Постанова

від 31.10.2019 по справі 910/15587/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/15587/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Кримська девелоперська компанія - не з`явився,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національного банку України - Гончар В.М., головн. консультант (дов. від 18.02.2019),

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк

на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2019 (суддя Босий В.П.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 (колегія суддів: Дідиченко М.А. (головуючий), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

зі справи № 910/15587/18

за позовом публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк (далі - Банк в особі Уповноваженої особи)

до товариства з обмеженою відповідальністю Кримська девелоперська компанія (далі - Товариство),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання нікчемних правочинів недійсними.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Банк в особі Уповноваженої особи звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про визнання нікчемних правочинів , які укладені Банком та Товариством, недійсними .

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю правових підстав для визнання недійсними правочинів, вчинених позивачем та відповідачем щодо розірвання договору від 26.04.2012 № К-2010395 мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії та договорів забезпечення до нього, нікчемність яких встановлена приписами Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а саме:

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії від 26.04.2012 № К-2010395;

- договору, посвідченого 31.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1897 про розірвання іпотечного договору № К-2010395/S1, посвідченого 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 815;

- договору, посвідченого 31.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1896 про розірвання іпотечного договору № К-2010395/S2, посвідченого 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 817;

- договору, посвідченого 31.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1894 про розірвання іпотечного договору №К-2010395/S4, посвідченого 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 2543;

- договору, посвідченого 31.12.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 1895, про розірвання іпотечного договору № К-2010395/S6, посвідченого 18.04.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 577;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 06.08.2012 № К-2010395/S3;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 08.10.2013 № К-2010395/S7;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави від 29.11.2013 № К-2010395/S9;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 16.12.2013 № К-2010395/S10;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 04.03.2014 № К-2010395/S11;

- договору від 30.12.2014 про розірвання договору застави майнових прав від 13.02.2014 № К-2010395/S12.

Позивач зазначав про те, що спір у справі виник у зв`язку з невизнанням Товариством нікчемності наведених договорів та його відмовою виконати вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк , які зазначені у повідомленні про нікчемність.

Також в обґрунтування позову позивач посилався на те, що наведені договори підлягають визнанню недійсними у судовому порядку як оспорювані правочини , з підстав: недотримання при їх укладенні приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України, статей 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність та положень постанов правління Національного банку України №№ 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ, а також порушення вимог статей 17, 50 Закону України Про заставу , статей 586, 629 ЦК України, положень укладеного з Національним банком України договору застави майнових прав від 11.04.2014 № 37/ЗМП.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.11.2018 до участі у справі № 910/15587/18 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Національний банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У розгляді справи місцевим господарським судом відповідачем було подано заяву про застосування позовної давності, у зв`язку з чим відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2019 зі справи № 910/15587/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що: позивачем не доведено, що уклавши договори, які є предметом спору з Товариством, Банк фактично відмовився від власних майнових вимог за кредитним договором, з огляду на встановлені обставини повного виконання грошових зобов`язань за таким правочином; позивач, отримавши грошові кошти за кредитним договором, не був позбавлений права спрямувати такі грошові кошти на погашення заборгованості перед Національним банком України; позивачем не доведено, що внаслідок укладення таких правочинів Банк став неплатоспроможним або виконання його обов`язків перед іншими кредиторами стало повністю чи частково неможливим; наявності передбачених Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб підстав для визнання договорів недійсним позивачем не доведено.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки визнання нікчемного правочину недійсним не призведе до реального відновлення порушених прав позивача. У даному випадку, належним способом захисту є визнання права, проте позивач таких позовних вимог не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Банк, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В порушення приписів частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів , а також пункту 3 частини четвертої статті 238 та підпункту в пункту 3 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суди попередніх інстанцій не надали жодної мотивованої оцінки та не зазначили мотивів відхилення доводів Банка, викладених у позові та в апеляційній скарзі, в частині посилання Банка на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також на висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права в ідентичних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій дійшли безпідставних висновків щодо преюдиціальності обставин, встановлених у судовому рішенні зі справи № 910/21732/15 за позовом Банка до Товариства про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що постанови Правління Національного банку України №№ 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ стосуються лише встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого Банка, а не його клієнтів, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суди безпідставно не дослідили фактичні обставини, які мають значення для даної справи, що пов`язані з укладенням спірних правочинів, а також з укладенням та виконанням договорів поруки від 24.07.2014 № П-2010395-4 та № П-2010395-2 з поручителями ТОВ ГРІН ГРЕЙН та ОСОБА_1 з порушенням обмежень у діяльності Банка, встановлених Національним банком України на підставі постанов правління №№ 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ.

Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи позивача про укладення спірних договорів з порушенням вимог Закону України Про заставу та умов договору застави майнових прав від 11.04.2014, який укладений з Національним банком України, дійшли помилкового висновку про те, що правом контролю за предметом застави наділений за законом лише заставодержатель, а тому звертатися до суду щодо оспорюваних дій, вчинених із предметом застави без його згоди з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України може тільки заставодержатель. Такий висновок суперечить правовим висновками Верховного Суду з приводу застосування норм права в аналогічних правовідносинах.

Суди неповно з`ясували фактичні обставини справи, відповідно не надали їм оцінки з урахуванням предмета та підстави позову.

Суди дійшли необґрунтованих висновків щодо відсутності підстав вважати правочини нікчемними відповідно до приписів пунктів 1, 2 частини третьої статті 38 Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 16, 203, 215 ЦК України щодо обраного позивачем способу судового захисту, оскільки не врахував, що позовні вимоги Банка у справі обґрунтовані, в першу чергу, тим, що спірні у даній справі правочини є недійсними, у зв`язку з укладенням останніх з порушенням норм чинного законодавства, чинних на момент їх укладення, а саме: статей 629, 579, 586 ЦК України, статей 17, 51 Закону України Про заставу , положень пунктів 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав від 11.04.2014 № 37/ЗМП; статей 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність , пунктів 4.8, 4.9, 5.1, 5.3, 5.6, 7.9 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою НБУ від 17.08.2012 № 346 та положень постанов Правління НБУ №№ 560/БТ, 692/БТ; статті 7 Закону України Про Національний банк України , статті 75 Закону України Про банки і банківську діяльність , приписів Інструкцій, затверджених постановою правління НБУ від 16.08.2006 № 320, від 17.06.2004 № 280 та від 21.01.2004 № 22; статті 207 Господарського кодексу України.

Доводи інших учасників справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення, зазначаючи, зокрема, про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві підтримав касаційну скаргу у повному обсязі, просив її задовольнити, посилаючись на обґрунтованість викладених у ній доводів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

26.04.2012 Банком (кредитор) та Товариством (позичальник) укладено кредитний договір № К-2010395 з подальшими змінами та доповненнями, у тому числі, в частині подальшої зміни назви договору на Договір мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії (далі - Кредитний договір).

На виконання умов Кредитного договору Банк надав Товариству транш у розмірі 15 713 000,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 19.03.2014 еквівалентно 156 498 337,40 грн.

З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором, Банком та Товариством укладено ряд договорів (далі - Договори забезпечення), зокрема:

- іпотечний договір № К-2010395/S1, посвідчений 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 815, відповідно до умов якого Товариством передано в іпотеку Банку нежитлову будівлю літ. А загальною площею 5 575,60 кв.м, розташовану за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 8;

- іпотечний договір № К-2010395/S2, посвідчений 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 817, відповідно до умов якого Товариством передано в іпотеку Банку нежитлову будівлю літ. Д загальною площею 15 062,00 кв.м, розташовану за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 8;

- іпотечний договір № К-2010395/S4, посвідчений 26.04.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 2543, відповідно до умов якого Товариством передано в іпотеку Банку нежитлову будівлю літ. Д загальною площею 9 666,90 кв.м, розташовану за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 8;

- іпотечний договір № К-2010395/S6, посвідчений 18.04.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В. за реєстровим № 577, відповідно до умов якого Товариством передано в іпотеку Банку майнові права на нерухомість (будівництво якої не завершено) - на торгівельно-розважальний комплекс, магазин оптово-роздрібної торгівлі продовольчими та непродовольчими матеріалами, загальною площею 37 038,90 кв.м, розташований за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, Євпаторійське шосе, 8;

- договір застави майнових прав № К-2010395/S3 від 06.08.2012, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку майнові права (права вимоги) на отримання грошових коштів на загальну суму 65 756 378,00 грн. на підставі відповідних договорів оренди;

- договір застави майнових прав № К-2010395/S7 від 08.10.2013, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку майнові права (права вимоги) на отримання грошових коштів на загальну суму 4 916 424,00 грн. на підставі відповідних договорів оренди;

- договір застави майнових прав № К-2010395/S9 від 29.11.2013, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку майнові права (права вимоги) на отримання грошових коштів на загальну суму 2 846 636,52 грн. на підставі відповідних договорів оренди;

