучений до матеріалі справи лист Відповідача 1 від 12 липня 2017 року адресований генеральному директору Відповідача 2 Вайману Р.О. та іменований як технічні умови на будівництво житлового кварталу на розі вул. Конякіна-Гордіюк не є технічними умовами в розумінні статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , оскільки вони дублююють умови та обмеження на реконструкцію парку та комплексний благоустрій скверу, та очистки парку від чагарників, влаштування пішоходної доріжки, відпочинкової зони з бруківкою.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року було призначено справу № 903/248/19 до розгляду на 30 жовтня 2019 року об 14:30 год..

В судовому засіданні від 30 жовтня 2019 року Прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній наголосив, що визнання недійсним Додаткової угоди № 1 до Договору про пайову участь є підставою для визнання недійсним рішення Відповідача 1, яке залишилося чинним, просив суд задоволити апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним рішення Відповідача 1.

В судовому засіданні від 30 жовтня 2019 року представник Відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. Зазначив, що будівництво об`єктів здійснювалося згідно технічних умов, поза межами земельної ділянки та головне збудовані об`єкти є об`єктами інженерно-транспортної інфраструктури. Дані об`єкти уже прийняті в комунальну власність, а тому немає механізму їх повернення чи відшкодування потрачених на їх будівництво коштів.

В судовому засіданні від 30 жовтня 2019 року представник Відповідача 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги Прокурора та підтримав доводи апеляційної скарги Відповідача 2, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення Прокурора, представників Відповідача 1 та Відповідача 2, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг Прокурора та Відповідача 2 стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в їх задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 25 листопада 2015 року між Відповідачем 1 з однієї сторони (одержувач) та Відповідачем 2 з іншої сторони (замовник будівництва) укладено договір № 81 про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Луцька щодо об`єкта будівництва: "Нове будівництво житлового комплексу на вул. Конякіна -Гордіюк в м. Луцьку" (надалі - Договір № 81; том 1, а.с. 29-31).

Згідно підпункту 2.4.1 пункту 2.4 Договору № 81, Відповідач 2 зобов`язався внести на відповідний рахунок одержувача кошти пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька відповідно до розрахунку, який є невід`ємною частиною Договору № 81 та встановлених строків (графіку): 1 095 661 грн. до 31 грудня 2017 року, 893515 грн до 31 грудня 2018 року, 887277 грн до 31 грудня 2019 року, 904468 грн до 31 грудня 2020 року, 1 496 775грн до 31 грудня 2020 року. Загальна сума коштів пайової часті становить 5 277 696 грн, яка повинна бути сплачена до прийняття об`єкта в експлуатацію.

В подальшому, рішенням Відповідача 1 від 27 вересня 2017 року №31/19 "Про зменшення розміру пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ПрАТ "Луцький домобудівельний комбінат" було вирішено зменшити розмір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Відповідачу 2 по будівництву житлового комплексу на вул. Конякіна-Гордіюк в м. Луцьку, з нарахованої суми згідно Договору №81 - з 5 277 696 грн до 4 241 301 грн в зв`язку з проведенням реконструкції парку в районі вул. Конякіна - вул. Гордіюк. Рішенням ради також зобов`язано Відповідача 2 укласти з Відповідачем 1 Додаткову угоду до Договору № 81 відповідно до даного рішення, а також передати збудований об`єкт інженерної інфраструктури у комунальну власність територіальної громади міста на безоплатній основі; встановити гарантійний термін 2 роки (том 1, а.с. 40; надалі - Рішення).

29 вересня 2017 року, на підставі даного Рішення 29 вересня 2017 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору №81, якою зменшено суму пайової участі до 4 241301 грн (том 1, а.с. 19; надалі - Додаткова угода № 1). Вказана Додаткова угода № 1 була підписана сторонами та скріплена відтисками круглих печаток сторін.

Водночас, як слідує з доказів наявних у матеріалах справи, підставою для прийняття відповідного Рішення органу місцевого самоврядування та подальшого укладання Додаткової угоди № 1 стало проведення Відповідачем 2 реконструкції парку в районі вул. Конякіна - вул. Гордіюк у м. Луцьку на суму 1 158 4840 тис. грн, а саме: встановлення відпочинкової зони та пішохідних доріжок з бруківки - 918,66 кв.м., площадки з сипучих матеріалів - 1 043,66 кв.м., клумби - 591,08 кв.м., лавки - 16 шт., смітників металевих - 8 шт., вхідної арки 1 шт. (том 1, а.с. 43).

В подальшому Відповідач 2 звернувся до Відповідача 1 з листом від 5 вересня 2017 року (том 1, а.с. 43) про прийняття на баланс виконаних робіт по реконструкції парку.

Також в підтвердження виконання робіт по реконструкції парку Відповідачем 2 було долучено до матеріалів справи Довідку про вартість виконаних робіт форми КБ-3 та Акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2017 року форми КБ-2 (том 1, а.с. 44-95).

Зважаючи на те, що вказане Рішенням є незаконним, було прийняте з перевищенням повноважень та укладена Додаткова угода № 1 суперечить статті 30 та 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Прокурор звернувся в суд з метою захисту інтересів держави щодо отримання до місцевого бюджету коштів пайової участі з позовом до Відповідача 1 та Відповідача 2 про визнання недійсним рішення Відповідача 1 та визнання недійсною Додаткової угоди № 1.

Колегія суддів досліджуючи вимоги та заперечення апеляційної скарги Прокурора та Відповідача 1 в частині вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування Рішення Відповідача 1 "Про зменшення розміру пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста ПрАТ "Луцький домобудівельний комбінат", зазначає таке.

Діяльність органів місцевих рад врегульована Законом України "Про місцеве самоврядування", відповідно до статті 2 якого, місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У відповідності до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частина 10 цієї статті Закону встановлює, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Колегія суддів констатує, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При цьому зважаючи на правову основу оскаржуваного Рішення його форму та зміст, порядок прийняття та дію, колегія суду прийшла до висновку, що оскаржуване Рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, оскільки на його виконання укладено Додаткову угоду №1. Відтак, у апеляційного суду відсутні підстави для визнання оскаржуваного рішення недійсним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на правову позицію, наведену в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року в справі №3-1143гс15 та від 11 листопада 2014 року в справі №21-405а14, відповідно до якої позов, предметом якого є рішення (розпорядження) органу державної влади (у даному випадку це Рішення Відповідача 1) тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Що ж стосується постанов Верховного Суду (у справах № 916/1979/13; № 756/5080/14-ц; 914/857/18; 923/466/17) на котрі в своїй апеляційній скарзі покликається Прокурор як на підставу скасування рішення суду в частині відмови у визнанні недійсним Рішенні Відповідача 1, то колегія суддів зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 916/1979/13 (так само і в постанові № 923/466/17) висвітлений такий правовий висновок:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин , яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17."

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку мова йде саме про земельні відносини, щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, такі ж самі земельні відносини мають місце і в постановах Верховного Суду зазначених Прокурором в своїй апеляційній скарзі, де мова йде про рішення чи розпорядження з приводу земельної ділянки а потім про договір укладений на підставі такого рішення.

Відтак в даному випадку мова йде про зовсім інші правовідносини та обставини справи по відношенню до даної справи, в котрій мова йде про Рішення Відповідача 1 щодо пайової участі суб`єкта господарювання в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, тобто зовсім інші відносини (речове право-володіння, користування земельною ділянкою, будівництво об`єктів нерухомості - сплата пайового внеску у визначеному законом розмірі).