- договір застави обладнання № К -2010395/S9 від 29.11.2013, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку рухоме майно - обладнання (ескалатори, підйомники, кондиціонери), загальною вартістю 2 846 636,52 грн.;

- договір застави майнових прав № К-2010395/S10 від 16.12.2013, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку майнові права (права вимоги) на отримання грошових коштів на загальну суму 5 129 003,00 грн. на підставі відповідних договорів оренди;

- договір застави обладнання № К -2010395/S11 від 04.03.2014, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку рухоме майно - обладнання (ескалатори, ліфти, кондиціонери), загальною вартістю 11 650 142,49 грн.;

- договір застави майнових прав № К-2010395/S12 від 13.02.2014, відповідно до умов якого Товариством передано в заставу Банку майнові права (права вимоги) на отримання грошових коштів на загальну суму 14 936 102,00 грн. на підставі відповідних договорів оренди.

24.07.2014 Банком, Товариством та ТОВ ГРІН ГРЕЙН укладено договір поруки № П-2010395-2.

24.07.2014 Банком, Товариством та ОСОБА_1 укладено договір поруки № П-2010395-4.

Крім того, 24.07.2014 Банком, Товариством та Компанією S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED укладено договір поруки № П-2010395/S14.

06.11.2014 Банком, Товариством та Компанією S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED укладено договір поруки № П-2010395/S15.

06.11.2014 Банком, Товариством та Компанією S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED укладено договір поруки № П-2010395/S16.

17.12.2014 Банком, Товариством та Компанією S.S.B BIO-SCIENCE TRADING LIMITED укладено договір поруки № П-2010395/S19.

30.12.2014 та 31.12.2014 Банком та Товариством укладені договори про розірвання Кредитного договору та Договорів забезпечення.

На підставі постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 Про віднесення публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 Про запровадженні тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Дельта Банк . Тимчасову адміністрацію було введено строком на три місяці з 03.03.2015 по 02.06.2015 (включно).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 №71 Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду № 51 від 02.03.2015 Про запровадженні тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Дельта Банк строк запровадження тимчасової адміністрації було визначено до 02.09.2015.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 № 147 Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта банк тимчасову адміністрацію у позивача було продовжено до 01.10.2015.

02.10.2015 на підставі постанови правління Національного банку України № 664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 Про початок процедури ліквідації АТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку .

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.02.2017 № 619 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ Дельта Банк на два роки до 04.10.2019, продовжено повноваження ліквідатора.

11.03.2015 була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями відповідно до наказу № 67 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Про перевірку правочинів (договорів) в ПАТ Дельта Банк .

12.05.2015 за результатами перевірки комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11.03.2015 № 67 виявлено нікчемність договору поруки № П-2010395-4, який укладений 24.07.2014 Банком з ОСОБА_1 , а також договору поруки № П-2010395-2, який укладений 24.07.2014 Банком з ТОВ ГРІН ГРЕЙН , що забезпечували виконання грошового зобов`язання за Кредитним договором.

Також в подальшому комісією було виявлено, що після укладення вказаних договорів поруки, Банком та Товариством були укладені спірні договори про розірвання Кредитного договору та Договорів забезпечення, які також містили ознаки нікчемності.

03.08.2015 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банка було направлено на адресу Товариства повідомлення від 31.07.2015 № 6165 про нікчемність правочинів про розірвання Кредитного договору та Договорів забезпечення, та повідомлено про необхідність повного та належного виконання умов прийнятих на себе зобов`язань.

Спір у справі виник у зв`язку з невизнанням Товариством нікчемності наведених договорів та його відмовою виконати вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк , які зазначені у повідомленні про нікчемність.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

ЦК України:

стаття 15:

- кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства;

стаття 16:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;

- способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;

- суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках;

- суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу;

частина перша статті 202:

- правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

стаття 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

стаття 204:

- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

стаття 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

стаття 586:

- заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави;

- заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом;

- заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним;

- заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов`язок здобувати з предмета застави плоди та доходи;

стаття 629:

- договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарський кодекс України (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):

стаття 207:

- господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб :

стаття 1:

- цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків;

- метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків;

частина перша статті 3:

- Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом;

частини перша - третя, п`ята статті 38:

- Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку;

- протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті;

- правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства;

- порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду;

- у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Закон України Про заставу (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):

стаття 17:

- заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором;

- заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя;

стаття 50:

- при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний:

виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;

не здійснювати уступки заставленого права;

не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;

вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;

надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

Закон України Про банки і банківську діяльність :

частина тринадцята статті 47:

- Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк;

частина перша статті 66:

- державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у формі встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків (адміністративне регулювання).