Враховуючи все вищевказане колегія суддів констатує, що зважаючи на те, що Прокурор звернувся із позовною вимогою про визнання недійсним Рішення, котре за своєю юридичною природою є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а його скасування не призведе до будь-яких наслідків для Позивача, суд апеляційної інстанції вважає таку позовну вимогу безпідставною та необґрунтованою а тому відмовляє в задоволенні даної позовної вимоги.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Що ж стосується позовної вимоги про визнання недійсною Додаткової угоду №1 до Договору №81, то колегія суддів зазначає наступне.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Крім того, статтею 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено що до повноважень у галузі будівництва виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту об`єктів комунального господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, шляхів місцевого значення, а також капітального та поточного ремонту вулиць і доріг населених пунктів та інших доріг, які є складовими автомобільних доріг державного значення (як співфінансування на договірних засадах).

В той же час, зважаючи на специфіку спірних правовідносин, щодо сплати пайового внеску, колегія суддів досліджує характер та специфіку виконаних робіт саме в правовому полі дії частини 5 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» .

Колегія суддів зазначає, що згідно частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність.

Дана норма повністю кореспондується із пунктом 1.7 Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцьк (надалі - Положення).

Водночас як вбачається зі змісту пояснення апелянта покликаючись на це Положення він використовує поняття не інженерної інфраструктури, а інженерно-транспортної інфраструктури.

Суд констатує, що відповідно до Положення, інженерно-транспортна інфраструктура це комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.

Аналогічно у відповідності до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» інженерно-транспортна інфраструктура це комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій.

В той же час суд констатує, що вказані норми Закону та Положення, визначаючи інженерно-транспортну інфраструктуру, по суті відразу і поділяють її (інженерна інфраструктура є, по суті, комплексом інженерних споруд і комунікацій; транспортна інфраструктура є, по суті, комплексом транспортних споруд і комунікацій).

При цьому з аналізу даної статті та Положення вбачається, що підставою для зменшення пайового внеску є наявність таких обставин: наявність технічних умов; будівництво саме інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури; проведення будівництва поза межами земельної ділянки.

В той же час, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-200, на котрий покликається Відповідач 2, Інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та т. ін.

Інженерні споруди класифікуються в основному за інженерним задумом, що визначається цільовим призначенням об`єкта.

В той же час колегія суду наголошує на тому, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-200 до інженерних споруд відносяться : транспортні споруди (залізниці, шосейні дороги, злітно-посадкові смуги, мости, естакади тощо), трубопроводи та комунікації, дамби, комплексні промислові споруди, спортивні та розважальні споруди та т. ін.).

Одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо).

Разом з тим, з наявних у справі доказів вбачається, що дорожки, ціну котрих вирішено включити в зменшення пайової участі не підпадають під поняття шосе (автостради; а є лише однією із її складових), та тим більше не є естакадами, злітними смугами, залізницями чи мостами).

Водночас, до матеріалів справи, в підтвердження позиції Відповідачем 2 щодо здійснення будівництва об`єктів саме інженерно-транспортної (а не інженерної) інфраструктури, було долучено технічні умови на будівництво житлового кварталу на розі вул. Конікіна-Гордіюк в м. Луцьк (том 1, а.с. 42), з котрих вбачається, що Відповідачем 2 проводилися роботи щодо санітарної очистки парку, влаштуванню пішоходних доріжок, зон відпочинку в парку та облаштування дитячих майданчиків, встановлення лавки, облаштування клумби.

При цьому, Відповідач 1 вважає, що саме пішохідні доріжки, площадки для зайнять спортом і є тими самими об`єктами, котрі відносяться до інших інженерних споруд та надають йому право на зменшення пайового внеску.

Також, із рішення Відповідача 1 від 27 вересня 2017 року за № 31/5 вбачається, що Відповідачем 1 було прийнято у комунальну власність дитячий майданчик з 17 елементів загальною балансовою вартістю 398 479 грн 62 коп. відповідно до додатку (том 1, а.с. 162-163).

Відтак, провівши аналіз наданих Відповідачем 2 доказів, щодо виконання будівельних робіт (котрі на його думку дають право на зменшення пайового внеску) в правовому полі частини 5 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , колегія суддів не вбачає виконання Відповідачем 2 саме робіт по будівництву інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури.

При цьому на переконання колегії суду, як виконані роботи так і побудовані/реконструйовані об`єкти (відпочинкові зони, пішохідні доріжки, площадки для занять спортом та відпочинку) в розрізі визначення інженерних споруд ніяким чином не відносяться до інженерних споруд як за своєю формою так і за способом їх будівництва.

При цьому, суд наголошує покликання Відповідача 2 в своїй апеляційній скарзі на код 2112.5 (майдани, тротуари та пішохідні зони) не заслуговує на увагу, з огляду на чітке визначення в даних ДК 018-2000 інженерних споруд (яке залишилося Відповідачем 2 поза увагою) та що до них відноситься, при цьому таблиця містить уже розгорнуті коди та детальне розшифрування віднесення тих чи інших класифікаційних угрупувань з урахуванням вимог національної економіки та статистики.

Колегія суддів наголошує на тому, що визначення шосе, по своїй суті відповідає поняттю автострада, котра має код 2111. Майдани, тротуари та пішохідні зони мають код 2112.5, та відносяться до іншого виду транспортних споруд, а саме до вулиці і дороги, код 2112. При цьому суд ще раз констатує, що Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-200 включає до інженерних споруд (на котрі поширюються на переконання суду дія частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") саме шосе (автостради).

Дане ж, в свою чергу, повністю нівелює заперечення Відповідача 2.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту можлива лише шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури з використання цих коштів за їх цільовим призначенням.

При цьому, частина 5 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є не альтернативою (як зазначає місцевий господарський суд та Відповідач 2) а можливістю зменшення внеску такої пайової участі, адже самий внесок нікуди не зникає, він просто підлягає коректуванню в бік зменшення, у разі наявності зазначених умов, і це не є альтернативою, а є можливість яка дає замовнику будівництва право за наявності певних обставин претендувати на коригування внеску пайової участі.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що сама ж частина 5 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не містить зазначення про інші інженерні споруди, а чітко вказує, що це мають бути інженерні мережі або ж об`єкти інженерної інфраструктури.

Підсумовуючи усе описане вище, зважаючи на докази, долучені Відповідачем 2 вбачається, що дійсно ним проводилися роботи як по будівництву так і реконструкції парку, щодо пішохідних доріжок, відпочивальних зон, дитячих майданчиків, однак дані роботи та об`єкти не можуть бути підставою для зменшення пайового внеску саме в площинні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» .

Таким чином, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту можлива лише шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури, будівництво ж замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури є підставою для зменшення суми перерахованих замовником коштів.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Відповідачем 1 було долучено до матеріалів справи Меморандум про партнерство від 5 квітня 2016 року, укладений між Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Ініціативною групою (том 1, а.с. 25-27).

З додатку до Меморандуму вбачається, що в пункті 15 сторони узгодили, що будівництво дороги з тротуарами та велодоріжкою з продовженням пішохідної доріжки до житлового будинку Карбишева, 2а за рахунок пайової участі.

Однак, матеріали справи не містять, доказів того, що Відповідачем 1 проводилося будівництво шосейної дороги (автостради).

З урахуванням усього вищевстановленого в даному судовому рішенні, колегія суддів дійшла до висновку, що зміст оспорюваної Додаткової угоди №1 до Договору №81, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та непідтверджено належними та допустимими доказами, що в свою чергу є підставою для визнання недійсним правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимога Прокурора щодо визнання недійсною Додаткової угоди №1 до Договору №81 є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд задовольняє дану вимогу.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в частині щодо визнання недійсним правочину.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відтак Північно-західний апеляційний господарський суд залишає без задоволення апеляційну скаргу Прокурора та апеляційну скаргу Відповідача 2, та залишає без змін оспорюване рішення.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Прокурора та Відповідача 2, відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Луцький домобудівний комбінат" на рішення Господарського суду Волинської області від 6 серпня 2019 року в справі № 903/248/19 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Волинської області на рішення Господарського суду Волинської області від 6 серпня 2019 року в справі № 903/248/19 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Волинської області від 6 серпня 2019 року в справі № 903/248/19 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу № 903/248/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 1 листопада 2019 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Бучинська Г.Б.