ГПК України:

частина друга статті 4:

- юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням;

стаття 5:

- здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором;

- у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону;

частини перша-третя статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

- учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом;

- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог;

частина перша статті 76:

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;

частина перша статті 77:

- обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування;

частини перша - п`ята статті 236:

- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим;

- законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права;

- судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом;

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

- обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

Спір у справі стосується наявності (відсутності) підстав для визнання недійсними договорів про розірвання Кредитного договору та Договорів забезпечення, укладених сторонами спору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався, зокрема на те, що нікчемність вказаних правочинів встановлена приписами пунктів 1, 2, 5 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , водночас Товариство не визнає нікчемності наведених договорів та відмовляється виконати вимоги Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк , які зазначені у повідомленні про нікчемність про виконання умов Договорів забезпечення.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність .

Щодо обраного позивачем способу захисту цивільних прав - про визнання недійсним нікчемного договору про розірвання Кредитного договору та Договорів забезпечення, суд виходить з такого.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (аналогічна позиція міститься у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018 зі справи № 369/2770/16-ц, від 07.11.2018 зі справи № 357/3394/16-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 зі справи № 916/3156/17).

Водночас такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

В обґрунтування позову позивач посилався також й на те, що наведені договори підлягають визнанню недійсними у судовому порядку і як оспорювані правочини , з підстав: недотримання при їх укладенні приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України, статей 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність та положень постанов правління Національного банку України №№ 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ, а також порушення вимог статей 17, 50 Закону України Про заставу , статей 586, 629 ЦК України, положень укладеного з Національним банком України договору застави майнових прав від 11.04.2014 № 37/ЗМП.

Так, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору (договорів) недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).

Водночас, якщо суд у вирішенні спору з`ясує, що оспорюваний правочин є нікчемним , суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність.

Отже, недійсність нікчемного правочину встановлена законом (абсолютна підстава), у той час як оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (відносна підстава). При цьому, наслідком встановлення у розгляді справи обставин нікчемності оспорюваного правочину є зазначення про його недійсність у резолютивній частині рішення (у такому випадку, потреба у дослідженні фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним як оспорюваного, - відсутня).

Таким чином, з огляду на те, що позивач в обґрунтування позову посилався також й на те, що договори підлягають визнанню недійсними у судовому порядку і як оспорювані правочини (одночасно зазначаючи про їх нікчемність), судам, насамперед у вирішенні такого спору слід було встановити, чи є такі правочини нікчемними в силу закону (як абсолютна підстава їх недійсності), відповідно, чи є останні недійсними як нікчемні правочини (у такому випадку про недійсність нікчемних правочинів зазначається у резолютивній частині рішення), і лише за відсутності підстав вважати їх недійсними в силу закону (як нікчемних), судам належало дослідити наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними як оспорюваних. У наведеному контексті, зокрема, належало з`ясувати, чи поширюються зазначені позивачем законодавчі приписи на спірні правовідносини; чи містять норми права, на які посилався позивач в обґрунтування підстав для визнання правочинів недійсними як оспорюваних (зокрема, приписи частини першої статті 207 Господарського кодексу України, статей 3, 47, 49, 66 Закону України Про банки і банківську діяльність та положень постанов правління Національного банку України №№ 348/БТ, 560/БТ, 692/БТ, а також статей 17, 50 Закону України Про заставу , статей 586, 629 ЦК України) підстави для визнання правочинів недійсними, чи були дотримані останні при укладенні оспорюваних правочинів та, чи є їх недотримання підставою для визнання правочинів недійсними.

Проте дослідження наведених обставин, які входять до предмета доказування у межах вирішення даного спору, виходячи зі змісту позовних вимог позивача, не було здійснено з належною повнотою ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами.

Водночас, що стосується питання застосування позовної давності, то перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на наведене Суд дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору попередні судові інстанції не дотримались вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

Враховуючи наведене Касаційний господарський суд відхиляє як необґрунтовані аргументи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, про ухвалення судових рішень зі справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга Банка в особі Уповноваженої особи підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства Дельта Банк задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2019 зі справи № 910/15587/18 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова